У Франківську на Форумі «Про що мовчать військові» йшлося про ментальне здоров’я військових і ветеранів, пише КУРС. Задум Форуму полягав у тому, щоби витягнути в публічну площину замовчувані проблеми, обговорити їх із залученням максимальної кількості сторін і в підсумку сформулювати варіанти рішень. На одній з дискусійних панелей порушили проблему алкоголю і наркотиків на війні.
Форум в Університеті Короля Данила влаштували Перший добровольчий хірургічний шпиталь Брасс спільно з Івано-Франківським національним медичним університетом (ІФНМУ) за підтримки компанії blago. Подія зібрала військових, ветеранів, волонтерів та громадських активістів, представників зацікавлених бізнесів, організацій та влади.
Як змінюється психіка людини на війні
Про алкоголь і психоактивні речовини заговорили на панельній дискусії “Комплексний підхід в галузі ментального здоров’я”, коли описували специфіку адаптації військових до бойових дій. Спікери – військові психіатри та психотерапевти, науковці та практики з ІФНМУ та фонду Superhumans – розповіли, як змінюється психіка людини на війні.
У військових відключаються одні функції психіки і натомість вмикаються інші, що дає змогу діяти в умовах небезпеки, зазначив завкафедри психіатрії, наркології та медичної психології ІФНМУ, професор Михайло Пустовойт. За його словами, у бійців розвивається ідеалістичне уявлення про світ і своє місце в ньому – вони відчувають, що борються за справедливість, за свої переконання, що їх підтримує світла сила і що в них є особливе призначення. На основі цих драйверів люди менш гостро реагують на небезпеку і зберігають спокій в умовах бойових дій, пояснив Пустовойт. Він послався на результати дослідження, що його проводили науковці університету.
З іншого боку, на війні людина є передовсім частиною боєздатного організму. “Компенсуючи втрату особистого я, бійці колективно входять у специфічний стан свідомості – перебільшують свою силу, силу свого підрозділу, потужність сили, яка, як вони вірять, їх підтримує. Якщо цієї опори немає, то людина втрачає зібраність і потрапляє в небезпеку”, – пояснює психіатр.
Натомість, коли військові виходять з зони бойових дій і спадає напруження, їхня психіка повертається до того, що було приглушене на війні. Людина може відчувати страх, невпевненість, роздратування, стає розшарпаною, умовно кажучи, розсипається. Щоби вийти з цього стану, потрібна психологічна робота.
Про що мовчать військові
Побічні ефекти зміни психіки на війні – нервові розлади. Вони виникають через постійне напруження. Найбільш поширені розлади сну. “Розладів нервових дуже багато. Та в армії не прийнято жалітися і звертатися по допомогу в психологічній сфері”, – каже лікар-психотерапевт, офіцер групи психологічної підтримки в підрозділі ЗСУ, капітан Юрій Бежук.
Він розповів, що хлопці звертаються в крайніх випадках – наприклад, коли багато ночей підряд не сплять. “Зазвичай до мене направляє командир роти: подивися, каже, щось із моїм бійцем негаразд”, – описує Бежук.
Часто військові приховують свій стан, щоби залишитися в підрозділі або ж, якщо поранені і проходять реабілітацію, повернутися до побратимів. Завідувач відділення Центру психологічної реабілітації фонду Superhumans Роман Ліщук розповідає, що стикався з цим.
У Центрі Superhumans мультидисциплінарна команда, в якій працюють психіатри, тестує на депресії, ПТСР-синдроми, когнітивні ураження. “Деякі наші пацієнти свідомо приховують свій стан, хоч ми його помічаємо. Потім в процесі лікування зізнаються, що давали неправдиві відповіді на тести, бо мали страх, що правда може завадити їм повернутися до війська”, – поділився Ліщук.
Як виникають залежності у війську
Залежності від алкоголю і наркотичних речовин на війні спричиняють ті самі механізми, що й у цивільних: люди намагаються в такий спосіб справитися з травмою. Михайло Пустовойт виокремлює три основні фактори.
Адреналінова залежність. “Дуже часто психіка людини, щоби впоратися з напругою та постійним ризиком, намагається зробити її чимось приємним. Коли людина звикає до підвищеного рівня адреналіну на війні, то шукає спосіб і в цивільному житті повернути ті відчуття – ніби переходить з одного наркотика на інший. Про це зараз не говорять, але ми з цим стикнемося, коли військові будуть більш масово повертатися”, – каже Пустовойт.
Другий момент – бажання чи необхідність вимкнути істерику і страх. Це інша історія, вважає Пустовойт, бо вплинути на рецептори потрібно тут і зараз: “Коли людина відчуває, що не може справитися, то знаходить можливість отримати те, що, як вона вважає, їй допоможе”. Іноді це алкоголь і наркотики.
“Солдат вживав наркотики, так звані солі, щоби на якийсь час відчути себе безстрашним і непереможним, – ілюструє зі свого досвіду Юрій Бежук. – Наступного дня у нього загострювалася параноя, особливо ревнощі, які доходили до маячення. А потім він знову шукав речовини для безстрашності у бою”.
