Сьогодні викликати авто може кожен франківець за кілька кліків у смартфоні. А ще сотню років тому поїздка в таксі була привілеєм, доступним лише заможним людям. Від однокінних фіакрів і перших “самоходів” старого Станиславова до виклику авто онлайн – розповідаємо історію таксі у місті разом з онлайн-сервісом Uklon.
Епоха фіакрів
До появи автомобілів у Станиславові приватні перевезення трималися, звісно, на конях. Однокінні або, рідше, двокінні фіакри-таксі завжди чекали містян біля ресторацій і готелів у середмісті чи біля двірця – на визначених магістратом стоянках.
Поїздки у фіакрах були далеко не кожному по кишені. Місцева преса писала про тарифи до 60 центів, що на нинішні мірки – до півтори сотні гривень. На свята вартість зростала. Магістрат намагався врегулювати тарифи та впорядкувати місця стоянок для фіакрів, а перевізники відповідали страйками.
Містяни часто нарікали не тільки на вартість, а й на якість послуг перевізників. До міської влади надходили скарги на бруд у фіакрах, неохайний вигляд, нахабність і грубощі кучерів, відмову брати замовлення у віддалені куточки міста, завищення плати понад встановлений тариф. Як на невелике й компактне 30-тисячне місто, яким Станиславів був на межі XIX і XX століть, ринок приватних перевезень був дуже конкурентним, а фіакрів було забагато. За даними газети Kurjer Stanislawowski, у 1901 році в місті офіційно працювали 69 однокінних фіакрів та 22 парних екіпажі. До 1909 року їх кількість зросла до 82 однокінних і 22 парних екіпажів. Це погано позначалося на «культурі водіння» і ставленні до клієнтів, за яких перевізники люто конкурували.
Ось як описує газети “Кур’єр станиславівський” типову ситуацію: “Недавно я проводжав мою дружину до залізниці. Вона взяла коробку з капелюхами, а я у кожній руці мав по валізі, та ще й пакунки під пахвами. За нами йшла служниця, яка допомагала піднести решту пакунків. Фіакри стоять навпроти мого помешкання, тому екіпажу я не замовляв. Заледве ми дійшли до брами, аж нас уже помітили кілька водіїв, і за хвилю ми вже були оточені фіакрами, неначе зграєю вовків. Мені здалося, що я в Африці й на нас напали людожери. Водії кинулися до пакунків. Я навіть не помітив, як моя дружина побігла за водієм, що ніс її капелюшки, й опинилася в екіпажі. А водій зразу – вйо! – хльоснув коня і рвонув на вокзал…». Завершилося все тим, що чоловік, дружина і багаж доїхали до вокзалу на трьох окремих фіакрах, хоча їм вистачило б одного.
І ще одна річ часто обурювала громаду – ставлення візників до коней. В гонитві за грошима тварин експлуатували нещадно. На вулицях можна було побачити коней з ранами і травмами, виснажених до краю. “Знущання з тварин, особливо з коней, у Станиславові практикується так, як хіба в диких чи здичавілих суспільствах”, – писала місцева преса в 1907 році. Боротися з цим ганебним явищем взялося місцеве Товариство захисту тварин. В 1912 році Товариство добилося від магістрату постанови, згідно з якою кожен фіакр повинен мати на собі табличку з номером, що полегшувало контроль за його господарем і покарання в разі жорстокого поводження з конем.
Але врешті коней від експлуатації врятували не захисники тварин. Прийшла епоха автомобілів. І нехай не одразу, але досить швидко і бізнес, і влада зрозуміли, що кінні фіакри – вчорашній день, майбутнє – за «самоходами механічними».
Перші автомобілі в Станиславові
На брукованих вулицях міста Станиславова автомобілі з’явились у перші роки ХХ століття. І це було диво, яке захоплювало, а декого спершу й лякало як щось незвичне й небезпечне.
Дозволити собі таку розкіш спочатку могли одиниці – першими власниками автівок у місті були граф Войцех Дідушицький і барон Кароль Ріпп, успішні фабриканти Філіп Ліберман і Якуб Маргошес. До речі, любитель швидкої їзди і спортивних автомобілів Кароль Ріпп – винуватець однієї з перших ДТП в історії міста: у квітні 1911 року він на своєму «Фіаті» збив 5-річну дівчинку. На щастя, дитина відбулася струсом мозку.
З року в рік автомобілів ставало більше, і в місті вважали, що вони гасають вулицями надто швидко. Постанова Міністерства внутрішніх справ та Міністерства громадських робіт «Загальні правила руху автомобілів та інших транспортних засобів на громадських дорогах» від 6 липня 1922 року забороняла машинам вагою до 3 тонн рухатися в містах зі швидкістю понад 25 км/год. А на перехрестях, крутих поворотах, під час негоди водії мали зменшити швидкість до 10 км/год. При цьому місцева влада мала право впроваджувати додаткові обмеження. І в Станиславові цим правом користувалися. У 1928 році швидкість руху машин по вул. Липовій (тепер вул. Шевченка) та по вул. Голуховського (тепер вул. Чорновола) обмежили до 6 км/год. Це фактично швидкість пішохода! За порушення стягували велетенський штраф у 500 злотих або садили до в’язниці на 2 місяці!
Поступово у місті розвивалася супутня автоінфраструктура. Якщо спочатку бензин у місті продавали в аптеках, то вже в 20-х роках з’явилися спеціалізовані «магазини бензинові». Пізніше запрацювали автозаправки (станції бензинові). Відкрилися в місті магазини автозапчастин й ремонтні майстерні. Зазвичай у майстерні працювали 2-5 фахівців, які за рік в середньому проводили лише 3-4 ремонти автомобілів.
