fbpx

Тарас Прохасько: «На батьках є відповідальність за те, які залежності будуть у їхніх дітей»

Культура 19:24, 07.08, 2021
НА ФОТО: Тарас Прохасько

Франківець Тарас Прохасько відомий передовсім як автор інтелектуальної прози і колумніст, але в нього є й успішний досвід у дитячій літературі. Як і – що важливо у нашому випадку – успішний досвід батьківства.

Говоримо з Тарасом Прохаськом про стосунки батьків і дітей, родинні цінності, особливості виховання «цифрового покоління» і нинішню шкільну освіту.

– Як помітно з ваших текстів, у дитинстві ви часто проводили час поза містом, у Делятині, і досвід контакту з природою став для вас однією з важливих тем. Зрештою, ви здобули університетську освіту з біології. Чи спостерігаєте зараз відірваність дітей, підлітків від природи, які це може мати наслідки?

Кардинальної відірваності від природи, якщо порівнювати міських дітей минулого та теперішнього покоління, таки немає, тому що життя у місті мало завжди обмеженість щодо природи. Хоча в Івано-Франківську природи достатньо для естетичного сприйняття. Якщо перебування дітей на природі і скоротилося, то про це хоча б почали говорити. Раніше про це не думали, тому що в мої часи природа у наших краях розглядалася як певна трудність, як якісь життєві випробування або спортивна користь. Зараз природи у нашому житті менше, бо з’явився ще один суперповерх чи «подушка» між природним, натуральним життям, світом речей та урбаністики – світ віртуальний. У ньому можна прожити взагалі без зв’язку з природою. А якщо і торкатися якось природи, то в комфортних та зручних способах.

Не знаю, чи можливо це подолати, тому що люди завжди прагнуть до комфорту. Тому про зближення з природою треба говорити, особливо в педагогіці.

А як тоді навчити дітей любити і берегти природу? І чи взагалі це можливо?

Це можливо тільки в єдиному випадку, коли вони отримують тілесну радість від перебування на природі, а для цього потрібен, так би мовити, поводир, який би міг цю радість забезпечити. Необхідно звертати увагу на красу різних речей, таких як кора, листя, квіти, травинка, комашки. Мала дитина має величезну потребу в звіркуватій, тваринній, зоологічній радості тіла. Рухатися, торкатися, бачити – це і є той шлях, який може дати справді любов до того, що ми називаємо природою.

Спілкувавшись з підлітками та молоддю, наприклад 20 років тому і зараз, ви відчуваєте суттєву різницю?

Я відчуваю суттєву різницю мене 20-річного і теперішнього (сміється). 20 років тому я ще був молодим, хоча мені вже було понад 30, а тепер вже розумію, що я зовсім інакший.

Стосовно відмінності поколінь, то я відчуваю якусь іншу парадигму знань у сучасних підлітків та молоді. Кожна епоха має корпус, так би мовити, обов’язкових знань чи маркерів того, що ми знаємо. І за 10-20 років цей корпус обов’язкових знань страшенно змінився. І здавалося б, що освічені люди так багато знають, але вони знають щось зовсім інше. Вони не знають чогось такого, що було власне у моїй молодості тим обов’язковим корпусом.

У сучасної молоді з’явилося більше депресії, млявості. Більшість із них потребують якогось іншого «запалювача», який би їх активував.

– Більшість батьків забороняє своїм дітям проводити багато часу в Інтернеті. Ви вважаєте, це правильно чи дорослі не розуміють теперішнього покоління та їхніх інтересів?

Я вважаю, що це правильно до повноліття. Вільне плавання в Інтернеті викликає залежність, а на батьках є відповідальність за те, які залежності будуть у їхніх дітей. Знову ж таки, я пам’ятаю часи, коли такі розмови точилися навколо телевізора, а до того – книги. Колись читали більше, бо не було інших розваг, але разом з тим було багато різних правил і заборон, бо вважалося, що читання також шкідливе і веде у віртуальний світ.

Ви надаєте перевагу якимось методам виховання дітей або робите це інтуїтивно?

Я роблю це інтуїтивно, але для мене найголовніше – постійно підтримувати з дітьми певний контакт. Можна перебувати з дитиною годинами і не бути з нею в контакті. Діти беруть приклад з батьків: якщо мама постійно проводить час, наприклад, в телефоні, то дитина думає, що це правильно.

