Щоби на хвилину стати Гаррі Поттером, потрібно було заплющити очі та розкусити чарівний біб. “Добре, що був зі смаком печінки, а не вушної сірки”, – веселиться Стас, пригадуючи свій досвід у читацькому клубі. Каже, що читати з друзями цікавіше, ніж сидіти в телефоні.
Минулої весни програма промоції читання “Текстура”, яку реалізує “Тепле місто”, започаткувала у Франківську читацькі клуби для дітей 6-8 років та підлітків 10-12 років. Організатори вже провели два сезони й планують продовжувати. КУРС розпитав підлітків і їхніх батьків, чим привабив читацький клуб, та дізнався у засновників проєкту, як вони привертають підлітків до книг.
Як читають у клубі
У книжкові клуби об’єднуються люди, які люблять читати і обговорювати прочитане, аналізують історії, діляться враженнями, рефлексують переживання. Це спосіб дізнатися про літературні новинки, по-іншому поглянути на знайому літературу та знайти однодумців у читацькій спільноті.
Зазвичай зустрічі в клубі проводять як дискусії з приводу однієї книжки. Щоб кожен міг висловитися й бути почутим, розмову спрямовує модератор.Часто на клуб запрошують зіркових гостей, з якими цікаво та корисно поговорити. Та неповторним кожен клуб робить література, яку обирають для читання і обговорення.
В цьому сенсі читацький клуб для підлітків 10-12 років від “Текстури” унікальний – його програму склала культурна менеджерка, популяризаторка читання Оксана Зьобро. Вона визначила формат клубу і розробила питання для обговорення до кожної книжки, розповідає креативна менеджерка “Текстури” Ярина Микитин. Звідси критерії відбору в клуб – бажання читати і зацікавленість говорити про це, а також взаємодіяти з однолітками.
На клубі підліткам пропонували різну літературу – світову та українську класику, сучасні твори, зокрема франківських письменників Тетяни Малярчук і Тараса Прохаська. Кураторка Віра Обломей знайомила учасників із тим, як працюють вірші та проза, яка різниця між жанрами – художнім текстом і нонфікшн, чим відрізняється фентезі від пригодницької літератури.
До програми підліткового читацького клубу “Текстури” увійшли шість книжок – їх читали і розбирали шість тижнів. Обговорення супроводжували зустрічі з авторами, перекладачами, художниками-ілюстраторами та видавцями. Плюс інтерактив – з дітьми малювали, майстрували, влаштовували ігри та стендапи, конструювали історії.
“Ми хотіли показати, що читання не нудне. Що читати класно і весело, що книги можуть надихати, – каже Ярина Микитин. – Для мене читання – це завжди про відкриття нового. Ти знайомишся з новим автором – з його мисленням, уявою, з його світами. Можеш мріяти, фантазувати, перевтілюватися разом із ним. Читання може бути цікавим – ми самі робимо його таким. Варто тільки вийти за межі й спробувати це дослідити”.
Тож не випадково програму читацького клубу почали з бестселера, який на повну вмикає фантазію, – “Гаррі Поттер і філософський камінь”. Чарівні боби, які придумала Джоан Роулінг, дуже допомогли.
Ліза Прокопчук: “Разом читати цікавіше”
А з кураторкою в продовження чарування, але без магії зробили невидимі чорнила з лимонного соку. “Я фанатка Гаррі Поттера”, – каже, згадуючи ту першу зустріч, учасниця читацького клубу Ліза Прокопчук. Вона прочитала три книжки серії і бачила всі фільми. “Мені завжди подобалася ця історія – і кіно, і книги”, – говорить Ліза.
Дівчинка читає з семи років, розповідає її мама Ольга. Це вона побачила анонс клубу на сторінці “Текстури” і запропонувала Лізі долучитися. “Добра нагода опинитися серед однодумців”, – каже вона. Ольга – активна читачка, улюблене дозвілля – з новими книжками, разом із Лізою. Мама підтримує зацікавленість доні, передовсім фінансово – купує літературу.
Ліза каже: пішла в клуб, щоби зустріти однолітків, які люблять або хочуть полюбити читати. Хотіла, щоби там було по-читацькому затишно. Не розчарована. “Читала, щоби дізнатися більше різних історій, – ділиться дівчина. – Всі книжки на клубі були прикольні. Не було жодної, яка мені не сподобалася”.
“Я почувалася комфортно, – говорить Ліза про обговорення книг. – Цікаво, що ми всі мали досить схожі думки, проте водночас відмінні”. Те, що кожен читач сприймає книжку по-своєму, яскраво відкрилося їй власне на клубі. Обговорення дозволило почути різні точки зору. “Разом читати цікавіше, – робить висновок дівчина. – Таке читання більш змістовне”.
Ліза розуміє, що читання та обговорення допомагають розвинути критичне мислення. А це допомагає в школі. “На уроках я більше почала аналізувати. Відчула, що легше обговорювати прочитане, – мабуть, тому, що я вже розумію як”, – ділиться вона. З цього її розуміння виріс шкільний книжковий клуб – Ліза стала однією з його засновниць.
