Подорож до Антарктиди — тривала і доволі довга, часом навіть виснажлива. Щоб потрапити на українську станцію “Академік Вернадський”, потрібно понад 10 днів.
Станція розташована у Західній Антарктиді на острові Ґаліндез, там, де хвостик південного континенту тягнеться до Латинської Америки, а між ними є порівняно невелика протока Дрейка. Однак, оскільки там зустрічаються океани і зіштовхуються різні течії й повітряні маси, то це чи не найбурхливіше місце на мапі світового океану.
Місто Ушуая — найпівденніше місто світу 
Судно, яке доставило на станцію припаси, пальне і зимівників 2019—2020, а також забрало попередній зимувальний загін і сезонний загін.
Отже, спершу треба долетіти до Латинської Америки, потім вийти із порту на південному краю Америки й близько тижня йти океаном до кінцевого пункту призначення.
Цьогорічна сезонна експедиція вирушила з України на початку лютого. Спершу вона прибула у столицю Чилі — Сантьяґо, потім — у порт Пунта-Аренас, а звідти — на фрахтованому судні по прямій на станцію.
Я ж добирався самостійно через Аргентину. Мені також треба було спершу дістатися до столиці країни — Буенос-Айреса. Звідти — у найпівденніше місто світу — Ушуаю. Воно, до речі, за останні 10 років виросло удвічі: з 40 до 80 тисяч мешканців. Туристів приваблює там три речі: подорож до Антарктиди, лижні курорти на високих спусках красивих шпилястих гір, а також статус найпівденнішого міста світу. Південніше є ще якісь хутори, військове поселення, але міст нема.
17 лютого польська яхта “Сельма”, на борту якої я провів сумарно близько чотирьох тижнів, підняла якір і пішла у напрямку Антарктиди. Це було моє перше плавання у житті. Спершу думав, що плавання буде абсолютно прекрасним, однак судно йшло поки що протокою Біґля по дрібненьких хвильках. Вже наступного дня за кілька хвилин після підйому відчуття були кардинально інші — почалася морська хвороба.
Один із туристичних лайнерів
В Антарктиду плаває багато туристичних лайнерів. Переважно вони можуть взяти на борт від сотні до кількох сотень туристів. Круїзи тривають два-три тижні і коштують від 8-10 тисяч доларів.
Залежно від розкішності лайнера, клієнт матиме різний набір послуг — від телебачення, ресторану, басейну і до можливості політати не гвинтокрилі. Однак такі розваги мають свої недоліки.
За міжнародними правилами, коли група туристів є великою, вона не може пересуватися поза дозволеними прапорцями, які встановлюють на берегах Антарктики гіди. Крім того, є обмежена кількість осіб на рік, які можуть вийти із туристичних лайнерів на берег у тому чи іншому місці. Відтак ці такі собі квоти поділено між компаніями. Тому часто буває, що не кожен охочий турист може вийти на сушу у тому чи іншому місці. Для яхт таких обмежень нема, бо на ній усіх разом 10-15 осіб. Проте перед плаванням на маленькому кораблику тебе застерігають про дискомфорт у морі. І це дійсно важливо.
“У світі є приблизно 10% людей, які не відчувають на собі морської хвороби. Але ти ніколи не знатимеш, поки не попливеш”, – розповідає помічник капітана .
Всі інші так чи інакше переживають це на собі. Навіть ті, що плавають роками. Інша справа — до моря адаптуєшся і з кожним наступним разом переносиш хворобу легше і швидше. Справді, повернення назад було для мене значно стерпнішим, хвороба минула раніше.
У той ранок, коли я прокинувся і мені раптово стало краще, я почув, що видно перші острови Антарктиди. Через непевність у самопочутті я не поспішав, адже невдовзі мало початися моє чергування за стерном. Коли я вийшов на палубу — погода була чудова, практично ніяких хмар, сонце світило яскраво. Море було лагідне, ми йшли доволі швидко, дув приємний легкий вітер. Я став за штурвал і залишився на палубі один. А попереду були перші скуті кригою та всіяні снігом острови. На сонці вони були схожі на глазуровані тістечка.
Де-не-де пропливали невеликі айсберґи. Їх не завжди можна помітити. Вони йдуть за хвилями, тож “то виринають, то потопають”. Їх видно, лише коли вони піднімаються. Тому інколи це небезпечно і потрібно було швидко навчитись бачити лід здалеку.
Перші краєвиди Антарктиди 
Перші краєвиди Антарктиди
Перша зупинка яхти була на острові Десепшн. Це вулкан. Наприкінці 60-х було два виверження, які знищили дві дослідні станції. По суті, середина острова — це лагуна всередині гостроверхих країв і водночас жерло вулкана, зануреного під воду. Також там розташована стара база китобоїв.
