“Таємні дотики” – нова збірка поезій Любомира Стринаглюка, автора з Франківська. Книжка вийшла у Видавництві Старого Лева. Ілюстраціями в ній стали колажі Ніни Андрухович – спеціально для цієї збірки художниця створила кілька десятків картин. Співпраця вилилася у два повноцінних мистецьких проєкти, і тепер на презентаціях поетичної збірки Любомира Стринаглюка представлятимуть окремий візуальний ряд колажів Ніни Андрухович. КУРС розпитав автора про нову книжку, поезію в час війни і рефлексії.
– Відомий латинський афоризм “коли говорять гармати, музи мовчать”. Від початку загострення війни з Росією у лютому цього року українські музи кричать – ми бачимо сплеск поезії. Чому?
Війна – подія ірраціональна, абсурдна за своєю суттю. Наша психіка не може змиритися з нею, прийняти цей жах. В багатьох людей спрацьовують захисні механізми, частина відчуває панічні напади. Однак велику частину українців війна мобілізувала. І поети, очевидно, серед них. Проте я знаю таких, які після 24 лютого не написали жодного рядка. Знаю інтелектуалів, які досі не можуть читати книги, дивитися фільми, ходити в театр, бо на фоні повномасштабного вторгнення росії все це видається їм неважливим, штукарським, ніщо за силою емоційно-психологічного впливу не може зрівнятися з війною.
Гарматам виявилося несила заглушити український ліричний голос. Є сплеск поезії, в центрі якої рефлексії про війну. Думаю, що це творча енергія, підсилена емоціями праведного гніву на окупантів, знаходить вихід. І це дух народу. Саме у віршах цей дух найповніше себе виражає. Може прозвучить трохи пафосно, але це буде правдиво: сила поезії є втіленням сили національного духу.
Призначення поезії – в нагадуванні про безумовну цінність людського життя. Особливо тепер, коли війна його знецінює. Заслуга поезії – в упорядкуванні душевного хаосу. Особливо теперішнього, спричиненого війною. Врешті, сила поезії зараз у збереженні національного коду.
– Ваша нова поетична збірка “Таємні дотики” має кілька розділів, серед них – присвячений війні. Це вірші теперішнього часу?
“Таємні дотики” – книга, в якій сконденсований мій поетичний досвід останніх дев’яти років. Тому там є вірші і про Майдан, і про початок російсько-української війни. Книжка дещо припізнилася з виходом, але поезії з розділу “Країна смутку й богомілля”, де я зачіпаю тему війни, написані від початку російсько-української війни у 2014-му, а звучать так, ніби писані щойно. Ці тексти сьогодні точно будуть відчитані. Скажу так: моїм музам вистачило снаги перекричати гарматний рев. І зараз мені не бракне натхнення, навіть коли серце розривається від болю, – пишу наступну поетичну книжку “Докричатись до живих”.
– Книжка “Таємні дотики” вийшла у львівському Видавництві Старого Лева. Як плануєте її презентувати?
Друкуватися у Видавництві Старого Лева для кожного автора престижно. Я не виняток. Можна собі уявити, які труднощі переживає зараз книговидавнича справа. Всі притомні люди розуміють, як важко в час війни робити книги – лише ціна на папір зросла вдвічі. Як непросто книжки продати, бо це не є продукти чи речі першої необхідності.
Однак попри всі ризики ВСЛ залишилося вірним нашим домовленостям і “Таємні дотики” побачили світ. Перша офлайн-презентація найближчим часом обов’язково відбудеться у Франківську, в моєму рідному місті. Потім матиму невеликий тур містами України. Спільно з менеджерами Видавництва Старого Лева зараз його плануємо.
– Ілюстрації до книжки створила Ніна Андрухович. Ніна майстерно працює з колажами, раніше презентувала свою виставку франківцям у “Ваґабундо”. Ви разом добирали візуальний ряд збірки? Що в її колажах вас привабило?