В читацькому клубі “Текстури” Лізу особливо зацікавили дві книжки. “Неперевершені задачі” Сашка Дерманського і Дмитра Кузьменка. “Такі дивні цікаві загадки”, – відгукується дівчинка. Та книга “Абрикоси зацвітають уночі” Олі Русіної. “Для мене це щось нове”, – визнає Ліза. Пригадує, як на зустріч в клубі, де розбирали цю книжку, прийшов військовий. Його теж зачепила історія безпілотника з Донбасу – про життя поблизу окупованих територій.
Важливі книжки, щоби чути інших
У книжці “Абрикоси зацвітають уночі” поєднані казка і реальна драма. І хоч сенс історії життєствердний – про дружбу та міць духу дітей, які виросли в умовах війни, – та все ж це та книжка, яку підліткам краще осмислювати поруч з дорослими, вважає креативна менеджерка “Текстури” Ярина Микитин.
Учасниками клубу є як підлітки з Франківська, так і ті, хто переїхав у місто з прифронтових областей. Відповідно і досвід сприйняття історії в учасників різний.
До обговорення цієї книги долучили військового. З його допомогою кураторка пояснила: ти відчуваєш так, тому що знаєш, як буває. А хтось не відчуває, бо не знає, – і це нормально. Також Віра приготувала презентацію з метафорами. Це допомогло підліткам легше сприйняти обговорення та підтримувати одне одного.
“Обговорення у клубі – це про можливість висловитися і не боятися, що тебе засудять, про можливість поділитися пережитим. Важливо не знецінювати інші досвіди, щоби через книжки і через розмови ми розуміли один одного”, – наголошує Ярина Микитин.
Вона зауважує, що в останні роки виходить багато підліткових книжок про війну. Купувати чи не купувати дітям такі книжки, вирішують батьки. На читацькому клубі не можуть уникати цієї теми – це б означало нехтувати досвідом дітей, які приходять.
“Маємо читати важливу літературу, – підкреслює Ярина. – Така література допомагає рости і розуміти світ”.
Стас Сичевський: “Є кому розказати, що читав”
Книжкова програма клубу від сезону до сезону протягом року не змінюється, але вдосконалюється подача та обговорення книжок, зазначає менеджерка “Текстури”. Куратори збирають фідбек про кожен сезон, аналізують і покращують проєкт та простір, додають інтертейменту, створюють творчу атмосферу.
В атмосферу клубу з головою занурився Стас Сичевський. В його спогадах – дружня компанія, хрумкі круасани та гарячий шоколад із зефірками, мішки-подушки, на які так добре стрибалося, і дуже терпляча кураторка. Хлопець тішився новим друзям. “Прийшов і з усіма подружився, – каже він. – От уже є кому розказати, що читав”.
Стасу дуже сподобався простір клубу і те, як вони спілкувалися, сидячи в колі на килимку. “Невимушено і демократично”, – допомагає мама Тетяна.
Найбільше Станіслава захопили “Тореадори з Васюківки” Всеволода Нестайка. Хлопчик двічі прочитав цю веселу історію. “200 сторінок, так нічого собі”, – хвалиться він. Каже, що постійно уявляв себе на місці головних героїв, як вони дуркували і пустували. “Мій вайб”, – посміхається Стас.
Мама Тетяна віддає належне ігровій формі подачі літератури у клубі. “Там більше спілкування, ніж навчання. Немає строгої шкільної атмосфери. Все весело, позитивно. Мені якраз це дуже сподобалося”, – каже вона.
Яна Тимочко: “Так зацікавлюють, що хочеться читати і читати”
Яна Тимочко також відкрила для себе “Тореадорів” у читацькому клубі. Хоча книжка давно припадала пилом на полиці вдома. “Ми вже й не сподівалися,” – каже мама Марія. Але в клубі Яна захопилася й буквально проковтнула цю історію.
Яна добре знає зарубіжну дитячу класику – виросла на ній замість казок. “Ми пропонували дочці літературу трохи на виріст”, – каже мама. Коли вона побачила анонс читацького клубу в інстаграмі, подумала, що дочці буде цікаво з однолітками і що їй запропонують інший погляд на читання, ніж удома. Бо хоч разом із дочкою ходили в бібліотеки, книгарні, спонукали вибирати книжки, та бачили, що не дуже вдається прищепити любов до читання.
“Читала, бо було потрібно. І просто так пішла в клуб”, – визнає дівчина. Читання на клубі виявилося емоційним, і Яна запалилася. “Взяла книжку і оком не змигнула, а вже 50 сторінок. Прочитала за день”, – розказує про “Мандрівний замок Хаула” Діани Джонс. Дівчині сподобалося, що на занятті кожен зробив свій власний замок, нехай і з паперу. “Коли закінчилося заняття, ми не хотіли розходитися, – пригадує Яна. – Так зацікавлюють, що хочеться читати і читати”.
