Кіра Рудик про надії і обломи, «спецназівську» тактику «Голосу» в парламенті й вихід на вулиці, безалаберний уряд Шмигаля і кризу, яка чекає Україну восени, надії на місцеві вибори і Вакарчука в плейлисті.
– Кіро, ви були підприємицею, успішною топменеджеркою, працювали директоркою компанії «Рінг», яку «Амазон» купив за мільярд доларів. І раптом пішли в політику. Для чого профі такого рівня цей політичний цирк під куполом?
Ви знаєте, коли відбувся продаж компанії, у мене була мрія, що за цим продажем відбудеться захід таких гігантів, як «Амазон», на український ринок. Це принесе великі інвестиції, робочі місця. Та, на жаль, через рік після того, як відбувся продаж, стало зрозуміло, що таких інвестицій не буде, що «Амазон» офіційно не буде в Україні. І моя мрія про те, як я відкриваю офіс з табличкою «Амазон Україна», не збудеться, ну, принаймні зараз.
Чому? Тому що в компаній є така мапа з країнами, з якими вони готові працювати, і з країнами, на яких стоїть червоний хрестик. Це країни, в яких іде війна, в яких висока корупція, це країни, де нема нікого, хто може сказати: приходьте до нас, у нас безпечно. Україна – така країна. І на ній у «Амазону» стояв червоний хрест. І після всієї моєї роботи, після тисячі людей, які від мене залежали, стало зрозуміло, що я просто б’юся у цю стінку, яку не розбити. Тоді в моєму житті з’явився Святослав Вакарчук, який сказав: «Ти ж знаєш, що потрібно змінювати систему, змінювати країну, щоб вона стала такою, в якій хочеться жити, працювати. Змінюймо країну разом».
– Ну, от я мушу спитати у вас про Святослава Вакарчука, хоча, думаю, що у вас це тисячу разів питали…
Звичайно, і тисячу разів я готова відповідати.
– …і хоча у вас вже готова відповідь, але все ж таки: є розчарування у Святославі?
Ні… Він же один голос у парламенті. А нас насправді 20. Зараз, з його відходом, наші цінності не змінилися, наша робота не змінилася, наші зусилля не змінилися. Ми продовжуємо працювати. Я розумію, що людям потрібні яскраві герої, але ж задача – досягти результату.
Ми живемо в країні, в якій є багато героїв, але вона живе на межі бідності. Тому я вважаю, що зараз нам потрібні герої, які прагматично говорять: я працюю на 10 років вперед, ось мої кроки.
– Після того, як Святослав пішов, а ви стали головою, «Голос» навіть пожвавішав. У вас фото на сторінці – на акції проти Авакова ви з таким яскравим фаєром. «Голос» виходить на вулицю? Невже радикалізуєтеся?
У нас дуже часто нема такої довіри до влади, щоб працювати у перемовинах, а не виходити на вулиці. Ну, дивіться, ми рік тому всі мали надії на зміни. Пройшов рік, і я ставила собі таке питання: от за часів Януковича, коли ви переходили дорогу, а на вас мчить машина, де за кермом син прокурора, ви знали, що, якщо він вас зіб’є, йому за це нічого не буде. Потім за часів Порошенка, коли ви переходили дорогу, за кермом син прокурора, ви також знали, що йому нічого не буде, якщо він вас зіб’є. От зараз рік Зеленський при владі – у вас змінились відчуття
– Звичайно, що ні.
Так саме тому – ми очікували змін, зміни не відбуваються, тому потрібно чітко казати: ситуація погана, потрібно її змінювати. А яким чином? Про радикалізацію. Знаєте, що я для себе зрозуміла за рік у парламенті? Що у нас достатньо хороших законів. Проблема в тому, що вони не виконуються. Хто в нашій країні відповідає за те, щоб виконувалися закони? Це правоохоронці. І судова система. Якщо проблеми в правоохоронній системі і судовій, треба працювати, щоб їх змінювати, потрібен план таких змін. А його нема.
