Тетяна Пришляк – відома на Прикарпатті громадська діячка, депутатка Надвірнянської районної ради. В активній політиці вже 8 років. Говоримо з нею про те, як розвивати Прикарпаття, передовсім ключовий для туризму Надвірнянський район і Яремчанщину, де шукати ресурси і точки росту. І про те, як на майбутнє громад можуть вплинути результати місцевих виборів.
Тетяна Пришляк балотується до Івано-Франківської обласної ради та Надвірнянської районної ради від партії “За майбутнє”.
Яка ваша мотивація бути в політиці і брати участь у цій виборчій кампанії?
Це мені потрібно, щоб долучитися і бути причетною до змін. Зі свого п’ятирічного досвіду депутата районної ради я точно знаю, як не треба робити і що потрібно робити. А вже скоро у нас буде нова об’єднана територіальна громада з центром у місті Надвірній, і я розумію, які є ризики для сіл, які приєднуються, – бідних, віддалених. Я боюся, що вони можуть залишитися при своїх інтересах. Я так само розумію, що за п’ять років можуть натворити депутати і керівництво місцевої ради…
Ця каденція для вас була непростою, часто конфліктною. Ви були незручним депутатом. Як взагалі підсумуєте результати п’яти років в райраді? Оцініть ефективність цього органу.
Про ефективність районної ради, на мою думку, добре судити в розрізі адмінфреформи і створення ОТГ в районі.
Коли у 2015 році ми стали депутатами райради, у нас на Надвірнянщині не було жодної ОТГ. З часом створилися три. В тих ОТГ різна ситуація – десь краща, десь гірша. Десь ОТГ, як, до прикладу, Переріслянську, створили, бо просто треба було дати показники, що начебто виконується реформа Порошенка-Гройсмана, – для галочки.
Робили це все поспіхом, не переймаючись комунікацією з мешканцями сіл, не витрачаючи часу і зусиль, аби їх переконати… На мою думку, в процесі створення об’єднаних громад – ключової реформи останніх років – Надвірнянська районна влада показала себе абсолютно безпорадною і недолугою.
Я вважаю, що саме райрада мала б подбати про активну просвітницьку роботу, про спілкування з населенням, роз’яснення. А вийшло так, що всі громади лишились наодинці зі своїми проблемами. Словом, потенціал депутатського корпусу був досить високий, але використаний він від сили на 10-15%.
В чому ж причина?
Передовсім – неефективне керівництво і невміння консолідувати всі політичні сили. У нашу районну раду, здавалося б, зайшли лише демократичні і патріотично налаштовані сили. Не було ніяких ОПЗЖ, «Нашого краю» чи подібного. Але якось поволі виявилося, що є рівні і рівніші, є перший сорт, є другий… Ми, тоді депутати від партії «Воля», стали дуже незручними і невигідними для тих, хто отримали владні посади.
Бачив відео, як на одній сесії ви порушили питання про зарплати керівництва районної ради. Вони там якісь цілком фантастичні для регіону на нинішні мірки, інколи виплати були в межах сотні тисяч на місяць. Це для багатьох стало відкриттям, що в районі посадовець може такі гроші заробляти…
Ще й нічого особливо при цьому не роблячи!
Я вважаю, що районна рада, особливо в цей перехідний період, коли створюються ОТГ, має бути консолідуючою, відкритою, готовою підставити плече громадам. Райрада мала б підказати, де і як регулювати бюджети новоутворених ОТГ, де в них є перевиконання або в них є кошти на медичну субвенцію, але послуги на місці не можуть надавати, то перекидати це на районну лікарню, словом – сприяти і помагати. А такого діалогу й підтримки не було.
У самій райраді депутати перетворювалися просто на статистів, які часто нічого зробити для своїх виборців не могли. Дійшло якось навіть до того, що один із депутатів, причому з більшості, яку в нас утворили «Батьківщина», «Свобода», КУН і Радикальна партія, склав мандат просто від безсилля на щось впливати і чогось добиватися для свого села. Це був депутат від Середнього Майдану, дуже бідного, дотаційного села, де бюджету вистачало лише на 4 місяці зарплат працівникам сільради. Він склав мандат і пішов, бо не міг бути корисним у райраді для свого села.
