У Франківську 16 жінок, чиї чоловіки захищають Україну на війні, стали героїнями проєкту “Невід’ємні”. Їхні історії занотували фотографиня Олена Білоус, яка співпрацювала з National Geographic, та психологиня Марина Огороднійчук. Авторки фотовиставки в такий спосіб розповідають про переживання війни, привертають увагу до руйнівних почуттів і досвіду їх подолання.
Особисті історії як дзеркало
“Наш соціально-психологічний фотопроєкт про невід’ємність під час війни. Невід’ємність тих, хто бореться там, із тими, хто чекає і бореться тут. Проєкт “Невід’ємні” – про зв’язок, про силу спільних зусиль. Про важливість почуттів і про можливості психологічної підтримки. І про любов, яка веде до перемоги”, – говорить співорганізаторка проєкту Марина Огороднійчук.
Олена Білоус і Марина Огороднійчук віднедавна франківки, обидві зі статусом ВПО. Марина переїхала до Франківська з Києва в перші місяці війни, коли була загроза окупації столиці. Практикуюча психологиня в напрямку клієнт-центрованої терапії, членкиня Української спілки психотерапевтів, зараз вона відновлює практику і волонтеркою бере участь в заходах для переселенців та родин військових.
Олена – донеччанка, на Прикарпаття перебралася з Вишгорода, що у Київській області. Це її друге переселення від початку війни у 2014 році. Спеціалізується в соціальному репортажі. В 2015 році знімала переселенців зі Сходу та Криму для National Geographic. Тоді роботи Олени ілюстрували особисті історії війни в українських та іноземних медіа. У 2019 році National Geographic запросив дівчину до Вашингтона для участі у виставці й стажуванні. Її роботу відібрали до списку 100 найкращих фото за тематикою переселенців і біженців з усього світу. У 2020 році у Вишгороді фотографиня представила соціальний проєкт “Самота” – рефлексії на тему власної самотності та дослідження теми самотньої старості. Серія робіт привернула увагу до доль людей, і деякі з них отримали допомогу.
Цього разу, при створенні серії “Невід’ємні”, Олена Білоус також відштовхнулася від власного досвіду і рефлексій.
“Виставці передувало 16 годин роботи у фотостудії, було зроблено близько двох тисяч фото. Під час зйомки ми записували історії 16 героїнь. Записані розповіді дуже глибокі, вони можуть бути основою для романів і сценаріями для фільмів, але ми назагал свідомо оминули драму й біль. Вибрали ті моменти з досвіду наших героїнь, які про ресурс, про те, що допомагає їм триматися”, – розповідає Олена.
Фотографиня каже, що про те, як триматися, – інтимна тема передовсім для неї.
“В 2014-2015 році мої батьки були у Донецьку – в окупації. Під шквальними обстрілами. Кожну ніч вони просиналися від вибухів. Я тримала з ними постійний зв’язок, наскільки це було можливо, щоби їх підтримувати. Дуже хвилювалися за них. І через якийсь час перестала спати. Потім майже перестала жити. В мене розвинулася депресія, компульсивне переїдання. Сталися метаболічні та гормональні порушення. Лише коли мене в стані напівруїни притягнули до психолога, я зрозуміла, що ті всі емоції, які я мала, той стан, у якому зависла, – то була хвороба. Не лінь, не смуток, не страх і навіть не виснаження. То були комплексні розлади, з яких я виходила більше як два роки. Але в той момент я була трохи неадекватна – не розуміла, що мені потрібна допомога, та й, відверто сказати, не хотіла цього визнавати”, – каже Олена.
“Зараз я бачу, як все більше людей повторює той мій досвід. Бачу, що під впливом загроз і переживань війни люди потерпають. Розумію, що вони теж, як я колись, перебувають у власній бульбашці і не бачать загрози. Хочу привернути увагу до цієї проблеми, тому показую людей, які мають гострі переживання. Хочу через фото у співпраці з психологинею та опираючись на досвіди своїх героїнь пояснити, що можна зробити, аби зберегти себе. Якби свого часу мені хтось розповів, що зі мною і як це подолати, я би вийшла з ситуації з менш складним і болючим досвідом, більш здоровою”, – пояснює фотографиня.
Олена акцентує, що контекст експозиції – усвідомлення, що в будь-яких обставинах ми можемо змінювати своє життя і піклуватися про себе.
Героїні з досвідом
Як саме триматися і піклуватися про себе, діляться героїні проєкту. Серед них – відомі у Франківську особистості. Як-от активістка, засновниця ініціативи “Франківськ Який Треба Берегти” Марія Козакевич.
“Марія дуже цікава жінка, вона просто освітила своїм внутрішнім світлом цей проєкт, – показує знимки Олена. – Тому ми помістили її фото на афішу. Вона дуже позитивна, хоч у непростій ситуації – її чоловік поранений, зараз у госпіталі. Ми розпитали, що їй допомагає. У неї працює спосіб “віддаючи – отримуєш”. Коли волонтерити, допомагати іншим, вкладати у важливі справи зусилля та енергію, тоді й отримаєш від інших те саме – ніби обмінюєшся ресурсами з іншими людьми. Також вона розказала, як відживлює природа”.
Олена жаліє, що у проєкті обмежена кількість тексту, що супроводжує фотографії, і через це немає змоги розказати про героїнь багато важливого. “Але ми думаємо і про те, щоби зробити окремий проєкт, який розкриє повні історії наших героїнь”, – додає його ініціаторка.
Серед героїнь іще одна неординарна особистість, художниця і режисерка, організаторка програми реабілітації воїнів “Творча Криївка” Віталіна Маслова. Її чоловік, відомий актор Олег Шульга, зараз також на фронті.
“В неї така цікава особиста історія, що одразу хочеться знімати кіно, – розповідає про враження фотографиня. – Віталіна дуже рекомендує фізичну активність, наприклад ходити. Вона має досвід, що психологічна допомога – це другий рівень стабілізації, а перший рівень – базовий: здорове харчування, повноцінний сон, постійна фізична активність. Саме такий фокус допомагає їй, мамі з двома маленькими дітьми, проживати воєнну реальність”.
Також героїнями проєкту стали учасниці спільноти “Дружина воїна”, які проводять кола підтримки і самодопомоги. Світлана і Лєна – обидві багатодітні мами, обидві чекають чоловіків з війни, розказує авторка фото. “Дівчата кажуть, що спілкування – дуже важливе, особливо якщо воно розділене з людьми, які розуміють і відчувають. Вони збираються щотижня і влаштовують різні спільні активності, разом волонтерять. На їхньому прикладі ми показуємо, що спілкування і спільна діяльність – це третій чинник, який нас підсилює”, – зазначає Олена Білоус.
Без умовностей і стереотипів
“Ми обидві переселенки і обидві хотіли створити щось корисне в громаді, де живемо. Коли познайомилися на одному із заходів для ВПО, то відчули, що можемо втілити такий проєкт разом – кожна свою частинку”, – додає психологиня Марина Огороднійчук.
“Наше завдання – на відкритті виставки проговорити, що нас підтримує. І чому нам важливо розуміти свої почуття, зважати на них. Маємо бути поінформовані, з чим маємо справу, і маємо знати, як собі зарадити. Мета нашого проєкту – зробити так, щоби інструменти самодопомоги, психологічної допомоги стали максимально доступними максимальній кількості людей”, – пояснює вона.
На тренінгу, який завершить відкриття виставки, Марина розкаже про дистрес, напруження, складні емоції в умовах війни, пояснить, як із цим впоратися: “Тренінг буде і про те, як ми вже це робимо – як ми справляємося. Акцентуватиму, що важливо звертати увагу на себе: відчитувати певні симптоми, помічати фізіологічні проблеми”.
Олена і Марина своїм проєктом також хочуть побіжно торкнутися теми стереотипів, які проявила війна. Наприклад, в експозиції з 16 фото героїнь – шість портретів переселенок, чиї чоловіки воюють за Україну. “Це дуже круто показує єдність на захисті України – і ми вирішили показати, як є насправді. Тому “Невід’ємні” – це ще й проєкт єдності людей. В нашому випадку – у Франківську: тих, які є приймаючою стороною, і тих, які приїхали з інших регіонів від війни. Під час роботи ми ще раз пересвідчилися, що маємо однакові труднощі і переживання та спільні способи, як ці труднощі і переживання долати. Головне, що в нас це виходить. Ми всі чекаємо перемоги і докладаємо зусилля кожен на своєму рівні, щоби це відбулося якнайшвидше”, – підсумовують авторки.
Відкриття виставки “Невід’ємні” 25 жовтня о 14.00, 2-й поверх Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею (в міській ратуші).
Проєкт «Невід’ємні» реалізується в рамках проєкту «Молодіжні інтеграційні центри «Захід» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)