Події в Кагарлику, в Броварах – мене особисто обурили не тільки самі ці події, а реакція на них. Тобто це неадекватна реакція. Не така: ми зрозуміли, в чому причина, будемо виправляти, змінюватися. Ні, реакція була: не вчіть мене, як любити Батьківщину. Це те, що каже пан Аваков. І звичайно, тоді випускники найкращих вузів світу, спокійні люди, які звикли працювати у великих корпораціях, вони виходять на вулицю і кажуть: «Ні, так не буде!». Це те, що робить партія «Голос». Це те, що роблю я.
Ми будемо боротися за справедливість. Ми для того прийшли, щоб не давати спуску. Ми маленька фракція, і якісь моменти нам можуть не вдаватися, але ми чіпляємося зубами до тих пір, поки не доб’ємося свого. Подивіться провалену програму уряду і побачите, що це можливо, коли маленька, але дуже активна організована група готова переконати всіх інших в тому, що чорне – це чорне, а біле – це біле, і їй вдається.
І ми готові до будь-яких дій, які будуть необхідні. Ми бачимо, що «рускій мір» вже тут. І з призначеннями міністрів часів Януковича, і поступками і перемовинами з Москвою, які робить Офіс Президента, і заявами прем’єра у свій перший день про подачу води в Крим.
Це те, ради чого ми прийшли в політику, – щоби реваншу не відбулося
– Ви маєте репутацію хорошого стартапера, ви знаходили стартапи, їх розвивали. «Голос» – це в певному сенсі також стартап. Зараз, після року в парламенті, ви все ще вважаєте його вдалим? Соціологія називає рейтинг в межах 3%. Ви маєте уявлення, як «капіталізувати» такий стартап?
Ну, час покаже. Але я знаю секрети успіху, і вони, звичайно, неприємні для усіх старих політиків. Це важка робота, чесність і репутація. Це дуже важливо, без цього не буває жодних успішних компаній
– На вас наче компроматів і справді немає. Скільки не шукав в інтернеті…
Дякую. Репутація – це і в бізнесі, і в політиці дуже важливо. І це компетентність, професійність. Всі стартапи будуються або на команді, або на ідеї і можливості її втілення. Ми бачимо багато старих політиків, які щоразу змінюють свій колір, які в різні дні говорять протилежні речі, люди до них звикли і розуміють, що все, що вони говорять, – це брехня. Що є в «Голосу»? Ми компетентні і ми справжні. За рік нашої роботи ми готові розписатися за кожен день нашої роботи у парламенті і на місцях. Ми зробили кілька гарних змін у законодавство, ми не зашкварилися, вам не соромно за те, що ми робимо, не шкода, що ви віддали за нас свій голос. Ба більше – ми довели за цей рік, що не підведемо, що нам можна вірити.
Є багато труднощів у стартапах. Це, звичайно, і брак коштів. Ми пишаємося тим, що нас як партію не спонсорує жоден олігарх. У нас відкрите фінансування. Ви можете це перевірити, а також можете перевірити, що я людина слова.
–Коли вас висунули головою партії, як ви на це зреагували? Ви цього дуже хотіли?
Мене рекомендував Святослав Вакарчук. Я сприйняла це як операційну задачу. Подумала: це буде такий виклик, крок вперед. І я прийняла його. Я в принципі не відмовляюсь від викликів.
– А як вам, до речі, як топу з ІТ-сфери, яка звикла до системності, працювати у нашій Верховній Раді, де, по-моєму, системності дуже мало?
Ну, важко. Це таке поле бою без правил. У ІТ ти спираєшся на правила, у бізнесі ти спираєшся на правила і репутацію, у політиці в тебе немає правил, і тому треба шукати, на що спиратися. І в мене є відповідь, на що спиратися. На себе. Це важко, завжди хочеться знайти якусь швидку пілюлю. Але її нема.
– Ви ж маленька фракція, мало на що можете вплинути. Бувають відчуття фрустрації, облому?
Іноді буває, звичайно. У нас завжди є два варіанти. Перший варіант – опустити руки, а другий – перегрупуватися і вперед у бій. Маленька фракція – як загін спецпризначення: ми маємо нападати – відбігати, нападати – відбігати. Це саме те, що ми робимо. Тільки з кожним разом наші результати стають все більш чіткими і більш ефективними.
– Очевидно, що Україну накриває криза – політична, економічна, мабуть, і фінансова, аналітики говорять, що вона має бути…
Так, ближче до осені.
