Франківці голосують на старті кампанії, громаду творять жінки, а малі села активніші за місто: що дані десяти років кажуть про головний експеримент місцевої демократії.
КЛЮЧОВІ ЗНАХІДКИ
- За десять років — 1 565 проєктів, близько 781 тисячі голосів і понад 110 тисяч виборців.
- Сім із десяти голосів подають жінки.
- Бюджет участі росте вглиб, а не вшир: майже половина тих, хто вперше проголосував у 2021-му, голосує й досі.
- Голосують на старті кампанії, а не в останню ніч: перші три дні дають до 40% голосів.
- Активність на одну людину вища в малих селах, ніж у самому місті.
- Школи виграють кількістю проєктів, армія — часткою грошей.
Квітневий ритуал
Тільки-но починається квітень, Івано-Франківськ говорить майже про одне: чий проєкт на голосуванні? за кого ти голосуєш? чи вже встиг віддати свої голоси? Два тижні дворові чати, шкільні групи в месенджерах і місцеві сторінки в соцмережах живуть тим самим: на що місто віддасть частину грошей з бюджету цього року і чи набере достатньо голосів саме твоя ідея.
Івано-Франківськ, обласний центр на заході України, невелике провінційне місто європейського штибу, де живе менш як триста тисяч людей. Те, про що воно сперечається щовесни, зветься бюджетом участі.
Раз на рік місто відкладає частину свого бюджету й віддає рішення мешканцям. Будь-хто пропонує, що зробити за ці гроші, а потім містяни голосують, що саме втілити. Який проєкт набрав більше голосів, той місто й реалізує. Великих тут майже немає, хіба що ремонт доріг, та й суми незначні — частіше це благоустрій двору, облаштування скверу чи нового освітлення, закупівля обладнання чи ремонт кабінету для школи.
Що таке бюджет участі?
Бюджет участі (його ще називають партиципаторним) — це механізм демократичної участі громади у вирішенні питань місцевого значення. Щороку місто виділяє частину свого бюджету, а на що його спрямувати, вирішують самі мешканці.
Для цього люди можуть подавати проєкти. Їх автором може бути будь-яка особа віком від 18 років, незалежно від місця проживання. Головне, аби проєкт вписувався в теми й кошториси, визначені правилами конкурсу. Голосувати мають право лише мешканці громади віком від 18 років, тобто люди, які тут офіційно проживають. Проєкти, що набирають найбільше голосів, впроваджує міська влада коштом громади.
По суті це дзеркало громади: на що саме люди хочуть витратити бюджетні гроші, які їхні справжні запити й потреби.
За десять кампаній автори та авторки подали 1565 проєктів, 475 з них перемогли в голосуванні, 365, як звітує міська влада, вже втілено. За цими рішеннями стоїть близько 781 тисячі голосів, які віддали понад 110 тисяч мешканців самого міста та 18 навколишніх сіл, об'єднаних у громаду в 2020 році.
Те, що 2016 року було несміливим експериментом на дві тисячі охочих і пів мільйона гривень, до 2026 перетворилося на щорічний ритуал десятків тисяч людей і бюджет у 55 мільйонів.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Найцікавіше в цьому ритуалі те, що він майже не переривався. У 2022-му, з початком повномасштабного вторгнення, бюджети участі завмерли по всій країні. Було не до них, і багато міст поставили їх на паузу надовго.
Івано-Франківськ пропустив лише один рік і повернув свій конкурс навесні 2023-го, опинившись серед дуже небагатьох громад України, що не зупинили цю форму місцевої демократії під час війни.
Бюджет участі — не франківський винахід. В Україні він почав ширитися в середині 2010-х і за кілька років дійшов до сотень громад, від обласних центрів до невеликих сіл, у кожній зі своїм темпом, улюбленими типами проєктів і своїми болями. Війна по-різному вплинула на нього: десь призупинила, десь змусила переосмислити, а десь, як в Івано-Франківську, він вистояв.
Леонід Донос, голова Асоціації учасницького розвитку, що роками стежить за громадськими бюджетами в Україні, нагадує: це запозичена модель. Перші бюджети участі з'явилися тут у 2015 роціс (еред піонерів Чернігів, Черкаси, Полтава, Вінниця, Суми) і відштовхувалися від польського досвіду. У польській моделі місто ділили на округи й голосували в кожному окремо, але в Україні від цього відмовилися, бо чіткого поділу на дільниці в містах не було, тож конкурс зробили загальноміським.
Як працює бюджет участі в Івано-Франківську
1. Оголошення. Щороку міська рада оголошує конкурс: визначає загальний бюджет, категорії, стелі кошторисів і строки.
2. Подання. Автори (будь-яка особа віком від 18 років) готують проєкти й подають їх, зібравши потрібну кількість підписів на підтримку.
3. Розгляд. Робоча група перевіряє проєкти на відповідність вимогам. Ті, що не відповідають, відхиляє або відправляє на доопрацювання, решту допускає до голосування.
4. Голосування. Мешканці громади від 18 років голосують за допущені проєкти на електронній платформі — онлайн через BankID або офлайн у ЦНАПі, де голос вносить адміністратор ЦНАПу.
5. Реалізація. Проєкти, що набрали найбільше голосів у межах бюджету своєї категорії, місто реалізує за участі авторів.