“Мені дуже імпонувало, що в клубі влаштовували зустрічі з людьми, які створюють книжки. Це відкрило Яні світ за сторінками”, – додає мама Марія. “Я зустрілася з письменником!” – підхоплює дівчина і розповідає про зустріч з Тарасом Прохаськом та його книжку “Хто зробить сніг”. Книжку після цього читали сім’єю. “Я запропонувала молодшій сестрі взяти її в бібліотеці. Потім ми разом читали”, – розказує Яна. Марія зізнається, що і їй відгукнулася не дуже вже й дитяча історія про багатодітну маму кротенят, яка мусила давати собі раду.
Найважливішим для усіх Тимочків стало те, що на клубі показали: різні книжки – це не тільки різні історії, це різні мови та стилі розповіді. “Ми побачили, що до вибору літератури можна підходити значно ширше”, – зазначила мама Марія.
“Важливо розуміти, яка література подобається. Це один з інсайтів, що їх за задумом має давати клуб”, – продовжує думку Ярина Микитин. Менеджерка “Текстури” каже, що так мотивують підлітків читати і після завершення клубу: “Ми дали їм вибух емоцій, вибух подій, вибух зустрічей, щоби вони могли захопитися читанням і продовжувати вже без нас”.
Софія Черненко: “Я зараз по-справжньому полюбила читати”
“А я друзів у школі підсадила на книжки. Ми ними обмінюємося”, – пишається Софія Черненко. Її улюблена книжка з клубної програми – “Мандрівний замок Хаула”. Там головну героїню теж звуть Софі. Після читацького клубу головне зацікавлення – манга і японська література. “Я зараз по-справжньому полюбила читати”, – каже дівчина.
“На клубі були книги, на які я могла не звернути увагу і не порадити їх Софії. Натомість якраз вони їй полюбилися”, – каже Анна, мама Софії.
Софія з мамою Анною торік переїхали до Франківська з Миколаєва. “От мій Миколаїв, бачите?” – Софія показує підвіску із зображенням рідного міста. Її мама – відома дитяча і підліткова письменниця. У березні в авторки виходить нова книжка. Це футуристичний роман про місто, яке оберігає своїх мешканців від небезпек зовнішнього світу. Софійка часто буває читачкою і порадницею мами-письменниці. Анна Черненко каже, що пише і для Софії також. “А колись я тікала від букваря”, – сміється дівчина.
Коли Черненки переїхали, Анна шукала у Франківську товариство для себе і для доньки. Записалася до клубу в одну з міських книгарень. Книжкова спільнота прийняла, і це допомогло адаптуватися у чужому місті. “Перші знайомства повернули впевненість. Потім склалося товариство – були походи в театр та кіно з моїми новими подругами та Софіїними друзями і їхніми мамами. Зараз уже немає відчуття, що викинута на берег”, – розповідає Анна.
Анна підписалася на “Текстуру” і “Тепле місто”. Побачила запрошення в підлітковий читацький клуб і не вагалася: “Мені важливо, щоби у Софії була класна компанія. Здавалося, що книголюби – просто ідеальний збіг. І справді, вибір був успішним”.
“Я в клубі зустріла знайому, вона пластунка, і я теж у “Пласт” записалася”, – Софія розповідає історію за межами читання.
Мама Анна відзначає, що в читацькому клубі Софії допомагали проявляти себе, заохочували висловлюватися. “Це контраст з моїм дитинством, коли змушували сидіти тихо і відповідати, лише як запитають, – каже Анна. – Радію, що у них багато свободи, що їх привчають вільно виражати свої думки”.
Анна Черненко шкодує, що читацький клуб має короткі сезони. Софія хотіла б продовжувати – каже, що класні і вибір книжок, і простір, і ставлення. Мама додає, що класне і те оточення, яке формує клуб. “Спілкування дуже цінне, воно згуртовує”, – зазначає вона.
“Ми всі дуже різні, але можемо чимось одним об’єднуватися, і це власне читання”, – погоджується Ярина Микитин. Додає, що серед завдань програми “Текстура” – створення безпечного простору, де діти і підлітки можуть знайти друзів. Це в тому числі сприяє інтеграції дітей з різних регіонів України у Франківську. А з ними – і батьків.
“Текстура” планує продовжувати напрям читацьких клубів, щоби створювати нові можливості для дітей і їхніх родин. Нещодавно презентувала читацькі щоденники – дитячі, підліткові і для дорослих. У них – розширена, інтегрована клубна програма.
“Щоденник запрошує читати. Він буде зрозумілий і цікавий для тих, хто не ходив на клуб, але хоче приєднатися до програми. А для клубної спільноти це продовження взаємодії з героями улюблених книжок”, – пояснює Ярина Микитин. Учасники клубів отримають щоденники в подарунок. Інші можуть замовити на сайті за посиланням.
А слідкувати за анонсами нових сезонів читацьких клубів для дітей та підлітків можна на сторінках “Текстури” в інстаграмі та фейсбуці.
