середа, 22 листопада

Станиславівські оголошення: як мешканці міста сто років тому зі слугами ладнали

Навіть у дуже демократичної людини часом виникає бажання, щоб хтось зранку постукав у двері спальні й лагідно промовив: "Пані, сніданок чекає!" Проте стосунки зі слугами в давні часи були не такими простими, як може здатися на перший погляд.
Цукерничка з замком, щоб служниці не крали цукор. ХІХ ст. Цукерничка з замком, щоб служниці не крали цукор. ХІХ ст.

Слуги і служниці підслухували й підглядали за своїми господарями, порпалися в їхніх речах, без дозволу ласували солодощами та іншими делікатесами.

В ХІХ ст. дуже поширеними були цукернички, які замикалися на замок. Так ощадливі господині рятувалися від служниць, які поїдали цукор, – він у давні часи коштував дорого. Але й це ще не все! Служниці й кухарки часто запрошували кавалерів і пригощали їх хазяйськими наїдками. "Нерідко в служниці з’являється наречений, цивільний чи військовий, який постійно кружляє біля кухні, що парує апетитними запахами. Тоді зникають найкращі шматки м’яса, молоко, хліб та інші продукти, бо ж нареченого треба пригостити. Служниця звалює провину за зникнення продуктів на кота, пса чи щурів, господиня гнівається. Служниця звільняється зі скандалом, хазяйка наймає іншу, але вона схожа на попередню, як дві краплі води", – писала про цю проблему місцева преса.

Покоївка, поч. ХХ ст.

В квітні 1912 р. в одному з будинків по вул. Барона Гірша (нині частина площі Ринок) через необережність слуг виникла пожежа. Згоріли всі речі, що зберігалися на стриху будинку, і частина даху, а збитки склали близько 2 тис. корон. Ще добре, що міські пожежники швидко загасили вогонь і ніхто не постраждав.

Часом у господарів виникали проблеми й через сердечні походеньки слуг. Місцеві служниці й няньки традиційно знайомилися з кавалерами на Валах, куди виводили на прогулянку дітей господарів. Проте романи слуг не завжди мали щасливе продовження.

В серпні 1910 р. в будинку по вул. Казимирівській, 20 (нині вул. Мазепи) молода служниця Ядвиґа Семчишин здійснила спробу самогубства через нещасливе кохання. Дівчина випила отруту й у важкому стані потрапила до лікарні. На щастя, її життя вдалося врятувати.

Більшість служниць знайомилася з чоловіками "для душі", але були й такі, що приймали кавалерів на платній основі. Через це серед прислуги було немало осіб, заражених венеричними хворобами.

Трагічний випадок через недбалість служниці трапився в березні 1906 р. Служниця в домі священика Олександра Грегоровича по вул. Липовій, 47 (нині вул. Шевченка) знесла зі стриху на кухню кілька порожніх пляшок, щоб наповнити їх рідким медом. На дні однієї з тих пляшок було трохи карболової кислоти, яка від контакту з повітрям набула брунатного кольору, схожого на мед. Коли служниця вийшла з кухні, дворічний синок священика Ростислав напився кислоти, подумавши, що то мед. Одразу ж було викликано лікарів, які промили дитині шлунок, але це не допомогло, і хлопчик помер. Священик з дружиною в той час були у церкві. Можна лише уявити їхній розпач, коли вони повернулися додому і побачили труп сина. Служницю було притягнуто до суду.

Проте знайти навіть таких несумлінних і легковажних слуг у місті було непросто.

Крім Міського бюро праці, в Станиславові існували й приватні агенції найму хатніх робітників.  По вул. Сапєжинській, 4 (нині вул. Незалежності) працювало посередницьке бюро Маріана Крушельницького, на тій же вулиці в будинку № 14 містилась агенція Емануеля Бобінського, а по вул. Собєського, 17 (нині вул. Січових Стрільців, будинок не зберігся) працювало Бюро слуг Максиміліана Кудловського. Відомою особою в місті була така собі пані Мордкова – вважалося, що саме в неї можна знайти найкращу няньку для дитини, чи, як тоді казали, "мамку".

В будинку справа працювало Бюро слуг Кудловського. Поштівка з колекції О. Гречаника

Щоб займатися пошуком слуг, потрібно було отримати спеціальний дозвіл – концесію від цісарсько-королівського намісництва.

Як бачимо з оголошення в "Кур’єрі станиславівському"від  26 лютого 1905 р., згадані посередники попереджали мешканців міста, щоб вони не користувалися послугами шахраїв, які не мали дозволу на цю діяльність.

Адже неодноразово траплялися випадки, що такі горе-посередники отримували гонорар за пошук прислуги від господарів, а потім відраджували слуг іти до них. Так, деякі наймачі мусили платити гонорар по кілька разів, у результаті чого нерідко взагалі залишалися без слуг. Таких ошуканців строго карали, але все ж не могли повністю викорінити їхні махінації.

В наші часи більшість людей самостійно веде своє господарство і не наймає слуг. Може, це навіть на краще?

Олена Бучик

КОМЕНТУВАТИ