Згодом інструмент розрісся. За підрахунками Доноса, станом на 2024 рік в Україні діяв 231 громадський бюджет, щоправда, самі громади вели лише 67 із них, а решта 164 — це окремі шкільні бюджети.
Війна зрізала цю хвилю. Донори переключилися на гуманітарні потреби й відновлення, а громади, які виділяли на конкурс власні кошти, здебільшого його згорнули. «Більшість просто сказали: у нас є актуальніші проблеми, і припинили», — каже Донос.
На цьому тлі Івано-Франківськ виглядає радше винятком.
Портрет учасника
Уявіть людину, яка щовесни заходить на онлайн-платформу, гортає проєкти й віддає свої голоси. Найімовірніше, це жінка. За п'ять кампаній понад сім із десяти голосів подали саме жінки, і з кожною кампанією ця перевага росте: від приблизно двох третин у 2021-му до трьох чвертей у 2026 році.
І справа не лише в тому, що жінок у громаді кількісно більше. Їх, за даними реєстру громади, 57,7% серед дорослих та серед виборців помітно більше — уже 68,8% у 2026 році.
Якби обидві статі голосували однаково активно, їхні частки серед виборців просто повторювали б їхні частки в населенні. Натомість жінки голосують приблизно на п'яту частину активніше за цю норму, а чоловіки — на чверть рідше. І це не лише про голосування. Серед авторів проєктів жінок теж близько 60%.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
За останні п'ять виборчих кампаній склалося стабільне ядро, яке повертається рік за роком. З тих, хто вперше проголосував у 2021-му, майже половина голосувала й у 2026-му. Від кампанії до кампанії поверталися майже сім із десяти виборців, а понад 12 тисяч людей не пропустили жодної з п'яти кампаній у 2021–2026 роках.
І що довший стаж, то більше в цьому ядрі жінок. Серед тих, хто голосував усі п'ять разів, майже четверо з п'яти — жінки. Покоління-2021 показує це найчіткіше: до 2026-го в програмі втрималися 55% його жінок і лише 38% чоловіків. Чоловіки вибувають із програми помітно швидше.
У цієї сталості є зворотний бік. Новачків дедалі менше. Рекордну явку бюджету участі-2026 зробили не нові обличчя, а ті, хто повернувся.
Бюджет участі росте вглиб, а не вшир: він стає клубом для своїх.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Те, що видно в даних, підтверджує людина, яка веде цей конкурс майже від самого початку. Христина Гнатів координує бюджет участі в міській раді з 2017 року, з другої кампанії. Тож майже вся історія програми пройшла на її очах.
«Найактивніші у нас жінки. Вони і подають, і голосують, і питають найбільше: телефонують, пишуть, уточнюють», — каже Гнатів.
Як голосують
Здавалося б, більшість виборців натискає кнопку в останню ніч. Якраз навпаки. На перші дні кампанії припадає основна хвиля, а на останні — крихти.
Хвиля анонсу на старті працює сильніше за страх дедлайну.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради, OCHA
Цей сплеск на старті не випадковий. Бюджет участі — це кампанія, і автори ведуть її як невеликі передвиборчі штаби. Готують роздаткові матеріали, знімають відеоролики, вигадують, чим зачепити сусідів і колег, а тоді запускають усе одразу, щойно відкривається голосування.
У когось ця кампанія стає справою не на один рік. Мешканець Івано-Франківська Олександр подавав проєкти не раз, тож знає цю кухню зсередини.
Олександр очолює ОСББ великого будинку і свій перший проєкт подав у 2020 році. То був «Антилід», нагрівальна стрічка проти криги, що намерзала на даху, а тала вода текла людям у квартири. Проєкт виграв. Відтоді він повертається щороку, шість кампаній поспіль, і щоразу перемагає.
За ці роки склалася власна технологія. Перед стартом нічого гучного, лише розмови при зустрічі. А щойно відкривається голосування, починається щоденна робота: нагадування в будинкових чатах, роздруковані QR-коди, агітки, розіслані посилання.
«Сидиш і контролюєш голоси, агітуєш, розказуєш. Власне життя пропадає через бюджет участі», — описує Олександр ці тижні. Хоча раніше, згадує він, було ще важче: до кожного треба було достукатися особисто, а тепер, коли все в телефоні, люди й самі легше дають собі раду.
А по той бік цих кампаній опиняється кожен, кого просять проголосувати. Це вже окрема жанрова сценка в соцмережах, аж до напівжартівливого «відкритий для пропозицій».
Мешканець громади Михайло ще у 2020 році у своєму дописі зазначив, що він щороку підтримує чиїсь проєкти «за простим принципом — хто перший попросив, тому й голосую». Того року, за його словами, він віддав два голоси, бо з проханням про це звернулися ще в суботу, а потім проголосував і за третій проєкт, щойно автор написав йому в особисті.
А ще кампанію не лишають напризволяще. З 2019 року місто проводить «Школу бюджету участі». Це офлайн-зустрічі для всіх охочих, де Христина Гнатів пояснює, як заповнити картку проєкту, провести його через усі етапи й організувати підтримку.
Школа з'явилася не сама по собі, а разом з великим оновленням правил того ж 2019 року. Задум був не ускладнити, а спростити, щоб автори не плуталися і їм було легше оформити свою ідею в готовий проєкт.
