Для одних дітей навчання – це цікавість і бажання пізнавати нове. Для других – постійний страх покарання, сорому чи втрати батьківської любові через погані оцінки. Гроші за дванадцятки, штрафи за двійки, порівняння з іншими та завищені очікування дорослих можуть не мотивувати, а навпаки – руйнувати самооцінку й бажання вчитися.
Як підтримати дитину без тиску, чому помилки є нормальною частиною навчання та як відрізнити лінь від виснаження в умовах війни, КУРСу розповіли психологиня і координаторка простору «Карітас Івано-Франківськ» Юлія Ковалець та дитяча психологиня Тетяна Брух.
Що таке мотивація і чому вона важлива
Мотивація – це те, що змушує нас діяти. Вона буває внутрішньою або зовнішньою.
Як пояснює Юлія Ковалець, внутрішня мотивація зумовлена самим пізнавальним інтересом до здобуття знань, коли дитині подобається не тільки результат, але й процес навчання. Натомість зовнішня пов’язана з впливом оточення – похвалою, покараннями, засудженнями, винагородами.
«Звісно, що діти, у яких розвинута ця внутрішня мотивація, вчаться, бо їм цікавий сам процес здобуття знань, розширення кругозору. І, зрештою, вони й досягають успіху», – наголошує психологиня.
За її словами, зовнішня мотивація важлива, але на початкових етапах, коли потрібно запустити сам процес навчання.
«Тут важливо, щоб батьки й педагоги були дуже чутливими до дитини, її потреб і того, як відбувається сам процес навчання, а також підтримували дитину на певних його етапах. Важливо, щоб робота з помилками не сприймалася як щось страшне. Це частина процесу, адже саме завдяки помилкам дитина може краще зрозуміти, як правильно вчитися, планувати, робити висновки. І часто це ефективніше, ніж навчання на успішних кейсах», – пояснює Юлія Ковалець.
Чому гроші за оцінки можуть нашкодити
Гроші та подарунки – це зовнішня мотивація, тому використовувати їх потрібно дуже обережно.
Ефективні ті винагороди, які пов’язані з самим навчанням: ноутбук або планшет з корисними функціями, доступ до освітніх програм чи курсів – тобто речі, що розширюють можливості вчитися, а не просто розважають, зазначає Юлія Ковалець.
«Але постійно використовувати цю зовнішню мотивацію, зокрема подарунки, не варто, тому що дитина переключається на таку регуляцію ззовні: досягнеш – отримаєш, досягнеш – отримаєш. Це вже більше схоже на дресирування. А насправді важлива внутрішня мотивація, пізнавальний інтерес, задоволення від процесу і результату навчання», – наголошує психологиня.
Також вона додає, що у кожної дитини незалежно від успіхів у навчанні повинні бути кишенькові гроші, щоб задовільнити свої мінімальні потреби. Коли ж батьки застосовують штрафи за погані оцінки, навчання для дитини перетворюється на джерело страху штрафів, осудження та сорому за невдачу. У результаті з’являється відчуття: якщо отримав погану оцінку – не отримаєш грошей і не зможеш собі придбати навіть щось елементарне.
«Тоді дитина перебуває в стані хронічного стресу, який впливає негативно на когнітивні функції – увагу, пам’ять, мислення, уяву, які необхідні в процесі навчання», – пояснює Юлія Ковалець.
До того ж, на її думку, батьки в ідеалі мали би бути для дитини джерелом безумовної підтримки саме за фактом її народження й існування, а не якихось успіхів.
Якщо ж батьки все-таки хочуть запровадити систему штрафів, потрібно наперед обговорити її з дитиною (бажано старшого віку), щоб вона брала участь у цьому «договорі», а не щоб він директивно спускався батьками. Важливо також, щоб ця угода була гнучкою і дозволяла вносити корективи в процесі навчання.
