Під час війни питання дотримання прав людини набуває особливої ваги і гостроти. Повернення рідних з полону, розшук безвісти зниклих, порушення при мобілізації, захист прав ветеранів – це найболючіші проблеми, з якими прикарпатці звертаються до Представництва Уповноваженого з прав людини.
Про все це КУРС говорить з Віталієм Вербовим – представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Івано-Франківській області.
– Пане Віталію, які проблеми на Прикарпатті найчастіше потребують втручання представника Уповноваженого? Які завдання поставив вам Омбудсмен?
Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець визначив вісім напрямків діяльності щодо захисту прав. Це захист прав дітей; військовослужбовців та їхніх родин; ветеранів; соціальних та економічних прав. Захист прав людини в місцях несвободи. І йдеться не тільки про СІЗО, тюрми, психіатричні лікарні. Місцем несвободи може бути і ТЦК, і пункт перетину кордону, де людина може бути заблокована на певний період. Тобто поняття місця несвободи значно ширше. Також захист прав постраждалих від російсько-української війни, зокрема внутрішньо переміщених осіб.
Також Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець має свого представника з міжнародного співробітництва та європейської інтеграції.
Окремий напрямок нашої діяльності – захист рівних прав і свобод, прав національних меншин, політичних та релігійних поглядів.
Ще один напрямок – робота в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в Конституційному Суді України.
Також це контроль за дотриманням прав у діяльності правоохоронних органів (прокуратура, СБУ, національна поліція, органи юстиції).
Захист інформаційних прав, права на звернення, захист персональних даних – чимала ділянка нашої роботи. Тут найбільше звернень щодо порушень з боку органів державної та місцевої влади, державних та приватних інституцій.
– Під час візиту на Прикарпаття Омбудсмен Дмитро Лубінець зустрічався з родинами полонених та безвісти зниклих. Як пройшла зустріч, які питання ставлять рідні і чим їм власне можуть допомогти в офісі Уповноваженого?
На сьогодні допомога родинам полонених та безвісти зниклих, повернення наших громадян додому в пріоритеті. Ми організовували цю зустріч. Це була наразі найбільша регіональна зустріч в Україні. Власне регіональна, бо була ще в Києві – там було півтори тисячі учасників з усієї країни. У нас було 800.
Зустріч проходила в «Арена-центрі», де приміщення має 660 місць. Але ми не могли зупинити реєстрацію, оскільки дуже багато людей зверталося.
На жаль, тут десь недопрацьовують органи державної влади. Бо такі зустрічі практично проводимо тільки ми. Минулого року було сім таких зустрічей в громадах разом із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Тож треба покращувати комунікацію з боку органів державної влади через ветеранську політику, районні державні адміністрації. Тому що люди справді потребують таких зустрічей.
Ми роз’яснюємо, як ведеться робота з пошуку і повернення наших полонених, про труднощі, які при цьому виникають. Це невизнання російською федерацією наших військовополонених через Міжнародний комітет Червоного Хреста. А визнати людину військовополоненою можна лише подавши списки через Міжнародний комітет Червоного Хреста. Іншого шляху немає.
Фактично держава Україна власними силами розшукує, дізнається, де вони перебувають, і подає списки. Але росія не підтверджує статус полонених, тому люди вважаються безвісти зниклими. Зараз є приблизно 60 тисяч безвісти зниклих по всій Україні. В області – близько двох тисяч.
Ми роз’яснюємо людям, що почалася активна робота з репатріації тіл. Ми повинні розуміти, що безвісти зниклими визнаються і загиблі за відсутності тіла. Людину визнають безвісти зниклою, хоча ми бачимо розслідування самих військових частин, де вказано навіть конкретні місця загибелі, але не можуть забрати тіло. Відповідно, якщо немає тіла, людина вважається безвісти зниклою. Це дуже велика робота, щоб родини могли поховати своїх близьких.
Не хочу забігати наперед, але будуть хороші новини щодо повернення полонених. Передусім стараємося повернути тих, хто перебуває у полоні з 2014 року, важкохворих, які у полоні з 2022-го. Московія веде війну, їхня задача нас знищувати, і в неї немає великого інтересу повертати наших громадян. Але докладаємо максимальних зусиль, пояснюємо це людям.
Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець зустрічається з міжнародними партнерами, порушує питання повернення наших військовополонених, цивільних. Таким чином вдалося багатьох повернути.
– Яка ситуація з поверненням цивільних, що перебувають у полоні?
За нашою інформацією, в місцях несвободи на російській федерації перебуває 1700 цивільних. Понад 16 тисяч цивільних вважаються зниклими безвісти внаслідок збройної агресії.