«Ми запустили Школу, щоб авторам було простіше. Проходимо все наживо, крок за кроком, аби добра ідея не відпала через якусь формальність», — каже Гнатів.
Смартфон і жива черга
За десять років голосування переїхало у смартфон. Частка «паперового» каналу — голосування через центри надання адміністративних послуг, ЦНАП — впала з 37% у 2017 р. (за підсумковими звітами ранніх кампаній) до 13,5% у 2026 р.
Але середнє ховає прірву. Розрив у голосуванні через ЦНАП між містом і селом-лідером майже семикратний. Цифровізацію видно й на рівні окремої людини. Двоє з п'яти тих, хто починав у 2021-му через ЦНАП, згодом перейшли на BankID.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради, OCHA
Той самий розрив проступає й у темах проєктів. Канал залежить не лише від того, де живе виборець, а й від того, за що він голосує. За шкільні та дошкільні проєкти голосують переважно онлайн — це міські родини з BankID; тут ЦНАП дає лише приблизно кожен десятий голос. А в проєктах щодо зелених зон, культурної спадщини чи облаштування вулиць — приблизно чверть.
Найкраще цей розрив видно навіть не на мапі, а на годиннику. Онлайн і офлайн-голоси живуть у різний час доби. Онлайн тече до пізньої ночі, з піком близько 21:00, і навіть о другій ночі хтось голосує. А голосування у ЦНАП живе за розкладом установи: прокидається близько 10:00, провисає в обід і завмирає після 18:00.
Тобто о другій ночі голос віддає одна людина, а о десятій ранку до віконця приходить зовсім інша, частіше старша, якій звичніше прийти й попросити, щоб допомогли.
За цими відсотками стоїть налагоджений офлайн-канал. ЦНАП приймає голоси бюджету участі з 2017 року, і сьогодні це 23 офіси по всій громаді. Проголосувати можна в будь-якому, незалежно від місця реєстрації.
Виборець показує паспорт і код або документи в Дії, адміністратор звіряє за реєстром і вносить голос в електронну систему. Центральний офіс працює без обідньої перерви, у суботу й в окремі дні до восьмої вечора, тоді як решта 22 відділення — з обідньою паузою.
Богдан Питель, який очолює ЦНАП в Івано-Франківській громаді, запевняє, що черг це не створює: «Черг як таких немає. Процедура за ці роки так відпрацьована, що внести голос — це лічені хвилини. А якщо людина ще не визначилась, у нас лежать роздруковані проєкти, поділені за номерами, назвами, авторами й категоріями. Можна спокійно сісти, ознайомитися й проголосувати, нікого не затримуючи».
Приходять, за його словами, різні: «Здебільшого старші люди й багато внутрішньо переміщених осіб. Буває й молодь, прийшли з кимось за компанію — і теж проголосували».
Ця мережа склалася не одразу. У 2019-му місто пробувало дотягтися до виборця на колесах: запустило мобільний ЦНАП, авто з двома працівниками й ноутбуком, що виїжджало після п'ятої вечора у віддаленіші мікрорайони за визначеним графіком або, наприклад, у великий мікрорайон Опришівці за запитом мешканців.
«За один виїзд голосувало від сорока до сотні людей і більше», — згадує Питель. Та з об'єднанням громади у 2020 році ЦНАП відкрив відділення в кожному селі, тож із поверненням конкурсу у 2023-му виїзди припинилися.
Однак онлайн-канал поки що не для всіх. Голосування живе на електронній платформі, але ввійти туди можна лише через BankID, і то через кілька найбільших банків. Державний застосунок Дія до голосування не під'єднаний.
Хто не має рахунку в жодному з цих банків, лишається без зручного входу, і єдиний вихід — іти до ЦНАП. Це технічне обмеження теж може стримувати частину охочих проголосувати.
Голос не за розміром
На перший погляд бюджет участі видається майже суто міською справою. З 1445 проєктів, які вдалося прив'язати до конкретного населеного пункту за адресою (загальноміські категорії на кшталт допомоги ЗСУ до жодного села окремо не належать, тож у цьому порівнянні їх немає), 1251 припадає на сам Івано-Франківськ, тобто 87%. Здавалося б, села загубилися на тлі великого центру.
Та досить перерахувати на кожну тисячу дорослих — і картина вирівнюється. Лідирують малі села: Добровляни дають 14,4 проєкта на 1000 дорослих, Колодіївка — 13,7, Березівка — 13,4. Саме місто має лише 7,4 проєкта, що трохи вище за середнє по громаді, але до сільських лідерів йому далеко.
А найрідше долучаються навіть не найменші села, а великі приміські, такі як Вовчинець та Крихівці.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради, OCHA
Місто зблизька
Усередині Івано-Франківська голоси також розподіляються нерівномірно. З одних районів голосує більше людей, з других — менше. Але це не означає, що мешканці районів, звідки надходить більше голосів, активніші. Найімовірніше, там просто живе більше людей. Оскільки ми не знаємо, скільки мешканців у кожному районі, карта показує лише, звідки надійшли голоси, а не де люди голосували активніше.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Разом на мапі 267 сот і майже 83 тисячі міських виборців — від п'яти людей на соту до майже двох тисяч.
