Центр реабілітації “Нові крила” у Франківську відкрив ветеран російсько-української війни Ігор Дільний. З допомогою масажу та вправ допомагає побратимам одужувати після поранень і травм, заохочує долучатися до товариства, що гуртується довкола центру.
Важливо знайти однодумців, щоби прийняти цивільний статус і активно жити далі, вважає учасник бойових дій, що двічі добровольцем йшов на фронт і двічі був комісований за станом здоров’я. «Історія центру – це і моя особиста історія», – розповів КУРСу Ігор Дільний.
«Як не можеш воювати, допомагай по-іншому»
Масаж Ігор Дільний опанував ще юнаком у Франківському коледжі фізвиховання. Згадує, як авторитетна викладачка повсякчас наголошувала: «Ігоре, в тебе чутливі руки, йди на масажиста, це твоє». Та знадобилося 13 років різних досвідів, щоби почати працювати масажистом в одній з приватних клінік міста.
Вир подій Революції Гідності виніс на франківський Майдан. «Ми тут робили погоду», – каже чоловік. Коли ж почалася війна і у травні 2014 року під горою Карачун поблизу Слов’янська у збитому росіянами гелікоптері загинули прикарпатські нацгвардійці, Ігор Дільний вирішив, що його місце – на фронті. «Петро Безпалько – мій однокласник, ми до дев’ятого класу разом училися», – сумує він. Тоді зголосився у батальйон при МВС – такі створювали в кожному обласному центрі.
Вишкіл на полігоні – і невеликими групами добровольців почали відправляли в кількамісячні ротації на схід. Ігор Дільний розповідає, що мав бути серед тих, хто потрапив в оточення під Іловайськом, – виїзд їхньої групи відклали в останній момент.
«Ми говорили керівництву: відсилайте нас на допомогу хлопцям! Готові були самі їхати… Коли не всі наші повернулися, було дуже гірко. Думка “якби я там був, я би допоміг” довго шкрябала», – згадує Ігор.
Натомість міліцейський батальйон відправили на захист Маріуполя. «У нас не було важкого озброєння, тому ми виходили на спільні завдання з іншими підрозділами. Іноді працювали з азовцями», – пригадує ветеран. Восени 2015-го на ротації у Франківську йому стало зле – лікування щитовидки виявилося безрезультатним, медики наполягли на видаленні. Після операції чоловіка комісували.
«Лікарі казали: все, наслужився. Я майже кричав: не можу лишитися, хлопці їдуть на схід, виписуйте! Ті ні в яку. Тоді я гостро відчував, що не виконав того, що хотів, не зробив того, що міг. Важко було на душі, не передати», – відвертий Ігор. Після операції і фізично було важко. «Довший час не вигрібав», – коротко означує свій тодішній стан чоловік.
Допомогла поїздка в Меджугор’є – ветерани з Прикарпаття в супроводі капеланів і психолога побували у духовному центрі в Герцеговині.
«Та мандрівка мене змінила. Дала розуміння, яким має бути моє життя, що я маю робити далі. Як не можеш воювати, не можеш служити, то по-іншому допомагай хлопцям – і прийшло, як можу допомогти, склалося в уяві дуже чітко. Я цей стан досі пам’ятаю – руки тоді наче вогнем обпекло», – пригадує ветеран.
Після повернення Ігор Дільний почав відновлювати свої масажні практики. Вступив у медичний коледж на реабілітацію, щоби стати фізичним терапевтом. Його ідею створення центру фізичної реабілітації у Франківську підтримав ветеран і волонтер Андрій Долик – віддав під центр склад гуманітарки на Майзлях. Через два роки, у 2019-му, Ігор Дільний святково відкрив там центр для атовців та їхніх сімей «Нові крила» – на вул. Новій, 19А.
«Потрапляємо в складні ситуації, щоби знайти з них вихід»
«Починав з одного кабінету і вбиральні. Решта були руїни. Два роки так і працював: пів дня – ремонт, пів дня – з хлопцями», – пригадує ветеран. Ігор каже, що то була своєрідна самореабілітація. «Докладаєш зусилля – бачиш результат. Мене підносило, що хлопці змінюються і вдячні», – каже реабілітолог.
З ветеранами Ігор Дільний займався безкоштовно – це його принцип. Таке стало можливим завдяки донатам цивільних пацієнтів, які зголошувалися на його масажі, – переважно після інсультів та з неврологічними хворобами. Щоправда, військових завжди було більше і утримання центру не раз виявлялось викликом. «Оренда, світло, компослуги. Виручало, що в мене є пенсія, – посміхається Ігор. – Знав, що завжди будуть кошти на центр. Дякую дружині, що зрозуміла і підтримала».
