З депутатом Івано-Франківської обласної ради, заступником голови Івано-Франківської Крайової організації «Народного Руху України» Тарасом Виноградником аналізуємо роботу обласної влади, думаємо, як підняти економіку Прикарпаття, прогнозуємо, що змінять місцеві вибори, і оцінюємо результати Руслана Марцінківа в Івано-Франківську.
– За пів року закінчується каденція обласної ради сьомого скликання, депутатом якої ви є. На вашу думку, ця обласна рада була на рівні викликів часу – у такі п’ять важких для країни років?
Так, я думаю, що вона була на рівні викликів і швидко реагувала на події у державі. Можна було би, мабуть, краще реагувати на події в області, але на ситуацію в державі реагувала правильно і вчасно.
Я нагадую про позачергові сесії, виїзні сесії, що сесії були навіть на Вічевому майдані. Ми реагували і на зовнішні виклики, і внутрішньополітичні, економічні, на зміни законодавства. Втім, хотілося б, щоб облрада краще відповідала на ті виклики, які стосуються наших місцевих питань. Але тут треба розуміти межі повноважень. Не завжди громадяни знають про них. Якщо відбуваються якісь процеси в районі, то люди зразу їдуть в область і починають штурмувати обласну раду. А районні ради сидять собі тихенько в теплі – у них все добре. А вони би мали вирішити питання там, на місці. Треба спочатку розібратися локально, а потім вже виносити на обласний рівень.
В цілому, я вважаю, що так – ми впоралися. У нас не було критичних конфліктів, в нас завжди був компроміс між різними політичними силами. У нас в сесійному залі представлені проукраїнські політичні сили.
– В цій обласній раді ви одинак, позафракційний, без підтримки команди. Як це – бути одинаком, коли довкола конкурують, наприклад за той же бюджет, партійні групи?
Так, все правильно. Багато питань, певна річ, лобістські, і потрібні свої «штики» в сесійному залі. Але я перш за все депутат, і я знаю, що я маю представляти інтереси громади, чути і озвучувати, що її хвилює. Що я і роблю. Чи роблять це інші – це питання, мабуть, до них. Мабуть, не завжди чують, тому що є партійна дисципліна і є речі, які їй суперечать. Коли я акцентую на чомусь увагу, це не завжди відповідає інтересам фракцій і політичних сил. Але в більшості випадків, коли я виступав з певними пропозиціями, я мав підтримку в залі. Не завжди можна сказати, що здоровий глузд перемагав, але підтримка була. Це залежить від того, який у вас ресурс міцності або сили волі. Якщо ти твердо стоїш на своїй позиції, то її зрушити дуже важко.
– Як в обласної ради складалися стосунки з головами ОДА – Гончаруком, Шмигалем, тепер з Федорівим? Обласна рада могла, коли треба, показати зуби і характер чи переважно голосувала так, як хотіла ОДА?
Одна з функцій ОДА – виконувати ті доручення і рішення, які приймає обласна рада. Це виконання програм, які приймає обласна рада, бюджету.
– Рада то голосує, але розробляються програми переважно якраз адміністрацією. А депутати майже не беруть участі в створенні цих документів.
Погоджуюсь… Тому я й кажу, є компроміси, а компроміси – це домовленості. Відбувались певні домовленості між керівництвом обласної ради і керівництвом обласної державної адміністрації. Тому й не було конфліктних ситуацій.
Сказати, що все ідеально, то, певна річ, що не так. Що стосується прізвищ, то, наприклад, як оцінювати Шмигаля? Він пів року пробув, за час його каденції відбулася лише одна сесія. Про Федоріва теж поки рано говорити. Хіба про Олега Гончарука.
