Вони купують і ремонтують автомобілі, відправляють на фронт РЕБИ, зарядні станції, квадрокоптери з тепловізорами, FPV- дрони, маскувальні сітки. Шість років як волонтерять для захисників франківки, що згуртувалися в громадську організацію “Дружина Воїна”. Їх загартували війна і тисячі днів чекання найрідніших. КУРС розповідає, що допомагає жінкам зберігати запал, де вони черпають сили.
“Цих неймовірних жінок ми підтримуємо від початку 2024 року. Масштабний проєкт з підтримки українських традицій “Крізь Віки”, марафон «Біжу для ЗСУ», благодійний аукціон, на якому для військових було зібрано майже 1 млн грн – це лише основні їхні заходи, де наша компанія стала меценатом та співорганізатором.
На 2025 – плани ще більше. Адже рідних військових ми підтримуємо реально, а не на словах“, – кажуть в blago.
Більше, ніж просто зустрічі
Волонтерство постало зі сестринства і на ньому тримається, каже голова організації “Дружина Воїна”, її співзасновниця Ольга Бобрикович. Пригадує, як у 2016 році жінки, чиї чоловіки захищали Україну в АТО, зустрілися з отцем Ярославом Рохманом – і священник запропонував підтримку. “Ми близько року відвідували групи взаємодопомоги для дружин учасників бойових дій. Нас об’єднало спільне хвилювання – ми не знали, як чекати чоловіків з війни, як справлятися зі своїми тривогами”, – розповідає Ольга.
В групах дружини військових обговорювали спільні проблеми, ділилися переживаннями, які також виявлялися спільними. Так зрозуміли, що їм потрібно більше, ніж просто зустрічі, – відчули, що можуть підтримати одна одну і разом допомагати чоловікам та їхнім побратимам. А отець Ярослав став капеланом “Дружини Воїна”.
Ті жінки, які в 2018 році об’єдналися в громадську організацію, і зараз залишаються рушіями волонтерства для війська. На групах вже вони діляться своїм досвідом з молодшими колежанками, які приєдналися в 2022 році і приєднуються зараз.
“З початком великої війни наші чоловіки – і ті, що були демобілізовані, і ті, хто був за кордоном, – стали в стрій і знову пішли на фронт”, – каже Ольга.
Чоловік Ольги Бобрикович воює від початку російсько-української війни в 2014 році. У 2016-му отримав групу інвалідності, демобілізувався. Але не втрачав зв’язку з побратимами і з початком повномасштабного вторгнення знову зголосився на фронт. “Завжди мав напоготові військовий рюкзак, ніколи його не розбирав”, – пригадує Ольга.
З осені 2021 року разом із чоловіками готувалися до загострення війни і дружини: навчалися домедичній допомозі, збирали і відправляли посилки на фронт, до Дня ЗСУ влаштували загальноміський автопробіг – нагадували франківцям, що війна триває і потрібно підтримувати військо.
Тортофеї, або Як волонтерять у “Кав’ярні 4.5.0”
З потреби підтримки – себе, одна одної і фронту – виросла “Кав’ярня 4.5.0”, соціальне підприємство, де готують домашню випічку. Виручені гроші дружини військових передають на ЗСУ. П’ятий рік вітають тортиками із Днем народження дітей полеглих Героїв.
Вперше спекли торти і печиво на благодійний ярмарок у драмтеатрі від засновника реабілітаційного центру “Бандерівський схрон” Ігоря Чернецького.
“Досі пам’ятаю, як ми з дівчатами раділи нашому першому успішному волонтерському досвіду – тішилися, що своїми руками долучилися до допомоги захисникам”, – ділиться засновниця кав’ярні Ольга Бобрикович.
Учасниці ініціативи Олександра Насімук, Олена Волошко, Наталія Демяник, Наталія Команіцька, Наталія Дух печуть на різні благодійні заходи і разом із товаришками організовують ярмарки, щоби збирати на антени РЕБів, запчастини до дронів чи маскувальні сітки. Столик з домашньою випічкою, узваром і скринькою “На ЗСУ” – атрибут усіх волонтерських заходів “Дружини Воїна”.