Ідея запросити Ніну Андрухович до роботи над оформленням “Таємних дотиків” належить співзасновниці ВСЛ, головній редакторці Мар’яні Савці. Ще до війни, наприкінці жовтня 2021 року, в “Підземному Переході Ваґабундо” я модерував презентацію її книжки поезій “Радуйся, жінко”. Саме там і тоді професійне око Мар’яни зауважило суголосність колажів Ніни Андрухович з моєю поезією.
Коли я зателефонував Ніні і запропонував співпрацю, вона погодилася. Надіслав рукопис. “Таємні дотики” її торкнули, і за короткий час вона створила прекрасну колекцію колажів. Ніна пропонувала мені до кожної з восьми ілюстрацій щонайменше три варіанти на вибір. Всі її колажі були дуже вдалими, я довго вагався, які обрати. Врешті ми спільно з Ніною вирішили, що поза книжкою для презентацій створимо з усіх колажів окремий візуальний ряд.
Хочу зауважити, Ніна Андрухович – велика поціновувачка поезії, має дуже добрий смак і перфектне чуття. Це знаходить відображення в її картинах – у накладанні різних шарів фото, текстів, графіки. Моя поезія теж в певному значенні – накладання різних смислових шарів, вона також частково візуальна, деякі вірші нагадують сценарії музичних кліпів. Й ілюстрації Ніни Андрухович стали своєрідним продовженням моїх текстів, вдалим їх доповненням.
– Яке місце у вашій творчості належить “Таємним дотикам”? Ви говорили про наступну книжку, над якою працюєте. Чого чекати читачам?
Для того щоб написати щось путнє, замало таланту – потрібне переживання. Але й переживання замало, коли бракує терпіння дати йому вистоятися і скластися в естетичні форми. “Таємні дотики” – вистояна, підсумкова збірка, вона третя в моїй творчій біографії і ключова. Ключова в тому значенні, що відкриває коди до мого доволі герметичного світу. Ця книжка відповідає одній з настанов “Кодексу самурая”: про важливі речі – легко, а до дрібниць ставлення серйозне.
Дедлайни в моїй творчості відсутні, це поле абсолютної свободи, яку я, щоби вона не виродилася в анархію, приструнюю ритмами і зашорюю римами. Лейтмотивом наступної книжки буде війна і переживання, нею викликані.
Сьогодні неможливо, перебуваючи всередині такої вселенської події, як війна, повною мірою її осмислити, тому я рефлексую.
Сіючи смерть і руйнування, ворог розраховує, що ми занепадемо духом, що біль і сльози послаблять наш відчайдушний опір, що жахіття, ґвалти і катування зламають нашу волю. А паніка, викликана обстрілами, численні жертви серед мирного населення послаблять мотивацію наших воїнів. Але ми не здамося – не здамося заради життя.
Зараз головне завдання кожного українця – жити! Не виживати, а жити в усій повноті. Жити, всупереч жалю втрат. Не підживлювати в собі страхи, не піддаватися відчаю, не втрачати віру – щоденно утверджувати перемогу своїм життям, працювати щоденно на перемогу.
Розуміємо, що остаточне завершення війни можливе за умови повної ліквідації одвічного ворога і його держави. Чи реально нам досягти цієї надмети? Біблійна історія поєдинку Давида з Ґоліафом свідчить: реально. Росія успадкувала конструкцію, на якій стояв тоталітарний Радянський Союз, це – колос на глиняних ногах. Крах росії – лише справа часу. Останній цвях у домовину московського мордору заб’ємо ми, українці.
Довідково. Любомир Стринаглюк – поет, публіцист, літературознавець, журналіст, громадський діяч. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Автор поетичних збірок «Медовий кумир» (1998), «Бентежні видива» (2012) та публіцистичної книги «Знаки часу. Розпізнавання» (2015), яка при перевиданні отримала назву «Знаки часу. Розпізнавання. Небезпечні символи для нашої віри» (2016). Її продовженням стало видання 2017 р. під назвою «Знаки часу. Тлумачення», що пропонує читачам тлумачення явних і прихованих символів у сучасному світі. Збірка «Таємні дотики» вийшла у 2022 у «Видавництві Старого Лева». Займається підприємницькою та громадською діяльністю, проживає в Івано-Франківську.