Вибухових ситуацій в області за Гончарука не було, одна була критична, коли в Надвірнянському районі блокували трасу, – і тоді ціла делегація приїхала… Ну, Олегу було важко… Я пам’ятаю, коли в кабінет дуже багато людей зайшло, з Ланчина, з тих «кольорових» сіл. Але чи всемогутній голова ОДА? Я не захищаю його, він не всемогутній, але він мав би бути над ситуацією, а не в ситуації. І коли голова чи обласної ради, чи ОДА є всередині ситуації, він не може бути об’єктивним, він мусить займати якусь сторону.
– В обласній раді ви входите до постійної комісії з питань захисту прав людини, законності, правопорядку, антикорупційної політики, люстрації та очищення влади. Оцініть антикорупційний ефект нинішньої обласної ради. Пригадую, Ольга Галабала, яка свого часу була обрана заступницею голови облради, якось публічно заявила, що в облраді є корупція, що ходять відкати. Її за це зняли. Справді, геть нема корупції в обласній раді?
Дивіться, треба говорити так, як є. Знати – це одне, але доказати – це зовсім інше. На жаль, ми знаємо про багато речей, але чи можемо ми їх доказати? Мабуть, не можемо. І тому тут треба говорити про органи державної влади, які мали б за цим стежити. В багатьох питаннях я підтримував Ольгу Галабалу, і це депутати знали. Але чи вона має право і чи маю я право заміняти слідчі органи?
В мене також подібний приклад був, я на сесії виступав, кажу: друзі, серед нас є 17 депутатів, які порушують закон про протидію корупції. Вони є керівниками підприємств і не передали повноваження, як вимагає закон. А ще ті підприємства освоюють бюджетні кошти. Вони навіть на сесіях за «свої» питання відкрито голосують, незважаючи на конфлікт інтересів!
Я про це сказав, на мене так подивились: Тарасе, ну, як ти так до нас? Я кажу: друзі, давайте не будемо загортати в папірці. Це порушення? Порушення! То як ми можемо вимагати щось від уряду чи президента, якщо самі порушуємо закон?
– Компанії, до яких ви маєте стосунок, не отримують бюджетних грошей?
Ні, ані разу. Навіть близько не наближаємося до них, не беремо участі в тендерах. Не хочемо.
– Недавно ви жорстко розкритикували стратегію розвитку області до 2027 року, яку облрада ухвалювала на минулій сесії. Вас образило те, що депутатів фактично усунули від розробки такого програмного документа? Які ваші ключові претензії?
Тут є декілька складових. Тому що, по-перше, я не чужа людина на Прикарпатті, я тут народився, живу. Вся моя родина тут. Я не кочівник. Бо якби я приїхав з іншої області, мабуть, мені би було все одно, що робиться на Прикарпатті, яка стратегія розвитку… Тому я прискіпливо вивчав цей документ.
По-друге, стратегія визначає розвиток і можливі трансформації регіону до 2027 року – це багато років, це стосується багатьох людей, це дуже серйозно.
А по-третє, якщо ми поважаємо закон, то проєкт документа мав би висіти на сайті обласної ради чи облдержадміністрації за 20 днів до сесії. Щоб всі охочі встигли прочитати і обговорити. Але стратегії там не було. Крім того, проєкт мав пройти всі депутатські комісії облради. А коли мені, як члену комісії, подали його за 4 дні до комісії в неповному вигляді, то, звісно, ми висловили зауваження. І потім їх не врахували, тобто проігнорували думку цілої комісії. І не тільки нашої. Як потім виявилось в сесійному залі, виступив голова бюджетної комісії Микола Палійчук і сказав: «Я вписаний в робочу групу, а ви мене жодного разу не кликали». Андрій Левкович, голова комісії з питань екології, був вписаний в робочу групу, а його жодного разу не кликали. І коли ми подивилися прізвища людей, які нібито включені в робочу групу, то близько 50% не брали участі в цій роботі.
– Отже, знову за важливий програмний документ, розроблений в ОДА, рада традиційно просто слухняно підняла ручки, навіть не знаючи, що там написано?
