Щоб допомогти лікарям і науковцям ділитися правдивою інформацією про коронавірус із якомога більшою кількістю українців, ЮНІСЕФ та громадська організація INSCIENCE запустили проєкт #проковід. Він об’єднав вчених та лікарів, які діляться в Instagram перевіреною інформацією про коронавірус, медицину і науку. Експерти відповідають на запитання та спростовують фейки.
Як підсилити голос науковців та лікарів, аби протидіяти дезінформації про ковід та вакцинацію, міркували експерти проєкту Олександр Коляда, генетик, науковий директор лабораторії «Діаген», Олена Лівінська, мікробіологиня, засновниця інформаційної науково-популярної платформи «Мікроб і я», та Ольга Маслова, біологиня, співзасновниця науково-популярної ініціативи Nobilitet. Дискусія відбулася на LMF Talks у рамках проєкту «Західноукраїнська медіамережа з протидії дезінформації». КУРС вибрав з розмови найцікавіше.
Чи має наука відповіді на всі запитання, та чому науковців не завжди чують
Олександр Коляда: У науки справді є відповіді на більшість запитань, які ми ставимо. Але треба розуміти, що відповіді науковців часто видаються менш впевненими, ніж відповіді звичайних людей чи спеціалістів з інших галузей. Тому що науковці колись домовилися, що знання не кіцеве, що не буде такого моменту в нашій історії, коли ми будемо знати про цей світ все. І кожен науковець, коли пояснює якесь явище, робить це дуже і дуже обережно, натякаючи цим, що, можливо, через рік це знання зміниться під впливом нових фактів. І це гарний тон для науковця – змінювати свою точку зору, якщо факти кажуть про щось протилежне. Натомість люди, які протистоять науковцям, здебільшого дуже впевнені в тому, в чому переконують, і ми теж часто програємо їм.
У науки є відповіді на запитання, як побудований цей всесвіт, на те, як впливають вакцини, на те, що ковід справді існує, звідки він походить, що він шкідливіший за грип і що вакцинуватися треба. Це все ми знаємо. Але наукова етика не дозволяє науковцям так голосно й емоційно про це говорити, як це роблять, скажімо, блогери.
Ольга Маслова: Люди хочуть простих відповідей. Але прості відповіді – це не те, що можуть дати науковці. І утворюється замкнене порочне коло, в якому всі залишаються невдоволеними. Науковці невдоволені, бо їх не чують. Люди невдоволені, тому що, навіть коли вони чують науковців, вони не отримують зручної відповіді, яка їх влаштує. А лідери думок намагаються балансувати в цій площині, намагаються давати якісь більш-менш коректні відповіді, застосовуючи риторику, яка заходить людям, але при цьому не відходити від об’єктивності. І це дуже важко. Бо ми завжди шукаємо баланс: як сказати і правильно, і коректно, і так, щоб нас колеги-науковці не заклювали, і при цьому так, щоб це було зрозуміло і щоб звичайна людина отримала відповідь на своє запитання.
Чому люди шукають ірраціональні відповіді на запитання про науку і медицину
Ольга Маслова. У нас криза довіри до інституцій. Тобто у багатьох людей вже наче рефлекторно виникає бажання бути проти. І якщо з’являється якась офіційна думка, певний офіційний висновок, то часто така реакція: а можливо, вони від нас щось приховують! І одразу починається пошук конспірологічних пояснень, які перемагають здоровий глузд. Люди настільки не впевнені в тих знаннях, які вони мають самі, що думають, що взагалі ніхто не впевнений в знаннях. І це все породжується страхом. Людина прагне знайти якусь відповідь, яка буде, з одного боку, безболісною і зрозумілою зараз, з другого, – ніби допоможе їй якось стратегічно побудувати своє життя. Але воно, на жаль, не так працює.
Олена Лівінська. У нашому суспільстві дуже популярний світогляд «зради». Люди в принципі шукають «зраду» в усьому: а кому це вигідно, а нас хочуть потруїти… І якщо ми пишемо: та все гаразд, ось офіційні джерела кажуть те й те, – то воно сприймається слабше, ніж повідомлення про якусь чергову «зраду». І тут може стати в пригоді такий підхід: якщо вже люди так хочуть цього контенту про «зраду», то можна давати їм контент про те, звідки взагалі з’являються антивакцинаторські течії, де вони беруть фінансування, хто за ними стоїть. І це також буде, з одного боку, закривати в людей потребу у «зраді», з другого ж, – це справді корисний контент, який буде допомагати в тому числі й від самої «зради».
«До» не означає «тому що»: про смерті після вакцинації
Олександр Коляда. Люди помирають щосекунди, але це не означає, що це сталося через те, що вони дихали за секунду до цього. Всі, хто помер, раніше чи пізніше їли огірки, але це не означає, що огірки вбивають людей і якщо зараз ми перестанемо їх їсти, то будемо жити вічно.
Коли поширюють інформацію, що з кимось щось сталося після вакцинації або після ковіду, я дуже часто прошу розказати детально про випадок. Можна попросити прислати заключення про смерть, і з цього заключення визначити причину. Але до цих етапів жодний антивакцинатор не доходить. Це завжди історія, яка сталася з другом друга, до якого дуже важко дістатися. І зрозуміло, що ця інформація викривилася ще до того, поки дійшла до вашого співрозмовника.