Острів Десепшн 
Старі резервуари для китового жиру 
Висадка на острів
Далі на нашій дорозі було ще кілька місць гніздування пінгвінів, також ми бачили китів, зупинялися на острові Кінґ-Джордж, у Порту Локрой і, пройшовши протоку Ле-Мер, дісталися до станції “Академік Вернадський”, де команда яхти трохи перепочила, ми ще поплавали довкола, а потім “Сельма” залишила мене на місяць на станції аж до свого наступного рейсу — останнього у сезоні, останнього перед приходом холодів і льоду, який сковує все на довгі місяці аж до початку наступного року.
Російські та південнокорейські авто на Кінґ-Джорджі, де розташовано багато дослідних станцій 
На Кінґ-Джорджі на Чилійській станції є аеропорт, що надає послуги з логістики та авіаперевезень 
Російська капличка поруч із російською станцією “Беллінсгаузен” 
Порт Локрой — стара британська база, що тепер функціонує як музей 
Інтер’єр на станції у Порту Локрой 
На шляху до станції “Академік Вернадський” 
На шляху до станції “Академік Вернадський”
Інколи між островами Антарктики випадає нагода побачити, як у спокійних водах їдять кити. Вони збираються по кілька і плавають по колу, роблячи вихор і підганяючи планктон вгору. Потім роззявляють пащі і, пливучи знизу вверх, заковтують воду разом зі своєю їжею.
На шляху до української станції поширені кілька видів пінгвінів, серед яких дженту та аделі. Останні дуже схожі на м’які іграшки, хоча спершу всі вони однаково іграшкові. Однак потім, за певний час, пінгвіни стають звичними — адже їх дуже багато.
Значно більше, ніж усіх інших доступних оку видів. Проте під водою, звісно, є тварини ще більш поширені. Наприклад, морські їжаки, морські павуки чи морські зірки — всіх їх доводилося бачити в акваріумах дослідників-біологів на українській антарктичній станції.
З товаришами по “Сельмі” 
Біля затонулого корабля
Сама станція розташована на невеличкому острові Ґаліндез, який можна не поспішаючи обійти за годину-півтори. З берегів острова видно континент — він за протокою. Станція має два причали і менше десяти моторних човнів, на яких відбуваються дослідження акваторії; досліджується фітопланктон; складається мапа дна за допомогою ехолота; з яких відбувається занурення пірнальників-біологів; на яких вчені їздять на інші острови, де збирають біологічні та геологічні зразки і де встановлюється та обслуговується різне обладнання.
Цього року було встановлено з десяток переносних метеостанцій, які збиратимуть дані про клімат. Завдяки цьому можна буде дослідити як умови у конкретних порівняно віддалених точках, так і звести ці дані й шукати закономірностей. Бо, наприклад, одна така метеостанція може стояти на верхівці острова, інша — під льодовиком, ще інша — на континенті.
Також у морі та на островах проводиться вивчення популяцій китів, пінгвінів, морських котиків та морських леопардів. Оскільки види між собою пов’язані, то обчислення кількості одного виду може дати відповідь на те, скільки представників іншого виду ховається під водою.
Режим роботи доволі різний. Зважаючи на те, що надзвичайно багато завдань виконується за межами станції, то у добру погоду дослідники можуть практично весь день перебувати у роз’їздах. У погану погоду, коли виходити у море не можна, вчені можуть працювати із зібраними матеріалами. Проте це стосується не всіх.
Геофізики, наприклад, не так прив’язані до погодних умов. Їхня апаратура, яка знаходиться у спеціальних віддалених приміщеннях без жодних металевих елементів, збирає дані і передає на комп’ютери у офіс. Тож робочий процес, зрозуміло, буде виглядати інакше, ніж у тих, хто постійно повинен контактувати із живою природою. До речі, геофізики моніторять іоносферу Землі. Також їхні прилади фіксують усі блискавки на землі. Їх близько 100 кожної секунди. Розряд блискавки спричиняє хвилі, які і фіксує обладнання на станції “Академік Вернадський”.
Однак такі дослідження було б неможливо проводити у більш оцивілізованих частинах планети. Адже приладам постійно б заважав “шум” від двигунів, електрики і такого іншого.
Біля входу 
Головний коридор 
Монітор із даними про погоду 
Кімната сушіння одягу та взуття 
Кімната зв’язку 
Оновлена цього року лабораторія 
Господарське приміщення в одній із допоміжних будівель 
На сусідньому острові є стара британська станція, тепер — музей 
Інтер’єр Wordie House – зараз музей
Проте є на станції і регулярні для всіх речі: це обід та вечеря — 13:00 та 19:00. Сніданок кожен готує собі сам із того, що є у холодильнику чи на кухонних полицях. Справа у тому, що оскільки люди там і живуть, і працюють, і відпочивають — все в одній локації — то кожен укладає собі такий графік, відповідно до якого йому зручніше розподіляти роботу та відпочинок. Тож встають вранці і лягають спати люди по-різному. Щодо обіду та вечері — то їх готує “бог” станції — кухар.