Провідна тортофея кав’ярні, так називають Лесю Насімук її товаришки, готує смаколики на замовлення. Каже, не сподівалася, що її домашнє печиво матиме такий успіх. Хітами кав’ярні стали Лесині сирник, “Спартак”, горішки. Нещодавно “Дружина Воїна” влаштувала свято для дітей військових. До понад 150 подарунків вклали по коробочці з випічкою – для цього Леся спекла майже 900 горішків, усі 12 кг. Перемащувати їх майстрині допомагали донька і син.
У Лесі Насімук троє дітей. Їхній тато на війні. Воював з 2014-го, зголосився в “Азов”. Погодився повернутися додому, коли у 2017 році народився син, третя дитина. Та в березні 2022-го приїхав з-за кордону, де працював, і знову пішов у військкомат.
Леся каже, що її хобі пекти дає змогу відчувати причетність до допомоги захисникам.
“Я не заробляю цим, а лиш хочу бути корисною. Спекла, віддала – долучилася до збору. Відчуваю, що вклала в спільну справу свою часточку. Це заспокоює, бо треба постійно допомагати”, – каже дружина воїна.
З іншого боку, зізнається жінка, процес випікання підтримує:
“Я від цього кайфую. Навіть коли доводиться пекти по ночах. Маю величезне задоволення від того, що замішую тісто, пильную в духовці, готую крем, перемащую. Якщо хочете, це така моя особиста медитація. І ще один “секретний інгредієнт”: в поганому настрої до печива не беруся”.
Леся Насімук каже, що хоче додати новинок до меню віртуальної кав’ярні. Саме обмірковує, як зробить торт із заварного тіста типу еклер. А Ольга Бобрикович додає, що дружини воїнів мають спільну мрію – відкрити реальну кав’ярню, створити в ній простір для своїх зустрічей і дитячий простір, де малеча могла би гратися і розвиватися поруч із мамами.
Лоти з історіями, або Як вдався перший аукціон
Поки власної кав’ярні ще немає, дружини військових сходяться на каву у волонтерському офісі – для них це можливість обговорити ідеї та задуми, спланувати і розподілити завдання. Виклики вони звикли долати гуртом – так будують сестринство. Торік одним із найскладніших викликів був благодійний аукціон “Крок до Перемоги”, який в підсумку став найуспішнішим збором – приніс майже 900 тис. грн і дозволив закрити актуальні потреби кількох військових підрозділів. “Колосальні зусилля дівчат, величезна підтримка тих, хто допоміг лотами, і тих, хто відгукнувся на запрошення. Це окрилює”, – каже Ольга Бобрикович. І додає, що аукціон показав рівень підтримки армії у Франківську.
“Нас підтримувала віра, що все вийде, а мотивувала мета – на передовій були потрібні РЕБи і дрони. Наприклад, мавіки з приладом нічного бачення”, – зазначає одна з організаторок аукціону Мар’яна Процька. Безпілотника з нічником потребував підрозділ 10 гірсько-штурмової бригади. В цій бригаді воює її чоловік.
На початку було складно, розповідає Мар’яна, шукали приміщення та партнера, який би допоміг з проведенням аукціону. Відгукнулися Університет Короля Данила і компанія blago. “Університет надав приміщення, а компанія посприяла поліграфією, долучилася до інших оргмоментів”, – розповідає вона.
Надихала дружин воїнів підтримка художників і дизайнерів. “Життя познайомило з багатьма творчими людьми – я закінчила худграф Інституту культури ПНУ, працюю в рамарні. Поділилася нашим задумом з художником Володимиром Сандюком – і він одразу приніс свою картину. Слідом за ним радо долучилися й інші знані художники Франківська”, – розказує Мар’яна Процька.
