38-річний батько чотирьох дітей і успішний підприємець Володимир Тищенко ніколи не був у владі і не брав участі у виборах. Але сьогодні не може залишатися осторонь: він іде до парламенту від партії Святослава Вакарчука «Голос» по 87-му виборчому округу.
КУРС розпитав Володимира Тищенка, чому він прийняв таке рішення, з якими намірами й ідеями йде у Верховну Раду й чого сподіватися виборцям.
Чому «Голос» Вакарчука
Задуматися про активну участь в політиці Володимира Тищенка спонукала розмова із старшим сином. Якось хлопчик, якому 13 років, заявив, що не хоче жити в Україні і мріє поїхати за кордон назавжди. Слова малого до глибини душі вразили батька, який сам виріс у бідній сім’ї і доклав багато зусиль, аби його діти ні в чому собі не відмовляли.
«Мені було дуже боляче, коли мій тринадцятирічний син, який має все: окрему кімнату, ровер, iPhone, EarPods, – словом, все, про що мріє нинішня молодь, – говорить мені, що хоче виїхати за кордон».
Та розмова не давала йому спокою. І коли Святослав Вакарчук оголосив, що йде зі своєю партією на вибори до Верховної Ради і збирає однодумців, він вирішив приєднатися до команди: заповнив анкету через сайт та подав резюме. Після двох тижнів ретельних перевірок його затвердили кандидатом від партії «Голос» по 87-му мажоритарному виборчому округу.
«Вакарчук є символом нашої країни і говорить правильні і дуже зрозумілі мені речі. Мені це імпонує, а питань до його партійного списку немає. Там професійні і порядні люди», – пояснює Тищенко свій політичний вибір.
В програмі партії Тищенка найбільше приваблює наголос на створенні для українців рівних умов з рівними можливостями. Чи йдеться про бізнес, чи освіту, чи медицину, чи доступ до суду, чи політику.
Сьогодні Володимир Тищенко не знає, чи довірять йому виборці депутатський мандат, але точно знає, що в майбутньому, коли діти запитають, що він зробив для України, зможе відповісти: «Все можливе і навіть більше».
Що потрібно округу
До Верховної Ради Тищенко балотується на 87-му виборчому округу. Це місто Яремче, Надвірнянський, частина Богородчанського та Коломийського районів. На окрузі живуть батьки дружини, тому Володимир знає місцеве життя не з переказів.
Найбільша проблема тут – дороги. Бездоріжжя не лише створює побутові незручності мешканцям, воно перекреслює надію на розвиток регіону. Де нема добрих доріг – не буде економіки, не буде роботи і грошей.
«Я багато їжджу по округу – і я шокований. Коли туристи їдуть сьогодні на «Буковель» – вони не помічають біди, їдуть собі гарною дорогою, а обабіч колиби, готелі… Але якщо тільки трохи з’їхати вбік – катастрофа, – говорить Тищенко. – А без доріг нічого не буде».
Якісна дорожня інфраструктура – перша необхідна умова для інвестицій. Бізнес не піде в регіон, де замість шляхів – напрямки. Тому не дивно, що масове безробіття в цих районах давно стало нормою.
«Всі працюють за кордоном. Це вже спосіб мислення такий, що треба виїжджати звідси. Днями у селі Зелена зустрів 18-річного хлопця, вчиться на лісника. Спитав його, чи прийде на вибори, а він каже, що готує документи, буде їхати на заробітки», – каже Тищенко.
У разі обрання народним депутатом проблему доріг Володимир Тищенко пропонує вирішувати за рахунок справедливого перерозподілу коштів дорожнього фонду.
«Навіть у межах області на різні округи виділяють різні суми, і різняться вони в кілька разів. На жаль, у нас ці питання вирішують за політичним принципом. «Правильний» депутат – дамо грошей, «неправильний» – не дамо. Так не має бути. Потрібен чіткий план відновлення шляхів по всій Україні», – каже Тищенко.
