Село Красник у долині Чорного Черемоша розтягнулося вздовж дороги, яка веде від Ільців до прикордонної застави в Шибеному.
Місцевий ґазда Василь Тупилюк збудував у себе на обійсті точну копію традиційної гуцульської хати, зібрав по родині і селу давні речі і відкрив музей побуту й історії Гуцульщини. В невеличкому котеджі приймає туристів. Після жахливої повені 2008-го року пан Василь організував громаду на відновлення моста через Черемош, а в 2011 році підняв односельчан проти будівництва міні-ГЕС, яка б загнала річку в потворну кількакілометрову трубу. Він впевнений, що головним багатством гуцулів є самі Карпати, а отже, майбутнє – за туризмом.
Василь Тупилюк переконаний, що Верховинщина зможе жити з туризму – потрібна тільки дорога.
Туристів на Верховинщині, і справді, потроху більшає. Але не настільки, як хотіли б місцеві підприємці. Причина – бездоріжжя.
Цю дорогу, згадує Василь Тупилюк, ще у 80-ті асфальтував колгосп. Але і тоді зробили абияк – за яких два тижні, для "галочки". З того часу від покриття вціліли окремі латки асфальту, які більше заважають водіям. Якби нарешті збудували дорогу, як обіцяли, на Румунію, в цих краях почався б рух людей і товарів, район би ожив, каже ґазда. Він ще вірить, що колись так і буде.
Дорога на Шибене вище Красника. Аварійні укріплення від зсувів. Ліворуч – прірва і Чорний Черемош
Яких 15 кілометрів від Красника до села Зеленого долаємо майже годину. Там ми маємо зустрітися з поетесою і заслуженим майстром народної творчості Василиною Янушевською-Шкрібляк. Срібну відзнаку їй вручив особисто президент Віктор Ющенко у 2006 році.
Хата Василини – це музей унікальної вишивки. Тут вишивка всюди – картини на стінах, фіранки, рушники, подушки, одяг, килимки. До Василини приїжджають не тільки з України, а й з Австрії, Німеччини, США, про неї кіностудія Довженка і кілька європейських проектів знімали документальне кіно. Жінка також приймає туристів. І теж вважає, що найбільше селу потрібна дорога.
Майстриня Василина Янушевська-Шкрібляк згадує, що дорогу обіцяв ще Ющенко
"Саме найбирше я би хотіла, коби лиш дослухалися урядовці наші, – аби якось поправили цю дорогу. Аби до нас мож було доїхати. Кілько до нас би туристів приїхало, а оце дорога така страшна, що попробуй доїхай… Колись ще Ющенко мені пообіцяв, що мій музей буде коло дороги. Він при народови дав слово. У мене є навіть фотографія з Ющенком. Але він пішов, і нема дороги", – каже Василина.
Про цю дорогу і пункт перетину кордону тут мріють уже майже два десятиліття. Засновник етнофестивалю "ЧеремошФест", молодий підприємець Андрій Мельничук вже іронічно ставиться до цих мрій. Він возить туристів на рафтинг Черемошем і розважає їх розповідями про зачаровану могутніми гуцульськими мольфарами дорогу, яку планувала побудувати в цих краях ще Австрія, згодом друга Польща, потім СРСР. І тільки бралися – для держав все закінчувалося фатально. Така страшна сила гуцульської магії.
А починалося все дуже амбітно і серйозно: міжнародна траса мала поєднати Україну і Румунію і вийти аж на Балкани.
Перехідний період
Тримаємо в руках перший документ, де було згадано про пункт перетину українсько-румунського кордону, – це Угода про співробітництво між Івано-Франківською ОДА та повітовою радою Васлуй. Угода, як і всі подальші документи, спиралася на Договір про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, підписаний 2 червня 1997 року в місті Констанца, та Європейську Рамкову Конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владою, підписану в Мадриді 21 травня 1980 року.
Уже в березні 2008 року Прикарпаття підписало Угоду про співробітництво з повітовою радою Марамурешу. Якраз вона мала стати реальним підґрунтям для будівництва дороги і прикордонного переходу. Але впродовж років все зводилося до обміну делегаціями та так званими культурними десантами.
І лише з квітня 2014 року, практично одразу після підписання політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Агентство з розвитку приватної ініціативи розпочало реалізацію проекту "Місцевий розвиток та передумови відкриття пункту пропуску та будівництва автодороги через румунсько-український державний кордон в межах населених пунктів Шибене (с. Зелене) Верховинського району Івано-Франківської області та Поеніле-де-суб-Мунте повіту Марамуреш Румунія".
