Ім'я першого офіційного новачка дніпропетровського "Дніпра" навряд чи багато скаже для тих уболівальників, які цікавляться справами виключно своїх команд або лідерів. Але ті, хто себе не обмежує одним-двома матчами чемпіонату на тиждень, а стежить за вітчизняним футболом пильніше, напевно, Володимира Адамюка встигли помітити.
Вихованець дитячо-юнацької спортивної школи Калуша не опустив руки, коли після випуску майже чотири роки грав на аматорському рівні. Володимир чекав свого шансу, не перестаючи старанно працювати над собою. Переломним став 2013-й рік, коли Адамюк підписав перший професійний контракт з "Кримтеплицею", а коли команда з Молодіжного припинила існування, приєднався до дніпродзержинської "Сталі". Разом з Володимиром Мазяром і партнерами захисник пройшов усі щаблі українського професіонального футболу. Спочатку було срібло Другої ліги в одному з найцікавіших сезонів за всю її історію. Потім друге місце Першої ліги і можливість проявити себе в еліті, пише UA-Футбол.
Звичайно, без посилення від покійного донецького "Металурга" "Сталі" було б непросто втриматися в середині турнірної таблиці, та й криза багатьох досвідчених бійців полегшувала завдання. Однак це в жодному разі не заперечує той факт, що Адамюк в кожній грі залишав на полі всі сили і був одним з кращих у своїй команді нарівні з такими гравцями, як Юрій Паньків або Владислав Кулач, який хоч і молодший, але в Прем'єр-лізі проводив вже третій сезон.
Володимир Адамюк починав професійну кар’єру як центральний захисник, але в Прем'єр-лізі з приходом Пшеничних, Іщенко і Барановського змістився на правий фланг і розкрив в собі нові якості – швидкість, агресію, націленість на атаку.
Втім, найкращим доказом того, що Адамюку вдалося залишити про себе приємні враження, є його запрошення на перегляд до "Дніпра". Мирон Маркевич навряд чи коли-небудь буде працювати з вузькоспеціалізованими гравцями. Тим більше, якщо це стосується флангу захисту, де в його кращих командах грали Вільягра, Азеведо, Стрініч і Федецький – футболісти, які так само успішно захищаються і атакують. Адамюк здав іспит, незважаючи на те, що конкурувати довелося з тим же Федецьким, молодим, але дуже талановитим Лучкевичем та амбітним Томечаком.
Пройшовши шлях від брошнівськіх "Кроно-Карпат" до "Дніпра", Володимир Адамюк довів, що в Україні все-таки можна досягти намічених цілей. Головне – боротися і працювати над собою та не проспати, коли небеса все ж пошлють цей чортів шанс.