Села за своє
Села не пасивні. Вони реактивні. Поки в бюлетені немає нічого «свого», село здебільшого мовчить, але щойно з'являється проєкт саме про нього, явка зростає у 3,3 раза: у середньому 612 виборців замість 185.
Загалом сільські виборці віддають 43,1% голосів за проєкти власного села, а Тисменичани, наприклад, 85%.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Найкраще це видно на одній історії, що повторюється рік за роком. Тримільйонні ремонти сільських доріг, найдорожчі заявки конкурсу, програють частіше, ніж виграють: із 20 таких заявок, допущених до голосування, за чотири роки пройшли лише сім. Тисменичани і Хриплин роками виставляли проєкти ремонту своїх доріг і програвали, навіть зібравши сотні голосів, а Драгомирчани дотиснули аж із четвертої спроби. І на цьому тлі Підпечери вигравали з проєктом ремонту дороги тричі поспіль — рідкісний виняток.
У кожного проєкту є свій радіус підтримки. За впорядкування двору чи скверу голоси приходять буквально з сусідніх вулиць: проєкт «Двір, що об'єднує» зібрав 85% голосів у радіусі одного кілометра. А проєкти, що стосуються культурної спадщини, доступності чи допомоги ЗСУ, стягують підтримку з усієї громади.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради, OCHA
Що виграє
Але не всі чекають, поки з'явиться «своє». Є гравці, що приходять щороку самі, і найпомітніші серед них — школи та дитсадки. Довкола них є готова, вмотивована спільнота — вчителі, батьки, їхні колеги і друзі, яка рік за роком пропонує проєкти й приводить голоси.
І вони не просто з'являються щороку, вони перемагають знову і знову, і майже завжди це місто, а не село.
Правила не обмежують, скільки проєктів може подати й виграти одна локація, тож міські школи з готовою спільнотою накопичують перемоги там, де інші заходять раз і зникають. За десять років більш ніж по одному проєкту виграли 54 адреси, 53 з них в Івано-Франківську, у середньому майже по три проєкти на адресу.
Понад дві третини таких адрес — школи та садки. Один дитсадок зібрав рекордних вісім перемог, тобто брав своє в кожній кампанії починаючи з 2018 року.
Найгустіше ці повтори лягли не на останні роки, а на 2018–2021 рр., коли освітні проєкти йшли суцільним потоком.
Якщо подивитися, які проєкти збирають найбільше голосів, відповідь знову та сама — школи. Найголосованіший проєкт за всю історію бюджету участі, «Ліцей №16: простір для всіх», набрав у 2026 році шість тисяч голосів. Поруч у топах — ремонт їдальні, заміна вікон, оновлення харчоблоку садочка, ремонт шкільного санвузла. Містяни голосами латають базову інфраструктуру освіти.
На перший погляд це скидається на засилля шкільних проєктів. За кількістю освітні заклади справді виграють чимало, а от за грошима беруть небагато — стримує стеля.
Це обмеження виникло не на порожньому місці. У 2018-му шкільні проєкти забрали більшу частину коштів, близько двох третин, і вже наступного року для освіти запровадили стелю в 40% від всієї суми бюджету участі. Відтоді її частка лише спадала: близько 30% у 2024 р. і близько 20% у 2025 р. та 2026 р.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Та не всі сприймають це спокійно. Лунає питання: чому школа взагалі має змагатися за голоси, щоб полагодити вбиральню чи їдальню?
Одна з найпомітніших авторок конкурсу, Наталія, ставить це питання ще гостріше. До бюджету участі вона вперше прийшла у 2025 році з проєктом «Генерал Черешня для ЗСУ», а її найгучніший, «Маскування ЗСУ», у 2026 році зібрав 4804 голоси, шостий результат року й восьмий за всі десять років. До офіційної категорії «Допомога ЗСУ» проєкт не потрапив. Туди потрібен запит від військової частини на ім'я міського голови, а маскувальні сітки йдуть на різні підрозділи, тож він ішов у категорії «інше».
І саме як авторка вона вважає, що базовим шкільним потребам не місце в конкурсі. Якщо вже така стаття потрібна, ці кошти варто ділити між школами справедливо, бо інакше великі школи виграватимуть частіше.
Звідси її пропозиція: якщо адреса вже виграла, наступні, до прикладу, два роки заявок від неї не приймати, щоб бюджет не тік роками в одну точку, а засилля шкіл не відбивало охоти в інших авторів.
Те, що відбувається в Івано-Франківську зі школами, Леонід Донос бачив майже всюди. Щойно бюджет участі дозволяв шкільні проєкти, у них вмикалася готова спільнота батьків і вчителів, і так було «майже у всіх містах». Засуджувати це він не поспішає. Якби школам вистачало бюджетних грошей на санвузли й спортзали, вони б не йшли на конкурс. «Не було б такої потреби», — каже він. Питання радше не в самих проєктах, а в тому, як за них агітують.
Є в Івано-Франківську й рідкісне для України явище. З бюджету участі тут регулярно фінансують проєкти при церковних парафіях. Якщо зібрати ті, у назвах яких згадані храми, парафії чи церковні центри, від 2017 року таких набирається 36, і 14 з них перемогли.
Івано-Франківщина — одна з найрелігійніших областей країни з високою щільністю релігійних споруд, і це позначається на тому, за що голосують люди.
