Олег «Мох» Гнатів – продюсер Оркестру Радості і Щастя Familia Perkalaba. Він міг би стати ЛСД – лідером суспільної думки, – якби суспільство могло думати. Або заснувати власну церкву, якби не його непозбутня самоіронія. Майстер радості і змістовного нищівного мату, чоловік, без якого важко уявити Франківськ, Олег Гнатів сьогодні, 13 червня, відзначає шістдесятиріччя.
Якщо ти проживаєш кожну секунду як секунду, не згадуєш щось і не мрієш, а вловлюєш себе теперешнім – це і є життя. Ясне, усвідомлене та чисте проживання. Тоді й відчуваєш радість – чисту, духовну ейфорію.
Я гедоніст абсолютний. Насолоджуюся всім, усе хапаю, доки не скажу собі стоп. Я маю це самотужки усвідомити, це не має бути вказане кимось.
Ми просто найкрутіші, тому нас вибрав Бог – як бонус. Я ніколи до того не розумів, як можна бути гордим за те, що ти українець. Це ж як пишатися тим, що маєш дві руки. А зараз так, українська нація – це просто моща. Як жиди.
За що люблю Франик – так за спокій і комфорт. Місце, де добре народжуватись і вмирати. Місто, в якому є порт і є горрри. Місто-телепорт в горри. Місто, в якому добре випивати вечорами на вулицях з кентами, де старі пани грають в карти в скверах, пані несуть зеленину з базару і свіжі круасани до ранішньої кави. Місто, де у багатьох є власна молочарка чи власний м’ясар. Де в кафе можна взяти “на бороду”, тобто розрахуватись завтра, бо тебе знають. Де продавчині кажуть тобі: не беріть це, бо несвіже. Місто, де молодіж єб…ться по парках і річкових лугах літом, бо ніхто не шугає, а не тому що нема де. Місто для мільйонерів, насправді. І для благої смерті.
Пафос – це одне з облич лицемір’я. Мистецтво не має виховувати. Мистецтво має будити людину до емоцій або до думки. Виховувати мають батьки і людина сама себе. Коли починають говорити про виховну роль мистецтва, одразу з’являється тінь фашизму. І не в естетичному сенсі.
Гуцульщині бракує свого Кастанеди. Це психоделіка, однозначно. У кожній хаті гуцульській кольори, як у растаманів, – жовті, червоні, зелені. Хоча найближче гуцули до мексиканської традиції – присутнє строге відчуття смерті. Звичайно, зараз це міняється – кока-кола приходить до найдальшого села. Але коріння завжди лишається. В якісь пікові моменти воно проявляється. Гуцули – народ запеклий.
Фейсбук – дуже сильний феномен. У мене є підозра, що це прибульці так нас змушують себе проявляти і підноситися на вищий рівень. Для багатьох, хто себе не реалізував, це важливий простір для артистизму. Крім того, це важливий інструмент для маніпуляцій. Ти можеш експериментувати, але будь готовий до того, що будуть експериментувати над тобою.
Жінка мудра робить чоловіка вдячним, жінка немудра робить чоловіка винним. Різниця полягає в результаті, тобто у втраті.
«Щастя» і «радість» – це здоров’я рідних і близьких, розуміння власного перебування у цьому прекрасному світі та знання, що це все не просто так.
Коли я чую, як хтось говорить про себе
“я творча людина” або ” моя творчість”,
мені чомусь стає встидно
і виникає бажання
пере…бати.
Бог якраз хитрий тим, шо він шифрується від чудес, щоб його не попалили.
Світ вдячний, він дає все. Потрібно тільки вміти це відчути і сприйняти.
Будь-яке естетичне переживання в будь-чому: чи музиці, чи кіно, чи літературі, чи живописі – має визначатися одним: пре тебе чи не пре, але це має лягати на фундамент твого як вродженого, так і набутого інтелектуальним розвитком і кругозором смаку.
Нема ніякої універсальної формули популярності – є правильне місце, правильний час, правильні люди і інтуїція, яка є голосом Бога чи хто там є. Хто чистіший, той і краще чує. Все просто – тра бути чемним, любити рідних, помагати слабим і глумитись над гандонами. Ну, і не прой…бувати.
Для того, аби літо тягнулося, як зима, потрібно проживати кожну секунду і не дивитись ні вперед, ні назад. Живи цією секундою – і життя здасться вічним, тобто таким як воно і є насправді. Кайфуйте, поки годні, – і будуть вам кайфи.
Єдина емоція, яка не має ні запаху,
ні краски, ні смаку – як повітря – то є радість.
Ми часто самі піднімаємо ціну своїми ілюзіями. В реальності все набагато дешевше. І бог би з нею, з тою ціною, якби ілюзія могла її реально підняти. На жаль, ця ціна є вищою тільки для власника ілюзії. Але це не має стати причиною відмови від ілюзій. Вони – джерело сили для виживання. Усвідомлення своїх ілюзій – це і є самоіронією.
Відчуття власної унікальності – це не манія величності, а всього-на-всього розуміння, що ти Син Божий. Або Донька.