– Напівлегітимний уряд, без програми дій, скандальна кадрова політика, крен у бік Росії… Вам не здається, що Україна висить над прірвою, на дні якої написано «рускій мір». Відчуваєте це, це реально?
Так. Це дуже реально. А в. о. міністра освіти, який плагіатор, – це реально? А міністр охорони здоров’я, який в перший же день під час коронавірусної кризи починає закупки за завищеними цінами, – це реально? А парламент, який під час повеней на Західній Україні розглядає закон про гральний бізнес, – це реально? Так, це все реально, на жаль.
Тому потрібно змінювати країну, працювати не покладаючи рук. Бо це те, на що розраховують наші вороги, – що чесні, компетентні і проукраїнські люди скажуть: «О Боже, я не хочу до цього нічого мати, політика – це така брудна справа, я не буду цим займатися». Тому так важливо казати, що шанси є, що перемоги – і маленькі, і великі – можливі, якщо працювати і боротися.
– Сьогодні у владу повертається чимало людей часів Януковича. Чому? Це лава запасних у «слуг» і Зеленського така коротка?
Так. Лавка запасних дійсно коротка. Бо якщо ви цінуєте свою репутацію, якщо ви хороший професіонал, то ви навряд чи підете на роботу в уряд Шмигаля. Команда – невідома, найімовірніше, її вам нав’яжуть зверху. Зарплата – невідома. Коли вас звільнять – невідомо. Невідомо, чи не сядете ви після цього у в’язницю… Тому навіщо це вам? Це просто така, знаєте, безалаберність. У них же нема задачі побудувати добре і надовго. Є задачі зробити якось, швиденько і так, щоб рейтинги падали в уряду, а не в президента. Я у вас спитаю: уряд Шмигаля прийшов, щоб зробити що?
– Мабуть, витягувати країну з ями…
Ні, він ніколи такого не казав. Ви бачили його програму? Там нічого про витягування країни з ями нема. В першій версії програми уряду там була єдина цифра – 19 – у слові COVID-19. Я коли на це подивилася, то подумала: що це таке взагалі!? Якби мені мій підлеглий таке приніс і сказав, що оце наш план на розвиток якогось відділу, я б його гнала в шию. А у нас голова уряду виходить до країни і каже: ось це те, що ми будемо робити. Так коли нема конкретного плану, то його і неможливо виконати. Якщо нема плану, якщо нема ідеї, тоді, звичайно, можна набирати кого завгодно, щоб виконувати невідомо що.
– Топова тема останнього часу – це відставка Смолія з поста голови НБУ. Чим це загрожує економіці і звичайним громадянам?
Передовсім – чому це погано для всіх нас? Тому що це втрата довіри. Довіри міжнародних інституцій, які дають нам підтримку в складні часи, дають надію, що ми пройдемо економічну кризу.
Міжнародний валютний фонд пообіцяв дати гроші під наше чесне слово, зокрема і під зобов’язання зберегти незалежність Нацбанку. Що робить влада? Обіцяє, тисне з ними руки, а проходить декілька тижнів – і починають політичний тиск на голову Нацбанку. Це абсолютне нівелювання наших обіцянок. Тому перше питання – це як виходити з кризи всередині країни з новим головою Нацбанку.
У нас був один осередок стабільності – Нацбанк, і навіть його провтикали. Це була остання барикада, останній незалежний орган, який дотиснули, щоб він став залежним. Ви бачили заяву однієї з депутаток «Слуг народу» про те, що друкувати гроші – це добре… Якщо немає професіоналів і планів, то включити друкарський станок – це найшвидший і найпростіший спосіб вирішити питання з дірками в бюджеті. Я ще сподіваюся, що до цього не дійде, але…
– Ви гривні перевели в долари?
У мене є заощадження в доларах і в гривні.
– Суди проти Стерненка, справа Шеремета, переслідування Порошенка. Як думаєте, будуть політичні посадки? До речі, Стерненка ви готові були взяти на поруки, захищали його публічно. А за Порошенка «Голос» не дуже вписався, чому?
