Навесні 20026 року Карпатська історико-археологічна експедиція кафедри етнології і археології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника разом з місцевими краєзнавцями віднайшли “монастирську стежку” та печерний монастир у печерній обителі в селі Раковець Городенківської міської територіальної громади Коломийського району, пише КУРС з посиланням на Карпатський національний університет імені Василя Стефаника.
У 2025 році Карпатська історико-археологічна експедиція кафедри етнології і археології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника виявила та обстежила печерну обитель у селі Раковець Городенківської міської територіальної громади Коломийського району. З огляду на технічні особливості спорудження скельної чернечої пам’ятки та характер вирубаних пазів для кріплення дерев’яних дверних конструкцій, її датують ХІІІ–ХІV століттями. Наскельне зображення у вигляді ікони Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і скульптурне погруддя Діви Марії з вінком на голові, виявлені біля входу до печерної обителі, ймовірно, були створені у ХVІ–ХVІІ століттях.
Пошуки сакральних пам’яток Раківця продовжилися навесні 2026 року. Завдяки співпраці з місцевими краєзнавцями Михайлом Федаком, Ярославом Каштанюком та Федором Гураком учасникам експедиції вдалося віднайти так звану «Монастирську стежку». Вона починалася за 300 метрів від Раковецького замку, біля третього яру, та простягалася вздовж Дністра у південному напрямку приблизно на 200 метрів.
Стежка привела дослідників до урочища Стінка, відомого також під назвою «Біла Скеля». Скельний виступ завширшки близько 25 метрів і заввишки 8 метрів розташований на висоті приблизно 50 метрів над рівнем річки Дністер.
Під час обстеження з’ясувалося, що в Білій Скелі колись існував печерний монастир, який складався з каплиці та двох келій. На жаль, до наших днів пам’ятка не збереглася у первісному вигляді. За переказами місцевих жителів, у 1960-х роках печерний комплекс був значно пошкоджений внаслідок вибуху, коли один із мешканців шукав будівельний камінь для спорудження житла. У результаті західна частина скельної обителі була зруйнована, а донині збереглися лише східна стінка каплиці з вівтарною частиною та залишки двох келій.
Каплиця мала розміри приблизно 2,5 × 3 метри, а її сучасна висота становить близько 2,5 метра. Вирубаний у скелі вівтар сягає 1,2 метра заввишки та 0,6 метра завширшки. Перед ним розташоване наскельне зображення ікони розміром 0,5 × 0,7 метра. Над іконою висічено хрест у колі, сформований чотирма трикутниками, спрямованими вершинами до центру. Стіни каплиці мають округлу форму, ретельно вирівняні та прошліфовані, а верхня частина споруди нагадує купол.
У нижній частині вівтаря вирізано хрест із розширеним нижнім раменом — так званою «могилою Адама». Над ним розташована невелика ікона. На бічній стінці вівтаря збереглися чотири хрести в колі, виконані білою, синьою та жовтою фарбами. Нижче ікони, перед вівтарем, нанесено графічне зображення, яке, ймовірно, представляє святого Онуфрія Великого — відомого печерного пустельника Фіваїди. На це також вказує графічне зображення лева на вертикальній стінці праворуч від вівтаря.
Залишки каплиці містять численні сліди підтісувань і підправлень, що може свідчити про активне використання дерев’яних конструкцій в інтер’єрі споруди.
Перша келія, розташована безпосередньо поруч із каплицею, має ширину близько 3 метрів і висоту 2,5 метра. На висоті 1,8 метра від поверхні землі у скелі вирізано ікону розміром 0,7 × 0,45 метра. Навколо неї висічено п’ять хрестів у колі діаметром близько 20 сантиметрів.
Друга келія зазнала найбільших руйнувань. Вона мала округлу форму, характерну для печерних осель монахів Середнього Подністров’я. Імовірно, її довжина перевищувала 2 метри, а висота сягала 2 метрів. За своїм призначенням келія, найімовірніше, виконувала житлово-побутові функції. Саме з цього боку, вірогідно, розташовувався вхід до печерного монастиря.
Над печерним комплексом виявлено вирівняний майданчик завдовжки 16 метрів і завширшки 9 метрів. По обидва боки від печери знаходяться джерела, одне з яких функціонує й сьогодні.
На думку дослідників, зруйнована печерна пам’ятка має значно давніше походження, про що свідчать антропоморфні зображення у верхній частині каплиці. Крім того, виявлені хрести в колі з розширеними кінцями рамен мають витоки ще з дохристиянської традиції та були поширені в оздобленні кам’яних храмів давнього Галича ХІІ–ХІІІ століть.
Відкриття печерного монастиря в урочищі Біла Скеля є важливим внеском у вивчення історії чернецтва та сакральної спадщини Середнього Подністров’я. Подальші дослідження можуть відкрити нові сторінки духовної та культурної історії Прикарпаття.
КУРС писав, що у Крилосі знайшли артефакти княжої доби.