Починати якісний ремонт доріг потрібно передовсім на тих напрямкях, які можуть одразу принести додаткові кошти у бюджет. Наприклад, на 87-му окрузі, якщо зробити якісну дорогу до села Бистриця, там почне бурхливо розвиватися туризм: відкриються заклади харчування, садиби, готелі. Так само потрібно відновити дороги до існуючих виробництв. Тоді у бюджет підуть податки, з яких можна буде продовжити ремонт чи будівництво доріг в інших місцевостях.
Нові робочі місця у регіоні можна і треба також створювати, розвиваючи глибинну деревообробку, переробку ягід та грибів.
«Зараз ліс відправляється за кордон як дрова, потім туди їдуть наші люди на роботу, заробляють гроші і купують за них, серед іншого, і меблі з нашого ж лісу. А потрібно запроваджувати глибинну переробку деревини на місці. Це створить серйозну додану вартість і дасть більше прибутку. Так само з грибами і ягодами: зараз їх замороженими відправляють за кордон замість того, щоб у нас на заводах консервувати і продавати готову продукцію, заробляючи значно більше», – пояснює кандидат.
Дуже болюче в окрузі питання лісозаготівлі. Важливо, на думку Тищенка, виробити раціональне ставлення до ресурсів, якими багатий край, щоб забезпечити сталий розвиток, високий рівень життя мешканців і при цьому не шкодити середовищу.
«Ліс потрібно заготовляти, але обов’язково вчасно відновлювати і садити. Якщо ліс вчасно не зріжеш – він просто зігниє. Потрібно створити грамотну державну програму з відновлення лісів, щоб було чітке розуміння, які ліси можна, а які не треба рубати», – каже Тищенко.
Кандидат зазначає, що цехи з деревообробки та переробки ягід, грибів коштують дорого і бізнесмени зараз бояться інвестувати в ці напрямки. Але якщо запропонувати інвесторам чесні правила, рівні умови і стабільність, позбавити корупційних витрат, то вони сюди зайдуть, переконаний кандидат.
Зараз Володимир Тищенко зосередився на зустрічах з лідерами суспільної думки. Він намагається через них донести виборцям свої цінності і переконання.
«Я не даю людям порожніх обіцянок, що одразу збудую дорогу чи очисні споруди, зупиню вирубку лісу чи пофарбую бордюри. Цього народний депутат не може зробити. Народний депутат законами може створювати правила для бізнесу і влади, які змінять ситуацію на краще. На жаль, багато людей поки що цього не розуміють, і це дуже зле. Поки в нас не з’явиться критична маса свідомих виборців, нечесні політики будуть за щось купувати голоси людей – за обіцянки чи якісь подачки».
Що зробить у Раді
У Верховній Раді Володимир Тищенко обіцяє відстоювати проєвропейський курс України, реформу децентралізації, українську культуру і мову та просувати рефоми, спрямовані на відбудову доріг та розвиток економіки регіону.
Конкретна робота у Раді буде залежати від того, де опиниться «Голос» – у коаліції чи в опозиції.
За прогнозом кандидата, якщо не станеться проросійського реваншу, відкату назад і країна продовжить розвиватися у нинішньому темпі, то потрібно ще 30 років, аби економіка зміцніла. Суспільство чекати так довго не може. А пришвидшити цей процес можуть реформи для підтримки малого і середнього бізнесу.
«Підприємець має відчувати підтримку чиновників і податківців. Вони повинні вважати своїм обов’язком сприяти бізнесу і за це отримувати гідну зарплату, щоб не виникало навіть думок брати хабарі за свою роботу», – каже Володимир Тищенко.
Бюрократичні процедури з відкриття і реєстрації бізнесу слід зробити максимально швидкими і простими, доступними у «єдиному вікні».
Обіцяє Тищенко також працювати над спрощенням процедури та умов видачі кредитів на розвиток бізнесу державними банками: «Умови мають бути для всіх однаковими, щоб люди не боялися все втратити».
«Зараз, беручи кредит в державному банку, бізнесмен зобов’язується не відкривати нових компаній, не наповнювати статутних фондів і так далі. Фактично треба ставати рабами і обмежувати себе в діяльності, треба постійно ходити на поклони, аби щось зробити, – розповідає кандидат. – Наше завдання – зробити так, щоб держава не заважала підприємцям будувати бізнес, працювати, давати людям роботу і зарплати».