Ні, їх зґвалтували, на жаль. Вкотре депутатів зґвалтували, і причому цинічно і шантажем. Коли почалась сесія, то заступник голови ОДА Дмитро Романюк, який доповідав по цьому питанню, каже: “Тарасе, ти будеш виступати проти стратегії?” Я кажу: “Тут нічого особистого, я буду виступати проти того проєкту документа і того, як він підготовлений”. – “А може, не треба?” Я кажу: “Ні, треба. Як це не треба?” Тоді вже Дмитро почав ходити по сесійному залу й з усіма головами фракцій домовлятись, щоби вони проголосували. І коли я вже спілкувався з головами фракцій, вони кажуть: ну, нам Дмитро сказав, що якщо ми не проголосуємо, то грошей у 2021 році не буде виділено. Я кажу: де ще 2021 рік! Ну, нонсенс! Люди не вивчали документ перед голосуванням.
Дуже важливий момент – природоохоронна складова. Цій проблематиці приділено всього десь зо 3% документа. І зосередилися автори майже виключно на одному об’єкті – на Бурштинській ТЕС. Але чекайте, Бурштинська ТЕС – це приватний інвестор. Чому ми так дбаємо за приватний бізнес? Он є державна Калуська ТЕЦ, а про неї майже ні слова. Де турбота про її розвиток? Нема. І таких питань дуже багато.
Тому наша пропозиція була така – доопрацювати цю стратегію і на наступній сесії до 1 травня прийняти її. Але, мабуть, щось припікало дуже сильно.
– Що припікало?
Знаєте, показати успішність команди, продемонструвати напір. Я би хотів помилятись в тому, бо керівником робочої групи з розробки стратегії був Денис Шмигаль. І уявіть собі, який би був ляп напередодні голосування за призначення його прем’єром, якби його стратегію не підтримала обласна рада.
– На вашу думку, де точки росту Прикарпаття? В чому наш потенціал? За останніх 5 років в області з помітних інвестицій – запуск заводу «Леоні» в Коломиї, нова виробнича лінія на цементношиферному в Ямниці, кілька чималих сонячних електростанцій. Ось і все. В чому тоді перспектива?
Тут треба починати з іншого. Нація починається з освіти, культури і здоров’я. Як у нас з цим справи? На жаль, в стратегії цього не показано ніде. Зате написано: ми маємо створити 107 тисяч робочих місць. А я питаю: а яких професій, а яке замовлення? А де наша середня професійно-технічна ланка освіти? Нема відповіді на ці питання. Тому сказати, які в нас будуть розвиватись підприємства, які приходити інвестиції, складно. Бо цей аналіз всерйоз ніхто не робив.
В Івано-Франківській області до 90-го року було практично все, всі види виробництва аж до тяжкого машинобудування. Була купа промислових підприємств. І це все зараз вмерло. А що з арматурним заводом, що з фурнітурним заводом? Шкірфірму розібрали і знищили, яка працювала два сторіччя в Івано-Франківську. Спиртоб’єднання розпиляли, кому воно потрібне, правильно? Що з трикотажною фабрикою? Таких прикладів дуже багато. Я вважаю, що нема на чому у нас нарощувати промислове виробництво. Тут вже потрібен інший підхід. Нам треба використовувати той потенціал, який є. Якщо ми кажемо, що 60% лісів Карпат у нас в області…
– В структурі промвиробництва області деревообробка складає десь лише 12%, якщо ви про це.
Але ті підприємства ще якимось чином живуть. І я би стимулював глибинну переробку. Має бути політична воля, і все. Мають бути, перепрошую, яйця. І все. А якщо нема, то у нас не і буде ні глибинної, ні вторинної, ні третинної переробки.
– То що ж тоді? Лісопереробка і, як завжди, туризм?