Як мотивувати дитину без тиску, покарань і порівнянь
Юлія Ковалець зазначає, що здорове мотивування ґрунтується на довірливому контакті батьків з дітьми. Важливо, щоб дорослі розуміли інтереси своєї дитини і під час пояснень відштовхувалися саме від них. Також дітям важливо бачити, чому і для чого вони щось вивчають, тобто зберігати певний зв’язок із реальністю.
«Ось батьки сказали дитині: «Вчи математику». А вона не розуміє, для чого їй ці формули, ці рівняння. Вона взагалі не бачить практичного сенсу математики. Але коли дитина, наприклад, хоче стати дизайнеркою інтер’єрів, можна показати зв’язок між математикою і дизайном – пропорції, розрахунки. Якщо ж дитина мріє бути айтішником – зв’язок математики, логіки та англійської мови», – пояснює психологиня.
Якщо ж дитина ще не знає, ким хоче стати в майбутньому, то важливо не прив’язуватися до професії, а звертати увагу на навички, які формують різні предмети.
«До прикладу, математика, так само як інші основні предмети, важлива для того, щоб навчитися логічно мислити, вирішувати будь-які життєві задачі. Вона формує критичне мислення, що дуже важливо, незалежно, яку ти професію обереш в майбутньому», – додає Юлія Ковалець.
Часто можна почути, як дитина каже, що має вісім чи дев’ять балів з якогось предмета, наприклад біології, і вважає, що їй цього достатньо, тому не хоче докладати більше зусиль. У таких випадках, наголошує психологиня, ключовим є діалог.
«Якщо дитині цього достатньо і вона не пов’язуватиме свою майбутню професійну діяльність із біологією, то батькам варто це прийняти. Це нормальна, достатня оцінка – вісімка чи дев’ятка. А якщо дитина мріє про медичні спеціальності чи різні технологічні напрями, біотехнології, тоді варто поговорити про те, як поглибити знання, знайти додаткові ресурси та можливості», – додає Юлія Ковалець.
За словами Тетяни Брух, підхід до мотивації повинен залежати від віку дитини. Молодші діти більше орієнтуються на гру, тому ігрові методи найкраще їх залучають, адже поєднують користь з чимось веселим.
«У старшому віці потреба у грі частково зникає. Хоч інтерактивні методи все ще важливі й допомагають зберігати інтерес, мотивація стає більш структурованою: з’являється більше діалогів, більше змістовних розмов», – пояснює Тетяна Брух.
Загалом на дітей добре впливають історії з життя батьків. Важливо показати, що дорослі теж колись мали невдачі, сумнівалися в процесі навчання, вирішували проблеми і зрештою досягали успіху, доповнює Юлія Ковалець.
Молодших дітей також може надихати казкотерапія: герой, який так само переживає сумніви й невдачі, але завдяки вірі у власні сили чи підтримці долає труднощі. Дитина тоді бачить правильну модель досягання успіху.
Для старших добре працюють історії про людей, які їм цікаві, – біографії чи життєві приклади.
Як батькам реагувати на погані оцінки дітей
Тетяна Брух пояснює, що дуже важливо зберігати спокій, коли дитина приносить погану оцінку. Сама оцінка може вже бути негативним досвідом для дитини: можливо, у школі вона пережила це болісно, а вдома знову зіштовхується з негативною реакцією.
Це, на думку психологині, може сильно сколихнути дитину. У такій ситуації вона, замість того, щоб бачити свою помилку як щось, що можна виправити, починає зациклюватися на страху. Їй здається, якщо вона й надалі робитиме помилки, то й близькі люди щоразу реагуватимуть негативно.
«З’являється відчуття сорому, некомпетентності. Це не допомагає знайти мотивацію до навчання, а навпаки – ніби паралізує. Дитина може навіть уникати навчання, бо боїться знову отримати цей негативний досвід і ніби проходити перевірку батьківської любові, яка, можливо, на її думку, вже буде залежати від того, як успішно вона вчиться», – пояснює Тетяна Брух.