Володимир Тищенко, як успішний підприємець, мислить економічними категоріями, але добре усвідомлює значення гуманітарної політики.
Тому принциповим питанням для кандидата залишається становище української мови і культури.
«У нас має бути єдина державна українська мова. Без мови ми ніхто. І до цього переконання я прийшов 5-6 років тому, – говорить Тищенко. – Я в дитинстві і юності жив у Києві і в селі під Житомиром, розмовляв і російською, і суржиком, і українською. І коли переїхав на Франківщину, нарешті, коли потрапив в нормальне україномовне середовище, я зрозумів, як це круто розмовляти українською».
На думку Тищенка, нова Верховна Рада і уряд мають поглиблювати децентралізацію, аби більше коштів залишалося на місцях, і громади самі визначали, куди їх витрачати.
«Я не йду в Раду заробляти гроші, я хочу спробувати щось змінити. У мене вже є сталий бізнес, тепер треба на Україну попрацювати. – Люди, які досі працювали у владі, пливли за цією корупційною течією, нічого не зробили досі і нічого не зможуть зробити», – каже Володимир Тищенко.
Життєві цінності
Найкраще про людину завжди розказують не так її слова, як вчинки та життєвий шлях.
Історія Тищенка – це зразкова історія про чоловіка, який зробив себе сам, без допомоги багатих батьків, без жодних зв’язків і блатів.
Сьогодні Володимир Тищенко – успішний бізнесмен, щасливий батько, виховує з дружиною четверо дітей. У нього репутація людини слова і надійного партнера в середовищі прикарпатського бізнесу. Свої статки Тищенко заробив чесно, ніколи не мав справ з бюджетними грішми. Може відкрито і сміливо дивитися в очі людям. Досягти цього він зумів невтомною працею і залізною самодисципліною, всупереч обставинам.
Народився Володимир Тищенко у Києві в родині бухгалтерки і тракториста. Життя у батьків не склалося – вони розлучилися. Хлопчику довелося жити з дідусем у селі Коритище Житомирської області. До 8 класу Володимир Тищенко навчався у сільській школі, але 9 клас закінчив уже в Києві і вступив на навчання в Український фінансово-економічний інститут. У 2002-му році успішно закінчив Державну академію податкової служби. Звідти потрапив на стажування в податкову, але витримав там лише два тижні.
«Мене відправили в архів переписувати папірці, і я вирішив, що не буду там працювати. Я не розумів, чому треба витратити на навчання стільки сил і часу, аби врешті так бездарно марнувати життя і заробляти копійки», – пригадує Володимир Тищенко.
Далі юнак спробував влаштуватися на роботу в Укртрансгаз, але, поспілкувавшись з працівниками, зрозумів, що перспективи там немає. Він вийшов з будівлі Укртрансгазу і побачив через дорогу офіс «Правексбанку» – зайшов туди, подав резюме і вже за місяць отримав запрошення на співбесіду. Це визначило його життя на роки.
З 15 кандидатів за результатами співбесіди взяли трьох, серед яких був і Володимир Тищенко.
Перші три місяці він працював менеджером групи технічних секретарів – це було стажування. Вивчали комунікацію в банку, банківські продукти та як їх продавати.
Після стажування Володимир отримав посаду директора відділення Святошинського району в столиці. За 8 місяців молодий керівник підняв відділення з останніх місць у рейтингу відділень банку в першу десятку. І отримав пропозицію від керівництва очолити регіональну філію.
Пропонували на вибір полтавську, чернівецьку, закарпатську, івано-франківську. Оцінивши всі «за» і «проти», Володимир обрав Прикарпаття.
Стан івано-франківської філії «Правексу» у 2003-му році був плачевний. «На той момент у банку працювали старші люди, які рахували гроші на брудних, зношених, ще радянських рахівницях, хоча поруч вже стояли комп’ютери», – пригадує Тищенко.
