субота, 24 червня

Секс у житті громадського активіста

Наталія Федоришин Волонтерка, громадська активістка.
Коли говорять про громадську діяльність, згадки про секс майже неминучі. Як правило, нічого доброго...

Обивательська свідомість легко і зручно пояснює громадський активізм як наслідок сексуальної нереалізованості. У випадку жінок – "недой...б". Ну бо справді, кому ж цікаво пилососити владу, моніторити бюджети, гарувати волонтером, коли можна жити у задоволення, любитися, будувати сімейне життя  як всі нормальні люди? 

Ну, нехай – ти ненормальна. 

А лібідо ж своє потрібно завжди кудись та спрямовувати, а впевненість, відчуття правильності своїх дій можна прирівняти хіба до сексуальної сатисфакції. Такий собі громадський оргазм. Та щоб досягти його – потрібно потрудитись. Бо часом весь процес перетворюється у сізіфову працю і мозок не виробляє ні ендорфіну, ні серотоніну, не кажучи вже про тестостерон та естроген.

Спочатку, як і під час першого сексу, задумуєшся про можливі наслідки: біль, сором, задоволення, кров і т. д. Громадська діяльність не обіцяє легкого злету від першої гучної заяви, критики чи пропозиції. Постійне самовдосконалення та підтримка прирікають приємніші, відвертіші наступні рази, а отже, рано чи пізно симуляція закінчиться на щирому крику чи стогоні, від чого навіть сусіди починають збуджуватись. Зрештою, симулянти – це один із видів, чи швидше паразитуючих різновидів громадських активістів, від яких відвертості годі й чекати. І як би суспільство не кохало їх, вони йому ніколи не віддадуться. 

І от чудова постійна практика дозволяє відчувати себе богом у ліжку (самонавіювання ще й не таке дозволяє). Ти впевнено дієш, впевнено робиш наступний крок, впевнено змінюєш тактику. Нарешті, лепта громадськості тебе розуміє і сприймає – прихильники збираються під вікнами чи на сторінці фейсбуку, обіцяючи народження нової особи – політика чи, може, влучного, на постійній основі радника-троля влади.

Часом з тої громадськості відокремлюються й сутенери, які прагнуть володіти твоїм тілом, а заодно й розумом. Достатньо одного разу відкрити перед тобою двері публічного дому, де, виявляється, відсотків 90 громадських активістів торгують своїм іменем і отримують за це ще й непогані гроші. Вони навіть групуються у певні громадські ради, дорадчі структури, утворюючи комунальні борделі. Частина з них вже давно стали імпотентами і фригідними, лише умілі навички губ і язика та підтягнуте личко дозволяють бути у попиті.

Частина під все більшим напливом клієнтів хворіє – заражається все новими і новими венеричними недугами. А потім розповсюджує ці хвороби у наївні і темні маси, які готові перебити одне одного при першому ж стогоні носія вірусу. Але бордельних пам’ятають недовго – з часом вони помруть від знекровлення в одній з розхитаних спалень. 

Народження – це найкращий варіант збереження себе, попри усі тортури і біль. Народження забезпечує вічність. 

КОМЕНТУВАТИ
  • A. Aleksov 0 Відповісти Педе ....расти та честні смоктуни та смокталки та порядні давуни та давалки ви наша політико-сексуальна эліта, наше кохання, наше сьогодення та наше майбутне.))) Щастя вам, любі !