І тепер щодо зарплат. На першій нашій сесії ми прийняли рішення, що голова районної ради (Іван Гурмак, «Свобода», – ред.) має право за своїм розпорядженням преміювати працівників апарату районної ради (враховуючи ранги, посади і так далі) згідно з чинними урядовими постановами у розмірі від 50 до 70 відсотків. І ось постійно: постанова виходить – за рік так званої інтенсивної роботи голові районної ради і апарату дається якийсь ранг. Я врешті порушую питання, кажу: “Слухайте, ну, ми ранг піднімаємо, але у нас створюються ОТГ, тобто територія відповідальності фактично зменшується, бо там вже є своя влада. Може, стримайте апетити?». Мені здавалося, що оці надбавки, премії можна якось пропорційно нараховувати: ага, відійшли села в ОТГ, значить, трохи витрати на оплату праці зменшити, скоротити апарат районної ради. А в нас голова райради на зарплаті тримає трьох радників. Мене цікавить, що ж вони йому таке цінне нарадили? Де ці поради, якщо за 5 років райрада продемонструвала таку неефективність і безпорадність?
Коли громадські активісти виклали в соцмережі офіційну відомість про те, скільки отримує керівництво районної ради, працівники – а це 20 осіб, і не тільки ставки, а й за ранги, вислуги, інтенсивність, ще матеріальні допомоги, оздоровчі, це обурило громадськість. Вчителі, медики ніяких надбавок не отримують, бо нібито коштів нема. А чиновники ці всі надбавки собі нараховували, притому з високими відсотками. Інформація набула широкого розголосу.
Я не думала, що цього року в такій складній ситуації з бюджетом, ще й перед виборами керівництво районної ради насмілиться знову голосувати за підняття своїх зарплат. Я пропонувала просто зняти його з порядку денного і не ганьбитися. Втім, вони на сесії таки винесли це питання на голосування. Наша фракція голосувала “проти”. “Свобода” – “за”, “Батьківщина” – “за” одноголосно; із «ЄС» хтось був “проти”, хтось утримався – і голосів їм не вистачило. Рішення про підвищення собі зарплат цього року не прийняли. Будуть отримувати минулорічні. Це й так дуже немало.
Мені в голову не вкладається, як можна у такий важкий час нараховувати собі величезні зарплати, коли вся країна сиділа в карантині, бізнес ледве животіє, люди лишаються без роботи?.. По-моєму, тут є просто людський моральний аспект. Та й протидією епідемії райрада взагалі не займалася ніяк.
А як вона мала б займатися? Це зовсім не її сфера відповідальності і повноважень.
Принаймні можна було долучатися до роботи керівництва РДА, бути присутніми на нарадах, цікавитися справами в нашій опорній лікарні, засновником якої є саме райрада. А в нас дуже критична була ситуація з коронавірусом. І те, що лікарня якось впоралася з викликами, що там зараз є кисень і все необхідне, – це заслуга лише самого менеджменту лікарні, а не районної ради. Дуже сильно допомогли волонтери, меценати – міжнародні і українські донорські організації, нафтогазові підприємства. А райрада тим часом за сім місяців навіть на сесію не спромоглася зібратися.
От у нас є шість депутатських комісій, а в нашій фракції шість депутатів: відтак маємо по одному депутату у кожній комісії. Звичайно, жодної керівної посади нам не дали. Я входжу в комісію з питань соціального захисту, захисту прав учасників АТО і питань засобів масової інформації. Я 16 років пропрацювала в медіа. Районна рада є засновником місцевої телерадіокомпанії, і я є в Раді засновників. Тому коли стало питання очолювати комісію, я кажу, що найбільш компетентна в цьому. Але головою комісії стала людина, яка займається металопластиковими вікнами у селищі Ланчин. І, до речі, наша комісія настільки “ефективно” працювала, що ні разу не збиралася вже десь два з половиною роки…
Все в районі вирішувалося трьома-чотирма особами, ну, і десь на бюджетній комісії. Ми зрозуміли, що нам просто доводять готові рішення і ми, депутати, чисто формально затверджуємо розподіл бюджетів, перекидки і так далі так, як це було вирішено десь між першим і другим поверхом нашого адмінбудинку буквально кількома людьми.
Досить поширена ситуація насправді. В обласній раді також проєкти рішень готуються відповідними підрозділами ОДА. Депутати на комісіях і сесіях, звичайно, можуть впливати на них, але щоб брати участь в розробці – це рідкість.