Молодий менеджер розумів, що має три місяці, аби покращити результат роботи філії. Йому довелося звільнити кількох людей, за що його спочатку незлюбили в колективі. Набравши нових працівників, він почав будувати мережу банку в області.
«Ми відкрили відділення у кожному районному центрі. Був розквіт споживчого кредитування, всі брали кредити на техніку, машини, відпустки, і ми вивели нашу філію у першу п’ятірку по Україні», – пригадує Тищенко.
Показавши високі результати в Івано-Франківську, банкір отримав чергове підвищення – посаду директора Східного центру по роботі з корпоративним бізнесом у Дніпропетровську. Але попрацювати на новій посаді довелося лише кілька місяців: «Правексбанк» продали інвесторам з Італії. Це був липень 2008 року.
«Нові власники поставили неприйнятні умови, і я звільнився. Фактично пропонували працювати «за миску зупи». Далі було ще декілька банків, але не затримався там надовго, бо для мене це було немасштабно», – розповідає Тищенко. Тоді він вже думав про власний бізнес.
За роки роботи у банку Володимир здобув не лише стартовий капітал для своєї справи. «Роками даючи кредити, я зрозумів, як будувати успішний бізнес, а коли він може бути провальним».
Першим і наразі найбільш успішним проєктом Володимира Тищенка стало пивоваріння. У 2009 він став співласником броварні «Ягер» в Івано-Франківську.
«За перший рік ми наростили об’єми виробництва пива в 10 разів, і я зрозумів, що хочу і далі цим займатись – побудувати великий пивзавод в Івано-Франківську», – розповідає Володимир.
Зараз на броварні варять 5 сортів пива і квас. Реалізують його у понад 300 точках продажу. Наступного року планують запустити лінію з виробництва крафтових сортів пива. Дороговартісне обладнання уже закуплено. Також у планах відкрити фірмові магазини «Ягер». За кілька років пивоварня «Ягер» планує вийти на потужності заводів «Микулинецьке» та «Опілля».
Володимир Тищенко говорить, що пивоварний бізнес вже системний і не потребує його щоденного регулювання. На броварні працює пів сотні осіб.
Також підприємець володіє заводом з виготовлення бруківки. Незважаючи на те, що в Івано-Франківську повсюдно встеляють тротуари і дороги бруківкою, підприємство Тищенка не працює з бюджетними грошима. «Намагаюсь взагалі не зв’язуватись з бюджетними коштами, мене це не цікавить. Для мене важлива моя репутація», – пояснює Тищенко.
Кандидат не приховує своїх статків, які заробив до походу у політику. У власності родини Тищенків будинок в Івано-Франківську, будинок у Старому Лисці, три авто, невелика земельна ділянка у Дем’янову Лазі та компанії, які відображені у всіх реєстрах. Грошей на рахунках родина Тищенків не тримає – всі кошти у бізнесі.
З дружиною познайомився на роботі у «Правексбанку». «Мар’яна прийшла працювати до мене секретарем, і через три місяці ми вже одружились», – пригадує Володимир. Тепер у них двоє синів і дві донечки, найстаршому 13 років, наймолодшій – пів рочку. Сім’я мешкає у Старому Лисці. «З кожним роком все більше закохуюся в Прикарпаття», – каже Володимир.
Тищенко не має якихось особливих секретів успіху в бізнесі. «Перше: багато працював, поки чогось досяг. Мені нікому було допомогти. Друге: довіряти своїй інтуїції, я так приймаю багато рішень», – каже підприємець, підсумовуючи свій досвід.
Кажуть, якщо ви справді віддано любите свою роботу, вам не потрібне хобі. Це якраз випадок Володимира. Він майже ніколи не відпочиває й не відчуває потреби в якихось хобі чи розвагах, щоб розвантажитися після роботи. «Вільного часу практично немає, – каже Володимир. – Коли приходжу додому з роботи і дитина біжить тебе обіймати – це просто неймовірно. Що ще треба?»
Саме тому і вирішив піти в політику: аби для своїх і дітей всіх українців створити країну, яку не захочеться покидати.
Політична реклама