У випадку зі Стерненком це не персональний захист, це захист символу – символу людей, які мають право на самозахист, символу людей, які мають право, щоб до них застосовувалися справедливі закони, – і до Стерненка, і до Порошенка, до всіх нас. Ми прийшли в політику для того, щоб такі правила були єдині. Тепер питання з приводу переслідувань і судів над Порошенком. За 5 років своєї роботи він міг побудувати і змінити судову систему, правоохоронну систему так, щоб вона працювала незалежно. Це, звичайно, дуже спокусливо не змінювати її, щоб вона працювала на тебе як на президента. І те, що ми бачимо зараз, – це результат того, що, якщо ти піддаєшся такій спокусі, то кожен наступний президент буде переслідувати попереднього. Це те, що зараз відбувається у нас із взаємодією президента, судової системи і правоохоронної системи. Коли тобі здається, що ти йдеш, аби її змінювати, але приходиш і думаєш: м-м-м, дуже спокусливо лишити їх під своїм каблуком. І ти лишаєш систему такою, як вона є. Це те, що робить зараз Зеленський, – лишає систему у стані, де вона служить тільки йому. Значить, наступний президент зможе абсолютно точно так само судити Зеленського.
–І коли це перерветься?
Коли президент свідомо відмовиться від спокуси контролювати суди, контролювати правоохоронців. Так, він втратить вплив, дуже багато впливу – на владу, на якісь фінансові потоки, але це будуть зміни, які нам необхідні.
– Ви вважаєте, це можливо?
Так, я вважаю, це реально. Вважати це нереальним не робить нікому нічого хорошого.
– Ще одна топтема, з якою ми живемо вже кілька місяців, – карантин і коронавірус. Ви карантинили?
Так.
– Як ви думаєте, карантин чомусь навчив наших людей? Щось змінив у суспільстві?
Звичайно. По-перше, в бізнесі. Це такий поштовх, який був потрібний підприємствам, щоб змусити себе перейти на рівень цифрової економіки. Бо ми знаємо, що це абсолютно точно не останній карантин. Думаю, восени, коли почнуться респіраторні захворювання і людям доведеться залишатися вдома, підприємства (ті, де це взагалі можливо) мають вже вміти працювати віддалено.
По-друге, карантин навчив нас відповідальності. Українці чудові в тому, що, коли є якась криза, вони не чекають від держави допомоги. Таке було на Майдані, на початку війни. А тепер громадяни знову об’єдналися: шили маски, купували антисептики, підтримували лікарні. Пандемія знову проявила наше вміння підтримувати одне одного. Також це був урок персональної відповідальності, коли ти знав, що недотримання правил може коштувати комусь життя.
– А влада справилася з викликом?
Абсолютно ні, і вгадайте чому. Тому що не було плану. Тому що цього плану і зараз нема. В Києві у нас по три рази змінюється ситуація, що можна і чого не можна. Останній раз встановили для кафешок і ресторанів 10-ту годину вечора як час закриття, сподіваючись, що це щось змінить. А в понеділок скасували цю ідею. Що відбувається? Хіба це керують професіонали? У нас досі масового тестування не забезпечено, плану дій нема. Таке відчуття, що влада вважає українців, скажімо так, не дуже розумними, що їх можна «годувати» чим завгодно – народ все проковтне…
– Ваші прогнози у зв’язку з карантином.
Восени буде криза. По-перше, нас дожене світова економічна криза. Є величезна діра у бюджеті, і нема розуміння, як її залатати. І по-друге, у людей немає й тієї фінансової подушки, з якою вони входили в перший, весняний, карантин. Восени, коли почнуться сезонні захворювання, буде важко зрозуміти, де коронавірус, де ОРЗ, можливі посилення карантинних обмежень… Думаю, восени для українців якраз буде найважчий період.
– Місцеві вибори у жовтні можуть щось змінити в країні?
Вкрай важливо, хто зайде в місцеві ради, які люди стануть головами міст. Зараз треба працювати, щоби це були люди, які щиро прагнуть змін, компетентні, чесні і – дуже важливо – патріотичні. Ви бачите соціологічні заміри на сході і на півдні країни: проросійські сили нарощують підтримку. Це для нас всіх дуже тривожний знак. Тому зміни можливі, але вони можуть бути і в погану сторону.
– Перебуваючи у Франківську, ви сканували інформацію стосовно шансів на виборах тут?