У місті відкрили також школу водіння. У січні 1931 року в Станиславівському воєводстві були зареєстровані 442 водії, котрі пройшли навчання керуванню автомобілями. У місцевій пресі згадуються і перші водійки-жінки – це були Магдалена Кроль і Ядвіга Козловська.
Кількість автомобільного транспорту в Станиславові особливо помітно збільшилася в 1930-х роках. Так, у 1934 році в місті було 150 легкових автомобілів, 30 автобусів і 28 вантажівок. Найбільшою популярністю в місті користувалися автомобілі компаній «Шевроле», «Фіат», «Сітроен» та «Студебекер».
Машини підлягали реєстрації, на них видавали номерні знаки. Номери складалися з однієї чи двох великих латинських букв і арабських цифр. Для Станиславівського воєводства встановили літери ST. Раз на три роки треба було проходити техогляд. Дозвіл на право керування доводилося продовжувати щороку. І задоволення володіти машиною залишалося дорогим – щокварталу з автовласників стягували солідний «самоходовий» податок.
Перша служба таксі у Станиславові
Першим підприємцем у місті, хто відчув дух часу і відкрив автомобільну службу таксі, був власник фабрики і бюро оренди фіакрів і карет Владислав Сівінський. Відома точна дата – 2 травня 1912 року магістрат надав Сівінському концесію на відкриття двох маршрутів для легкових таксі.
Вже за рік Сівінський запустив повноцінну службу таксі з денним і нічним тарифом, який був на третину вищим. Машина брала не більше як трьох пасажирів, якщо ж більше – стягувалася нічна такса.
Машину можна було замовити телефоном за простим номером – «123» або підійти до стоянки біля готелю «Уніон» (нині бізнес-центр «Київ» на вул. Незалежності, 4, в самому серці міста).
Цікаво, що вже тоді оплату нараховували за таксометром (прилад винайшли ще в 1891 році), і водіям це не дуже подобалося. Бо водії працювали за зарплату, цілком середню по місту. А таксометр заважав завищувати ціну для пасажирів і приховувати трохи прибутку від власника служби.
Поїздки на таксі коштували дорого – дорожче, ніж навіть фіакри, які на той час ще працювали в місті паралельно. У 1925 році за перший кілометр брали один злотий, а кожні наступні 250 м – 20 грошей. Наприклад, проїзд від «Уніону» до вокзалу – 1,6 км, 20 хвилин пішки – обходився в 1 злотий 40 грошей. На нинішні мірки це приблизно 250-300 грн. Не дивно, що поїздка на таксі вважалася тоді такою собі «маленькою розкішшю».
Але в перші десятиліття Станиславів, навіть попри лихоліття Першої світової війни, активно розвивався, розростався, багатшав. Населення, як порівняти з 1900 роком, подвоїлося – з 30 до 60 тисяч на початку 1930-х. І в 1934 році в місті вже було 68 таксі.
Після катастрофи Другої світової війни в часи «совка», незважаючи на соціалістичні гасла й обіцянки чудового життя для робочих і селянських мас, навіть послуги таксі так і не стали доступними широкому загалу. Професія таксиста вважалася ледь не «блатною», оскільки завдяки деяким хитрощам з лічильником та іншим не дуже легальним прийомам спритні водії завжди отримували більше, ніж треба було здати в касу за планом. А більшість населення користувалося таксі хіба за великої потреби чи з нагоди свята.
Таксі в Івано-Франківську: сучасні сервіси виклику авто
Після здобуття Україною незалежності служби таксі стали приватними, але самої моделі роботи і цінової політики суттєво не змінили. Справжню революцію в бізнесі таксі принесли мобільні технології в 2010-х та поява райдхейлінг сервісів.
Поява онлайн-сервісів для управління поїздками зробили послуги виклику авто зручнішими і доступнішими, а ціноутворення – прозорим. Ще ніколи в історії таксі не було доступне такій кількості людей незалежно від статусу і статків – фактично усім.
У Франківську почали зʼявлятися перші райдхейлінг сервіси. Український онлайн-сервіс виклику авто Uklon запрацював у місті в лютому 2020 року і швидко став популярним серед містян. За рік, з листопада минулого року і до сьогодні, франківці і гості міста провели в дорозі 482 729 годин. А це більше ніж 55 років! Та й загалом проїхали 8 578 407 км, а це аж 214 земних екваторів!
Погодьтеся, це не йде в жодне порівняння з фіакрами і першими таксівками старого невеличкого Станиславова, які переважно курсували на коротку дистанцію між середмістям і вокзалом, відлякуючи клієнтів рівнем сервісу чи непідйомними тарифами. Проте і сьогодні замовлення на залізничний вокзал залишається популярним – 21,7% від усіх замовлень. Ще в межах міста франківці часто викликають авто до ТРЦ (17%), ресторанів (8,5%) та магазинів (7,1%). Найбільше ж замовлень – це поїздки за приватними адресами у справах, додому чи на роботу. Звичайні буденні маршрути звичайних франківців.
Іванофранківці, завантажуйте Uklon та рухайте свій світ!
З 01.11.2023 до 03.12.2023 року включно для нових користувачів у м. Івано-Франківськ Uklon надає до 50% знижки на перші три поїздки. Детальніше на сайті uklon.com.ua у розділі “Акції”.
Uklon – надання безоплатного доступу до онлайн-сервісу «Uklon» з метою замовлення послуг перевезення пасажирів та кур’єрської доставки через мобільний додаток, вебсайт. Тільки для повнолітніх. ТОВ «УКЛОН УКРАЇНА», 04073, м. Київ, просп. С. Бандери, 20Б.
- У статті використано публікації дослідників Олени Бучик, Богдана Скаврона, Михайла Головатого, фото – з відкритих джерел та колекції Роберта Еріка.
