"Дивіться, йдуть!" – чути у натовпі людей у центрі села Пістинь.
Хто почув, обертається і бачить, як гуцули в масках ведуть барана й тягнуть за собою воза.
На сцені в цей час співають карнавальні "Дзідзьо", перекрикуючи Олю Полякову, біля сцени до виступу готуються запальні переодягнуті танцівниці. Просто між людьми ходить циганка з гітарою, а руда поліціянтка і "Самооборона Майдану" верхи на "Запорожці" кольору хакі пильнують порядок дійства.
Маланку у Пістині Косівського району на Івано-Франківщині святкують по-особливому. Давні традиції живуть і осучаснюються. Приготування починаються ще задовго до 13 січня, коли ввечері гуртом ходять по господах і щедрують.
Продовження на Василя, 14 січня, – не менш видовищне. Маски, костюми, пісні й танці, частування й сміх, як головний елемент традиційного відзначення, мають тривалу історію, яку зберігають і підтримують.
Бо ж це є Новий рік!
Так відповідає Пістинський сільський голова Тарас Бейсюк на запитання, чому свято настільки особливе: "Вчора у центрі села дуже велика була щедрівка, Меланії святкували десь 200-300 чоловік". Далі Тарас Бейсюк нагадує і про суть свята.
За переписами, 1939 року в Пістині жили приблизно 4000 людей, із них близько 900 євреїв, 1000 поляків, а решта – корінного населення. Вони відзначали свої свята, але із 13 на 14 січня – було основним. І не дивно, що на Маланки донині збереглися сюжети скупого жида, пана й пані поляків, котрі тримали землю. У маланкарстві люди відтворювали недоліки суспільства та свого життя, висміювали владу, персонажів, які віднімали землю, обдурювали, займалися шахрайством.
Страуси, вівці і Кіт у чоботях
"Кажуть, що у Бразилії – карнавал. Так у нас на Маланки – то десять карнавалів на одній сцені!" – діляться місцеві.
А сцена у Пістині – імпровізована, фургон вантажівки прикрашений дощиком. Першим, відпочивши після вечірнього святкування та вислухавши вітання сільського голови, на сцені з’являється переодягнений ансамбль будинку культури. Відтанцювавши своє, вони продовжують веселитися за лаштунками, але тепер із сільським головою.
Час від часу у натовпі проходить лікар, представників карнавальної "Самооборони Майдану" у страхітливих масках на "Запорожці" більшає, Кіт у чоботях понуро шукає, кого б захистити на цьому святі.
Під звуки російського шансону у супроводі прекрасних страусів з’являється колишній український президент-втікач. Типовий синій спортивний костюмчик і золотий батон одразу привертають увагу – шикується черга сфотографуватися.
Здалека чути "Ой війду я на Говерлу та й затрембітаю", до натовпу біля сцени в центрі Пістиня наближається ґазда з бараном, який буцає застиглих зі смартфонами глядачів. Ґаздиня пригощає всіх бринзою, вівці метушаться у возі, що тягнуть за собою гуцули. Дідо з воза лякає, що обіллє всіх із відра овечим молоком.
Гуцульська ватага виходить на сцену, всі разом співають "Нова радість стала". Битий баран оживає, а глядачі чекають нових героїв.
Чемна нині Маланка
Сучасне життя відгукується у традиційних обрядах. Більше, ніж із страусами, фотографуються із гуртом "Дзідзьо", співачкою Олею Поляковою та ведучою Катериною Осадчою. Вони залюбки позують і виходять на сцену на біс. І не тільки вони – вдруге танцювали для всіх, хто прийшов до святкування, жінки у коротких сукнях.
– Хто то є? – звучало із натовпу.
– Льотчиці! – відповідали.
– Та де, то морячки!
Спір так і не вирішили, а стюардеси-морячки отримали найбільше оплесків і голосів під час визначення найкращої Маланки цього року. А хто саме ховався за підготованими костюмами – визначити складно. Персонажі Маланки не показують своїх справжніх облич. І хай би як не було цікаво, хто ж той битий гуцулом баран чи зомбі у діловому костюмі, – зась.
"Приємно сказати, що все відбувається надзвичайно культурно і ввічливо. Молоде покоління поводить себе чемно. Раніше було так, що приходила Маланка до хати, жид заходив і міг кинути здохлу ворону у каструлю, де варилася курка. А тепер – немає такого. Хоча традиція приймання Маланки в себе вдома поступово відходить", – розповідає далі сільський голова. – "Але це перейшло в іншу форму – село святкує разом. Хоча місце в центрі скоро треба буде змінити".
Наприкінці на сцену виходять діти. Вони теж беруть участь у щедруваннях, продовжуючи традицію, яка, до речі, відрізняється навіть у дуже близько розташованих селах.
Пістинь-Шешори
На святкування Маланки у Пістині сходяться із довколишніх сіл. Подивитися і розповісти про свої відмінні обряди.
У сусідніх Шешорах 13 січня святкують Новий рік за "старим стилем". В шешорській Маланці 13 січня участь беруть від 30 до 40 осіб. Обов’язковими персонажами мають бути: береза – той, хто збирає Маланку, шандарі або військові, також молодий-молода, дід з бабою, Василь з Василиною, пан з панею, жид з жидівкою, цигани. Всі разом вони називаються саржею.
Учасники щедрують старовинні щедрівки. Все дійство супроводжують троїсті музики. Господарі хати, в якій хочуть прийняти щедрівників, виносять їм пригощання. Тоді починають розігрувати дійство, в якому перший танець мають молодий з молодою. Музики грають весільний танець, Маланка розгулюється. Далі танцюють пан з панею, потім дід з бабою, Василь з Василиною і тоді всі решта. Танцюють і козаки, які до всього б’ються на шаблях.
Наступного ж дня, 14 січня, шандар підбиває суму, зібрану під час щедрувань. Більша її частина віддається на благодійність. Раніше часто віддавали на церкву, тепер – для допомоги військовим в зоні АТО. А на решту грошей робиться "розмаланка", молодь відзначає цей день.
І що би не відбувалося більш чи менш важливого, як би не відрізнялися традиції чи способи святкування – люди збираються разом, "бо ж Маланка – то є раз на рік!"
Наталія Вуйтік
