Коронавірусна пандемія поширюється швидкими темпами і впливає на всю медичну систему. COVID-19 наче відсунув на другий план інші хвороби, ускладнивши доступ нековідним пацієнтам до якісних медичних послуг.
Про основні проблеми прикарпатської медицини в час коронавірусу та пошуки їх вирішення КУРС говорить з хірургом Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська, кандидатом медичних наук, доцентом кафедри хірургії післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету Олегом Атаманюком.
– Як Ви оцінюєте недавнє рішення про припинення планових операцій? Чи вплине воно на здоров’я і життя пацієнтів?
Воно вже впливає. Ми де-факто ось вже 8 місяців не маємо адекватної планової роботи та лікування пацієнтів. Спочатку обмеження прив’язували до карантинних зон, а зараз планові операції заборонені по цілій країні. Звісно, охорона здоров’я переорієнтовується на надання допомоги хворим з коронавірусною інфекцією, але є й інші захворювання, які нікуди не зникли. До прикладу, тільки від серцево-судинних захворювань за дев’ять місяців 2020 року померли понад 256 тисяч українців. Щодо заборони планової госпіталізації, то тут теж має бути відповідний підхід, який в першу чергу має реалізовуватись на управлінському рівні, однак, на превеликий жаль, з ефективними управлінцями у нашій державі великі проблеми, причому на всіх рівнях.
Ми маємо виокремити багатопрофільні установи, які надаватимуть допомогу тим людям, в яких є загострення хронічних захворювань і у яких без надання цієї допомоги можуть розвинутись небезпечні для життя ускладнення та навіть летальні випадки, тому таких пацієнтів обов’язково потрібно лікувати. Можна навести цілу низку проблем, які вже завтра можуть дати ускладнення по різних нозологіях – хай який напрямок медицини ми б обрали. Тому має бути багатопрофільна установа, яка чітко відділятиме пацієнтів, які мають потребу в плановому оздоровленні та лікуванні, і надаватиме їм своєчасну допомогу. Бо є також категорія пацієнтів, яким планову терапію можна відтермінувати.
– Яким бачите вирішення цієї проблеми?
Проблема дійсно є великою, бо, для прикладу, у Центральній міській клінічній лікарні Івано-Франківська залишились тільки два відділення, які умовно не надають допомогу коронавірусним хворим – це хірургія і судинна неврологія, хоча на практиці там перебувають на лікуванні також і деякі хворі з коронавірусною інфекцією, оскільки у таких пацієнтів теж мають місце інсульти та розвиток ургентної хірургічної патології, яка потребує невідкладної допомоги. Всі решта – перепрофільовані. Тому ми мали б виокремити декілька потужних багатопрофільних лікувальних установ, у яких мало б бути максимально інтенсифіковане надання допомоги пацієнтам, не інфікованим COVID-19. Натомість треба було максимально задіяти протитуберкульозні установи, які намагались закрити впродовж останніх декількох років і в яких за 8 місяців пандемії мали бути створені необхідні умови для надання допомоги хворим на коронавірус.
– Багато говорять про те, що статистика COVID-19 є необ’єктивною. Дехто вважає, що нею “бавляться” і маніпулюють. Ви добре бачите, що робиться в лікарні. Як має пересічний громадянин сприймати коронавірусну статистику?
Якщо жартома говорити про українську статистику, то є брехня, відверта брехня, а є статистика. Але, насправді, ми маємо таку ситуацію. Зверніть увагу, як зменшуються статистичні показники у вихідні дні. Це залежить від кількості проведених тестувань. У суботу-неділю сімейні лікарі не забирають матеріал, лабораторії не працюють в інтенсивному режимі, як у будні дні. І ми маємо нібито зменшення показників захворюваності.
Щоб зрозуміти, наскільки в нас дані достовірні чи недостовірні, слід звернутись до світової статистики. Україна по кількості нових випадків захворювання посідає сьоме місце в Європі та 11 у світі. А по тестуваннях на 1 мільйон населення ми на 107-му місці в світі. Тобто в Україні не проводять необхідну кількість тестувань, аби можна було говорити про об’єктивні статистичні дані. На сьогодні тестуються тільки пацієнти, які мають прояви коронавірусної хвороби, і то далеко не всі. Ніхто не проводить дослідження контактних осіб, а це могло б дозволити погасити вогнище розповсюдження інфекції. Якби це досліджували, то цифри були б щонайменше утричі вищі.