З 2022 року нам вдалося повернути з полону вже понад 4000 українців. Тільки 17 з них цивільні. Дуже погано росіяни повертають цивільних, оскільки вважають їх своїми громадянами. Тож повертати їх ще важче, ніж азовців та прикордонників.
– У соцмережах дуже багато повідомлень про безвісти зниклих прикарпатців. Люди навіть до ворожок звертаються. Що з цим робити?
На зустрічі з родинами полонених і зниклих безвісти Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець окремо наголосив, що потрібно звертатися лише в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Не можна поширювати інформацію про зниклих чи полонених через соціальні мережі, оскільки цим дуже часто користується ворог.
Бувають такі випадки, що людина в полоні каже: я не доброволець, мене мобілізували. Починають родичі писати по соціальних мережах: та він герой, доброволець. Таку інформацію постійно моніторить ворог. Ми знаємо випадки, коли після таких повідомлень змінилося ставлення до полоненого, він отримав додаткову порцію тортур – бо до добровольців набагато гірше ставляться, ніж до мобілізованих.
Якщо ви отримали повідомлення про безвісти зниклого, алгоритм дій такий: йдете в ТЦК, оформляєте виплату, повідомляєте національну поліцію та Координаційний штаб, відкриваєте електронний кабінет, подаєте дані. Не треба поширювати даних по мережах, тому що цим часто користуються і росіяни, і просто аферисти, які в людей виманюють гроші начебто за інформацію про рідних чи їх повернення додому.
Тому ми постійно проводимо просвітницьку кампанію – і Омбудсмен, і його Представництво на кожній зустрічі про це говорять.
– Дмитро Лубінець повідомив, що отримав понад 300 звернень щодо порушення прав прикарпатців під час мобілізації. Про які саме порушення йдеться?
За минулий рік надійшло 314 таких звернень до нашого Представництва в Івано-Франківській області. Більшість – про порушення інформаційних прав.
Приблизно у 50% нам вдалося поновити права заявників. Тобто люди не знають своїх прав і обов’язків, а ТЦК подеколи не роз’яснюють. Наприклад, в людини є троє неповнолітніх дітей, але це не передбачає автоматичного бронювання і звільнення від мобілізації. Щоби отримати відстрочку, треба подати необхідний пакет документів: свідоцтво про одруження, свідоцтво про народження дітей, пройти ВЛК.
Часто люди кажуть, що порушують їхні права. Ми звертаємося до ТЦК, нам відповідають: нехай пройде ВЛК, принесе всі документи, ми оформляємо і людину відпускаємо.
На жаль, були і прикрі випадки. Як-от у Косівському районі. Там ще йде слідство, тому розголошувати не буду. Це єдине кримінальне провадження в області, пов’язане з роботою ТЦК.
В нашій області немає випадків, що працівники ТЦК самовільно встановлюють блокпости і забирають людей. У нас є мобільні блокпости, де ТЦК працює з поліцією.
– Тобто працівники ТЦК не мають права встановлювати блокпости без поліції?
Не мають. Відповідно до закону цивільну людину може зупинити і перевіряти документи тільки поліція. ТЦК без національної поліції не має права цього робити.
– Де межа між правами військовозобов’язаних і виконанням плану мобілізації?
Тут не можна межі провести. Ми як Представництво Уповноваженого ВРУ з прав людини не встановлюємо такої межі, ми пантруємо дотримання прав людини.
Якщо бачимо, що були порушені права людини в частині обмеження свободи, тоді реагуємо. ТЦК працюють за законом, відповідно до якого проводять мобілізацію.
Як колишній військовослужбовець я розумію дві сторони – і цивільних, і військових, які працюють у ТЦК. Знаю, що в роті охорони у нас понад 70% – учасники бойових дій, які вже не можуть воювати. Тому нешанобливе ставлення до військовослужбовців неприпустиме, це також порушення прав.
– Якщо забрали телефон – це порушення прав?
Не мають права забирати телефон. Таких звернень найбільше. Це порушення інформаційних прав людини.
Тому ми зустрілися з керівництвом обласного ТЦК, і нам пообіцяли розмістити в усіх ТЦК на видному місці наші інформаційні стенди, щоб люди знали, як діяти у разі можливого порушення їхніх прав. Там вказаний номер телефону, за яким можна звернутися у таких ситуаціях. Цей стенд і працівникам ТЦК нагадає, що вони не можуть у людини забрати телефон безпідставно.
Загалом, у нас непогано налагоджена комунікація з обласним ТЦК, вони реагують на всі наші звернення. Тобто я стараюся, щоб у нашій області мобілізаційні заходи проходили в правовому полі – без порушення прав людей.
– З якими проблемами стикаються ветерани і їхні родини?