“Те, що бачать, чують, нюхають, роблять на війні, може морально вбити, а хлопцям з цим треба жити”, – додає Роман Ліщук.
Заввідділенням Центру Superhumans оприявнює третій момент із наркотичними узалежненнями серед військових – надзвичайно складний, на його думку. Він стосується важких поранених, з ампутаціями, яким для знеболення призначають опіоїди та подібні препарати. “Місяць людина приймала знеболювальні опіоїди – і ось ми отримуємо складного наркозалежного пораненого пацієнта. Ще плюс одна проблема до всіх інших”, – відвертий Ліщук. “Ми поставлені в ситуацію, до якої не були готові”, – визнає він і акцентує, що психіатри не мають протоколів, як вести таких пацієнтів.
Лікар-психіатр, ординатор медичної роти ОМБР Анатолій Гаргаун уважає, що ситуація в армії лише проявляє все те, що є у цивільному житті. “Аватарами” війна не робить, у таких людей ще до мобілізації була сформована алкогольна залежність”, – каже він.
Гаргаун зазначає, що зустрічався з відносно толерантним ставленням до вживання амфетамінів і марихуани, щоправда, доки це не впливало на безпеку інших. “Аж тоді включають в ситуацію медиків, відправляють до психіатрів. І тут починається: в шпиталь на місяць – звідти приходить такий самий, як був, чи ще гірший. І знов його відправляють в шпиталь – вже у інший. І знов по колу. Велика проблема”, – ділиться Гаргаун.
“Все зводиться до питання, як військовий має справлятися зі стресом на лінії фронту. Немає однозначної відповіді на це запитання”, – узагальнив Михайло Пустовойт.
Як зав’язати, або Конкретно про допомогу
Якщо розлади у бійців стаються на лінії бойових дій, їх виводять і госпіталізують. “Тільки за рекомендацією військового психіатра”, – акцентує Анатолій Гаргаун. Що буде далі, залежить від фаховості та спроможності лікарів, індивідуального підходу та ще багатьох чинників.
Роман Ліщук пригадує, як мав справу з агресивним пацієнтом. Поранений військовий мав фантомні болі. Тумбочка у палаті госпіталю була забита енергетиком. “Щодня пив 16 банок стимулятора, щоби триматися на тому рівні адреналіну, який йому дозволяв функціонувати, – розповів Ліщук. – Я не ставив заборон. Ми спочатку скоротили кількість наполовину, потім ще. Зараз він “рівний”, не вживає. І так ювелірно з кожним пацієнтом треба розбиратися”.
Якщо військові зловживають алкоголем і психоактивними речовинами під час відпустки, їх бере Прикарпатський обласний центр психічного здоров’я. Військовим надають допомогу у загальному відділенні, разом із цивільними пацієнтами, інформує лікарка-нарколог, асистентка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Любов Луцька.
У центрі є тести на 16 видів наркотиків. Однак трапляються випадки, коли людина знаходиться під впливом речовин – лікарі симптоми бачать, а тести їх не виявляють, озвучує ще одну проблему Луцька. У перші кілька днів пацієнтам проводять детоксикацію. На другому етапі ними займаються психологи і психіатри. Перебування в обласному центрі зазвичай обмежується кількома тижнями.
“Звільнення від дії речовин – відсотків 20% терапії. Далі треба навчити людину жити без залежності”, – пояснює Михайло Пустовойт. Таких програм на державному рівні наразі не існує, зазначає він. А проходити реабілітацію в приватних реабцентрах військові не можуть. “Якби створювалися реабілітаційні центри в системі Міністерства оборони, до них залучалися відповідні спеціалісти, це було би більш реалістично”, – додає Юрій Бежук.
“Відсутня система державної допомоги наркозалежним, в тому числі військовим”, – констатує Михайло Пустовойт. Науковці ІФНМУ спробують змінити ситуацію – подали заявку на грант до американського фонду, щоби побудувати реабілітаційну програму на рівні області.
P.S.
На форумі “Про що мовчать військові” у Франківську були присутні експерти з Мінсоцполітики і народні депутатки – членкиня комітету з питань соцполітики і захисту прав ветеранів, одна з розробниць законопроєкту про основи психічного здоров’я Тетяна Циба та членкиня ТСК з питань правового статусу, медзабезпечення, психологічної допомоги та соцзахисту ветеранів, військових і членів їх сімей Оксана Савчук.
Після двох перших дискусійних панелей – про державні політики у сфері ментального здоров’я військових і ветеранів та про роботу з психологічним станом чинних військових – нардепки та посадовці державної і місцевої влади пішли геть. Тож найбільш дражливу тему – про алкоголь і наркотики на війні та залежності серед військових – обговорювали зі спеціалістами ветерани, волонтери та активісти. Люди, які першими включаються в кризові ситуації, але не мають можливості робити зміни на державному рівні, без образ означив Юрій Бежук. І подякував, що проблеми бодай обговорили: “Значить, уже щось робиться”.