Дружина Оксана підтримала чоловіка і словом, і ділом. Взялася організовувати в центрі майстеркласи, тренінги, арттерапію – і для ветеранів, і для їхніх дружин та дітей. Ігор Дільний розпочав свої авторські тренінги з фізичної терапії. «Як допомагати самому собі в різних ситуаціях на різних частинах тіла», – описав підхід реабілітолог. Щільний графік заходів і плани скасувала повномасштабна війна.
Вторгнення рф 24 лютого 2022 року підняло всю ветеранську спільноту Прикарпаття. Чоловіки масово поверталися на фронт. Хто лишився, включився у допомогу війську. Спочатку Дільний волонтерив. Ганяв з побратимами «швидкі» на Київ і Харків, доставляли медикаменти, турнікети, військове спорядження, які отримували з-за кордону. Та Ігор все одно рвався на війну.
«Потреба бути там відчувалася як біль у грудях. Може, то совість так гризе», – каже Ігор.
Зголосився у військкомат – відмовили, бо інвалідність. Тоді поїхав з товаришем просто в частину – використав нагоду доправити машину в 93 бригаду. Там наполіг: «Не жалітися приїхав, а працювати».
Працювали на Харківському напрямку. Було жорстко і виснажливо: безперервні бої, спроби оточення, втрати. Тоді Ігорю довелося визнати, що фізичний стан не дозволяє бути на рівні з іншими. Перейшов бойовим медиком, евакуював поранених. Але врешті сам опинився в госпіталі у Дніпрі. Звідти вийшов з остаточним вердиктом «непридатний до служби».
Ситуація повторилася: повернулося розчарування, гнітило відчуття, що не завершив важливих справ, що покинув своїх. «Я вже знав цей стан і сконцентрувався на тому, що з нього виводить. Повторював собі: що міг – зробив, тепер маю повернутися і продовжити роботу в центрі. В госпіталі бачив, як багато буде цієї роботи: важкі поранення, бойові травми, ампутації. Їхав додому з думками, що зараз ще більше потрібний», – розповідає Ігор.
Але вдома рубануло по-новому. «Спокій, безпека – і мене розклеїло. Почувався розбитим і виснаженим. Запанувала апатія. Насилу вставав зранку. Змушував себе до найпростіших дій», – пригадує ветеран. Вважає, про це треба говорити, бо майже всі військові після поранень чи повернення переживають подібне. На його думку, допомагає триматись за сенси.
«Ми потрапляємо в складні життєві ситуації, щоби знайти з них вихід. Я вдруге вийшов завдяки своїй роботі, усвідомленню її важливості», – каже реабілітолог.
«Ми завжди є прикладом для когось»
Подвійний досвід війни допомагає краще розуміти досвіди і стани побратимів, акцентує Ігор Дільний. Як реабілітолог він поєднує роботу з тілом і свідомістю. «Взяти тіло: є травма, якщо її не пропрацювати, з часом виникає хронічний процес. Так само на психологічному рівні, коли війна захоплює мозок. Важливо одночасно долати обидві травми», – каже він. І додає, що сам також іде цим шляхом.
З пацієнтами, які потребують фізичної терапії, Ігор Дільний займається в центрі двічі на тиждень – масаж, мануальна терапія, вправи. Вдома людина самостійно допрацьовує рекомендації. Укладаючи персональний план занять, Ігор акцентує на тому, що важливо ставити мету. Не просто відновити рухливість ноги, а знову водити машину. Не тільки розробити руку, а повернутися на роботу. В приклад ставить ветерана Дмитра, з яким вони займаються пів року.
У Дмитра важке поранення, мало не ампутували руку. На якомусь етапі відновлення рухливості руки медики сказали: все, це твій максимум – краще вже не буде. З тим ветеран і прийшов у центр Ігоря Дільного.
«Поставили бар’єр. Для мене це неприйнятно», – каже Ігор. Його підхід – прибирати обмеження, шукати можливості. Запропонував Дмитру продовжити реабілітацію. Той погодився. «Ми кожного заняття мали прогрес! Невеличкий, але кожного заняття», – акцентує реабілітолог.
Зараз Дмитро оформлює інвалідність. Влаштувався на роботу. Робота пов’язана з дрібною моторикою. «Ми ще займаємося – я допомагаю зняти зажими, перенапруження, контрактуру. А далі Дмитро сам. Каже, що рука працює краще і що він може більше», – пишається пацієнтом Ігор.
Дільний зауважує, що фізичний прогрес завжди проєктується на психологічний рівень. Тому він ділиться з ветеранами такими-от мотивуючими історіями побратимів. Також розповідає про власний досвід, пояснює, як можна бути корисним. «На заняттях постійно про це говоримо», – каже.