Цього року був дуже великий сезонний загін — 26 осіб, а також зимівники, яких є переважно 12. Тож кухар щодня мав чергового помічника. Однак його робота попри те, мабуть, найвиснажливіша з усіх. Саме тому кухар єдиний член команди, який має офіційний вихідний — неділю. Тоді його заміняють. Всі інші — особливо якщо добра погода — дуже часто виконують завдання і у цей день.
У цьому сенсі найменш милосердна робота — в озонометриста, який, залежно від світності сонця та пори року, має фіксувати показники із однаковим інтервалом. Заміри робляться що кілька годин. Тому у певні періоди року спокою зовсім нема.
Шість осіб цього року були з інженерно-технічної групи. На станції були проведені ремонтні роботи. Це вперше з часів, відколи британська станція “Фарадей” перейшла внаслідок перемоги України у конкурсі нашій державі і стала станцією “Академік Вернадський”.
Всередині оновленого цього року резервуара для палива 
Вид на резервуар для палива із лабораторії
Також на станції є лікар, адміністратор зв’язку, механік та дизеліст-електрик. Добре, якщо роботи у лікаря небагато. Однак попередня зимова експедиція — тобто та, яку я застав на станції, — мала пригоду. В одного із зимівників стався апендицит, і його оперували прямо в Антарктиді. Однак виявилося, що ситуація складніша, тож людину довелося евакуювати до Латинської Америки.
Відпочивати в Антарктиді можна по-різному. Ще із британських часів на станції є бар “Фарадей” — кімната для релаксу і відпочинку. Там збираються на дні народження, свята і просто у вільний час. Там можна послухати музику, порозмовляти, пограти у більярд, шахи або дартс. У добру погоду найкращий відпочинок — прогулянка островом.
На станцію завітали гості 
Добірка журналу National Geographic
Також на станції є традиція у святковий день одягати костюм, краватку або просто більш святковий одяг. Це створює атмосферу приналежності до людської цивілізації — на короткий час затирає відірваність маленької цятки в Антарктиді від Європи. Коли я тільки прибув на станцію, були вихідні і якесь святкування. На деякий час виникло враження, що все могло б відбуватися десь у Києві, Львові чи, наприклад, Відні.
У одну із неділь відбувся також перший тур виборів Президента України. Якраз у ніч на 31 березня годинники в Україні перевели, тож різниця у часі збільшилася з п’яти до шести годин. Адже станція “Академік Вернадський” розташована у “-4” часовому поясі, в якому є також Аргентина, котра не переходить на зимовий час. Тож виборча дільниця відкрилася о 8:00 ранку, а вдома у цей час була вже 14:00. Всі 37 осіб, присутніх на станції, проголосували за хвилин 30-40. Комісія підрахувала і оголосила результати, вони виявилися дуже різноманітними, отже, демократичними.
Перевагою голосування на станції було те, що усі, що там перебували, не були втягнуті у той кількамісячний передвиборчий ажіотаж, який дуже відволікає від роботи і життя. На реальність людина вплинути не може, однак нервів іде багато — у цьому я переконався після повернення якраз за тиждень перед другим туром виборів.
Мій же графік роботи був доволі імпровізований. Часом була можливість приєднатися до групи дослідників і поплисти з ними, аби поглянути як на новий острів, так і на процес роботи. Часом були інтерв’ю, спонтанні бесіди, прогулянки по острову і ведення нотаток та записів. Врешті, навіть під час відпочинку приходили ідеї та думки, були спостереження. Тому згрубша можна було б сказати, що весь час в Антарктиді для мене, без винятку, був робочим. Але оскільки це було неймовірне пізнання світу, людей і науки, то так само можна сказати, що це — суцільна пригода.
Маркіян Прохасько
Спеціально для КУРСу
Поїздку в Антарктиду було здійснено з метою написання книги про континент та українських науковців, що працюють на станції “Академік Вернадський”. Вона вийде друком у “Видавництві Старого Лева” у 2020 році — до 200-річчя з часу відкриття Антарктиди.
Поїздку підтримали: КУРС, “Видавництво Старого Лева”, “Український католицький університет”, Фонд родини Богдана Гаврилишина, Moris Group, 350.org, GoMountains, “Робінзон” та Neve, Громада міста Львова і безліч людей, які повірили у цю ідею.