Лісопереробка, туризм. А в туризм я би ще включав медичний туризм. Ми цього не робимо. Хоча у нас є медичний університет, гарні досягнення в стоматології, в кардіології. А ми не використовуємо цього. Люди можуть приїжджати відпочивати в Карпати і заодно отримувати медичні послуги. Але для цього всього треба інфраструктура, бо хто приїде, якщо нема доріг?
Доїхати можна хіба до «Буковеля». А в інші місця? Як до скель Довбуша, до Бубнища доїхати? Як до Осмолоди доїхати, до «Кедрових палат» Шептицького?
– Осмолода, до речі, Рожнятівський район, за яким ви і закріплені як депутат. То буде колись там дорога?
Так-от я добиваюсь. Думаю, як ми в цьому році з Денисом Анатолійовичем (Шмигалем. – Ред.) домовились, ще коли він був тут, зробили всі документи і включили в план виконання робіт. І дорога Калуш – Осмолода буде зроблена. Друга дорога – це Креховичі – Дзвиняч, через Чорний ліс. Вже три роки добиваюся. І також сподіваюся, що буде зроблена.
Ще потенціал, про який я постійно говорю. Єдина область, яка має кордон з іншою державою і не має переходу, – це ми. Це нонсенс! Я про це говорю, бо їздив вже в Румунію і зараз знову буду їхати, маю зустрічі з префектом Марамурешу. Там, до речі, проживає близько 30 тисяч українців, які не мають зв’язку з нашими людьми. Я спілкувався з тими українцями, вони дуже гарно нас приймали.
І якщо буде транзит, це дасть поштовх і нашому, і їхньому розвитку. Ті, хто їде зі Львова, Тернополя, Волині на Болгарію чи Туреччину, поїдуть вже не через Чернівецьку, а через Франківську область. І відповідно виїдуть на Марамуреші. З’явиться транспортний потік, потік вантажів.
– Цій ідеї вже понад 15 років, з цим ще Вишиванюк носився. А прогресу нема. Чому?
А ми це зробимо! Я цим особисто займуся. У мене вже були зустрічі з представниками країн Вишеградської четвірки – і я говорив про це. Я мав зустрічі з мером Бая-Маре і префектом Марамурешу. Ми це вже робимо. Нам всього-на-всього потрібно зробити дорогу – це 42 км, 600 мільйонів гривень.
Я їхав з боку Румунії – вони це все вже зробили, вже підвели дорогу. Їхав їхніми серпантинами – важко, але фури, довгоміри їдуть, і нічого.
– То чому в область не йде інвестор? Вам не здається, що ми програємо міжрегіональну конкуренцію за інвестиції?
Мають бути правила гри в країні плюс довіра до керівників на місцях. Мабуть, в інвесторів її нема. І друге: Івано-Франківська область – це все-таки тупикова область. Ми не є транзитна область, до нас інвестор не заїжджає. Прикарпаття – це в певному сенсі для інвесторів терра інкогніта. Їм краще щось робити в Чернівцях, на Львівщині, на Закарпатті – там одразу виходи на кордон. Наш аеропорт майже не приймає міжнародні рейси. Що ми хочемо? А коли люди ще беруть показники, скільки від нас виїжджає на заробітки, який віковий склад,у них питання: а хто тут буде працювати? От і все. І саме ці речі мали б розглядатися в стратегії.
– Чим же спокусити бізнес інвестувати в наш тупиковий регіон?
О, на це і має відповідати стратегія. Ми повинні запропонувати майданчики, до яких підведені мережі… А не так: бери, а потім з тебе ще знімуть за підведення, за підключення, а потім ще чиновник буде сидіти, дивитися на план будівництва і питати: а де тут я? Йому кажуть: а тебе тут нема. Ну, тоді прийдете через місяць… Так же є!
– Ключовий процес останніх років у країні – децентралізація. В області вона супроводжувалася конфліктами. При цьому за арбітражем сторони суперечок їдуть не до обласної ради, а до ОДА. Вам не здається, що рада, яка, власне, і мала б бути виразником громади, втратила вагу і вплив у цих процесах, наче самоусунулася?