Наталія ж ставить питання ширше, ніж сам конкурс. На її думку, церкві загалом не місце в конкурсах, які проводить влада.
Парафіяльні проєкти тим часом перемагають мало не щороку: дитячі майданчики при парафіях, соціальна пекарня при парафії святого Іллі, центр підтримки потребуючих при тій самій парафії, благоустрій біля церкви Пресвятої Трійці. А найбільше голосів серед церковних зібрала реставрація дерев'яної церкви святого Дмитрія у Пасічній, 5479 у 2021 році, та до перемоги їй не вистачило: у категорії спадщини її на триста голосів випередив інший проєкт. За п'ять останніх кампаній за церковні проєкти проголосували майже 19 тисяч людей.
Війна наскрізно
Війна не має в цій статті окремого розділу, бо вона є в кожному. Вона у вибуванні чоловіків з активного ядра. У році, якого в цій історії просто немає. У нових мешканцях, які голосують за громаду, що стала їм прихистком. І в цілій категорії на потреби армії.
У 2024-му армійські проєкти почали пробиватися крізь категорію «інше» (FPV-дрони, дрони для конкретних бригад, спорядження для військових) і впевнено перемагати, збираючи по дві-три тисячі голосів кожен.
Серед тих, хто привів проєкти на ЗСУ в конкурс, був і Олександр. Коли ОСББ перестали допускати до бюджету участі, — до цієї суперечки ще повернемось, — він не пішов з програми, а переключив її на фронт: «Я сказав, буду для військових робити». Спершу засоби радіоелектронної боротьби, тоді дрони, цьогоріч два важчі «Мавіки». Той самий механізм збору голосів, що колись працював на ОСББ, тепер працює на бригади.
У 2025 році місто визнало це офіційно, і в бюджеті участі з'явилася окрема категорія «Допомога ЗСУ». Її профінансували як виняток, поза звичайним голосуванням мешканців, хоча формально вона нічим не відрізнялася від решти конкурсних категорій.
Уже наступного, 2026 року, категорія повернулася в конкурс на загальних засадах. На потреби армії подали 71 проєкт разом із дотичними з категорії «інше», і 46 з них перемогли.
Розмір бюджету кожної категорії визначає не голосування, а міська влада. У 2025-му на категорію «Допомога ЗСУ» пішло близько 39% усіх профінансованих того року коштів бюджету участі.
Громада виділила армії велику частку коштів незалежно від того, скільки голосів зібрали ці проєкти. Підтримка армії тут виражена радше рішенням влади, ніж кількістю бюлетенів.
Війна позначилася і на виборцях. З кожною кампанією в бюджеті участі більшає людей, які прибули з прифронтових та окупованих областей, а голосують уже за свою нову громаду. За п'ять кампаній кількість виборців з числа переселенців зросла більш ніж удесятеро: з кількох десятків у 2021-му до понад 800 у 2026-му.
Частина переселенців не має офіційної реєстрації в громаді («прописки»). «Людина без реєстрації в нашій громаді може проголосувати тільки в ЦНАПі і тільки з довідкою про те, що вона внутрішньо переміщена особа в Івано-Франківській міській територіальній громаді», — пояснює Богдан Питель.
Майже три чверті цих переселенців — жінки, а понад половину голосів вони віддають за школи й садки. За таким вибором вгадується матір, яка влаштовує дитину на новому місці.
Одна з таких історій — Юліїна. Вона переїхала з Донеччини навесні 2022 року, влаштувала доньку в місцевий ліцей і вперше проголосувала в бюджеті участі-2023 за цей заклад. Потім голосувала знову і в 2024-му, і в 2025-му.
У 2026-му донька там уже не вчилася, а Юлія все одно віддала голос за ту саму школу. «Спершу я голосувала за доньчину школу. Тепер донька вже не там, але це місто нас прийняло, і школа для мене стала своєю», — каже вона.
Гроші
Історію грошей у цій програмі найкраще описує одне слово: стелі. Розмір заявки визначає не так реальна потреба, як встановлений правилами максимум.
Від 64% до 76% проєктів щороку тягнуться до своєї стелі — автори їх пишуть під максимум.
А далі починається математика, що ламає інтуїцію тих, хто намагається прорахувати, скільки голосів потрібно для виграшу.
Дорогим проєктам — а це насамперед вуличні, тобто дороги — охоче дають голоси. Наприклад, медіана голосів у таких проєктів з вартістю від мільйона до трьох навіть вища, ніж в інших, 953 проти 765. Але перемагають вони рідше: 35,7% проти 45,1% у стандартних. І річ не в тім, що люди їх не люблять.
Кожна категорія має свій окремий гаманець, тобто фіксовану суму на рік. Тож переможців відбирають за голосами, доки ці гроші не закінчаться. Дорогий проєкт з'їдає велику частку свого гаманця одразу, тож поряд із ним проходить менше інших, а планка для нього вища. Дешеві проєкти влазять десятками, дорогі — одиницями.
Саме тому тримільйонним сільським дорогам виграти найважче, а Підпечери з трьома «дорожніми» перемогами — радше виняток, який лише підтверджує правило.
Гнатів, утім, уточнює: поділу на дорогі й дешеві в самих правилах немає — майже у всіх категоріях максимальний кошторис один, пів мільйона. «Дорогі у нас лише дороги з кошторисом до трьох мільйонів гривень», — каже вона. Саме тому ця категорія й винесена в окремий гаманець з власною, вищою стелею, щоб найвартісніші проєкти не змагалися грошима з рештою.
