Формально предмет «Християнська етика» у школах є факультативним. Проте на практиці нерідко він перетворюється на обов’язковий. Батьки й діти або навіть не знають, що від нього можна відмовитися, або не відважуються цього робити з огляду на можливий суспільний осуд чи загрозу конфлікту з адміністрацією школи.
Потрібна чи ні християнська етика в школах – тема дражлива, і особливо в Галичині, де, як засвідчує і соціологія, церква користується дуже високою суспільною довірою, а християнство є невід’ємною частиною культурної ідентичності. І коли міський голова Івано-Франківська називає місто християнським, він добре розуміє, чому і навіщо це робить.
Недавно в Івано-Франківську відбулася публічна дискусія про стосунки шкільної освіти і релігії і, вужче, про особливості функціонування предмета «Християнська етика» у школах міста й області.
Чи обов’язкова у світській державі християнська етика в школах? Чи не порушує вона права інших релігійних конфесій, таким чином дискримінуючи їх? Як уникнути «іншування» дитини, родина якої належить до релігії чи конфесії, відмінної від домінуючої в громаді? Як родині, що не практикує релігійних традицій, дати дитині об’єктивну інформацію та право вибору? Відповіді на ці всі запитання й шукали учасники дискусії «Освіта та релігія: здорові цінності чи дискримінація», яку провела громадська організація «Д.О.М.48.24». Участь у ній взяли вчителі, студенти, батьки школярів та громадські активісти. Модерував зустріч громадський діяч, письменник Остап Українець.
Чи легко відмовитися від християнської етики? І чи потрібно?
Право на свободу віросповідання в Україні гарантоване Конституцією. Однак реальність дещо складніша, ніж писані правила, і не завжди людина може цим правом скористатися.
Якщо ви атеїст, мусульманин чи індуїст, свою позицію доведеться аргументувати і захищати, каже Остап Українець. Якщо ви пасивний християнин, який святкує лише Різдво і Великдень, то питань до вас зазвичай не виникає. Тому й викладання в школах християнської етики місцеві мешканці сприймають переважно як щось природне і належне, не бачать у цьому особливої проблеми. Що все не так просто, стає зрозуміло, коли з’являється хтось сторонній, хто або через походження не є носієм галицької ідентичності, або має інакші погляди на ситуацію.
Такими «сторонніми» можуть бути, наприклад, вимушені переселенці зі східних областей України. Для них обов’язкова де факто, хоч і факультативна де юре християнська етика може стати несподіванкою. Не дивно, що ініціатором дискусії у Франківську стала якраз переселенка з Донецька Наталія Вишневецька, що одного разу зіткнулася з питаннями про Ісуса від своєї 5-річної дитини, яка прийшла з дитсадка.
«Я не завжди знаю, як на це реагувати, як підготувати своїх дітей. Я не можу впливати на цей процес, а хотіла би якимось чином контролювати, що мої діти дізнаються у школі, і розуміти, як мені їх виховувати. Чи нема якогось перегину? Чи можна це якось потім виправити, якщо дитина буде під враженням від якихось доводів, яких я не поділяю? А можливо, це і не треба виправляти?» – задається питаннями Наталія.
І це правильні питання. Батьки далеко не завжди можуть впливати на навчальний процес і контролювати його якість і зміст. Нерідко трапляється, що відвідування факультативних уроків християнської етики подається як обов’язкове. Щоб звільнити школяра від відвідування цих занять, якщо батьки з дитиною так вирішили, батьки мають написати відповідну заяву в дирекцію. Однак тут часто починаються пригоди.
За словами Остапа Українця, у більшості випадків школа відразу пропонує свій регламент, вносить уроки християнської етики у розклад і батьків навіть не інформують про цей факультатив та право відмовитись від його відвідування. А з самого розкладу уроків не завжди зрозуміло, обов’язковий це предмет чи ні.
Трапляється, що факультатив ставлять не першим чи останнім уроком, а посеред дня, фактично позбавляючи школярів права вибору: їм залишається йти на християнську етику, інакше доведеться десь тинятися 45 хвилин.
Щоб відмовитись від відвідування предмета, недостатньо написати заяву. Ще потрібно обов’язково обґрунтувати свою позицію та вказати, що відповідальність за життя і здоров’я дитини під час цього уроку батьки беруть на себе.