Найважча проблема – це, власне, забюрократизованість процесу. Від отримання УБД, яке зараз вже нарешті виходить на якийсь нормальний рівень, до оформлення статусів. Я особисто УБД 9 місяців отримував. Люди мусять ходити по різних установах за десятьма довідочками, а це просто сприймається як приниження. А ветеранам оформити групу у зв’язку з пораненням і виплати – то треба пройти сім кіл пекла бюрократичної системи.
– Були конкретні звернення до вас?
Були. Ми втручалися і досить оперативно вирішили. Наприклад, ветеран, маючи УБД, не міг оформити пільги на комунальні послуги. То ми розписали, куди йому йти, зателефонували. Часто люди не знають алгоритму, як і що робити, бо він досить закручений. Але це питання буде вирішуватися через фахівців із супроводу ветеранів, яких зараз впроваджує в нашій області Міністерство у справах ветеранів через ОДА та місцеві органи влади.
– Домашнє насильство. Про цю проблему нещодавно говорили у Франківську на зустрічі з нардепами, правоохоронцями, суддями, соцслужбами. Серед іншого йшлося про те, що кривдників карають мізерними штрафами. Як можна виправити ситуацію?
Ідея цього заходу належить моїй попередниці Євгенії Мнишенко, яка є дуже сильною правницею та адвокаткою і розуміє всю складність цього питання. Ми запросили Представника Уповноваженого ВРУ в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в Конституційному Суді України Андрія Овсієнка, який раніше був головою Верховного Суду України і має великий авторитет серед правників.
Мені як неправнику важко коментувати це. Як людина можу сказати, що збільшення розміру штрафів кардинально не змінить картини. Штраф доведеться платити з сімейного бюджету. Часто сама потерпіла дружина той штраф і сплачує.
– У громадах майже немає фахівців для роботи з кривдниками. Це суто бюрократичне питання чи суспільство не доросло, щоб вважати домашнє насильство серйозною проблемою?
Щодо домашнього насильства, то ситуація в міських, великих територіальних громадах, як-от Івано-Франківська, Калуська, одна. В невеликих громадах, сільських, гірських, вона зовсім інша. Там, власне, домашнє насильство вважається сімейною справою, а спроби допомогти сприймаються як втручання в сімейні стосунки, в приватне.
Там є соціальні працівники. І один з кейсів – це робота з кривдниками, з родинами, де є проблеми, де чоловік б’є дружину. З кривдниками також працює поліція превенції, поліція діалогу. Але, на жаль, дуже часто жертви забирають скарги.
– На якому етапі жертви домашнього насильства до вас звертаються? Напевно, спочатку дзвонять у поліцію, а вже коли там не реагують, то до вас?
Працюємо здебільшого превентивно. Ми дивимось статистику поліції, облдержадміністрації, прокуратури, судів. Дійшли висновку, що звернень дуже багато, а кінцевих рішень дуже мало, низька якість реагування на ці звернення.
Хоча їх кількість зменшилася. За минулий рік до правоохоронних органів надійшло 6,5 тисяч звернень про домашнє насильство. Це на 1,5 тисячі менше, ніж у 2023 році.
Ми зібрали на нейтральному майданчику у нас в Центрі захисту прав людини представників соціальних служб, органів державної, місцевої влади, правоохоронців, суддів, щоби почути кожного і сформувати комплексні зміни до законодавства щодо боротьби з домашнім насильством.
– Судячи з повідомлень поліції, є досить багато випадків, коли діти тікають з місць тимчасового перебування. Чи аналізує Представництво Уповноваженого цю інформацію? В чому причина регулярних втеч вихованців?
Ми відразу реагуємо на такі повідомлення. У нас є окремий координатор із захисту прав дітей. Постійно здійснюємо моніторингові візити до місць, де перебувають діти. Позиція Уповноваженого і держави: дитячі будинки повинні припинити своє існування. Їх мають замінити родини чи будинки сімейного типу. Практика дитячих будинків поступово скорочується.
Але умови перебування дітей дуже жорстко моніторяться. Є різного роду порушення, але не можна сказати, що там якісь жахливі умови. Вони нормальні. Це діти, з ними треба працювати і шукати для них прийомних батьків.
Довідка:
Віталій Вербовий народився 1981 року. Має дві вищі освіти. У 2003 році закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу за спеціальністю “інженер-системотехнік”, а у 2007 році – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника за спеціальністю “фінанси”.
До 2012 року працював у банківській сфері. Протягом 2012-2022 років займався підприємницькою діяльністю.
У 2022 році пішов добровольцем на фронт, служив стрільцем 75 батальйону 102 бригади. Учасник бойових дій, ветеран.
У 2024 році став заступником начальника управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
З грудня 2024 року – Представник Уповноваженого ВРУ з прав людини в Івано-Франківській області.
Читайте також:
