До книжки увійшли так звані колонки, які Василь Карп'юк писав для різних видань з 2009 року. За відгуками читачів, найкраще вдавалися колонки про гори, про рідне село, про родину. Кращі із розповідей увійшли до книжки.
"Я написав про те, що мені подобається, що я згадую, чим живу. Це все дуже тісно переплетено у цій книжці. Перший поштовх до написання кожного тексту – це було щось буденне, – розповідає автор. – Разом з тим, це не є колонки про актуальні події сьогодення, це не є рефлексії про те, що відбувається у суспільстві, а це щось, що відбувається поза суспільством. Якоюсь мірою це теми вічні".
Книжка названа за однойменним текстом, що з’явився після однієї з розмов автора з поетом Василем Герасим’юком.
"Він (Василь Герасим’юк – КУРС) якось сказав: "Вже літо, але вже все зрозуміло". Ніби ще календарне літо, ніби ще загалом тепло, але вже видно, що осінь наступає. Зміст полягає у тому, що цю фразу можна трактувати ширше, відповідно до людського життя, до фізичного існування тіла і нефізичного існування душі", – розмірковує Василь Карп’юк.
При цьому він додає, що вік не має жодного значення, адже життя може обірватися будь-якої миті.
Це вже четверта книжка письменника. Вона, як і попередні, не вийшла у видавництві "Discursus", директором якого є сам Василь. Він каже, що, працюючи з іншими видавцями, може відчути себе письменником, а не видавцем.
"Якби я сам робив книжку, то це зайняло би значно більше часу і, ймовірно, що книжка могла би не побачити світ", – зізнається Карп’юк.
Зараз Василь мріє написати добру книжку без драми і без конфлікту, головними героями якої стануть його дід і баба.
Письменниця Наталя Ткачик, яка координувала презентацію, згадала про своє перше знайомство з Василем Карп’юком. Це сталося в літстудії, коли хлопець ще приїжджав до Франківська на сесію. Він тоді був переконаний, що не можна нічого читати, окрім Василя Герасим’юка та Сергія Жадана, та стверджував, що вже є цілком дорослим і свідомим автором. "Це якийсь гуцульський феномен!" – сказала Ткачик.