У нас все перекручено. Коли починалася реформа децентралізації, це були повноваження обласної ради, потім їх забрали до держадміністрації, а тепер вирішує тільки Кабмін. Я б хотів, щоб ми активніше вели роз’яснювальну роботу, але в моєму розумінні децентралізація – це передача повноважень, відповідальності і фінансових ресурсів. А на жаль, так не є. Зараз стає дедалі очевидніше, що за благими деклараціями про децентралізацію ховалися певні «феодальні» мотиви. Оце моя територія, а це – моя, тут я ділю землю і освоюю бюджет, а тут я… Постворювали місцевих князьків, феодалів, і вони тепер на місцях рулять. От яких форм набула децентралізація. Ці метастази заходять вже надто далеко і стають явними.
– Після перемоги Зеленського в області досить довго формувалася президентська вертикаль. «Ліфт» виявився дуже повільним. На вашу думку, спрацював цей «ліфт»? Які кадри він привіз нам у райони?
Не спрацював. Було сказано, що це будуть нові обличчя. А де вони? Я дивлюся, що ми отримали, і не тільки ми, а й інші області, – це старі обличчя, отже, ліфти не спрацювали. Часто це взагалі одіозні фігури, які були, як казали, при «злочинній владі». Пригадуєш, як заявляв Зеленський на стадіоні Порошенку? «Я ваш вирок!». То вирок кому? Вирок злочинцям виноситься, правда ж? Якщо він виніс вирок, то як він потім бере на роботу тих, кому він той вирок ніби виніс? Політики мають відповідати за свої слова.
В Івано-Франківській області три голови РДА, які працювали за попередньої влади: у Коломийському, Снятинському і Рожнятівському районах. А поїдьте туди, подивіться, які дороги, подивіться, що навіть світло в Рожнятівському районі відключають по 5 годин… То як і чого їх лишили, хто приймав звіти про їхню роботу?
– Минулого року вибори радикально змінили політичний ландшафт країни. Ми отримали президента з його власною монобільшістю в парламенті, його урядом. Чи місцеві вибори цього року завершать процес «озеленення» держави? Ваш прогноз.
Ні. Я постійно спілкуюся з громадами і бачу: омана спадає, спадає пелена з очей. Жодна виголошена президентом теза не справдилася. Зросли зарплати? Ні. Пенсії? Ні. Створено нові робочі місця? Ні. Припинено війну? Ні. А повернення людей Януковича?.. Люди все бачать. А відповідно – зроблять висновки.
Я навіть не уявляю, що влада мала б тепер зробити, щоб повернути довіру. Чи той телеящик знову має зробити для них якісь чудеса… Втім, реальність надто вже різниться від обіцянок. Коли тобі в телевізорі говорять одне, а в житті вчителів виганяють на вулиці і скорочують освітні заклади, коли медпрацівники середньої ланки мусять масово їхати за кордон на роботу, неминуче виникає питання, кому за це «дякувати». Вони думають, що люди дурні? Ну, вони б хотіли, щоб люди були дурні, бо найменші бюджети передбачені на культуру, освіту і здоров’я. Але побачимо, що покажуть вибори.
– Попри те, що, як ви кажете, спадає пелена, не виключено, що партія Зеленського отримає представництво в місцевих радах.
Так, буде мати і в обласній раді, і Івано-Франківській міській. Думаю, «Слуга народу» на виборах до облради візьме 9-10%, в міській – до 12%.
– А де в часи діджиталізації і шоуменів у політиці місце такого динозавра, який старіший за саму незалежну Україну, як Народний Рух? Вам же, напевно, доводиться часто чути, що НРУ – це нафталін?
Доводиться. Але Народний Рух України точно буде на умовній політичній алеї слави України, а не на дошці ганьби і не на смітнику, як, скажімо, КПУ, чи «Громада», чи багато інших.
