Нардеп двох скликань за партійними списками, у минулому – юрист, успішний бізнесмен. У ВРУ очолює Комітет з питань економічної політики. Його називають впливовою людиною в парламенті останнього скликання та одним з найбільших меценатів.
КУРС зустрівся з Андрієм Іванчуком та поставив прямі запитання, щоби з’ясувати, з чим він кандидує і що стоїть за його бажанням пройти в парламент.
Корені, або Андрій з Коломиї
Питання «киянин» чи «коломиянин» для Андрія Іванчука не стоїть, хоч більш як 10 років нардеп жив і працював у столиці. «Я завжди був Андрій з Коломиї, де б не жив, чим би не займався. Моє коріння і те, звідки я родом, – основа всього, що роблю. Це по суті визначає моє життя.
«Визначає життя» – це, наприклад, заряджає і дає впевненість, – пояснює він.
«Завжди культивувалося, що Коломия – особливе місто, а Покуття – особливий край. Сказати, що ти з Коломиї, – означає повідомити, що ти теж особливий. Нас так виховали. І я цим горджуся. Крім історії, архітектури, знакового розташування, Коломия має ще й особливий дух міста. У всіх коломиян є така фішка, що вони відзначені і нагороджені своїм походженням і цим духом».
Андрій Іванчук – коломиянин в третьому поколінні. Закінчив тут школу, вступив у медичне училище. І хоч здобув основний фах юриста у Чернівецькому університеті, медицину не полишає досі – багато його доброчинних справ реалізуються в медичній галузі Коломийщини.
Погоджується: на вибір першого фаху і подальшу діяльність вплинуло те, що батьки – медики. Мама – районний ревматолог, працює в Коломийській поліклініці. Батько був знаним хірургом, хоч і оперував на одній нозі, розповідає Андрій Іванчук. Здоров’я батько втратив у Чорнобилі, брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. «Мені не треба дивитися серіал від НВО, я дуже добре знаю, що і як було, – каже Андрій Іванчук. – Знаю багатьох причетних. Багато разів бував у зоні, їздив до саркофага. Коли хтось говорить про Чорнобиль, я мовчу, бо перед очима постають картини розтрощених дитячих іграшок на сходах, покинуті візочки та велосипеди на вулицях, будинки без вікон, крізь які проросли дерева. Серіал відображає реальну ситуацію, він виконав місію – про українську біду широко дізнався світ».
Дідусь і бабуся Андрія Іванчука – освітяни. Дід був учителем рідної мови і літератури, директором школи і паралельно затятим аграрієм. Бабуся – вчителька алгебри і геометрії. Недавно відсвяткувала дуже поважний ювілей – 90 років. «До 80 років ще ходила працювати в гімназію. Тепер захопилася вишиванням», –пишається онук. Бабця є для нього великим авторитетом – на її прохання Андрій взявся відновлювати зруйновану радянським режимом дзвіницю греко-католицького храму в Коломиї.
«Так сталося, що спочатку не стало дідуся, потім батька. Мама і бабуся зараз живуть разом. Коли маю можливість, то завжди приєднуюся. Різдво, Великдень – я з ними, в Коломиї, то аксіома. І так було завжди. Всі мої друзі з усіх куточків України на наші свята приїздили в Коломию, бо тут збереглися і передаються з покоління в покоління наші традиції. Тепер в Коломию так само їздить моя донька».
У традиціях Андрія Іванчука – щороку на Різдво підніматися на Говерлу. «Так, це небезпечна пора для сходжень. І кожного разу це зовсім інший вихід, бо не повторюється ані погода, ані інші умови. Енергетики після цього вистачає на весь рік – вистачає сил долати труднощі. Так, у цьому є певний символізм, коли підкорюєш найвищу вершину Карпат – стоїш під небом і вище вже немає нічого», – усміхається Андрій.
Говорить, що найвищу свою вершину в житті ще не підкорив. Каже, замислюється над тим, що залишить після себе.
«У мене було непросте життя, і я рано зрозумів, що є така потреба в людини – залишити слід. Відчув, що повинен робити важливі речі», – розмірковує Іванчук.
Коли Андрій вступив на юридичний факультет Чернівецького університету, той тільки відкрився.
«На другому курсі ми з товаришами вже відкрили юридичну компанію. Всі були студентами і не мали права займатися юридичною практикою, а ліцензію отримали тільки тому, що фігурували як засновники та багатьох своїх викладачів взяли на роботу. Одразу почали серйозний юридичний бізнес – компанія була успішною», – розповідає Іванчук.
В активі юриста – аспірантура та викладання на юридичній кафедрі Чернівецького університету. Пізніше – бізнес, але вже не юридичний. Андрій Іванчук розповідає, що в молодості поміняв багато справ – було цікаво пробувати нове і здобувати досвід.
«Почав з банку «Аваль». То був перший системний банк. Там я навчився, як працювати з людьми, як керувати колективом, як враховувати психологію і як протистояти інтригам – отримав широкий управлінський досвід, – пригадує Андрій Іванчук. – Коли ми досягнули успіху і стали банком №1, мені стало нецікаво. І тоді пішов у бізнес».
Компанія «Техноцентр» з Рогатина володіла понад 30 заводами і фабриками. Іванчука запросили оптимізувати діяльність корпорації і збільшити прибутки. «2000 рік. Мені тоді було 27 років. У підпорядкуванні більш як десять тисяч людей. Доводилося приймати надважливі рішення».
«Може, тому що я рано, в 15 років, пішов з дому і рано мусив всього досягати сам, рано добився успіху. Так само рано зрозумів: мені ці всі дрібниці не потрібні, – відкривається успішний бізнесмен і політик. – Машини, годинники, коштовності… Ми самі ставимо себе в ситуації служіння непотрібним речам, самі себе затискаємо умовностями, самі отруюємо собі життя споживацькою культурою. Гонимося за примарами… Мій дідусь навчав мене простій мудрості: щасливий той, хто вміє бути щасливим – вміє відчувати, радіти, брати і віддавати. І це не пов’язано із забезпеченістю, з матеріальними речами. Тому я завжди усміхаюся, коли важко, і намагаюся підтримати інших у складних ситуаціях. У людини тільки одне життя, і тільки від неї залежить, яким воно буде, – на все, що між народженням і смертю, ми можемо впливати. І це я доношу до молоді, до друзів».
Андрій Іванчук принципово живе офлайн. «Краще піти на рибалку, по гриби, в гори, ніж сидіти в неті і скролити стрічку. Ґаджет у мене тільки для роботи. Поза тим – книги. Книжка для мене завжди більш цікава, ніж кіно, бо залишає простір для інтерпретації – і я сам собі режисер. От дочитав «21 урок для 21 століття» Ювал Ной Харарі, про наш світ, який кожного дня стає все складнішим, все драматичнішим, про необхідність розвивати в собі співчуття, життєстійкість і критичне мислення. Рекомендую», – ділиться він.
Що стосується власної життєстійкості, то вона, на думку Андрія Іванчука, також закорінена у Коломиї, але лежить в особливій площині – у площині віри.
«Я греко-католик. Коли дід був директором школи, мене підпільно похрестити. Бабуся розказувала мені, що хрестив священик Вовк, 30 років був у тюрмі та в засланні у Сибіру. Думаю, що міць цієї віри мені від нього передалася. Це дуже глибоке знання, воно тримає людину в житті. Я багато читав про різні релігії світу і можу впевнено сказати: батьківська віра для нас є нашою силою».
Про міфи і фейки
Один зі світоглядних принципів «брати і віддавати» спонукав Андрія Іванчука до благодійності. Він каже, що витрачає на це більш як половину своїх прибутків. «Коли мої можливості перевершили потреби, почав займатися допомогою іншим», – констатує він.
«Зі ЗМІ часто чую звинувачення. Постійні фейки. Може, комусь треба нагадати, що в парламенті я проводив закон про електронні декларації та інші ініціативи, щоби вивести чиновницькі та депутатські гроші з тіні. Коли тепер одним кліком можна отримати доступ до всіх реєстрів, коли чиновники і політики просто голі перед громадянським суспільством, після цього такі закиди смішать. Півтора року мене перевіряла НАЗК – якраз за тим брудом, що лився в медіа. Днями повідомили, що розслідування завершили. У мене все гаразд. Ну і як я можу щось порушити, коли банк є моїм податковим агентом – я отримую з банку чисті гроші, вже після сплати всіх податків».
Андрій Іванчук стверджує, що зараз не має бізнесу. Коли пішов у політику і вирішив вибиратися до парламенту, продав свої активи і поклав гроші в банк під відсотки. Так, в 2018 році отримав понад 7 млн грн доходу відсотками.
«Зробили з мене якогось Олексу Довбуша. Мовляв, от він колись десь там накрав і тепер відбілюється – несе вам в Коломию. Історичний персонаж, треба визнати, харизматичний. Хоча б це тішить. Але коли близькі люди починають у щось таке вірити, це лякає. Мені немає потреби йти на порушення закону і ризикувати всім, що маю. Відсилаю всіх до трудової книжки, вона, як і декларація про доходи, є у відкритому доступі – до речі, записи в ній із 1991 року».
На запитання, як заробив свій перший мільйон, відверто відповідає, що не було мільйона. Були перші зароблені 100 доларів, потім перша тисяча.
«Я не заробляв мільйонами. Мільйон – це клауд, «хмаринка», яка складається з «крапельок» по гривні. Так і в мене. Заробив основний капітал упродовж кількох років на початку 2000-х. В 2005 вирішив перестати займатися бізнесом і пішов в державний сектор займатися енергетикою. Продав акції – був співвласником підприємств аграрного сектору та промислового виробництва. Міг лишитися акціонером, але не хотів розпорошуватися. Хотів з головою занурився в зовсім іншу проблематику. У мене тоді були цікаві виклики – побороти мафію в енергетиці і підняти вартість української електроенергії на зовнішньому ринку. І це вдалося. Коли пізніше мене хотіли зняти з роботи за політичними мотивами, вслід за Яценюком, то показав, що за рік мого керування прибуток державної компанії «Укрінтеренерго» зріс в 45 разів. З них я не скористався ані копійкою».
У Києві нардеп Андрій Іванчук живе у квартирі, яку орендує. За дві каденції у ВРУ жодного разу не взяв нардепівську зарплату та компенсацію за найм житла. «І не буду брати. Вважаю, що в парламент мають іти люди самодостатні, забезпечені, яким не треба дбати про свою кишеню і шукати способів заробити», – різко каже Іванчук.
У його власності – одна машина «Тойота Секвойя» 2014 року випуску. Жодного літака і яхти. Жодної закордонної нерухомості.
«Домисли і ярлики не те щоби набридли, я б на них і уваги не звертав. Але коли мама плаче, бо у нас про сина можна написати все, що завгодно, от це неприємно і болить. До суду? Подавав. Виграв. І що це мені помогло? Півтора року проводив наради з адвокатами, потратив гроші, а на фініші – пшик. Вийшло, що мене облили брудом, всі про це поговорили і пішли далі. Я півтора року різними шампунями мився, феном сушився, нарешті вийшов весь таке ціплятко – чуєте, я вже чистенький, кажу. Ага, зраділи всі, це той Андрій, якого тоді облили отим отаким-от брудом, – от і весь результат. Судитися у нас варто хіба для самозаспокоєння. А заспокоюватися варто з Ніцше, який знав: все, що нас не вбиває, робить сильнішими».
Робота день у день, або 5 років для Покуття
Системно, тобто з благодійним фондом «Покуття», Андрій Іванчук у Коломиї день у день працює з 2015 року. «Це не мій фонд, це фонд для жителів Покуття. Я лише ініціатор його створення. Почали з маленького, як все велике, – пригадує він. – Моя товаришка, головна лікарка Коломийської районної лікарні Ірина Садов’як, дочка дуже відомого коломийського священика, якось пожалілася, що німці дарують багатофункціональні ліжка, вкрай потрібні лікарні, а грошей, щоби їх розмитнити і привезти, немає. Хочеться плакати, казала тоді вона. Зрозуміло, що я викликався допомогти – так тоді ми заснували благодійний фонд».
Зараз голова благодійного фонду – начальниця управління культури Коломиї, заслужена працівниця культури Уляна Мандрусяк. «Знає цінності і проблематику міста та району. Жінка з великим небайдужим серцем», – каже про неї Андрій Іванчук.
Він підкреслює, що з командою фонду, так само як всюди, де прикладав руку, налагоджував системну роботу.
«Ми завжди будували систему. Брали проблему і її системно вирішували – усували передумови, так щоби вона більше не виникала. У фонді є 5 людей, які приймають рішення і відслідковують реалізацію проектів. Мене серед них немає. Моя роль зводиться до того, щоби фонд працював. І те, що він виріс до таких масштабів та реалізує такі важливі ініціативи, – тішить», – не приховує гордості засновник.
Фонд втілює на території Покутського краю одночасно декілька проектів. Зокрема, це масштабна комп’ютеризація шкіл – а це 60 комп’ютерних класів. Плюс втілення проекту з поглибленого вивчення іноземних мов. З допомогою фонду планують встановити лінгафонні кабінети в усіх школах Коломийщини та Городенківщини.
«Очевидно, що без знання програмування та іноземних мов зараз вже освіта неповноцінна. Я закінчив у Коломиї Стефаникову школу. Ті знання дозволили мені здобути вищу освіту та з усіма змагатися. Ніколи не комплексував, бо в мене була база, – ілюструє своїм прикладом меценат. – Так-от ми й вирішили: давайте, щоби всі наші діти з Коломиї були круті. І купили в школи міста комп’ютерні класи. Потім комп’ютеризували район. З технікумом політехнічним, який хвалиться своїми учнями, програми пише і роботів складає, заснували щорічну олімпіаду для школярів Коломийщини. Щоби надалі не Іванчук приїжджав у села і дарував комп’ютерні класи, а діти з перемогою привозили в свою школу ці трофеї – і все село аплодувало розумникам. Це те, що я називаю мотивацією. Коли починаєш змагатися, це спонукає досягати результату – так у спорті, в науці, в бізнесі, загалом у житті. Змагальний процес в принципі рухає цивілізацію».
«Наші діти змінять нашу культуру, а отже,
наше життя. Я тільки на них маю надію»
Фонд «Покуття» на Коломийщині і Городенківщині підтримує спортсменів і спортивні команди. Допомагає будинкам перестарілих з реконструкціями кухонь та облаштуванням пралень. «Щоб створити гідні умови і забезпечити право людей на добру якість життя», – коментує Іванчук.
Найбільше фонд вклав у медицину краю – і не тільки фінансів. Перетворення потребували постійного «підштовхування» і «проштовхування». Як нардеп, хоч ще й не мажоритарник, Андрій Іванчук залучав на Коломийщину кошти з держбюджету. «Натягував фінансову ковдру», – так називає це він.
За останні три роки на медицину Коломиї і району надійшло понад 100 млн грн. За ці кошти вдалося повністю оснастити нову поліклініку та лікарню сучасним медобладнанням. Тепер мешканцям Коломийщини та довколишніх районів не потрібно їхати до Франківська на якісне медобстеження. Також меценат допоміг обладнанням дитячій лікарні в Коломиї.