Та голоси й гроші течуть зовсім у різні категорії. Якщо у 2025–2026 роках, коли в бюлетені вперше були всі категорії одразу, поставити поруч усі голоси й весь кошторис переможців, видно, що люди дивляться на одне, а кошти йдуть на інше.
Освіта збирає понад половину всіх голосів, але лише п'яту частину грошей. Шкільних проєктів багато, та кожен невеликий. Вулиці, навпаки, — понад чверть коштів і лише десята частина голосів. А найрізкіший розрив дає армія — близько 9% голосів і водночас майже 40% грошей за ці два роки.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Цей розрив між голосами й грошима можна виміряти і в гривнях на голос. Ділимо кошторис переможців категорії на всі голоси, віддані за неї. У середньому конкурс «платить» близько 300 гривень за кожен залучений голос, але розкид між категоріями величезний. За кожним голосом за армію стоїть близько 2400 гривень, за вуличні проєкти — близько 770. На іншому полюсі освіта: голос за школу «коштує» близько сотні гривень, за садочок — менш як 80.
Як мінялися правила
І бюджет, і самі правила весь час трансформувалися. За десять років бюджет програми зріс приблизно у сто десять разів у номінальних цінах, з пів мільйона до 55 мільйонів.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Кількість голосів, що їх міг віддати один виборець, піднялася з одного до тринадцяти, проте це не вибух активності, а просто більше категорій — у кожній по одному голосу.
Та більше голосів не означає, що їх використовують. Скоріш навпаки: що вищою ставала максимальна кількість голосів, то меншу частку бюлетеня виборець заповнював. У 2021-му людина мала чотири голоси й використовувала в середньому 2,3 з них, тобто понад половину. У 2026-му голосів уже 13, а в хід іде в середньому лише 3,8 — менш як третина бюлетеня.
Бюлетень заповнюють повніше у ЦНАПі, а ще помітно ширше голосують жінки.
Питель пояснює це звичкою адміністраторів нагадувати виборцеві, скільки голосів ще лишилось: «Цьогоріч, наприклад, 13. Якщо людина проголосувала за п'ять проєктів, кажемо: лишається стільки-то, в таких-то категоріях. Можна докинути зараз, прийти іншим разом або довіддати голоси онлайн, через BankID».
Наталія бачить тут роботу для організаторів. Кожен автор агітує лише за власний проєкт, і його не цікавить, що у виборця лишилися невикористані голоси. «Активніше пояснювати людям, що голосувати можна не за один проєкт, а в кожній категорії окремо, мають самі організатори конкурсу впродовж всієї кампанії і всіма каналами, які має місто».
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Самі правила конкурсу ніколи не стояли на місці. Найбільше їх змінили у 2019 році, за активної участі мешканців, і відтоді майже щороку щось додавали чи перебалансовували.
Спершу проєкти ділили лише за вартістю, потім з'явилися тематичні категорії, згодом ремонт малих вулиць, зелені зони, поділ освіти на школи, садочки й позашкілля, а далі допомога армії та доступність.
Відкрити віджет окремо ↗ · Джерело: дані Івано-Франківської міської ради
Суперечку про те, кому взагалі місце в конкурсі, Олександр загострює з іншого боку — як автор, чий тип проєктів місто прибрало. Будинкові ОСББ свого часу допускали до бюджету участі, потім виключили, і його це обурює. Логіка міста така, що ОСББ — це приватна власність.
«Наш будинок на 500 людей — це як маленька школа. Ми створили ОСББ, самі косимо, самі прибираємо, від міста нічого не беремо, і нас за це викинули. А школа комунальна, вона має фінансуватися з бюджету, а не через бюджет участі, і її лишили», — каже він.
Його претензія не в тому, щоб когось прибрати, а в рівних правилах: «Хочете відділити — відділяйте всіх: вилучайте школи, ОСББ, парафії. Нехай залишаються лише загальноміські проєкти».
Не без нарікань
Десять років — це не лише історія успіху. Лунають і нарікання, найгучніше — що навколо шкільних проєктів буває тиск. Батькам, мовляв, вказують, за що проголосувати. Незаперечних доказів цьому немає, це радше розповіді та згадки у соцмережах, а офіційні правила конкурсу прямо забороняють примушувати до голосування.
Як це виглядає зсередини, розповідає Юлія. Її перший голос 2023 року почався з повідомлення в батьківському чаті. Учителі просили проголосувати за шкільний проєкт і скинути скріншот.
Саму агітацію вона шкідливою не вважає, доки та чесна. «Агітація не страшна, якщо вона чесна. Погано, коли починається примус, до прикладу, вимагають скинути скріншот — наче доказ, що ти проголосував за потрібне».
Публічно про це не говорять. За її словами, батьки бояться офіційно повідомляти, що від них вимагають скріншоти, тож закиди й лишаються на рівні розмов. Звідси її висновок: якщо самі батьки скаржитися бояться, проактивною має бути влада.