А друге: партія – як костюм. Зараз ти ходиш в такому, можеш поміняти на інший, головне – щоб ти всередині, в тому костюмі, не змінювався. Бо в партії ми вступаємо за своїми цінностями, переконаннями, принципами. Вони – первинні.
– І часто ви міняли костюми?
Я був у партії «Собор», був у «Самопомочі» і тепер в Народному Русі. Але цінності – ті самі: україноцентрична ідеологія і держава, для якої головне – людина.
Отже, Народний Рух буде брати участь у місцевих виборах. У парламентських і президентських брав, то і в місцевих варто. От тільки єдина проблема – дуже підняли заставу, таку суму буде важко зібрати. Застава лише в обласну раду – 2 мільйони гривень, а ще витрати на агітацію. Може, ми будемо консолідувати свої зусилля з іншими політичними силами.
– З чим взагалі, на вашу думку, на цих виборах слід іти до виборця? Яким буде запит електорату, яка пропозиція?
Думаю, оця хвиля попиту на «нові обличчя» пройшла. До людей треба йти з професіоналізмом, патріотизмом і реальними справами – показати, що ти доброго зробив у житті.
У 2015 році РУХ недобрав лише 0,2%, аби потрапити в обласну раду. Це непоганий був результат, зовсім трошки забракло, тому маємо надію.
На місцевих виборах люди дивляться на те, хто ви, що ви зробили, який у вас життєвий шлях, а не на бренд. Сподіваюся, буде значно менше популізму, який зашкалював на президентських і парламентських виборах. Люди вже наїлися популізму. Популізм – найбільше зло.
– Будете боротися за Івано-Франківськ – за міську раду, за посаду міського голови?
Думаю, так. Місто досить строкате в сенсі симпатій, політичне середовище строкате…
– Хіба строкате? Кажуть, у Марцінківа десь 70% підтримки.
Бо інших кандидатур поки нема. І треба віддати належне франківському виборцю – він думаючий, навіть інтелектуальний. Одна біда – цей інтелектуал не ходить на вибори (сміється). Він надто міщанський, він любить почати ранок з кави, щось коментнути в фейсбуці, а ходити голосувати – нащо? Відповідно, обирає хто? Той, хто постійно отримує кошти з бюджету, хто стоїть в палатках, пенсіонери і бюджетники.
Але це все можна змінити. Просто ніхто з людьми не говорить, не каже правди. Бо люди, які могли б створити конкуренцію чинній владі, в той чи інший спосіб залежні від органів самоврядування. Бо ваш бізнес махом можуть перекрити. А якщо і не перекрити, то створити проблеми. І все, ви думаєте: а воно мені треба?
– Які плюси і мінуси каденції Марцінківа?
Плюси в тому, що більше публічності. Марцінків більше показує, бо попередні керівники менше дбали про зв’язок з громадськістю, про висвітлення своєї роботи. Більше робиться, бо більше коштів у бюджеті. Багато зроблено для промоції міста, треба віддати належне.
Про мінуси. Що мені не подобається, – те, що повсюдно заявляється, що це «Свобода». Ну, чекайте, це заслуга всієї громади, яка платить подати, всієї міської ради, а не одної партії, яка, до речі, не має в цій раді більшості. Ну чому так? Мені було б приємніше, якби на бордах про успіхи писало про громаду міста, а не команду Марцінківа. Те саме в газетах, на радіо, на телебаченні. І за чиї ж гроші ця самореклама? Також за гроші громади. А хтось питав платників податків, чи вони дозволяли тринькати на це їхні гроші? Словом, мені здається, з тою саморекламою в мера перебір. Звіти, комунікація з громадою – це має бути, так. Але коли це перетворюється на відверте промивання мізків франківцям за їхні ж гроші, то воно може дати і зворотний ефект.
Розмовляв Сергій Борис
Опубліковано на правах реклами