«Думаю, що, дякуючи нашим лікарям, ми отримали найкраще. Критиканам пропоную сісти в авто і проїхати 100 км в будь-який бік з Коломиї та спробувати там полікуватися».
Варто згадати програму фонду, за якою у Коломиї вже встановлено понад 40 дитячих майданчиків. У середмісті у 2016 році за кошти фонду збудований світломузичний фонтан «Водограй любові». Зараз фонд підготував лист до Городенківської міськради з пропозицією силами фонду встановити такий фонтан і в середмісті Городенки, але, на жаль, відмовили депутати.
У Коломиї впроваджують два важливі проекти задля збереження культурної спадщини. Це будівництво дзвіниці з карильйоном біля церкви Св. Йосафата та реставрація старовинного храму Благовіщення, який має потрапити до каталогу ЮНЕСКО.
За сприяння Андрія Іванчука держава у Коломиї будує водноспортивний комплекс. Відремонтована дамба на Пруті, проводиться реконструкція очисних споруд, ремонтується нова об’їзна дорога.
Про ефективність, або Як найнятися нардепом
Андрій Іванчук каже, що робота могла би бути ще ефективнішою і більш системною – тому він подався у народні депутати по рідному мажоритарному 88 округу.
«Я досі робив те, що вважав необхідним. Приїхав, зустрівся з людьми, мені звернули увагу на проблему – і я прийняв сам собі рішення щось із нею робити. Так захотів, щоби у нас в Коломиї був водноспортивний комплекс – 4 басейни з трибунами. Щоби діти не тільки мали де на уроках фізкультури плавати, а щоби змагалися, щоби приходили їхні друзі і родичі, щоби вболівали. Щоби той малий переможець міг похизуватися, наприклад, перед дівчиною, що круто плаває. Бо який сенс досягати вершин, якщо цим не пишатися? Я хотів, щоби коломияни могли пишатися, і почав роботу. А от бути мажоритарним депутатом на окрузі – це вже зовсім інше, це не так просто. Ти повинен робити те, що вимагають люди. При цьому треба вміти комунікувати з приводу важливості їхніх потреб і бажань», – зауважує Андрій Іванчук.
Кандидат у нардепи розповідає, як бачить себе на окрузі. «Коли ми з фондом займалися медициною, то чітко побачив, у чому треба допомагати надалі. Я їздив по світу і бачив, яке значення мають регулярні обстеження, якісна діагностика та виявлення загрозливих захворювань на ранніх стадіях. Ми не можемо дозволити собі жити на задвірках світу, особливо у медицині. За кордоном не отримаєш страхівку, якщо не пройдеш діагностику. Проблему виявляють на ранніх стадіях.
Колись мій батько по 4 години робив операції на виразку – проводив резекцію шлунку, вирізав ушкоджену частину. Страшно травматична була операція. А зараз ми знаємо, що такої хвороби як виразка шлунку не існує – досить ужити 5 таблеток протягом тижня, щоб знищити бактерію, і не треба різати чоловіка надвоє. Якщо я це знаю, то хочу, щоби всі це знали. Вважаю, що нечесно сидіти в Києві чи в будь-якому іншому місті, бо в мене є така можливість, і не приїздити сюди, не міняти культуру моїх земляків. Все, що знаю, я приношу сюди. І хочу приносити більше, ніж можу це робити просто як меценат, як коломиянин».
Андрій Іванчук каже, що зараз намагається так само «принести» на Коломийщину та Городенківщину і політичну культуру. Наголошує на зустрічах із людьми, що вибори мажоритарного депутата – це фактично найм його на роботу. «Коли даєш мандат конкретній фізичній особі, яка має представляти твої інтереси в парламенті, то береш на роботу цю конкретну людину. Береш всією громадою і особисто. Тому маєш зважувати, чи може вона виконувати цю роботу, зважаючи на свій досвід, мотивацію, можливості», – переконаний Андрій Іванчук.
Пояснює, що йде до парламенту не від політичної сили, а як кандидат від Покуття не просто так.
«Політика – в Києві, а на місці, в Коломиї і Городенці, має бути робота – захист інтересів людей, які тут живуть. І служити маєш всім 100%, незважаючи на політичні маркери, на те, скільки за тебе проголосувало», – наголошує Іванчук.
Політична культура, на його думку, передбачає і те, що на окрузі між кандидатами в депутати йде чесна конкурентна боротьба. Сам готовий до боротьби програмами, справами, особистими якостями.
«Моя теперішня професія – я займаюся людьми. Комусь допомагаю порадою, комусь можливостями. Вмію організовувати справи, втілювати проекти, вирішувати проблеми за рахунок комунікативних здібностей», – розповідає Андрій Іванчук.
Для Іванчука боротьба на окрузі з іншими кандидатами – це також і змагання лідерів.
«Ірраціональність, яку останнім часом демонструють на виборах наші люди, теж спонукала мене балотуватися по мажоритарному округу. Я точно знаю, що більше від мене ніхто для цього краю і для людей не зробив. І я хочу з’ясувати для себе: або те, що ти робиш і у що віриш, має значення, або «куди вітер, туди й ти» – і треба завжди підлаштовуватися, шукати партійну «подушку», яка додає прохідні відсотки. Це ж очевидно, що таке пристосування означає, що ти ніхто й ніщо, просто примазався, просто десь вискочив, перейменувався і причепив собі значок, і крутиш горобцям дулі. Якщо виборцям таке не очевидно, то вони пристосуванців оберуть. Дуже хотів би змінити ситуацію зараз – у тому сенсі, щоби люди обрали тих, хто буде на них працювати і хто буде мати перед ними відповідальність».
Андрій Іванчук зазначає, що його першими ініціативами у парламенті нового скликання будуть ті, які він узгодить зі своїми виборцями. Під час передвиборчої кампанії він збирає проблематику, щоби сформулювати зобов’язання. Поки що може лише спрогнозувати основні напрямки, яких вони будуть стосуватися.
«Наприклад, у зв’язку з децентралізацією є певні несправедливості. Людина живе в селі, родина її живе в селі, а працює вона в Коломиї на «Леоні» – і податки йдуть в бюджет Коломиї. А в селі нема за що дорогу зробити чи садочок утримувати. Це один з прикладів, щоби проілюструвати, що таких перекосів дуже багато, і їх треба вирівняти – люди хочуть, щоби було більше справедливості», – бачить кандидат у нардепи.
Другий напрям – якнайшвидше завершити медичну реформу і дати достойну зарплату лікарям другої ланки, тобто у лікарнях і клініках. Це вирішить кадрову проблему. В контексті бачить необхідним порушити питання прав лікарів і пацієнтів, уважає, що їх треба переглянути і виписати у законі.
Так само має намір порушити питання про права вчителів. «У нас так захопилися правами учнів і батьків, що є непоодинокі випадки цькування вчителів. Має бути баланс на законодавчому рівні. Неприпустимо принижувати вчителя і знецінювати професію – це впливає на якість освітнього процесу», – вважає Іванчук.
Кандидат має перелік пропозицій і вимог від місцевих бізнесменів, з якими також проводить зустрічі. Каже, що вони стосуються податкових змін, зменшення бюрократії та покращення логістики. «Загалом люди хочуть зрозумілості і справедливості, хочуть, щоби державні фінансові потоки були прозорі і підзвітні, а ще – пропорційні. Хочуть, працюючи і платячи податки, знати, на що можуть розраховувати, і могти контролювати процеси розподілу та витрачання цих коштів», – підсумовує Іванчук.
Кандидат каже, що в кінці виборчої кампанії запропонує свої перші парламентські ініціативи, зважаючи на потреби, вимоги та побажання виборців.
Політична реклама