Може, я ідеалістка, але я б хотіла бачити роль депутата більш значущою і активною. Щоб депутати були в курсі важливих проблем, щоб у нас не виникало зненацька конфліктних питань, як це було, скажімо, на останній сесії по комунальному підприємству “Дитяча лікарня Надвірнянського району”. Тоді ми постфактум дізнались, що насправді там триває скорочення, що керівництво лікарні не має бачення, що робити і як розвиватися закладу, як забезпечити його фінансування. А що робила в цей час профільна депутатська комісія, що робила конкурсна комісія, коли призначали керівника?..
А як цю ситуацію переламати? От на цих виборах ви йдете з командою «За майбутнє». Сподіваєтеся, що з цими людьми вдасться щось змінити?
З цими людьми я знайома, багатьох сама долучала до формування команди. Це наші активісти і чинні депутати, і сільські голови, з якими ми тісно співпрацювали ще у “Волі”. Впевнена: якщо частина з цих людей пройдуть і стануть депутатами, то точно вдасться щось зробити. Ні, в мене немає ілюзій, що все поміняється кардинально, але все ж.
Районна рада – це що таке взагалі тепер? Для чого туди йти, які її повноваження?
Наша районна рада буде включати всі ОТГ Надвірнянського району, в тому числі і Яремчанську міську раду, і Поляницю, і Ворохту. Повноваження до кінця ще не зрозумілі, але очевидно, що ми будемо нести відповідальність за комунальні підприємства, які розміщені на території району, а це в тому числі і районна лікарня, яка є опорною, – в нас госпітальний округ.
Також кажуть, що всі надра, землі за межами населених пунктів і все майно комунальної власності так само буде в розпорядженні районних рад. Ліси також.
Думаю, конкретніше ці повноваження будуть прописувати вже після виборів, коли стане зрозуміло, які сили зайшли в районні ради (сміється).
Ти балотуєшся одночасно і в районну раду, і в обласну. Припустимо, пройдеш в обидві. Яку вибереш?
Обласну. Це мені цікавіше. Обласна буде мати більше повноважень, можна більше зробити.
Я б хотіла, аби після виборів, коли депутати зберуться на сесію, оберуть керівництво, всі відкинули якісь взаємні обвинувачення, емоції і амбіції. Вибори минули – працюємо. Робимо стратегічний план розвитку Надвірнянського району на 5 років. Визначаємо пріоритети, складаємо список з трьох, чотирьох чи п’яти ключових об’єктів, які за цей час треба зробити. По року на об’єкт. В кінці каденції, коли все буде зроблено, зібралися, сфотографувалися, потиснули одне одному руки і сказали: ми молодці, наше скликання зробило те і те. Зараз, на жаль, райрада таким похвалитися не може.
А які об’єкти Надвірнянщини слід занести до стратегічного плану?
Передусім треба доробити те, що вже на фінальній стадії. Це наша Чорнопотоківська школа – величезна школа, де дуже багато дітей. Там є по два перших класи. Зараз школярі навчаються в жахливих умовах – у старих австрійських приміщеннях. Сільський голова віддав і своє приміщення, і діти там туляться в одному кабінеті, сидять за метр від дошки.
Нова школа вже нарешті добудовується. Завдяки обласному департаменту освіти, особисто його керівнику Віктору Кімаковичу школа отримала серйозне фінансування. Громада персонально дякує йому, бо він дуже вболівав за цей об’єкт. Вони отримали 10,5 млн грн цього року, а якщо наступного зайде ще така ж сума, то вже 1 вересня наступного року діти підуть в новий заклад.
Другий об’єкт – басейн у Надвірній. Наша давня мрія.
Загалом, району бракує стратегічного плану розвитку: треба думати, куди має рухатися і розвиватися Надвірнянщина. Надвірна зараз буде, по-перше, центром району, де є «Буковель». Але поки що це тільки транзит на курорт. А мені би дуже хотілося, щоб ми могли показати туристу щось таке, в чому ми унікальні. А тому третій об’єкт – Пнівський замок. Сам замок – на балансі райради як пам’ятка архітектури національного значення. Він може стати поштовхом для розвитку туризму.