Психологиня Юлія Ковалець доповнює, що в таких ситуаціях дитину у жодному разі не можна позбавляти любові, щоб вона не боялася звернутися до батьків за підтримкою.
«Тому ще раз хочу підкреслити, що помилки – це дуже важлива частина навчання. І на них дуже багато можна вчитись. Якщо дитина отримала погану оцінку, її варто підтримати й проаналізувати причини. Можливо, вона щось пропустила, недовчила, вчасно не звернулася за допомогою. І коли це можна відкоригувати, вона бачить шлях, яким можна йти далі», – зазначає Юлія Ковалець.
Вона наголошує, що помилка є частиною навчального процесу, і важливо не позбавляти дитину через неї часу на відпочинок. Дорослі мають 8-годинний робочий день, а діти нерідко 12-годинний: школа, гуртки, домашні завдання. Дехто у русі і по 14 годин, тому і так майже не має вільного часу.
А саме вільний час дозволяє дитині залишатися в контакті зі своїми інтересами й потребами.
«І тут можна шукати, можливо, з цих інтересів і потреб її майбутню професійну діяльність. А буває, дитина завантажена, а батьки її не питають й лише додають завдань. Часто це тому, що батьки в дитинстві чогось не мали і хочуть дати дитині максимально все, щоб сказати собі: «Я хороша мама. Я даю дитині все». Але тут треба враховувати бажання дитини. Це про діалог і чутливість до дитини», – каже Юлія Ковалець.
Чому оцінки – не єдиний показник успіху
За словами Тетяни Брух, оцінка в більшості випадків показує, як дитина на певному етапі засвоїла матеріал, але є ще багато інших важливих якостей, на які також варто звертати увагу.
«Зокрема, це вміння вчитися загалом, допитливість дитини, наскільки вона зацікавлена в різних сферах, її емпатія, вміння вибудовувати стосунки з дорослими та дітьми – усе це формує цілісну особистість, і дуже важливо оцінювати ці якості також. Тому що дитина може не мати супервисоких академічних оцінок, але бути успішною у тому, як вона проявляє себе в класі, у школі та за її межами», – наголошує психологиня.
Вона додає, що це стосується й домашніх завдань. Коли дитина ще маленька, вона може потребувати допомоги. Але поступово батькам потрібно віддавати цю відповідальність дитині, тому що процес навчання – це не лише здобуття знань, а й розвиток навичок планування, самоорганізації та уміння брати на себе відповідальність. За словами психологині, саме ці навички формують особистість і стають корисними в подальшому житті.
На думку Тетяни Брух, не кожній дитині потрібно бути відмінником, а сама оцінка не завжди показує реальну картину. Натомість бажання батьків мати відмінника часто пов’язане з перенесенням власних очікувань на дитину.
«Дуже часто буває, що мати чи батько вважають, що от я, мовляв, була відмінницею чи відмінником, у мене були завжди хороші оцінки, значить, моя дитина має бути не гірша і отримувати завжди високі оцінки. Але важливо також давати дитині оцей простір, де вона може проявляти себе. І якщо вона отримує погану оцінку – це не є чимось критичним. Можна поговорити з дитиною: можливо, в цей день її щось боліло чи їй було погано», – пояснює Тетяна Брух.
Психологиня погоджується із думкою Юлії Ковалець, що інколи батьки через навчання дитини намагаються реалізувати власні нереалізовані бажання.
«Інколи батьки, наприклад, працюють на важкій роботі, де потрібно багато фізичних зусиль, і розуміють, що така праця дуже втомлює. Вони хочуть забезпечити дитині краще майбутнє і тому можуть дуже контролювати навчання, щоб, як їм здається, допомогти дитині.
Але важливо вчитися трішки зупинятися, тому що дитина може мати здібності до різних сфер життя, і, можливо, їй буде цікаве щось інше, а не саме те, у чому батьки хочуть її реалізувати», – наголошує Тетяна Брух.
