вівторок, 22 серпня

Про прах Олександра Олеся і чому нам пощастило, що його викопали

Вадим Денисенко Народний депутат України, журналіст.
Прах Олександра Олеся викопали і поклали на депозитарій празького цвинтаря. Таке рішення, несподіване для багатьох, прийняв син чеського українця Михайлишина (ця людина багато років оплачувала могилу). Син Михайлишина хотів поховати прах свого батька в могилу до Олеся, бо купити нове місце йому задорого.
Фото dt.ua. Фото dt.ua.

Це коротка канва того, що відбулося. І зразу хочу сказати, як на мене, тут немає ні вини Президента, ні вини міністра культури, ні голови МЗС і, за великим рахунком, тут немає навіть вини посла. Хоча для профілактики хтось мав би отримати по шапці. Але це не суть важливо зараз.

Вся ця історія підняла на поверхню два аспекти. Перший найпростіший: 20 тисяч гривень на десять років, щоб утримувати могилу, і кілька десятків тисяч доларів Михайлишину, щоб той мав можливість достойно поховати батька, – можна вирішити за лічені хвилини. І я на ньому навіть не хочу зупинятися.

Другий аспект – політичний. Нам потрібно повернутися до ідеї створення пантеону видатних українців на Лук’янівському чи Байковому цвинтарі (на Лук’янівському вже зарезервоано територію на 400 місць). На перший погляд це прекрасна ідея, але ця ідея викличе шквал криків, провокацій і спекуляцій. Поховання Олеся, звичайно ж, всіма буде підтримано, а от перенесення праху Мазепи, Бандери, Петлюри? Сотні штатних і позаштатних політологів почнуть говорити про те, а навіщо нам зараз політичні скандали з Ізраїлем, Польщею чи ще там з кимось. І частково, в короткостроковій перспективі, вони будуть праві. Але якщо ми зробимо це один раз і переживемо аж два-три тижні криків, ми нарешті закриємо цю дірку в лінії нашої оборони. Чому дірку? Бо історія – це наша зброя, і той самий Мазепа, Петлюра чи Бандера мають ще раз, уже після смерті, скріпити нашу націю.

Мало хто зараз усвідомлює, як багато для витворення нації мало перепоховання Шевченка в XIX столітті, як багато значило перепоховання Василя Стуса в XX столітті.

Я розумію, що, окрім вищенаведеної проблеми, є ще одна – а кого відбирати в пантеон? Повірте – це не найбільша з усіх проблем. Приклад усіх пантеонів світу показує, що там бувають і контраверсійні особистості, і невігласи, і просто нікчеми. Але вони губляться на фоні інших. Нічого страшного, якщо уна Лук'янівському цвинтарі поруч будуть лежати видатний письменник і політичний подонок Віктор Домонтович та видатний поет і батько не менш видатного українського націоналіста Олександр Олесь.

Історія Британії так чи інакше починається з могил Вестмінстера, Польщі – з королівських гробниць Вавеля і т. д. Тому багато в чому ми всі маємо подякувати громадянину Чехії, який вирішив викопати останки Олеся. Якби він цього не зробив – ми б не змогли перепоховати його там, де він і має бути похованим, – в Києві.

Головне зараз не злякатися самих себе і по-тихому перевезти прах Олеся на його батьківщину в Білопілля.

І наостанок: якщо Ви ще читаєте поезію – почитайте Олеся. Це прекрасна лірика початку XX століття. І ще послухайте його пісню "Сміються, плачуть солов'ї" у виконанні Гнатюка.

КОМЕНТУВАТИ