При цьому батьки мають бути готові до можливого тиску зі сторони дирекції, вчителів чи батьківської громади. Дуже важливо пояснити це все дитині і навчити її не звертати уваги на можливий булінг через релігійні погляди.
Мама 13-річного підлітка Наталя розповідає, що класна керівничка всіляко перешкоджає відмові її сина від вивчення предмета «Християнська етика». Син не хоче відвідувати факультатив і вільно обґрунтовує свою позицію. Дійшло до того, що за вільне висловлення своєї думки хлопець став об’єктом тиску вчителів, які прямо заявляють, що «в іншій школі йому буде цікавіше».
Однак в Івано-Франківську достатньо випадків, коли батьки без жодних проблем подали заяви про відмову від вивчення предмета «Християнська етика». А мама однієї франківської школярки, також Наталія, розповіла, що довелося провести роз’яснювальну бесіду як з батьками, так і з дітьми.
«Важливо, щоб батьки самі могли пояснити дитині, чому вона не йде на урок християнської етики, і щоб вони могли навчити дитину не зважати на думку решти. Який вони мають стосунок до життя вашої дитини? Хай собі думають, що хочуть. Головне, щоб ваша дитина могла вам про це сказати, а цю проблему озвучили у школі вчителям, адже це і їхнє завдання – навчити дітей толерантності», – каже Наталія.
Ти потрапиш до пекла, якщо…
Затверджена і рекомендована Міністерством освіти і науки навчальна програма з предмета «Християнська етика» на 52 сторінках є насправді радше формальністю. Кожен вчитель розробляє власний підхід до викладання. Тому методики відрізняються дуже суттєво.
«Це предмет, який цілком залежить від волі вчителя, який його викладає. Є й проблема узгодження курсу «Християнської етики» у будь-якому вигляді, хоч як би він подавався, з рештою навчальної програми. Дуже часто в мережі можна натрапити на скандальні відеозаписи саме з уроків християнської етики. Тому що вчителі складають цю програму самостійно, відповідно до власних уявлень. А вчителі є різні. Інколи пропонують речі, які суперечать всій навчальній програмі в принципі», – зазначає Остап Українець.
Чимало розбіжностей виникає навіть у розумінні назви самого предмета. Для когось християнська етика ототожнюється з релігієзнавством, причому сконцентрованим лише на одній релігії. А для когось це етична система моральних цінностей християнства.
Антон Кальянов з ГО «Інститут громадської освіти» вважає, що для учнів набагато кориснішими були б уроки звичайної етики: «Етика як предмет потрібна. А позиція християнської етики створює прецедент дискримінації. На заході України домінує християнство, але в цілому в Україні воно не є єдиною релігією».
В Остапа Українця, який свого часу навчався в одній з франківських гімназій, був вибір: паралельно викладалися предмети «Етика» і «Християнська етика».
«На етиці викладали універсальні правила взаємодії у суспільстві. Це надзвичайно важливий предмет для школярів підліткового віку, оскільки пубертатний період – це той час, коли особливо потрібно навчитися взаємодіяти з іншими. А християнська етика завжди залежала від вчителів. В мене змінилося троє вчителів за час навчання і варіювалось викладання цього предмета від вивчення молитов напам’ять, через розповіді про те, що потрібно спалювати книжки про Гаррі Поттера, до абсолютно адекватного предмета, де ми вивчали, чим є християнство, але це вже було скоріше релігієзнавство, хоча називалось християнською етикою. Коли урок полягає в тому, що тобі розповідають, що є якісь книжки чи фільми, які є злом, і ти потрапиш у пекло, якщо будеш споживати певний культурний продукт, – це взагалі не шкільний предмет і нічого спільного не має з освітою. А дуже часто на уроках християнської етики трапляється саме це», – розповідає Остап.
На його думку, в 14-15 років підлітки достатньо дорослі для того, щоб самостійно обирати собі релігійну ідентичність.