– Чого вам важливо навчити вашого 4-річного сина Луку?

Мені важливо всяке навчити робити мого сина, а також говорити так, щоб виховати собі співрозмовника. Дитина має вміти розповідати, володіти оповіддю. І ще особливість, яка викликана нашими обставинами, – це українська мова. Він має зрозуміти, що українська мова є його яйцем, звідки він вилупився. Це його світ, заточений під українську мову. Він має усвідомлювати, що важливий склад крові, якесь внутрішньоутробне середовище. В мої ж часи такого не треба було говорити. Ніхто не переконував у тому, щоб триматися української мови. Тепер, думаю, що це є певним обов’язком перед українською мовою. Вона – найкраще, що є в нашого народу, нашої землі. Все інше у нас гірше, ніж мова.

Тарас Прохасько з сином Лукою
Тарас Прохасько з сином. Фото Івана Вовка

– По ідеї кожне покоління має прогресувати, вчитися у попередників. Теперішнє покоління прогресує чи регресує?

Страшено проблемним є саме поняття прогресу, тобто в чому ми той прогрес вбачаємо, до чого ми застосовуємо це поняття? Скажімо, науково-технічний прогрес – так, абсолютно, це є величезний прогрес. Але чи прогресуємо ми фізично? Хоча є певний прогрес у засобах догляду і у певних концепціях здорового способу життя, але загалом ще не відбулося таких еволюційних змін, щоб тілесно люди якось прогресували. Стосовно інтелекту, то я також не думаю, що відбувся якийсь великий прогрес з часів Античної Греції. Саме тоді був найбільший пік діяльності людського мозку, оскільки мозок розвивається тоді, коли виникає потреба орієнтуватися без орієнтирів. Іноді говорять: «О, малюки опановують комп’ютер!», але це не є інтелектуальний розвиток, а лише опанування найпростішими вказівниками.

– Як вважаєте, чи не є для дитячої літератури конкурентами соціальні мережі? Я маю на увазі, що без соціальних мереж, відеоігор тощо у дітей було б більше бажання читати.

Є конкурентом, тому що, знову-таки, Інтернет чи доступ до контенту, який є в Інтернеті, – це є спрощення для всіх: і для дітей, і для батьків. Шлях спрощення є дуже звабним, тому конкурентним. І звичайно, що дитина радше подивиться якийсь мультфільм, пограє у відеоігри, ніж буде читати книжку і напрягатися. Звичайно, що є певні типи дітей, у яких фізіологія мозку більше пристосована до читання, ніж до Інтернету. Є люди, які просто не витримують такої швидкості зображення; за цим мерехтінням вони не розуміють асоціацій. Тому є люди, яким читання фізіологічно пасує.

– У 90-х роках ви вчителювали. Чи слідкуєте зараз за системою освіти в Україні? Якщо так, то що думаєте про нинішню українську освіту, особливо шкільну?

Не дуже слідкую, тому що взагалі від самого дитинства є антишкільним. Ніколи не любив школи – з якогось непослуху і бунтарства. Може, я не запізнав такої школи сердечної. Для мене було величезною радістю, коли були канікули моїх старших дітей і вони вивільнялися від школи.

Кожна система освіти, кожна школа в будь-якому суспільстві історично чи просторово побудована на вихованні членів суспільства. І всі системи досі пов’язані із потребою суспільства чи держави. Був період, коли державі були потрібні грамотні робітники, які могли читати, писати, або потрібні були солдати. Я не розумію, які люди необхідні теперішній Україні, не знаю, кого плекають, не бачу мети.

Парадокс людини, до якої ми прагнемо, це є максимальне самовираження з максимальним послухом.

– Якою ж тоді має бути «ідеальна людина» в майбутньому?

Думаю, що ідеальною людиною в майбутньому буде та, яка зможе задовольнити себе сама, якій буде здаватися, що вона живе абсолютно по-своєму, яка буде толерантною до інших, але зі всіма своїми реалізаціями, вибрикуваннями. Ідеально, якщо вони зможуть себе якось зайняти і бути від того щасливими, але в той же час бути слухняними і дисциплінованими.

– Зараз багато точиться суперечок про предмет «Християнська етика» – треба його робити обов’язковим у школі чи не треба. Яка ваша думка?