Що стосується статистики щодо смертності, то ситуація ще сумніша. Перші летальні випадки, коли людей ховали без родичів, в мішках, дуже сильно налякали всіх. І люди воліли, щоб, якщо за життя не був підтверджений діагноз і немає результату ПЛР-тесту, то не вказувати, що людина померла від коронавірусу. Якщо подивитись на статистичні дані, то тільки країни третього світу чи країни з надзвичайно розвиненою економікою мають такий показник смертності, як в Україні. Насправді у нас показник смертності є суттєво заниженим. Цифру треба помножити мінімум на два.
– А були ж сподівання, що вірус мутує, його летальність слабшає і тому статистика смертності мала б зменшуватися.
Ні, коронавірус має різні прояви. Одним із патогенетичних його проявів є згущення крові і схильність до тромбоутворень. А це, відповідно, означає зростання кількості випадків інфаркту міокарда, інсультів і тромбоемболічних ускладнень. І якщо тих людей, які померли від них, не протестували на коронавірус, то вони не входять у статистику.
– Чи справді так раптово змінилась ситуація із завантаженістю ліжок саме останнім часом, як про це повідомляє франківська влада? Чому?
До виборів окремі політики намагались запевнити, що ситуація стабільна і контрольована, а після – стала майже критичною. За декілька днів, насправді, нічого не змінилось. Негативна динаміка ось вже цілу осінь. Ми бачимо постійне зростання кількості хворих. Як і в інших країнах, наші посадовці мали вісім місяців для того, щоб підготуватися до осіннього піку. Це було очевидно, і це прогнозували всі експерти. Однак влада залишалась бездіяльною.
– Яких саме необхідних заходів для подолання ковіду і досі не вжили?
Тільки у вересні міністр охорони здоров’я написав до голів ОДА, щоб надали відомості про рівень забезпечення кисневими точками та кисневими концентраторами. Медичний кисень є надзвичайно важливим для лікування хворих на коронавірус. В Івано-Франківській області з цим є величезна проблема, ми кисень купляємо у Львові. Ще на початку карантину ми били на сполох про те, що варто перепрофілювати підприємства, які виробляють технічний кисень, щоб вони почали виробляти медичний. До сьогодні за цих вісім місяців нічого не зроблено. У разі нестачі Львів надаватиме кисень своїм лікувальним установам. А у нас вже зараз у лікарнях приходиться вибирати, кому давати кисень, а кому ні, кого брати в реанімацію, а кого ні через обмеженість місць і необхідного обдладнання. І ця тенденція тільки погіршуватиметься.
– Найбільше дискусій було щодо розгортання додаткових ліжок у міському пологовому. Хто там надаватиме допомогу коронавірусним хворим? Лікарі з пологового?
Ні, це трохи не так діє. Ті ліжка, які там розгорнуті, вони де-факто належать Центральній міській лікарні. І на їхній базі буде функціонувати терапевтичне відділення №3. Лікарі-гінекологи не можуть надавати допомогу таким хворим. Цим займаються терапевти та анестезіологи.
Влада думає, що проблема у кількості ліжок. Шукають стадіони, пристосовані приміщення для госпіталізації пацієнтів. Але це повний абсурд. У нас величезний ліжковий фонд у різних установах, який можна задіяти. Але справа не так у ліжках, як у медичному персоналі, який буде працювати та надавати фахову допомогу хворим.
– Чи можна сказати, що найближчим часом у нас в області є ризик повторення італійського сценарію?
Так. Уже зараз на рівні держави активно обговорюється запровадження медичного сортування пацієнтів з COVID-19. Зовсім скоро може скластись ситуація, коли обиратимуть, кого можна врятувати, тому й надаватимуть допомогу. І це вже не десь далеко, а, на жаль, у найближчій перспективі, якщо мешканці нашої області і далі будуть нехтувати правилами карантинних обмежень. Тому додаткове розгортання ліжок – це нормально. Але треба мати кадровий резерв і потенціал.