В лікарняній практиці випадки, коли щось стається з людиною після вакцинації від коронавірусу, реєструються і досліджуються. І поки що жодного смертельного випадку внаслідок вакцинації не доведено. У світі такі випадки є, але під статусом «ті, що досліджуються». Їх обмаль – можна порахувати на пальцях однієї руки. Тобто жодних впевнених аргументів проти вакцинації у нас немає.
Якщо у людини було 5 інсультів за місяць і через три дні після вакцинації стався ще один, то це не означає, що це була провокація після вакцинації. Це означає, що вірогідність такого 90% і без вакцинації. У людини може бути алергія на будь-які препарати, і так, в неї може бути анафілактичний шок. Це написано в інструкції до вакцини. Такі випадки нам з вами допоможе роз’яснити саме наукова та медична спільнота.
Ольга Маслова. Я знаю, як наш мозок любить прості рішення, як він любить шукати причинно-наслідкові зв’язки і асоціації там, де їх немає. І це дійсно захисна реакція.
В пандемічному світі багато що змінилося і вплинуло на життя і тих, хто хворів, і тих, хто не хворів іще досі. І треба тримати це все в голові і бути, з одного боку, трохи толерантнішими одне до одного, з другого боку, якраз у противників адекватності тієї толерантності мало. Вони зазвичай не підбирають слів: «ви нас вбиваєте», «ставите експерименти на наших дітях», «ідіть собі вколіть» і подібне. Тобто в них дуже агресивна риторика. І мені особисто психологічно важко з такою риторикою в принципі стикатися, тому ігнорую її або, якщо в мене поганий настрій, можу й жорстко відповісти. Але потім я розумію, що обидві ці реакції насправді не змінюють нічого.
Тому є ще третій шлях, до якого я прагну, – й інколи вдається, – це так звана лагідна популяризація. Тобто коли ти починаєш говорити з людиною не про безпосередньо вакцинацію чи ковід, а про те, як взагалі працює наука, як люди доходять до певних висновків у науці і тому подібне. І з обговорення якихось популярних історій ми доходимо до того, що людина сама робить висновок, що була до цього неправа. Це зрідка бувало в моїй практиці, але бувало, і я вважаю, що цим можна пишатися.
І мені здається, треба якнайбільше розповідати людям, як працює наука, як здобувається наукове знання, якому можна довіряти. А навіть не тільки і не стільки безпосередньо про вакцинацію і про ковід.
Олена Лівінська. З приводу фейків. Зазвичай всі ці історії змушують мене хіба нервово сміятися… Але от коли почалася ця вся історія з чипізацією, для мене стало відкриттям, що люди реально в це вірять.
Країна має знати своїх героїв і антигероїв також. Треба розповідати людям про джерела фейків, не просто спростовувати їх, а з’ясовувати, звідки вони беруться і хто їх поширює. Коли будемо називати цих антигероїв, які роблять нам такі ведмежі послуги, можливо, їх стане трішки менше.
Якщо фейки поширюють лікарі
Олена Лівінська. Навіть серед науковців є гарні фахівці в дуже вузькій сфері, але за її межами вони можуть бути некомпетентні. І так само лікарі. Вони можуть чудово лікувати ревматизм, але при цьому сумніватися з приводу вакцинації. Якщо такі поради дає сімейний лікар, треба негайношукати іншого сімейника.
Олександр Коляда. Країна має знати своїх «героїв». Слід оприлюднювати прізвища лікарів, які агітують проти вакцинації. Їх можна позбавити ліцензії, можна переглянути трудовий договір.
Люди не довіряють вакцинам, тому що пам’ятають, що вакцини погано зберігали, – таке ЗМІ висвітлювали. Вони пам’ятають історію з підробними сертифікатами, які виготовляли в Харкові. Люди знають, що довідку можна купити, а отже вакцинація – це марнування часу. Тому треба таких лікарів знаходити, називати їхні імена, і я вам гарантую, що принаймні наукова спільнота підтримає.
Ольга Маслова. Хочу процитувати одного з гостей моєї радіопрограми «Наука як по маслу» Дениса Пашевіна, який є викладачем в Університеті ім. Богомольця, і він сказав так: «Якщо серед тих, хто нас чує, є лікарі, мої студенти, які казали, що вони не рекомендують людям вакцинуватися, то я хочу в них попросити пробачення за те, що був поганим викладачем і вони не зрозуміли все те, що я викладав на своєму курсі».
Мені дуже сподобалася ця цитата. Вона показує, що, з одного боку, дійсно, у нас є системна біда з освітою, в тому числі з медичною. Просто з іншими галузями воно не настільки помітно. А в медичній воно одразу проявляється смертями і хворобами.
Але, з другого боку, навіть з цією системною кризою в нас ще є кризи в головах. Тому що можна мати класного викладача, можна мати класні умови, але все одно при цьому мати якусь свою альтернативну «супергеніальну» думку, яку не можна буде нічим перебити.
***
Питайте у науковців та лікарів і ви – за допомогою свого поста з хештегом #проковід або під їхніми постами в Instagram.
Записала Марія Гаврилюк
*Цей матеріал виготовлено в рамках проєкту “Західноукраїнська медіамережа” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю видання КУРС та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.