fbpx

Жартувала баба з колесом та попала межи спиці: до питання реформ в Україні

Суспільство 12:32, 09.08, 2017

Чому реформи в Україні ходять по зачарованому колу і чи є шанс з нього вирватися.

Любомира, помічниця судді і розумна талановита дівчина, дала мені почитати книгу “Драйв”. Вона про мотивацію. Із захопленням ковтнув, зрадів безмірно – не один я так думаю і відчуваю.

Виявляється, є експериментальні підтвердження того, що справжня, істинна мотивація людини є суто внутрішньою і мало залежить від батога і пряника. Це – чисте прагнення творчості. Ба більше, обіцянка (прагнення) винагороди різко зменшує інтелектуальні можливості людини, бо для отримання винагороди використовують вже відомі шляхи, які гарантовано дадуть результат. Фантазія відсікається.

В цьому контексті питання: у чому ж причина буксування реформ, окрім корупції? Чи вона і є основним чинником?

Виглядає, що і корупція – це не причина причин, а наслідок дії інших факторів, які кореняться в структурі. Якщо застосовувати часову асиметрію причинно-наслідкового підходу, то одразу ж можна заплутатись у первинності яйця й курки (тепер мислити потрібно моделями, а не причинними ланцюгами, функція витісняє причинність): чи корупція – це причина поганої системи, чи погана система є причиною корупції. Така собі пастка: корупція не дозволяє людям з футуристичним баченням потрапити в місце, де проектуються реформи, а реформи не йдуть через брак у реформаторів уяви і романтичного ідеалізму.

Реформи проектуються без фантазії, цього обов’язкового компоненту. І на виході те саме, тільки під іншим соусом. Круг ковзанки не розривається, тільки міняються ковзанярі, яким ніколи думати через гонитву за призом.

Вони нічого не можуть придумати, бо мислять несамостійно (прагнення отримати приз не дає мислити вільно і конструктивно) й експериментують з колесом. Деякі на цьому колесі вже зробили по кілька обертів, не підпускаючи до нього інших із масними очима і липкими руками. Адже у нас як ставиться завдання: треба зробити щось інноваційне, але щоб і правосуддям можна було керувати та мати з цього зиск, і щоб виглядало як у людей. УСІ варіанти судової реформи (двадцять п’ять років, панове) є саме такими. І цей останній теж.

Особливо показовим був Конкурс, він виявив і показав усе (мене якось зустрів старий і дуже “правильний мєнт” (у гарному значенні), глянув пильно в очі і сказав: якщо не дав грошей або тебе не взяли в команду своїх, не пройдеш конкурс; звідки він знав?).

Проблему опитимізації не вирішено: система їсть більше, ніж суспільство виробляє для неї. На місці і проблема процесів-процедур. Вона глибоко архаїчна (як мислення проектантів), і ради цьому нема, поки не буде свіжих сміливих ідей, яких Україна, саме Україна (!) потребує гостро.

Міняються тільки ковзанярі – “чужих” міняють “свої”. І йде це саме згори, де сидять, як видається, печерні люди, які добре уміють тільки красти (красти усе, не тільки гроші, а й наш час).

Невже ми так і приречені кружляти колом цю сивуху? Чи все ж з’явиться хтось, хто розірве цю приреченість?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: