У Музеї етнографії Національного заповідника “Давній Галич” відбулася реконструкція традиційного опільського весілля. Колективи з Рогатинської та Дубовецької громад відтворили давні обряди, весільні співи та звичаї, які ще донедавна були невід’ємною частиною життя прикарпатських сіл — від благословення молодят і латканок до обрядів із “долею” та “саламоном”, пише КУРС.
Благословення молодої і латканка: живі традиції у виконанні “Барвінку”
Обрядово-весільну реконструкція покликана зберегти автентичні весільні звичаї Опілля, популяризувати елементи нематеріальної культурної спадщини, народний стрій, весільну обрядовість, традиційну музику та пісенну культуру. Участь у дійстві взяли два колективи — “Барвінок” із села Лани Дубовецької громади та “Перлина” з Рогатинщини.
Першими на сцену вийшли учасники колективу “Барвінок”. Його організаторка Стефанія Капустинська розповідає, що назву для ансамблю обрали невипадково, адже саме барвінок є одним із головних символів весілля у селі Лани.
За її словами, ідея колективу — не просто співати старовинні пісні, а буквально рятувати обряди, які поступово зникають разом із селами.
“Стараємося відновити ті елементи нематеріальної культурної спадщини, яка вже в якійсь мірі у занепаді, тому що, як ви знаєте, села дуже зараз міліють, і для того, щоб зберегти ту традицію і передати молодому поколінню, ми рішили відновити наш весільний обряд”, — розповідає Стефанія Капустинська.
Під час виступу колектив показав один із найемоційніших моментів весілля — благословення молодої перед шлюбом. Особливе місце у цьому обряді займає латканка — обрядовий спів із характерними переспівами, у яких переплітаються радість молодої та смуток матері, що віддає доньку заміж.
“Латканка є своєрідним лейтмотивом усього нашого галицького весілля, та не тільки галицького, а взагалі українського весілля”, — каже організаторка і додає, що ця мелодія надзвичайно щемлива і торкає кожного, хто стає свідком обряду.
До відтворення традицій активно долучається молодь. За словами Стефанії Капустинської, дівчата самі приводять на репетиції своїх подруг, а дехто з дітей уперше прийшов лише напередодні виступу.
У селі Лани досі збереглися унікальні весільні звичаї. Один із них — “саламон” — обрядовий вінок із барвінку, прикрашений яблуками та колоссям вівса. Його плетуть старші жінки та підвішують над місцем, де благословляють молодят.
Не менш колоритними були й давні традиції запрошення на весілля. Колись молодята обходили кожну хату в селі, нікого не минаючи, а молода цілувалася з усіма господарями й просила їх прийти “у свахи”.
Ще один обряд “обдаровування” молодої. Кожному гостеві, який приносив молодій подарунок, наливали частування. Частину напоїв зливали в спільну тару, а наприкінці “перепивання” молода вмивала присутніх водою або напоями з тарілки — “аби всі живо віддавалися” (тобто швидше виходили заміж).
За словами Стефанії Капустинської, колись на весіллях не було тамади — усім керував староста, а головну атмосферу створювали пісні та обрядові співи.
Окремої уваги заслуговує традиційний весільний одяг. Молоді жінки одягали оксамитові спідниці, оздоблені стрічками, носили запаски, а наречена обов’язково мала білу запаску, щоб вирізнятися поміж інших. Доповнював образ рантух — святкове полотно з оздобленням.
Сьогодні багато весіль уже відбуваються у ресторанах, однак у селі Лани й далі намагаються берегти давні звичаї.
“Бо чим більше буде в нас свого тих звичаїв, тих традицій, тим ми впізнаваніші в світі”, — наголошує Стефанія Капустинська.
Жартівливий викуп і “доля” молодят
Після колоритного виступу “Барвінку” свої весільні традиції показав колектив “Перлина” з села Лани.
За словами Ольги Рибій, начальниці відділу культури Рогатинської міської ради, основою місцевого весільного обряду є благословення молодят батьками перед вінчанням. Усе починається з того, що молода чекає молодого у своєму домі, а гості молодого приходять на подвір’я молодої.
Особливим елементом традиції є жартівливий викуп нареченої. Спершу гостям можуть вивести несправжню молоду — переодягнену дівчину, а дружби мають відкупитися за справжню наречену.
Якщо у молодої є брат чи сестра, вони також символічно “продають” сестру молодому.
“І тоді вже відбувається зустріч молодого і молодої. Вони обмінюються, молодий дарує квіти, молода дає молодому букет. Тоді вони просять благословення староста перший раз, другий раз, третій раз”, — пояснює Ольга Рибій.
Молодята кланяються на спеціальному весільному хлібі, який у цій місцевості називають “доля”. Після цього мати кропить їх свяченою водою, і молоді вирушають до шлюбу.
“Долю має пекти господиня, яка живе щасливо в шлюбі”, — розповідає Ольга Рибій. За її словами, до випікання цього хліба ставилися з особливою увагою, адже вважалося, що від нього залежить майбутня доля молодят. Саме тому для “долі” ніколи не шкодували найкращих продуктів — яєць, меду, цитрини та доброї муки.
Після вінчання “долю” розрізали та роздавали всім присутнім — і гостям, і навіть тим людям, які не були запрошені, але приходили подивитися на весілля.
Окремим важливим обрядом був “посах” — дарування молодої. Його проводили не в день весілля, як це часто буває тепер, а на другий день святкування. Після танців гості збиралися за столом і дарували молодій подарунки та гроші.
Після дарування відбувався ще один символічний обряд: молодій знімали вінок і зав’язували хустку, проводжаючи її вже як невістку до родини молодого. Цей завершальний етап весілля називали “пропій”.
Попри сучасні зміни, чимало цих звичаїв і сьогодні зберігаються у весільній традиції Рогатинщини, нагадуючи про багатство місцевої культурної спадщини.
Весільні традиції, що живуть у родині
Ідея створення весільного обряду при ансамблі “Перлина” належить Галині Хандозі, яка багато років збирала й записувала народні пісні та звичаї.
За її словами, учасники колективу поступово опанували обряд, і сьогодні його вже показують у різних селах. Жінка каже, що найбільше хоче, аби молоде покоління перейняло ці традиції та зберегло їх.
“Я сама по своїй пам’яті і все сама писала. В мене батьки любили співати. Навіть в “Перлині” є мої дві дочки, невісточка і два зяті. Прийшли до мене і всі співучі. Я так хотіла, щоб воно між ними залишилося”, — каже вона.
Серед традицій, які жінка прагне передати наступним поколінням, — відпровадження молодих до шлюбу, благословення батьків, обряди дарування та весільні співи. Вона також згадує давній звичай, коли хлопці робили символічного “коня” та ходили дарувати молодят.
Після виступів обох колективів всіх присутніх запросили на весільний обід.
Читайте також: Забуті, але не втрачені: як на Рогатинщині відроджують опільські танці.