Це є добра нагода розширити шкільну програму, бо, як не дивно, наша школа, наше знання та освіта стали дуже далекі від гуманістики, від того, що таке людина. Питання «Що таке людина?» насправді в школі не вивчається, хоча передовсім діти б мали вивчати про те, хто ми є. Я взагалі є прихильником, щоб у школі вивчали речі, які є подібні до філософії, щоб класична, традиційна гуманістика були якось присутні у шкільній програмі. Бо наразі вони витіснені з усіх програм. Хоч якісь години в тиждень мають відводитися на те, щоб діти могли філософствувати, роздумувати про сенс буття, людське життя.

– Яка взагалі мала б бути роль церкви сьогодні у спілкуванні з дітьми і молоддю? Чи церква в наш час має усунутися від виховання в принципі?

Нормальна церква не може усуватися від виховання. Її присутність є всюди. У неї немає обмеження в храмі. Вона не повинна обмежуватися у храмі. Так само, як я говорив про виховання дітей: найголовніше – це контакт. Мені здається, що робота церкви з людьми має бути дуже позитивною, корисною й інтенсивною.

– Часто сьогодні говорять про занепад родинних цінностей, християнських цінностей – і у Франківську особливо часто. Переважно про це говорять консерватори у зв’язку з начебто загрозою «гендерної ідеології» і пропаганди ЛГБТ. Про це регулярно робить заяви франківська міська влада. Що ви про це думаєте? В чому причина такої позиції?

Коли так говорять про родинні цінності, то для мене це спекуляція, тому що родинні цінності є значно ширшим поняттям, ніж сексуальні орієнтації. У нас немає загрози того, що наше місто чи область заполонять сексуально дезорієнтовані люди. Ці речі були завжди, але тепер наступила просто загальна атмосфера, коли це можна виражати. Єдине, що мені не подобається, якщо це перетворюється на нав’язування, але такого в нашому місті я не спостерігаю.

Наприклад, я не бачу шансів, щоб нашу владу захопили гомосексуали. Або ж не думаю, що вони можуть вплинути на наш народ настільки, щоб раптом всі стали гомосексуалами.

Значення батька у вихованні дитини – воно сьогодні змінюється? Що сьогодні означає бути добрим батьком, на вашу думку?

Не змінюється. Бути хорошим батьком означає цікавитися своєю дитиною, а також до певного часу спрямовувати. Батьківство і материнство – чудесний спосіб відірватися в авторитаризмі. Батьки у певний час можуть нав’язувати дитині все те, що вони вважають потрібним. Добрий батько має мати уявлення про те, що потрібно дитині дати, порадити, розповісти. Це той батько, який бере участь у формуванні дитини.

А як би ви почувалися і зреагували, якби ваш син заявив, що він гомосексуал?

Я б не карав його і з собою нічого б не зробив, не вважав би, що це кінець стосунків. Я би це прийняв. Зрештою, це не гірше від повідомлення, що він наркоман, алкоголік чи ігроман. Добрі батьки приймають свою дитину. Батьківська відповідальність передбачає прийняття.

Дитина батькам зашкодити не може, зашкодити можуть тільки батьки дітям. Все, що в дітях є погане, – це все відповідальність батьків, крім особливих схильностей, хоча це також відповідальність, але не така пряма. На жаль, закономірність є такою, що більшість всього закладеного у людині пов’язане з першими роками життя.

– Загалом, як Прохасько – краще сказати Прохаськи – виховують дітей? Ви для себе виробили якісь правила і підходи для спілкування з дітьми? Можете поділитися ними?

Це тільки загальні якісь речі, новозавітні: любов, увага, близькість. Інший корпус – це дарування відкриттів. Батьки мають ключі від усього, що ми можемо показати дитині, бо дитина нічого не знає, що є різного у світі. Треба побільше всякого показувати, щоб максимально потрапити на те, що буде близьким для дитини.

Якщо говорити про виховання загалом, то моє переконання є таким, що найкращий вихователь є той, який промацує схильності, здатності, здібності, властивості дитини. Їх треба побачити, розвинути і розкрити. І самій дитині показати, що вона може, на що вона здатна.  Для цього потрібно уважно бадати генетичні здатності, особливості сприйняття, пластики – і відкривати їх. Треба зважати на те, щоб якось не культивувати егоцентризм. Разом із тим показати дитині, що вона унікальна, талановита, здібна, але вона не є єдиною у світі і не є головнішою за всіх.

Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: