Коли хтось із близьких стикається з втратою, ми хочемо допомогти, але часто не знаємо, як це зробити, щоб не нашкодити. Як знайти потрібні слова, коли їх, здається, зовсім немає? До чого варто бути готовим, чи справді існує п’ять стадій проживання і чому у горя немає строку давності? КУРС спільно з головою платформи “Бути” Крістіною Бут підготували відповіді на ці запитання і готові розповісти про те, що інші вважають незручною темою для розмови.
Точка неповернення
Ми можемо дізнатися про втрату, яку переживає інша людина, різними шляхами: помітити свічку на її сторінці в соцмережах, побачити її у чорному одязі та пов’язці чи при її появі почути сумну новину з шепотіння інших. У такі моменти важливо зрозуміти, як діяти делікатно й чуйно. Перше, що спадає на думку: а на якому вона зараз етапі — заперечення чи вже прийняття?
“Направду дуже хибне уявлення, що в людини існують якісь певні етапи переживання втрати. — ділиться Крістіна Бут, голова платформи “Бути”, — Всі ми знаємо про досить відому модель “п’ять стадій горя”: заперечення, гнів, торг (компроміс), депресія і прийняття. Вона була запропонована психологинею Елізабет Кюблер-Рос і є помилково трактованою. Оскільки дослідниця спілкувалась не з тими, хто проживає втрату, а з тими, хто проживає останні стадії смертельних захворювань, — це зовсім інша аудиторія, і вибірка була зовсім невеличкою. Ми постійно наголошуємо на тому, що кожне горе — унікальне, як відбиток пальця. Відповідно, кожне має власний перебіг, і проживання втрати абсолютно різне”.
Горе не є лінійним, тобто воно не проживається поступово і рівномірно — емоційність, поведінка та ставлення у різних станах можуть бути різними.
Як правильно запропонувати свою допомогу людині, що проживає горе:
- Пропонуйте щось конкретне: придбати продукти, поділитись приготованою стравою, покликати на прогулянку у парк або у кав’ярню. Дуже часто люди, які проживають горе, губляться, чуючи питання “Тобі чимось допомогти?”. Вони не можуть визначити, що саме їм потрібно, тому для них може бути простіше ввічливо відмовитись. Іноді базові речі, які здаються нам елементарними, як-от приготувати їжу, викинути сміття або прибрати кімнату, можуть бути непосильними для них. Не зайвим буде і нагадувати про сон і їжу — це може звучати дуже дивно, але направду в цьому стані втрати людина може забувати та “забивати” на свої базові потреби.
- Не бійтесь здатись нав’язливим або недоречним: краще спробувати запропонувати поміч і отримати відмову, ніж пройти повз. Люди, які горюють, дуже часто залишаються наодинці, й деякі з них просто не можуть сказати, що потребують турботи. Якщо ж людині не потрібна допомога, вона просто скаже вам про це: “Ні, слухай, дякую, але не треба”. Після цього не варто наполягати, навіть з добрими намірами.
- Емпатія не дорівнює жалості: жалості людина в горі точно не потребує. Не варто вважати людину немічною і казати: “Ти така бідненька, не треба нічого тобі робити, я все сама зроблю”. Замість цього варто віддати перевагу приблизно такому формулюванню: “Я відчуваю твій біль. У разі чого я поруч, і якщо потрібна будь-яка допомога — звертайся”.
- Для когось словом, для когось ділом, для когось просто побути поруч — кожна людина проживає втрату по-різному. Хтось потребує вербальної підтримки, довгих розмов, для когось цінними будуть обійми у цілковитій тиші та відчуття присутності, а комусь доречною здаватиметься допомога з малечею, щоб мати час побути наодинці.
Універсального підходу не існує
Для кожної людини слова чи дії, які будуть доречними, — відрізнятимуться. Універсального алгоритму не існує, проте є фрази, які зможуть допомогти: “Я відчуваю твій біль”, “Мені дуже шкода, що це з тобою трапилось”, “Я хочу тебе підтримати”, “Я співчуваю твоїй втраті” — дуже видно, коли це промовляють лише для галочки або від незнання, як інакше висловити свої почуття. Але якщо це справді звучить щиро, не за шаблоном, — то це не сприймуть в штики.
Червоні прапорці, або яких фраз уникати в розмові з людиною, що втратила близького
Варто уникати токсичних фраз, які знецінюють почуття: “Все буде добре”, “Час лікує”, “Займись чимось — і все пройде”, “Ти через рік про це і не згадаєш”.
Також не слід говорити будь-що, аби тільки позбутись некомфортного мовчання.
“Часто “час лікує” вживають, коли розгубились і без поняття, що говорити. Тут згадується щось таке шаблонне, і ви витягаєте це з кишені, немов рятувальне коло для діалогу”, — розповідає Крістіна Бут.
Не слід говорити про обставини смерті, цікавитись особистими подробицями. Ну і, звісно, найбільш поширене — ви можете ділитися особистим досвідом, але не намагайтеся проєктувати його на людину і порівнювати, цим аж ніяк не підтримаєте.
Уникайте вислову: “Ну давай, зберись, ти мусиш жити задля…” — задля дитини, або задля його чи її пам’яті, або задля батьків. Це дуже впливає на формування додаткового відчуття провини, яке і так, найімовірніше, в людини є.
“Я тебе розумію” — ця фраза насправді може викликати різні відчуття, в тому числі й злість, бо навряд ви розумієте людину, оскільки відчуваєте світ і події точно не так само, як вона. Навіть якщо ви маєте схожий досвід, не можна стверджувати, що він ідентичний чи рівноцінний. Ви можете сказати “Я відчуваю твій біль. Мені дуже боляче за тебе” — ніби про одне й те ж саме, але звучить зовсім інакше. Таким чином не зміщуєте фокус на себе, а висловлюєте співчуття.
Що робити, якщо людина не хоче говорити про свої переживання та емоції щодо втрати
Це цілком нормально, адже для неї це може бути складно. Не варто розпитувати з цікавості, аби уникнути ретравматизації. Також часто люди так поводять себе, щоб якось подбати про почуття оточуючих, не перевантажувати їх своїм болем і не асоціюватись у них тільки з цією темою.
Якщо ж ви хочете поцікавитись самопочуттям людини та показати свою небайдужість, варто запитати дещо інакше. Замість “Як ти?” вдатись до “Як минув твій день?”, “Як тобі сьогодні спалось?”.
Не зайвими будуть і теми, на які ви спілкувались до цього, — так ви зможете допомогти змістити фокус уваги на щось ще. Через такі запитання людина зможе розповісти про свої переживання і поділитися своїм горем у комфортний для неї спосіб.
Так само як і в особистій розмові: емпатійна підтримка, активне слухання і щирість. Потрібно бути готовим слухати — адже розмова може тривати довго. Вирішіть для себе, чи справді ви готові послухати, можливо, позгадувати разом того, кого втратили. Треба розуміти — це не обов’язок, не зобов’язання, не суспільний примус — висловити свої співчуття і поставити собі галочку.
Ви маєте включатися і, власне, давати контроль людині — про що вона хоче сама поговорити, куди її приведе ця розмова. Нехай вона це обирає, ви просто будьте поруч, слухайте і не відмежовуйтесь, реагуйте, підтримуйте розмову.
Дати простір, бити посуд і дозволити кричати
Можна зустрітись з тим, що людина проявляє сильні емоції, як-от гнів чи відчай. Як діяти в такому випадку? Дати простір і можливість це висловити. Піти разом у ліс викричатися, можливо, розбити кілька тарілок. Іноді люди, які проживають горе, можуть проявляти оцю агресію, яка в них накопичилась, на своїх найближчих. У такому випадку важливо розуміти, що це не від того, що вони чи ви погані. Ця негативна енергія спрямована не на вас і не про вас. Спробуйте ставитись з розумінням і абстрагуватись від цього, не брати близько до серця — іноді те, що люди кажуть у стані гострого горя, вони потім навіть не пам’ятають.
“Від багатьох людей, з якими я спілкувалась, чула, що суспільство квапить проживати горе і нетерпляче чекає швидкого так званого одужання. Суспільство схильне вважати, що проживати горе треба якомога швидше. Ну, місяць пройшов, ну 40 днів вже минуло — збирайся вже докупи. Але ж направду горе — це не нежить, — наголошує Крістіна. — Це процес, який залишається з нами якоюсь мірою назавжди. Ми ніколи не відходимо насправді від проживання, просто вчимось з цим жити. Не варто вважати, що все мине, як симптом застуди. Навіть коли пройде вже декілька років, може бути якийсь фактор, що виступить тригером і спровокує відкат до стану перших днів втрати”.
Як зрозуміти, що людині потрібна допомога психолога або психотерапевта, і чому це не панацея
Горе не можна приборкати за два тижні навіть за допомогою найкращих психологів, психотерапевтів, і кожен переживає його у своєму ритмі. Тому важливо пам’ятати, що іноді те, що ми можемо сприйняти як щось неправильне і насторожуюче, — насправді абсолютно здорова реакція психіки.
Стан горя триває у всіх по-різному, але зазвичай це рік — саме тоді, коли проходять усі пам’ятні дати, дні народження, можливо, річниці, день смерті, Новий рік і всі оці важливі дні в календарі. Проте якщо на 366-й день людина не забула про горе — це не означає, що варто бігти до психолога, бо вона не справляється. Людина сама обирає для себе, чи потрібна їй підтримка фахівця.
Але якщо йдеться про реакцію ускладненого горювання (коли горювання заважає повноцінно функціонувати, коли людина не соціалізується взагалі, не піклується про себе, коли протягом затяжного періоду вона перебуває у такому стані) — тоді варто нагадати людині про важливість отримання консультації фахівця, можливо, допомогти з пошуком.
Як суспільство впливає на процес переживання втрати
З одного боку, суспільство може бути дуже підтримуючим — у переломні, гострі моменти давати підтримку на фізичному рівні, піклуватися, допомагати з побутом, з фінансами та меморіалізацією — тобто, збереженням пам’яті про цю людину, якщо ми говоримо про загиблих військових.
Але водночас, на жаль, часто трапляється так, що соціум впливає негативно. Насамперед через те, що в суспільстві є певні очікування: погорював — і досить, берись за голову. Інший момент, що суспільство також може накладати очікування і на ритуали прощання з загиблим. Трапляється так, що родина не може провести близького так, як би їм було цінно, і це негативно впливає на процес переживання горя.
Отож, відповідь на це питання: контрастно і дуже подвійно. З одного боку, ми маємо позитивний вплив, а з іншого, — певну стигму, очікування, які нав’язують людям, що проживають втрату, і які потім ускладнюють сам процес її проживання.
