Перший тиждень війни, і от мій чоловік пише з «нуля», що тиждень не мали змоги роззутися, перевдягнутися, помитися. І питає, чи можна десь дістати звичайні труселя, білизну на зразок сімейних трусів, як ото наші тати-й-діди колись носили, щоби вдягнути, поносити і викинути.
Приблизно в той самий час шукала, хто би шив такі ж “одноразові” труселя на змінку, і волонтерка Вероніка Дичковська. Зірки зійшлися – не ми, а зірки на небі, – а ми вирішили спробувати.
На заклик розробити викрійку відгукнулися франківська модельєрка Ірина Фенчак і засновниця швейного коворкінгу «Клаптик» Наталя Філіппська.
Наталя Філіппська зробила нам ростовку від М до ХХL, а Іра Фенчак взяла свій розкрійний ніж з ательє і стала на розкрій. Це вона навчила нас настилати і зшивати так, щоби в делікатних місцях нічого не муляло.
Люди почали нести хб-тканини і зіпрану постіль – ми попросили про це в соцмережах. А паралельно приходили і зголошувалися, хто буде шити.
Люди несли так, що ми просили волонтерів допомагати приймати і розбирати тканини. Так тривало майже три місяці.
Були дуже зворушливі випадки. Прийшла жінка, яка не могла говорити, тільки плакала, забрала стос накроєних труселів і десь через тиждень принесла дві торби готових. Тоді вже розказала, що вона з Ірпеня і шила, щоби не плакати. Але все одно шила і плакала, плакала просто на труселя – плакали і шили разом із господинею, яка прийняла тут її з дітьми.
Була вчителька англійської мови з Гостомеля, яка казала, що їй простіше розмовляти з нами англійською, ніж українською. І яка дуже особливою українською розповідала про містечко в окупації, про тих, хто залишився, бо не встиг чи не зміг виїхати, про свої страхи і віру в нашу армію. Вона приходила багато разів і щоразу говорила, коли йшла: Ви повинні знати, що ми переможемо! Потім повернулася додому.
Від 3 березня пост на сторінці “Дружини воїна” у фейсбуці, відображає настрій того часу:
“Сьогодні ми приймали вашу роботу і відчували тепло вкладених старання, любові і надії. Це, може, і не труселя зовсім. Це, може, наш маніфест і наші бойові прапори!)) Низький уклін, дорогі франківці, за вашу віру і готовність віддавати задля перемоги ваш час і ваші ресурси. Дякуємо за сотні і за десятки пошитої білизни, дякуємо, що допомагаєте ділом і словом, включаєтеся в логістику і комунікацію. Починаємо відправляти. Все буде Україна!”.
Хештег #патріотичні_труселя прийшов пізніше, десь у квітні, його авторка – психологиня Наталя Голомідова. Дуже влучно відреагувала на котрісь із майток, які були в синьо-жовту смужку. З її тканин і простирадел ми теж пошили прекрасні патріотичні труселя.
Білизну ми відправляли з машинами, які йшли на схід, у бойові підрозділи. Їх брала наша ТРО, яка якраз тоді поїхала на передову. Брали дружини в батальйони своїх чоловіків.
І ми вже знали, що стрільці-“азовці”, наприклад, переважно тонкої статури – їм потрібні труси розміру М і L. А от артилеристам краще L і ХL. Поїхали наші патріотичні труселя і в ЗСУ, і до прикордонників, і в нацгвардію, і до морпіхів, і в спецпідрозділи.
Хлопці часто дають зворотний зв’язок, були прекрасні фотки, на яких ми впізнавали знайомі квіточки чи зайчиків. Були відео – і з танцями, і з автоматами, це так кльово було бачити і усвідомлювати, що наші чоловіки круті – сильні духом.
Одні червоно-чорні труселя ми залишили як зразок і як кольорову метафору всього нашого франківського жіночого руху опору.
Ну і звісно, була маса жартів про те, як ми, дружини, бережемо найцінніше, що мають наші чоловіки)).
Стикнулися зі справжнім викликом у травні, коли волонтерка Леся Качурова споряджала одну з машин, – а вони з 2014 року ганяють машини для військових на фронт, – і от вона подзвонила: треба, каже, 1500 труселів. Всієї, каже, ростовки, всіх 4 розмірів. На коли? Та на вчора. Тоді ми кинули в соцмережах клич – і збіглися коліжанки. Й не тільки.
Одного разу відчиняються двері – стає на порозі статечна пані зі священником і кількома міхами. От, кажуть, оце вам – міхи труселів і ящики батончиків на передову. Познайомилися, це була Надія Дяченко, вони з отцем організували на одній з парафій у Франківську швейний цех і цех, який робив енергетичні батончики. Дружимо дотепер. Ясно, що запит закрили.
Тоді дуже багато шили і потім зі своїми учнями допомагали нам шити труси-боксери з трикотажу франківський ательєр Петро Шегда і його команда. Людей, які щодня зголошувалися волонтерити, допомагали годувати підприємці Ростислав Кукурудз і Володимир Швадчак.
З ініціативою кроїти спіднє і з власним трикотажем нас знайшла приватна підприємиця-ательєрка Людмила Федорчук. І так ми відправили ще кількасот боксерів у військо.
Паралельно на базі швейного цеху «Клаптик» у Наталі Філіппської постав напрям пошиття плитоносок і розгрузок.
З перших днів волонтерила на труселях, а також на сітках – весь цей час ми продовжуємо плести маскувальні сітки – учасниця ГО, юристка Вікторія Болобан.
Зібрала для нас на розкрій ударну партію тканин і постелей у МВС учасниця ГО, тренерка з домедичної допомоги в обласному управлінні поліції, працівниця медслужби обласної поліції Леся Марковецька.
Зараз ми домовилися про постійну співпрацю з Андрієм Воликом з ГО СТАН. Він одним із перших підтримав нашу ініціативу, приносив тканини і брав шити труси додому. А потім зі спеціальним розкрійним ножем став на допомогу.
Тепер ми раз на тиждень кроїмо і дівчата-волонтерки забирають додому шити.
Так було влаштовано з самого початку – ми не робили цеху, а пішли шляхом залучення багатьох людей. Зрозуміли за відгуками, що зробили правильно. Для людей це причетність і внесок у допомогу армії, а для нас допомога в реалізації ініціативи.
Принесла труселя, які понашивала, в тому числі й з улюбленими слониками, Любомира Фіцик, у якої на війні і чоловік, і син.
Учасниця нашої ГО, волонтерка, викладачка в Католицькій школі Людмила Лучин пристарала два рулони тканини. Вона з колежанками у дружній ГО «Нові крила» ще й плетуть кікімори для бійців.
Надалі волонтеримо так: щотижня кроїмо, накроєне роздаємо, додаємо нитки і гумки. Нитки і гумки купуємо на гроші, які приходять з інших напрямків, наприклад, соціальної кав’ярні чи збірки на взуття, яку ми оголошували.
Вдома франківки шиють і приносять, пакуємо і передаємо по запитах. Якщо потрібно багато і швидко, маємо домовленості з приватними ательє – тоді вони підключаються до роботи. Координує й адмініструє то все наша невтомна Тетяна Фреїшин, голова ГО «Дружина воїна», операційна медсестра ЦМКЛ.
Відклали рулон трикотажу на труселя на холодну пору. Виглядає на те, що війна триватиме.
Наша робота – командна. Склалася вона і триває якось легко, ніби природним чином, як, зрештою, завжди втілюється те, що справді потрібно.
Головні новини Івано-Франківська і області в TELEGRAM
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проекту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
