“Татру” із навантажувачем придбав на допомогу Збройним Силам України водій із Чехії Лукаш Яната. Передав машину через директора Першого добровольчого хірургічного шпиталю Станіслава Онищука. Вантажівку відправляють на передову з Івано-Франківська.
Добра ідея
38-річний Лукаш Яната зголосився до військкомату в Празі у березні, через місяць після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Сказав, що хоче їхати на війну допомогти українцям оборонятися. Здивованим воєнкомам пояснив, що, хоч і не має в Україні родичів і знайомих, але відчуває цю війну як свою.
“Дивіться, це дуже близько до нас, – пояснював він. – Захист України – це захист мене, бо Чехія вже мала досвід зі совітами”.
У військкоматі поцікавилися його досвідом бойових дій. Дізналися, що Лукаш у минулому журналіст і політичний піарник, а тепер водій автобуса на приміських маршрутах у Празі. Сказали повертатися на роботу: “Там з вас буде більше користі”.
“Їздив і думав, їздив і думав”, – більше місяця Лукашеві не давала спокою думка, що треба-таки чимось допомогти українцям. На тій хвилі побачив на СТО повнопривідну “Татру” з табличкою “продається”, а потім прочитав пост Віта Самека у фейсбуці про волонтерські місії в Україні.
Парамедик Віт Самек спочатку привозив допомогу мешканцям окупованих, а потім визволених територій Київщини. Пізніше став координатором чеських медиків-волонтерів у Першому добровольчому хірургічному шпиталі на Франківщині. Він сконтактував Лукаша Янату зі Станіславом Онищуком, директором госпіталю.
Під час поїздок з допомогою на передову Станіслав Онищук розпитував військових, чи потрібна їм повнопривідна вантажівка “Татра-815” з навантажувачем. “О-о-о! – говорили артилеристи. – Ціни нема такому автомобілю!”. “Машина-всюдихід, що може багато тонн тягати, – то наша мрія”, – казало командування піхоти.
Лукаш Яната вирішив, що організує машину-мрію ЗСУ – буде збирати кошти, купить, відремонтує і передасть на передову. Щоби запустити процес і надати йому офіційного статусу, Станіслав Онищук звернувся в Івано-Франківський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, тобто у міський військкомат. У відділі мобілізації техніки йому як посереднику видали листа: “Добра ідея! Везіть!”. Листа відправили Лукашу в Прагу.
“Це Любця, вітайте!“
Перемовини відбулися в травні. “Татра” приїхала тиждень тому. Лукаш Яната з товаришем пригнали авто з Праги у Вишнє Німецьке, щоби на кордоні передати його українській стороні – Станіславу Онищуку.
Застрягли зі словацького боку у черзі зі 60 вантажівок. Пояснення, що машина – то гуманітарний вантаж, не вплинуло на прикордонників. Листи, що то машина для військових, не подіяли на митників. Лукаш ночував у кузові і рахував зорі.
Вранці ще раз пред’являли оригінали листів і документи, щоби вантажівка пройшла український прикордонний і митний пости та пішла далі.
“Це Любця! Вітайте”, – Лукаш Яната так зріднився з машиною, що назвав її. “Ім’я вічне і непереможне”, – він виготовив табличку і приклеїв її спереду на кабіну “Татри”.
Жодного євро донатів
Шість місяців знадобилося Лукашу Янаті, щоби придбати вантажівку і доставити її в Україну.
Коли брав зобов’язання організувати машину, думав, що це буде відносно нескладно. В Чехії є організації, які збирають гроші на ідеї та потреби людей – так мав намір викупити машину. Відремонтувати хотів самотужки – водій великих, але старих автобусів, вмів крутити не лиш кермо, а при потребі й гайки.
У центрі збирання коштів, що діє в Празі по типу краудфандингової платформи, Лукаша Янату похвалили за ідею та підтримали у діях. І пояснили алгоритм: щоби почати збір грошей, треба мати фонд. Для цього треба піти в реєстраційну палату, зареєструвати фонд, вичекати певний час, взяти довідку про реєстрацію, піти в податкову і відкрити фонд, взяти довідку про неприбутковість, звернутися в Міністерство юстиції з усіма цими довідками, щоби там узяти витяг, і вже тоді з повним пакетом документів повернутися збирати гроші.
Водій автобуса вийшов з центру шокований: в нього один вихідний в тиждень і жодного знайомого серед держреєстраторів, податківців чи міністерців.
Наступні чотири місяці Лукаш працював без вихідних. Він домовився, що частинами виплатить 12 000 євро – вартість “Татри”. Отримував зарплату і віддавав усю – багато в чому довелося собі відмовляти. Ще два місяці ремонтував машину – перебрав двигун і ходову своїми руками. Це виявилося ще тим тетрісом – шукав запчастини по знайомих, носив деталі по СТО на відновлення. Нарешті завершив. Заправив, сів за кермо, щоби їхати, і відчув, що ще чогось бракує. Зняв з автобуса і почепив в салон відеореєстратор, навігатор та пахучку: на прощання, бо їде Любця на фронт, най буде напахчена.
У Лукаша Янати було дві години, щоби випити кави зі Станіславом Онищуком на кордоні і розповісти про Любцю. Поспішав: потрібно повертатися до автобуса і виходити на маршрут. Поїхав з відчуттям, що в цій історії поставив крапку – зробив свій внесок у війну на боці України.
Станіслав Онищук передав машину в Івано-Франківський військкомат. На чеський позашляховик із навантажувачем збіглися дивитися – казали, що машини такої потужності в такому доброму стані з такими сучасними додатками ще не було.
Зараз Любцю фарбують та додатково готують до роботи на війні. Передадуть вантажівку у бойовий підрозділ. Лукашу Янаті пообіцяли відзнаку.