Спеціальним гостем аукціону з легкої руки посестри Лесі Марковецької став мистецтвознавець, іконописець, художник-реставратор Лев Скоп. Його ікона на аукціоні була одним із найдорожчих лотів. Так само як національний стяг України з підписом головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Роздобула історичні автографи Залужного на шопери співорганізаторка аукціону Тетяна Фреїшин. Ще кілька особливих лотів та вишукану концертну програму організувала Наталія Демяник.
Іконописець Лев Скоп з дружинами воїнів
До глибини душі зворушив дружин воїнів внесок родини художника Богдана Бринського. Окрім картини, передали на аукціон відстріляну гільзу сина Остапа. Він загинув під Бахмутом, посмертно нагороджений орденом “За мужність” третього ступеня. Також захищав Україну ще один син художника – Тарас Бринський.
Просто на передовій створив писанку на аукціон “Крок до Перемоги” знаменитий писанкар Олег Кіращук, чия творчість спонукала до створення нової колекції дизайнерів Gucci. Майстер воює в “десятці” разом із чоловіком Мар’яни Процької. Тож вона поїхала за унікальним лотом на передову і отримала його просто з рук писанкаря.
Пригадує, як разом із чоловіком ходила вітатися з його побратимами і бачила, що в кожному місці, де живуть військові, є стіни дитячих малюнків. “Це вразило і запало в душу, – говорить жінка. – Для хлопців дуже цінні малюнки дітей, їхні листи – кожне слово зігріває і відновлює”. Військові розповідали, що коли повертаються з “нуля”, то знову і знову перечитують і розглядають найдорожчі послання – це підбадьорює.
Бійці “десятки” не лишилися осторонь і теж надіслали на аукціон лоти – бойові артефакти: гільзи різних розмірів і ящики від патронів. Їх розписали. На одній із гільз свою славетну Мотанку створила художниця Марта Пітчук. Її подруга, модельєрка Любов Чернікова долучилася до аукціону дизайнерською хустиною.
“Підтримка людей мистецтва у час війни неоціненна, – зазначає Мар’яна Процька. – Вони донатять своїми творами. Демонструють, що й так можна захищати країну”.
Донати “Дружині Воїна” надходили і після завершення аукціону – ще долучалася медична спільнота, підприємці. “В підсумку ми змогли допомогти бойовим підрозділам значно більше, ніж планували. Це посилило наш волонтерський запал”, – підсумовує Ольга Бобрикович.
Сітки-витинанки, або Як гуртує сила справи
Запити на маскувальні сітки з передової надходять безупинно. Дружини воїнів почали плести їх задовго до повномасштабного вторгнення – збирали в людей тканину і речі різних зелених тонів, різали на смужки і заплітали основу. Перша сітка поїхала до артилеристів у 10 гірсько-штурмову бригаду, дівчата додали ще смаколиків з кав’ярні. Сітки були важкі, громіздкі, вимагали багато часу і багатьох рук, тому спочатку плелися повільно.
У перші місяці великої війни волонтерський офіс “Дружини Воїна” нагадував вулик. Рук не бракувало. Та й потреба в сітках була величезна. Тоді вплітали смужки потрібних кольорів з натуральних тканин, а потім перейшли на спандбонд – купували рулони, різали на смужки електричним кравецьким ножем, а основу сіток розміщували на спеціальній рамі, де швидше плелося.
Фідбек з передової доніс, що такі маскувальні сітки легші, з ними військові мобільніші. А ще таке маскування не потребувало спеціального сушіння після дощів і потрапляння в болота. Робота кипіла.
“Від раннього ранку до пізнього вечора. Молодь і пенсіонери стояли пліч-о-пліч. Дуже багато людей з інших міст, які переїхали від війни до Франківська, приєдналися до нашої ініціативи”, – каже Ольга.
Зараз виготовлення маскування нагадує технологічне виробництво. Сітки не плетуть, а перфорують. Тобто у спандбонді з допомогою гідравлічного преса та пресформи вирізають отвори. Маскування виходить легке і пластичне – дуже зручне для військових, розповідає координаторка напрямку, співзасновниця “Дружини Воїна” Тетяна Фреїшин. Пояснює, що збирають донати тільки на тканину.