Так, і в мене хороші враження. Але також я вважаю, що це початок шляху, передвиборча кампанія тільки починається.
– Як ви уявляєте виборця зараз, що будете пропонувати йому на місцевих виборах?
Ми будемо пропонувати, що до влади мають прийти професійні компетентні люди, які знають, що вони роблять і як будуть працювати на благо громад. Люди, які розуміють, як працює ЖКГ, як працює освіта, медицина. Люди, які мають план, що змінити, аби все працювало краще. Люди, які не йдуть до влади, щоби збагачуватися особисто. Ми йдемо, тому що ми справжні, і за рік роботи у парламенті ми можемо дати вам відповідь за кожен день, що ми робили і чому ми робили. Я впевнена, що зараз тим, хто голосував за нас, не соромно, і ми не підведемо виборців і на місцевих виборах. Тому що це будуть люди, які йдуть до влади для того, щоб змінювати країну. А не для чогось іншого.
– Можливо, ви знаєте, що в Івано-Франківську чинний мер має 70% підтримки. Як ви збираєтесь вигравати тут?
Звичайно, ми враховуємо особливість кожного регіону, в якому працюють наші осередки. Але є спільні речі для всіх регіонів. Це несправедливість, несправедливий перерозподіл громадських ресурсів на користь якихось конкретних осіб. Коли люди йдуть на вибори, вони повинні спитати себе: а чи побачив я за попередній час ті зміни, на які заслуговую, чи у Франківську використані всі можливості, які мали бути використаними, чи те, що я бачу на вулицях, мене задовольняє, чи вірю я тим людям, які працюють у місцевих громадах? І в залежності від цієї відповіді робити свій вибір.
– А ви були у Франківську до цього?
Так. «Промприлад. Реновація» – це дуже крутий проєкт, я його підтримувала, коли була головою ІТ-компанії. Сподіваюся, що в мене буде хвилинка, щоб заїхати і сказати «привіт».
– А ви відчуваєте токсичність української політики для жінки? Прояви дискримінації під куполом, оці всі скандали про «корабельную сосну», «жінки – бренд України», оце все, що на голову не налазить?
Не налазить. Так, те, що відбувається, це жахливо. Перше – це те, що до жінки ставляться як до об’єкта. Це величезна неповага. А друге – ніхто не каже, що це погано, тобто немає потім належної реакції. Президент не вийшов і не сказав: вибачте, що ж це відбувається?!.
– Тим більше самі жінки зреагували: та ні, все нормально, як-от випадку «корабельної сосни».
Це також проблема: як жінки себе цінують і на що вони можуть розраховувати, якщо вони виступають за свої права.
Коли я була в ІТ, я боролася за те, щоби нерівності було менше. У нас була компанія, в якій 33% працівників це були жінки і 20% топмененджменту також були жінки. Це був один з найбільших відсотків взагалі по країні.
– Як бути жінкою поряд з Ківою, наприклад?
Страшно. Це правда.
У нас з вересня буде перша в історії України фракція у парламенті, де буде абсолютна рівність – 50% жінок, 50% чоловіків.
– Це випадково вийшло?
Ні. Це свідомо таким чином формувався наш список, щоб у жінок були рівні з чоловіками шанси потрапити до парламенту.
У цьому парламенті 20% жінок. Це більше, ніж у попередньому скликанні. Чому це важливо? В Україні 51% жінок не представлені у парламенті такою ж кількістю депутаток. Чи ви думаєте, той депутат, якого ви згадали, буде боротися, скажімо, за права матерів-одиначок? Або за рівні можливості, або за те, щоб у вашої доньки були можливості робити в житті те, що вона собі задумає? Ось чого ми боремося за таку рівність.
– Що у вас у плейлисті зараз?
Ну, ви не повірите (сміється).
– Вакарчук?
Так. Ви знаєте, ми машиною їхали сюди, і радіо не ловило, то я дістала велику пачку дисків, які в мене залишилися ще з часів, коли ми всі записували на диски, і от там старі альбоми Вакарчука.
– Який найбільше подобається зі старих альбомів Вакарчука?
«Модель».
– І я «Модель», до речі, найсильнішим вважаю. Ми втримаємося як країна?
Абсолютно точно так.
Розмовляв Олег ГНАТІВ (Mox Perkalaba)