«Багато хто хоче повернутися на війну, – щирий ветеран. – Чому? Бо хоче до своїх і хоче допомогти. А що заважає тут допомагати своїм? Не втомлююся повторювати хлопцям: ми завжди є прикладом для когось. І кожен може бути прикладом для побратимів».
Ігор Дільний стоїть на тому, що процес одужання важливо правильно запустити з фахівцем, далі кожен може слухати себе і працювати у своєму темпі. Зізнається, що у нього досі бувають дні, коли накриває. Не воює з собою – перепрошує близьких, відкладає справи, відпочиває, відновлюється і тоді повертається. “Добра новина для всіх: що далі, то рідше таке стається”, – усміхається Ігор.
«Працюємо на якість, хочемо огорнути увагою кожного»
Відновлюється Дільний у навчанні. Ігор хоче розширити діяльність центру – насамперед фізичну реабілітацію. Наприклад, працювати з ампутаціями, коли ветерани з протезами вже повертаються в побут. Для цього пройшов тренінг “Метод нейром’язового тренування” у спеціалізованій клінці Superhumans. На семінарі в Українській академії реабілітації і здоров’я людини опанував “метод сухої голки”, що дозволяє впливати на певні точки і прибирати біль та напруження.
До мануальних технік фізичної реабілітації планує додати тренажерне устаткування. «Мій задум – спеціальне обладнання», – ділиться реабілітолог. Задум близький до втілення: центр «Нові крила» виграв 15 тисяч євро на конкурсі Міжнародної Організації з Міграції (МОМ) – якраз на придбання устаткування. Ігор націлився на апарат “три в одному”, що допомагає розпрацьовувати гомілково-ступневі, колінні і кульшові суглоби. Він уже прикинув, де його поставить, щоби одразу працювати з пацієнтами.
Паралельно розвиває напрям ментальної допомоги. Навчався у Центрі психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна», щоби відкрити ветеранські групи підтримки за принципом рівний-рівному. З курсів «Психоемоційна корекція на основі Методу емоційного балансу Роя Мартіни» у Rehabilitolog school привіз знання, як покращити фізичний та емоційний стан з допомогою дихальних практик. Недавно проводив у центрі практикум.
З командою започаткували ветеранські майстерні і ретрити. Щойно завершили триденний екоретрит на Дністрі – сплавлялися річкою, зібрали 120 мішків сміття, спускалися в печери в Одаєві.
На зупинці у кемпінгу “Білий бізон” змайстрували готелі для комашок – дерев’яні будиночки вже встановили у франківському парку. “Тепер будуть ходити провідувати своїх постояльців”, – жартує Ігор. І додає, що добре товариство і спільна діяльність – то такі спеціальні ліки, які в центрі прописують всім.
Реабілітаційний центр «Нові крила» зараз переживає загальну трансформацію – волонтерська організація стає професійною. “Нові крила” вже включено до Реєстру надавачів соціальних послуг – це дозволить співпрацювати з Міністерством ветеранів та Мінсоцполітики, бути залученими до державних програм і отримувати фінансування. Щоби надалі зберегти безкоштовне відновлення для військових і ветеранів, навчаються фандрейзингу, подаються на гранти. Думають над фінансовою стратегією.
Паралельно центр наповнюють додатковими змістами та активностями, щоби привернути сім’ї. Розпочали тренування з йоги, куди запрошують жінок. Влаштовують кіновечори з обговоренням фільмів. Навіть букети на майстеркласі від партнера “Дому воїна” ветерани робили спеціально для дружин. “Таке гарне, де купив? – питає жінка. – Сам зробив у “Нових крилах”! – Та ну, сам? своїми руками? цими? от чесно?” – Ігор відтворює типовий, як він каже, діалог ветерана з дружиною після цього заняття.
Ігор Дільний каже, що мріє і працює, аби його центр став другим домом для ветеранів і військових. “Стараємося зробити так, щоби хлопці хотіли приходити, щоби їм тут було цікаво і добре у своєму колі. Щоби в центрі склалося підтримуюче дружнє товариство. І щоби одні підтягували других”, – каже він.
Разом із тим керівник центру хоче зберегти його камерність. “Я не прихильник масових реабілітацій, – говорить Дільний. – У нас невеликий центр, і це добре. Працюємо на якість, хочемо огорнути увагою кожного. Нехай прийде три-чотири ветерани в день, головне, що ми зможемо ефективно їм допомогти”.
- Стежити за діяльністю центру реабілітації “Нові крила” можна на сторінці у фейсбуці
- Записатися на прийом – 067 723 7271
У публікації використано особисті фото Ігоря Дільного та фото з фейсбук-сторінки центру “Нові крила”