Технологію з пресом однією з перших випробувала Анна Масляк, товаришка по волонтерству. Зараз вона також волонтерить на маскувальних сітках – має свою групу. Перший прес до Франківська привезли з Харкова, почали освоювати. “То був квест, – пригадує Тетяна. – Ми замовляли різні прес-форми, щоби знайти найкращу геометрію перфорації. Весь час шукали найкращих рішень, постійно щось вдосконалювали”.
Якийсь час полотна для майбутніх сіток виготовляли у приміщенні одного з франківських заводів. Там не було змоги встановити швейні машинки, тому перфоровані полотна розвозили по місту – люди зшивали їх по кілька штук у себе вдома. Потім волонтери ще раз об’їжджали Франківськ – збирали готове маскування. Фінальний етап – пакування і відправлення Новою поштою.
“Доволі складно пошити вдома навіть кілька сіток – у квартирі немає де розвернутися з полотнами. Переважна більшість – 6х8 м”, – пояснює Тетяна. Допомагав швейний коворкінг “Клаптик”, який створила Наталія Філіппська, – у довгих коридорах на їхній локації зручно було складати маскувальні полотна. У перевезеннях підклав плече ветеран Микола Волков. “Я йому писала: маємо БР – на військовому арго “бойове розпорядження”. Він відповідав: буде виконано. І все завжди було виконано”, – каже координаторка.
Але логістика забирала дуже багато часу і зусиль. “Я хотіла, щоби ми робили все маскування в одному місці, – ділиться Тетяна. – Розповіла про цю ідею часто, і раптом обставини почали складатися як пазлики. Наталя Філіппська і Оксана Моспанюк розповіли, що є приміщення, – і так закрутилося. Там ми всі разом створили Гуманітарний штаб УМГ.
Тепер штаб УМГ – хаб, коаліція, де волонтери працюють разом на виготовленні маскування та пошитті м’яких евакуаційних нош. “Зробили собі зручне робоче місце. Нас об’єднує єдина ціль і спільна справа. Коли є термінова потреба, а вони завжди такі, – всі збігаються, стають і працюють”, – описує Тетяна.
До дорослих у штабі приєднуються діти. Вони долучаються до всіх процесів у майстерні. “Ох ці волонтерські діти, вони всюди!” – жартує мама двох хлопчиків, які часто їй допомагають. Діти підписують сітки і оздоблюють їх смайликами. Теплі побажання і слова вдячності линуть до захисників.
Тетяна Фреїшин також дружина воїна зі стажем – її чоловік на війні з 2014 року. Каже, що можливість волонтерити – а починала з сухих супів на передову – допомогла тоді зберегти себе і знайти сестринство.
За минулий рік коштом зборів “Дружини Воїна” відправили на фронт майже 30 000 кв. м маскування. Тетяна Фреїшин каже, що у кожній сітці бачить збережені життя – і думка про це не дає зупинятися, опускати руки. В тонусі тримають і постійні запити. Волонтерка показує в телефоні контакт, записаний як “Сергій хоче сітку”. Військовий вже два роки стабільно робить сезонні замовлення: восени – кілька десятків світлих сіток на зиму, навесні – кілька десятків літніх. “Ми не були знайомі особисто, ніколи раніше не бачилися, але я дуже тішуся, коли приходить новий сезон і Сергій виходить на зв’язок, – значить, живий”, – ділиться вона.
Торік волонтерки купували і ремонтували автомобілі, відправили на фронт РЕБи, зарядні станції, квадрокоптери з тепловізорами, FPV-дрони, маскувальні сітки – загалом на майже 2 млн грн.
За перший місяць цього року закрили ще кілька термінових запитів від військових. Знову печуть на ярмарок, готують виставку, збирають на сітки – попереду весна і війна у “зеленках”. Жінки, що називають одна одну посестрами, одностайні: і далі робитимуть все можливе для допомоги війську.
P.S. Долучитися до команди, кав’ярні, груп підтримки та волонтерства можна на сторінці “Дружина Воїна” у фейсбуці та інстаграмі.