Натомість підприємиця Світлана не бачить ризиків у вивченні християнської етики. Жінка – практикуюча християнка, постійно ходить до церкви, а її дитина відвідувала уроки християнської етики у школі. Світлана вважає, що в основі цього курсу мало б бути вивчення Біблії як першоджерела. Це зробило б предмет більш відповідним до стандартів шкільної освіти. Якби програма факультативу опиралася суто на Біблію, не було б тих перегинів і свавілля, через які цей курс так часто критикують: «До викладання християнської етики допускають людей, які самі не знають, хто такий Господь».
Однак Біблія є священною книгою для християн, але не для інших вірян. Тож їхнє право на свободу віросповідання на християнській етиці все одно буде порушено.
«Багато батьків не бачать проблеми в тому, що дитина ходить на уроки християнської етики, поки її не змушують там до релігійних практик. Вони можуть вимагати адекватного вчителя в адміністрації. Питання в тому, чи хоче і чи може остання задовольнити їхні запити. І питання, який інтерес самої адміністрації ставити дітям в розклад християнську етику: просто закрити шкільні години чи викладати те, що вважають шкільним предметом?” – резюмує Остап Українець.
Нам бракує світськості
Мусульманка Оксана Архипчук переїхала до Івано-Франківська і з колегами заснувала тут альтернативну школу Keizen, де намагаються уникати будь-якої дискримінації. Вона, сама мати, переймається питанням, що буде, якщо її діти підуть у державну школу.
«Не так причина в самому предметі «Християнська етика», як у тому, що на Західній Україні суспільство не вміє бути секулярним (світським). Це виявляється не лише через уроки християнської етики, але й через інші предмети та позакласні активності», – каже Оксана.
Окрім «профільних» уроків, з релігією учні стикаються і в позакласний час: обов’язкова сповідь, перше причастя, богослужіння на шкільних святах – все, що звичне, зрозуміле і прийнятне для більшості, може обернутися проблемами «інших» дітей.
Сьогодні майже в усіх містах діють недільні школи, де діти можуть вивчати основи християнської релігії.
«Та інформація, яка подається на уроках у школах, – та сама, яку дають у церкві в неділю після дитячої служби. Яка взагалі потреба людей, що є активними християнами, які щонеділі ходять до церкви і водять туди своїх дітей, мати християнську етику ще й у школах, якщо вже є безкоштовна платформа, де християнські цінності можна подавати саме для тих дітей, чиї батьки вважають, що їм це потрібно?» – зауважує Остап Українець.
Програма Нової української школи не передбачає предмета «Християнська етика», але й не забороняє за рішенням громади запрошувати священника. За новою програмою учні самі зможуть обирати предмети, а батьки давати інформовану згоду. При цьому важливо, щоб вчителі навчились сприймати факт відмови не як особисту образу.
Спроба вирішення проблеми
У 2016 році Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроєкт 0931 (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу). Лише у 2019 році у профільному Комітеті з питань прав людини перейшли до обговорення і внесення поправок.
Законопроєкт загалом забороняє дискримінацію у будь-якій формі за різними ознаками. Однак церква сприйняла новацію саме як дискримінацію і наступ на права вірян та свободу думки.
«Церква виступила страшенно проти цього. Єпископи і священнослужителі називають це наступом на свободу слова і свободу думки, хоча не називають наступом на свободу віросповідання», – зауважує Остап Українець.
Згідно із законопроєктом, дискримінацією вважатиметься примус до будь-яких практик, які є неприйнятними для людини, до якої застосовуються.
«Коли порушується питання про примусову участь у вертепі, я схильний вважати це перебільшенням, бо примусова участь учня у будь-якій позакласній діяльності є незаконною. Тепер за законом буде вважатись дискримінацією, якщо вчитель християнської етики захоче розповісти, наприклад, про соціальні виміри суспільства, про особливості державної гендерної політики чи про сексуальні меншини так, як він це бачить з біблійної позиції. І це буде адміністративним порушенням», – пояснює Остап.
Однак порушенням закону не вважатиметься, якщо аналогічну інформацію буде розповідати священник на службі в межах релігійного обряду.
Законопроєкт 0931 покликаний знизити напругу в суспільстві, пов’язану з релігійними питаннями зокрема. Проте поки що все виходить навпаки – суперечки довкола нього дуже гарячі і супроводжувалися навіть вуличними протестами.
Олена Бас