Організаторам ця проблема відома: на фейсбук-сторінці бюджету участі регулярно нагадують, що вимагати від виборця скріншот чи інше підтвердження голосу заборонено. Офіційних скарг, які дали б підстави для перевірки, до міської ради не надходило. Проте Гнатів каже, що місто не вважає питання закритим і шукає для нього чіткіші рамки: «Ми вивчаємо різні варіанти, наприклад запровадити правила доброчесності для всіх учасників конкурсу, які унормували б усі ці речі».
Є в Юлії й друге застереження, уже про сам спосіб голосування. Як переселенка без реєстрації, вона голосує лише в ЦНАПі і не бачить, що саме адміністратор вносить з її слів. «Онлайн я можу перевірити, що мій голос пішов туди, куди я хотіла. А в ЦНАПі проговорюєш проєкти й не бачиш екрана», — пояснює вона.
Свої правила на час кампанії має й офлайн-канал. Найцікавіше з них — переміщення персоналу. Адміністраторів із сільських відділень ЦНАП переводять у місто, а на їхнє місце відряджають міських. «Ми проводимо ротацію, щоб той, хто приймає голос у селі, просто не знав цих людей, — пояснює Питель. — Агітувати в приміщенні заборонено, працюють камери, а жодних підтверджень того, за кого проголосувала людина, ЦНАП не видає».
Механізм реагування на скарги в інших містах існував давно. Донос, який починав координатором бюджету участі в Полтаві, згадує, що там працювала робоча група. «За скаргою вона розбирала голосування й могла зняти проєкт. Одного разу так і зробили, бо за нього проголосувало більше людей, ніж було».
Після перемоги
Є питання, на яке найважче відповісти цифрами: що стається з проєктами після голосування. На папері з 475 переможців місто підтверджує 365 реалізованих. Ще майже сотня — переможці 2026 року, які за визначенням ще в процесі. Тобто з переможців завершених кампаній місто звітує про реалізацію майже всіх, близько 97%.
За словами організаторів, доведено до кінця майже все, а зриви — рідкісні винятки. Та перевірити це незалежно поки нема як.
Інструмент, що мав би робити місто прозорішим, найменш прозорий саме на останньому кроці, у тому, що зрештою зроблено.
Цю прогалину найчіткіше формулює Наталія. Після голосування, каже вона, конкурс фактично зникає з поля зору громадськості: частина проєктів тривалий час висить у статусі «на реалізації», і мешканцям не видно, на якому вони етапі, скільки коштів уже витрачено, що виконано, а що ні і чому.
Її пропозиція — відкритий моніторинг реалізації, тобто етапи виконання, фінансування, причини затримок і кінцевий результат по кожному проєкту. Так громада бачила б не лише переможців конкурсу, а й усе життя проєкту після перемоги.
Окремо вона радить посилити робочу групу, яку й так передбачає положення: ретельніше оцінювати реалістичність проєктів і кошторисів ще до голосування, а після визначення переможців регулярно перевіряти, як ідуть роботи, і публічно про це звітувати.
Автори ж бачать реалізацію зсередини, і їхній головний біль — гроші, що приходять із запізненням. Олександр, який провів через конкурс і дворові, і армійські проєкти, знає це з власного досвіду. Скласти заявку легко, каже він, складнощі починаються потім, у фінансуванні й документах.
«Поки пройшло голосування, поки визначили переможців, поки нагородили, поки прийшло фінансування, РЕБи подорожчали на сто п'ятдесят тисяч. Хлопці мусили дошукувати свої».
Ще одну авторку теж звати Юлія, але, на відміну від тезки-переселенки, вона живе в Івано-Франківську понад 30 років. З колегами вона за останні два роки провела через конкурс кілька проєктів з благоустрою, зокрема дороги, і нарікає вже не на правила, а на саму реалізацію. Без постійного втручання автора, каже вона, роботи фактично не рухаються.
«Підрядника знайти дуже важко. Підприємці скаржаться, що міська рада місяцями не платить за виконані роботи, і не хочуть мати з нею справи. Тож автор сам шукає підрядника, сам ходить у раду, сам усе штовхає».
На її думку, це мало б бути роботою розпорядника бюджетних коштів, а не мешканця. Якщо люди вже проголосували, то пошук підрядників і організацію робіт має брати на себе місто, адже це не приватний проєкт автора.
Інститут чи воля
За десять років обережний експеримент став частиною міського календаря. У місцевої демократії Івано-Франківська тепер є власне ядро, переважно жінки, які повертаються рік за роком. Є розриви, які програма то поглиблює, то усуває. Є поведінка, що раз за разом ламає очевидні очікування. Усе це разом уже не пілот, а інститут.
Та навіть тепер інститут — це ще не гарантія. Бюджет участі тримається на двох опорах. Це правила, що дорослішають з року в рік, і політична воля не згортати його навіть тоді, коли довкола війна й немає зайвих грошей. Відкритим лишається питання, чи переживе ця традиція зміну влади, настроїв і бюджетів.
А розгледіти це все вдалося лише завдяки даним. Ще у 2019–2020 роках таку аналітику пробували зробити в межах проєкту TAPAS, але далі задуму справа не пішла.
Надія Бабинська, експертка з відкритих даних, працювала тоді в TAPAS, зокрема з Івано-Франківською міською радою. Даним, згадує вона, бракувало повноти й деталізації: «Якщо дані неякісні, то і продукт на їхній основі не буде якісним, даватиме викривлену картину і вводитиме громадськість в оману».
