Із критикою призначення Ірени Карпи на дипломатичну посаду та “однобокого” подання сучасної літератури Степан Процюк виступив у соцмережі Фейсбук.
“Друзі і френди, цей пост на дражливу літературну тему мною пише не бажання, а обов′язок. Буду максимально дипломатичним, знаючи, що зі мною дипломатії не дотримуються. Мені було би легше як людині, самі розумієте, промовчати… але..
Я із Іреною Карпою навіть не знайомий. Але нині прочитав, що вона очолить український культурний центр у Парижі і вже “везе з собою бібліотеку актуальної літератури”. Я не заглядав у чемодани нової пропагандистки української літератури, але чомусь впевнений, що ця бібліотека і ця пропаганда буде – я підбираю делікатні слова – однобокою. У нас вперто пропагується література одного напрямку. Точніше, група одних і тих же письменників. Не питайте мене про прізвища – всі, хоч трохи причетні до літератури, це знають. Це як у галицькій пісні – “привіз глину, скинув глину, поїхав за глинов» – і так до нескінченності.
Так, серед тих письменників є чимало по-своєму талановитих імен. Частина із них застрягла у самоповторі або є і такі, що перестали наразі писати. Але – покладімо руку на серце! – невже література багатомільйонної нації, що встає з колін, може бути такою на диво одноманітно-подібною естетично і світоглядно?
Частина молодих літераторів теж хоче “правильно” дружити (дозвольте не деталізувати – я обіцяв максимальну коректність) із “потрібними” людьми. Процес стагнації української літератури триває… Лише мацюпусінький приклад – на сайті “Збруч” недавно двічі відмовили друкувати статті про мої романи різних людей, мовляв, занадто складно написано.
Я відмовився цього року брати участь у літературному конкурсі “Бі-бі-сі”, бо там все можна легко спрогнозувати. Мене можна дружно, командою забанювати, як це зробила минулого року частина літературно причетних, злісно кпити, не вітатися. Але не можна сховати шила у мішку – як пропагуватимемо повноту національної сучасної літератури, що живе незалежно від будь-кого і будь-чиїх амбіцій?
Я сподіваюся на початок повномасштабної розмови на цю тему, а не обридливі егоцентричні і злісні реакції. Ще раз, майже ритуально, повторюю – нічого особистого”, – така позиція Степана Процюка.
Прикарпатському письменнику відповів колега-львів’янин Юрій Винничук.
“Степан знову у своєму репертуарі. Поїхала Карпа з чумайданом. А якби не вона, то хто? Правильно – люди з тієї самої когорти. З якої когорти? А з когорти письменників, які володіють іноземними мовами. Тепер запитаємо у Степана: а чи ти вільно володієш англійською або німецькою? А Карпа шпарить ще й французькою та іспанською. Для того щоб їздити по фестивалях, жити на гранти і стипендії, треба не тільки бути добрим письменником – яким є С. Процюк – але й бути комунікативним. Добре при цьому ще, коли сам когось перекладаєш. А можна й не бути добрим письменником, але знати мови і фалювати по Європі. А можна бути дуже добрим письменником і, не знаючи мов, сидіти на своїй парафії і з підозрою стежити за переміщенням чужих чумайданів”, – відгукнувся Винничук.