неділя, 21 квітня

Герої АТО: Свідомий вибір Зоряна Білінського

Указом Президента України від 29 вересня 2014 року міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Івано-Франківськ" УМВС України в Івано-Франківській області молодшого сержанта міліції Зоряна Білінського нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Рівно за місяць до цього, у ніч на 29 серпня, Оксані Білінській з міста Долини, що на Івано-Франківщині, не спалося. Маленька донечка Анжеліка, як завжди, мирно сопіла поруч у ліжечку, а в голові молодої жінки роїлися думки. Вона вже, здавалося, почала звикати до того, що чоловіка немає поряд, але тривога за нього не покидала її ані на хвилину, повідомляє КУРС з посиланням на УМВС в Івано-Франківській області.

Зорян телефонував дружині напередодні. У короткій розмові заспокоїв, що у нього все гаразд, як завжди – жартував. Про те, що перебуває фактично у найгарячішому місці зони проведення антитерористичної операції, де небезпека чатує кожної миті, – ані слова. Живий-здоровий – і дякувати Богові. Це вже згодом Оксана усвідомить, що тоді вона востаннє чула голос свого коханого, що свої останні дні він провів у жахіттях сумнозвісного "Іловайського котла".

29-річний Зорян Білінський, як і будь-хто з його ровесників, будував плани на майбутнє, мріяв про велику дружну родину. А ще його вабила кар’єра правозахисника. Після закінчення гімназії в рідній Долині здобував фах юриста спочатку у вузі в Івано-Франківську, а відтак – й у Києві. Утім, працювати за отриманою спеціальністю якось не склалося. Щоб утримувати сім’ю, доводилося навіть виїжджати на заробітки за кордон. Тож коли навесні цього року почув про набір до міліцейського спецбатальйону "Івано-Франківськ", без довгих роздумів вирішив йти на службу. Оскільки завжди був компанійським та легко сходився з людьми, то вже невдовзі став, як мовиться, душею новоствореного колективу та із захопленням розповідав удома про товаришів по службі. А коли приміряв міліцейський однострій, за словами дружини, очі світилися. Одним словом, стати до лав правоохоронців, до того ж у складний для України час, було для Зоряна Білінського свідомим вибором.

Навчання на полігоні в умовах, наближених до бойових, були нелегкими, але до присяги на вірність українському народові наприкінці липня бійці прикарпатського спецбатальйону підійшли вже достатньо підготовленими для виконання покладених завдань. Тож коли напередодні Преображення Господнього з Івано-Франківська вирушали у східний регіон України, у Зоряна та його побратимів не було сумнівів у тому, чи правильно вони чинять. Заспокоював матір, яка тривожилася за сина, ніжно обіймав своїх Оксанку і донечку, котрій немає ще й двох років, та переконував, що мусить боронити рідну землю.

Товариші Зоряна, яким вдалося уціліти після виходу з "Іловайського котла", розповідають, що він навіть у найскрутніші моменти залишався оптимістом, умів усім підняти настрій. "Зорік", як звали його друзі, був добрим порадником та надійним напарником. Пригадують, як він сам зголосився керувати автобусом, котрим бійці прикарпатського батальйону патрульної служби міліції особливого призначення добиралися до визначеного місця несення служби, як під свистом куль та снарядів підтримував бойовий дух у побратимів, як, незважаючи на шквальний ворожий обстріл, біг на допомогу іншим.

Віддати останню шану Зоряну Білінському та двом його бойовим побратимам зі спецбатальйону, які загинули при виводі колони з-під Іловайська,  Михайлові Погорєлову та Андрієві Карабіновичу, 4 вересня біля обласного управління внутрішніх справ зібралися сотні прикарпатців. Їх проводжали як справжніх патріотів, які до останнього подиху залишалися вірними Присязі та Вітчизні. А в рідній Долині свого Героя земляки востаннє вітали, стоячи навколішки з запаленими свічками обабіч дороги.

 

КОМЕНТУВАТИ