Чому порівняння з іншими дітьми небезпечні для самооцінки
Коли батьки порівнюють дитину з ровесниками або з братами чи сестрами, вона може отримати дуже негативний досвід. Дорослі фактично ставлять перед нею певний ідеальний зразок, на який вона має рівнятися. За словами Тетяни Брух, у такій ситуації в дитини часто виникає думка, що вона «недостатньо хороша» або «гірше справляється, ніж інші». І це, навпаки, більше принижує дитину.
«Важливо допомагати дитині побачити свій власний результат. Сказати, приміром: Минулого тижня в тебе це не виходило, але зараз, дивись, ти самостійно все це зробив – і це дуже круто. Ти молодець, що постарався, і в тебе це вийшло», – каже психологиня.
Вона пояснює, що у зворотній ситуації, коли раніше в дитини були хороші оцінки, а зараз гірші, батькам важливо спершу запитати, чи все в дитини гаразд і чи є причини, які могли вплинути на її навчання. Це має бути дуже ненав’язливо, бо, якщо дитині сказати, що зараз вона «гірша», ніж була раніше, це теж буде негативним досвідом і може призвести до того, що дитина замкнеться і не захоче йти на контакт.
Юлія Ковалець доповнює, що однією з найтиповіших помилок батьків є оцінювання не конкретної дії, зокрема поганої оцінки, дитини, а її особистості. Коли дорослі втрачають контроль над собою, вони можуть навішувати ярлики, і це залишає відбиток, знижує самооцінку та віру дитини у власні сили. Психологиня наголошує, що важливо оцінювати конкретне виконання завдання, а не особистість дитини.
«І коли хвалити та мотивувати, то і за зусилля, які дитина доклала. Бо хто здібний, тому легко дається, і він має той же результат. А дехто вкладає в це багато зусиль, посидючості, часу – і це теж треба відзначати й підтримувати», – додає Юлія Ковалець.
Тетяна Брух також звертає увагу, що в сім’ях, де є кілька дітей, важливо вміти визнавати свої помилки щодо різниці у вимогах. Часто старші діти помічають, що до них батьки були суворішими, більше тиснули і частіше сварили за погані оцінки, тоді як молодшим дозволяють більше. На думку психологині, батькам потрібно відкрито говорити про це, пояснювати, що вони могли помилятися чи щось не так колись розуміти.
Як розпізнати втрату мотивації через стрес і перевтому
Щоб зрозуміти, що зниження мотивації пов’язане не з лінню, а з перевтомою чи стресом, потрібно спостерігати за станом дитини. Тетяна Брух пояснює, що, коли дитина втомлена, вона може поводитися нетипово для себе: з’являється сильна дратівливість, небажання робити те, що раніше приносило задоволення. У неї часто виникають такі відмовки як «не хочу», «не можу», «я втомився», «у мене щось болить». На такі сигнали, за словами психологині, варто звертати увагу, оскільки вони вказують на те, що дитина втомилася.
«Важливо не примушувати її продовжувати працювати так само, а дати простір, щоб вона могла відпочити. Можливо, варто звернути увагу на інші сфери життя – ті, які приносять задоволення і допомагають відновити ресурс. Коли дитина знову наповниться енергією, мотивація повернеться сама – і вона зможе працювати ефективно», – каже Тетяна Брух.
Юлія Ковалець додає, що сьогодні батькам і вчителям потрібно враховувати те, що діти живуть у контексті війни. Постійний фон тривоги, переживання за родичів, а також досвід внутрішнього переміщення створюють хронічний стрес. За її словами, діти часто не говорять про це прямо, але все одно гостро реагують на події довкола. Це може впливати на їхню концентрацію, увагу та академічні успіхи. І дорослим важливо враховувати такі фактори, щоб не плутати прояви стресу з лінню.
Читайте також: Стати Гаррі Поттером: як у Франківську “Текстура” залучає підлітків до читання.
