Цей козарлюга – Михайло Перегінчук. За свої піввіку встиг і селом покерувати, і повоювати. У рідному селі Сороки на Івано-Франківщині чоловіка три скликання поспіль обирали головою, а на другому році війни мобілізували до війська. Так він потрапив до 14-ї бригади, з якою згодом і підписав контракт, пише "Народна Армія". У підрозділі Михайла більше знають як "Батю" – чоловіка, який власноруч створює на передовій каплички.
"Нас змалку навчали, що діти з батьками мають відвідувати храм. Треба жити з Богом у серці, тому всюди, де зупиняється наш підрозділ, створюємо каплички. От, наприклад, у Красногорівці та Станиці Луганській вони з’явилися за лічені дні", – пригадує Михайло.
Необхідний інвентар, свічки-ікони привозять волонтери. Також допомагають земляки, які присилають на фронт частинку рідного краю – ікону. Бійці навідуються, сповідаються, приймають причастя. Одного з воїнів навіть у цій капличці охрестили.
Так склалося, що до війни він не був похрещений. Тож сам виявив бажання і пройшов цей обряд на передовій. На той час у Красногорівці був священик зі Львівщини. Він і охрестив бійця-розвідника.
"Батя" ще й вірші пише — кажуть про Михайла побратими. Цей талант у чоловіка виявився саме на війні.
"Почав писати в Красногорівці. Перший вірш присвятив дружині. Коли є час і натхнення, рядки швиденько лягають на папір. Пишу дітям, бійцям, місцевим мешканцям, тематичні вірші – до свят. На сьогодні маю в добірці з півсотні поезій", – розповідає скромний боєць.
Часу на улюблене заняття зазвичай бракує. Війна не питає, чи ти ситий, чи готовий до бою, чи боїшся, чи встиг зробити за життя щось значуще, розмірковує прикарпатець.
"Ніколи не забуду очі нашого побратима Богдана Корнелюка. То було на початку цього року. Ішов бій. Після вогню ворожої артилерії підключилися снайпери. Одна з розривних куль уразила хлопця. До нього побіг боєць із позивним "Шумахер". Цей відчайдух неодноразово витягував поранених з-під вогню, проявив героїзм і цього разу. Коли ми виносили Богдана з машини, помітили, що він уже не дихає. А йому було трохи більше двадцяти…" – Михайло Перегінчук ставить свічку.
Коли навколо нікого немає, серце просить миру, а душа спокою, тоді найкращою розрадою є невеличка капличка на передових позиціях Луганщини.