Поляки зараз спрощують систему працевлаштування українських медпрацівників. Елементарне знання мови – і вони беруть на роботу наших медиків на зарплатню в рази більшу, ніж у нашій державі. У нас далеко не всі отримують зараз навіть надбавку 300%. Хтось отримує 100, 150, 200 відсотків надбавки, а хтось і не отримує зовсім. Ще весною від обласної ради ми зверталисть до Кабінету Міністрів і Верховної Ради, щоб чітко врегулювати процедуру виплат і щоб було вказано не до 300%, а власне 300%, проте, як бачимо, віз і досі там. Щодня медики ризикують життям своїм і своїх рідних, не мають ніяких соціальних гарантій і захищеності. Так ще й не отримують адекватної заробітної платні. Тому є повністю демотивовані.
– На початку пандемії була складна ситуація з забезпеченням засобами індивідуального захисту. Ви неодноразово наголошували на тому, що не тільки ті медики, які лікують COVID-19, є під загрозою. Чи змінилась ситуація зараз?
Як і в 2014 році армію, так і в 2020-му медиків забезпечували засобами індивідуального захисту волонтери і благодійні організації. Опорні лікарні зараз уже забезпечені. Але є і неопорні лікарні, в них і досі немає повного забезпечення. Для прикладу, привозять пацієнта з гострим апендицитом, а він потенційно може бути заражений. Ввесь персонал з ним працює, контактує, а після того всі можуть захворіти на коронавірус. Бо якщо планова госпіталізація, то пацієнт проходить тестування і ми розуміємо, чи є ризики роботи з ним. Але коли ургентна ситуація, то чутливість експрес-тестів є дуже відносною, та і ними далеко не усі установи забезпечені в повному обсязі. А допомогу потрібно надавати терміново, тому ми такого пацієнта зобов’язані сприймати як потенційно інфікованого. Якщо неопорні лікарні не будуть забезпечені в повному обсязі, то, відповідно, і медики будуть хворіти.
На Прикарпатті від коронавірусу вже померли 16 медичних працівників. Лише сім’ям двох виплатили матеріальну допомогу. Всі добре розуміють, що вони заразилися саме на роботі, але довести це, як показує практика, дуже складно, і сім’ї, які втратили близьку людину, мусять самостійно збирати докази та доводити причинну наслідковість смерті своїх близьких, щоб отримати хоча б одноразову мізерну компенсацію.
– Чи змінюється зараз ставлення до професії лікаря у суспільства і держави? Чи можна говорити, що медицина в Україні вийде на новий, кращий рівень?
Негативний імідж лікарів створювався роками. Говорили, що це хабарники, вбивці в білих халатах. Слід розуміти, що не тільки коронавірус зараз створив ризики для життя і здоров’я медиків. Ми кожен день ходимо по лезу бритви. Ті медичні працівники, які роблять хірургічні операції (хірурги, гінекологи, урологи), мають ризик захворіти СНІДом, гепатитом С чи В, заразитись смертельними захворюваннями. І це не тільки сьогодні. Люди, які йдуть в медицину, свідомо обирають цей фах і розуміють усі ризики. Вони мали б мати гарантії від держави. З розумінням того, що у випадку, коли отримають під час виконання своїх професійних обов’язків захворювання, то держава мала б надати їм належне страхування і гарантії, щоб вони були впевнені у завтрашньому дні. Коли лікарі ведуть боротьбу за здоров’я і життя людей, то мають розуміти, що родичі отримають належну компенсацію у випадку їхньої смерті.
Однозначно, що вся ситуація з коронавірусом позитивно у підсумку вплине на охорону здоров’я. Чи кардинально змінить імідж професії лікаря, то поки невідомо. За кордоном лікарям аплодують, складають вірші, пісні. В Україні поки нема чіткого розуміння ситуації і ролі лікаря у лікуванні пацієнтів.
Однак, думаю, ситуація з COVID-19 таки зробить позитив для української медицини. Раніше всі депутати, чиновники і олігархи не розглядали можливість лікувати себе і своїх родичів в Україні. Бо була якась проблема, то вони сідали у літак і за кордон. А коронавірус показав, що є ситуації, коли кордони можуть бути закриті і треба буде лікуватись в Україні. А для цього треба мати належні умови лікування. Якби ті всі кошти, які були в коронавірусному фонді, дійсно скерували в українську медицину, то вона б отримала новий поштовх для розвитку.