Відтоді змінилися й закони. Тепер органи місцевого самоврядування зобов'язані оприлюднювати дані бюджету участі, і для цього навіть рекомендують окремий стандарт. «А в епоху штучного інтелекту працювати з такими даними й візуалізувати їх може майже будь-хто, без знання програмування. Потрібні лише якісні й оновлені дані, і це вже питання до міста», — каже Бабинська. Потрібні вони, за її словами, «насамперед не для статті, а самій міській раді, щоб бачити слабкі місця й планувати наступні цикли».
Ідеальними дані не стали й досі, та цього вперше вистачило.
Експертка нагадує, що дані бюджету участі — це ще й дані, які створюють самі містяни. «Люди маркують на карті міста реальні болючі точки: де бракує освітлення, де потрібен простір для діток тощо. Якщо ці дані доступні, то вони допоможуть підсвітити системні проблеми міста».
Багато громад згорнули бюджет участі на час війни. Івано-Франківськ — ні, і це його шанс стати взірцем не лише стійкості, а й того, як міську політику будують на даних, а не наосліп.
* * *
Знову настане квітень, і громада заговорить майже про одне: чий проєкт? за кого голосуєш? чи вже встиг? Тільки тепер за цим буденними розмовами видно більше: хто пропонує, а хто мовчить, кого програма чує, а кого ще ні і на що місто віддає гроші.
Як ми рахували: коротко про методологію
База для розрахунків. Основа матеріалу — це проєкти, подані на конкурс бюджету участі у 2016–2026 роках, та голосування за них. Поіменний облік голосів існує лише з 2021 року. Голоси ранніх кампаній відомі як підсумки за проєктами, а за 2020 рік лише для переможців. Дані бюджету участі зафіксовано станом на червень 2026 року. Проєкти-переможці 2026 на цей момент ще реалізуються, тож у число втілених вони не входять. Також використано дані про населення 19 населених пунктів громади (дорослі від 18 років за статтю) за 2024–2026 роки.
2022 рік. Через повномасштабне вторгнення конкурс у 2022 році не проводився. Це стосується всіх графіків і мап матеріалу: 2022 рік у них пропущений, а показники «рік до року» на кроці 2021→2023 охоплюють два роки замість одного, тож нижчі значення на цьому кроці очікувані.
Переселенці. Переселенцями (внутрішньо переміщеними людьми) ми називаємо мешканців, у чиїй адресі реєстрації явно названа одна з прифронтових чи окупованих областей, а місце проживання — вже в громаді. Це слід у реєстрі, а не офіційний статус ВПО, тож частина цих людей могла вже перереєструватися сюди. Адреси, де вказане лише місто без області, до групи не потрапили, тож наша оцінка радше занижена.
Імена героїв. Не всі мешканці, які поділилися своїм досвідом, хотіли називатися з прізвищем, тож для однаковості всіх мешканців у матеріалі названо лише на ім'я. Посадовці та експерти — з повними іменами.
Стать учасників. Стать авторів і виборців виведена з по батькові та імені (стандарт ISO 5218), а не із самовизначення. Де не вдалося вивести, стать позначена як невідома і в частках не враховується: таких 30 авторів і 1 голос.
Побудова мап. Адреси ми переводили в координати відкритими сервісами OpenCage і Nominatim. Адреса проєкту — це публічне місце його реалізації, тому проєкти показані на мапах точками. За адресами виборців у місті визначалися соти — шестикутники стандартної сітки H3 з поперечником близько 350 метрів, приблизно 10 га. Кожне село показане одним спільним числом. Адреси, які через описки чи неповний запис не вдалося визначити точно, враховані в підсумках громад, але на детальні мапи міста не потрапляють. На загальну картину це не впливає.
Приватність. Всі дані агреговані та знеособлені. Публічні файли даних, на яких працюють графіки й мапи, не містять жодних персональних даних. Скрізь діє правило «менше п'яти не показуємо»: якщо за клітинкою даних стоїть менш ніж п'ять людей, її приховано (k-анонімність).
Звірка даних. Кожен підсумок порахований із первинних файлів в інтерактивних ноутбуках Marimo і звірений з контрольними сумами. Такі ноутбуки перераховують результат одразу після зміни, тож різні варіанти й параметри обробки перевірялися наживо, ще під час аналізу. У первинних даних трапляються дрібні помилки введення, тож поодинокі похибки можливі, але на загальну картину вони не впливають.
Логіка дизайну. Усі візуалізації побудовані за єдиною дизайн-системою: спільна палітра, типографіка й позначення, тож той самий колір скрізь означає те саме. Кольори підібрано так, щоб вони лишалися розрізнюваними й для читачів, які інакше сприймають кольори.
Відкритий код, дані та ШІ. Усі віджети цього матеріалу разом з агрегованими даними, на яких вони побудовані, опубліковано в репозиторії github.com/ifrc-ua/pb-kurs: код під ліцензією MIT, дані під CC BY 4.0. Для написання коду використано Claude Code. Відкриті дані бюджету участі Івано-Франківської міської ради будуть оприлюднені на державному порталі відкритих даних.
Матеріал підготовлено за результатами участі в навчальній програмі «Робота з даними для місцевих розслідувань», що реалізується Texty.org.ua в межах проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.
Наталія Кобильчак