В нас є фортеця в центрі Надвірної, у центральному парку, – Краснодвір. До речі, парк наш взагалі дуже унікальний, закладений 120 років тому. І є велика загроза, що деяких наших місцевих політиків вже цікавить парк як місце для забудови. І там вже почалися якісь незрозумілі процеси, і є загроза, що ми, наприклад, втратимо величезну зелену зону у центрі міста. А взагалі є проєкт “Місто трьох фортець”. Тому що в нас ще є й третя фортеця, де в нас гора Городище, колись за княжої доби відправили воєвод, щоб вони оберігали від татаро-монголів на горі поселення. І охороняли оцю західну частину князівства. У 70-х роках там проводили розкопки, багато було артефактів. Ці речі треба якось популяризувати, відновлювати і розказувати, наскільки ми унікальні. Крім того, Надвірна колись давно славилася як торговельне місто, як місто багатьох ремесел. Коли отримали маґдебурзьке право, ярмарки в нас відбувалися по кілька тижнів і з’їжджалися люди звідусіль, навіть з Європи. Солеварні працювали, і було багато ремесел, які ми вже втратили.
Не можна забувати про такі важливі ресурси для розвитку Надвірнянщини, як нафта, газ і ліс. Видобуток вуглеводнів дає ренту місцевим громадам, його треба збільшувати. А ліс – використовувати з головою, ощадно, не вивозити кубанцями за кордон, а думати про створення підприємств з глибокою переробкою деревини.
У нас є найчистіша річка області – Бистриця. Великий виклик для природного середовища буде, коли курорт «Буковель» розшириться на територію села Бистриця, звідки витікає річка. Тут треба буде так само глобально і стратегічно думати місцевій владі про потужні очисні споруди, про каналізацію, про централізоване водопостачання.
Опоненти часто критикують партію «За майбутнє» за зв’язок з відомим олігархом, називаючи її «За майбутнє Коломойського». Тебе це не лякає?
Мені це, чесно кажучи, дуже неприємно, коли розказують, що ми-от за майбутнє Коломойського і тому подібне. Як на мене, це нісенітниці, бо місцева влада, місцеве самоврядування – це насамперед не якась там велика політика, а господарка і розвиток територій. Я не бачу, до чого тут Коломойський. Знаю, що це партія Ігоря Палиці, що він був партнером Коломойського в якихось бізнес-проєктах. Ні з Палицею, ні з Коломойським не знайома.
З Олександром Шевченком особисто познайомилася два тижні тому під час об’їзду сіл мого округу. І Шевченко, до речі, сам фінансує обласну організацію «За майбутнє». Він людина не бідна, має можливість фінансувати політичний проєкт, але в більшості випадків наша кампанія ведеться за особисті кошти кандидатів, і якщо є можливість в прохідну рейтингову партію провести хороших адекватних людей, фахових і порядних, то чом би й ні?
Багато спілкувалася з виборцями останнім часом, чого люди сподіваються від місцевих виборів?
Так. Біля церков не стоїмо, але з людьми спілкувалася багато. Кілька разів була на зустрічах з Шевченком. Перше питання у всіх: коли будуть дороги? Зробіть нам дороги – ми за вас проголосуємо. Шевченко має імідж людини, яка будує якісно і швидко дороги.
Коли ми їхали із Цуцилова на Гаврилівку через Волосів, а там просто вщент розбита дорога, суцільна руїна, ями по коліна, питали Шевченка, скільки цю дорогу треба ремонтувати. Він каже: цю дорогу повністю можна зробити за три дні. Якщо виїжджає техніка ПБС, за всіма технологіями за три дні компанія ремонтує цю дорогу. А вона не ремонтувалася понад 30 років.
Дороги є визначальним фактором для життєдіяльності сіл. Бо коли немає нормальної дороги, то навіть перевізники відмовляються їздити в село.
А політичні питання людей хвилюють?
Людей політика сьогодні швидше дратує, ніж цікавить. Вони готові підтримувати персоналії, людей, яких вони бачать на власні очі, з якими вони поспілкувалися, бо зневіра, розчарування дуже великі. І люди будуть голосувати саме за персоналії, а не політичні бренди. Не знаю, як виборці розберуться у цих бюлетенях, але вони готові віддавати свій голос за людей, неважливо від якої партії, які щось собою представляють, які мають авторитет, місцевих, з яких спитають. Громади хочуть мати свого активного і ефективного представника, який захистить їхні інтереси.
ПРОМО