Карта із запроектованою дорогою з румунського боку, 2009 р. Фото Олексія Степури
Партнерами проекту з української сторони стали Івано-Франківська ОДА, Верховинська районна рада та ГО "Туристична асоціація Івано-Франківщини", з боку ЄС – місцева адміністрація Поеніле-де-суб-Мунте та громадська асоціація "Іван Креван" (Румунія). Цей проект здійснювався в межах програми транскордонного співробітництва Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна.
Здавалось би, обидві держави, як ніколи, близько підійшли до задекларованої мети – "підвищення економічної спроможності та інвестиційної привабливості громад по обидва боки кордону".
Стратегічний план розвитку Верховинського району та Рущанської долини передбачав розвиток інфраструктури загального користування, розвиток пріоритетних галузей місцевої економіки та розвиток дітей і молоді в культурному середовищі.
Щоб втілити це в життя, необхідного було покращити транспортну доступність цільових територій – збудувати автомобільну магістраль і прикордонний перехід. Український відрізок дороги з Ільців до села Явірник (Шибене) довжиною 40 км мав обійтися в 68 млн євро.
Програма також передбачала низку інвестиційних проектів. Це і будівництво гірськолижного курорту "Чорногора" вартістю 250 млн євро, рекреаційно-відпочинкового комплексу в урочищі Ґаджина вартістю 4 млн євро, гірськолижного комплексу "Кринта" вартістю 75 млн євро. І все це мало бути прив’язано до відкриття пункту пропуску через кордон, кошторисна вартість якого становила 3 млн євро.
Так мав виглядати пункт перетину кордону неподалік села Шибене, ескізний проект
Підписанти угоди підрахували, що чиста економічна вигода від будівництва такої інфраструктури за 5 років мала б перевищити 110 млн євро.
Однак дотепер цей перспективний проект залишається на папері.
Україну обходять?
Поширена думка, що у затягуванні винна українська сторона. Саме Україна начебто гальмує будівництво прикордонного переходу. Говорять про брак коштів, відсутність коштів, політичної волі, сприятливої кон’юнктури. Але чи так це насправді?
Начальник управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської ОДА Дмитро Романюк запевняє, що з українського боку не було і нема жодних перепон.
"Не питання побудувати дорогу з нашого боку. Румуни до цього часу займають дивну позицію: вони постійно знаходять будь-які причини, щоб не порушувати й не вирішувати це питання. У нас ця позиція входить до переліку найголовніших завдань у межах програми "Єврокарпатська ініціатива". Це питання ми лобіювали на всіх рівнях. Але румуни не йдуть назустріч. Вони надіслали нещодавно чергового листа, де йдеться про те, що не готові будувати перехід, бо дорога начебто перетинатиме кордон кілька разів. Називаються ще якісь причини. Я спілкувався з народними депутатами, етнічними румунами в тому числі, і вони кажуть, що це питання поки що лежить винятково в політичній площині. Є якась причина політичного характеру, через яку румунська сторона фактично блокує цей проект", – каже Романюк.
21 квітня цього року Президент України Петро Порошенко зачепив це питання під час зустрічі з Президентом Румунії Клаусом Йоханнісом у Бухаресті. З’явилася надія принаймні на відкриття пішохідного пункту перетину кордону. Це могло б стати початком втілення первісного проекту.
"Без сумніву, що для нас цей прикордонний перехід є важливим фактором залучення інвестицій у рекреаційну сферу. На Верховинщині заводів не збудуєш. Цього й не потрібно робити. А гірськолижні курорти відвідуватимуть туристи й з-за кордону. Це би підняло економічний рівень Верховинщини та області", – каже Романюк.
Франківщина повністю готова до реалізації проекту, запевняє Віталій Передерко, начальник відділу туризму та міжнародної технічної допомоги управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської ОДА. Проектно-кошторисну документацію, техніко-економічне обґрунтування ОДА передала до Міністерства закордонних справ та Міністерства регіонального розвитку. Тим часом румунська сторона у своїх відповідях до українського МЗС наголошує, що для них у будівництві прикордонних переходів пріоритетною є Чернівецька область.
Зараз на Прикарпатті покладаються на більшу активність з боку Кабміну та Президента в цьому питанні. Депутати Верховної Ради від Івано-Франківщини також обіцяють сприяти реалізації цього проекту.
Слово експерта
Оксана Федорович, голова Туристичної асоціації Івано-Франківщини, директор Івано-Франківського регіонального центру інвестицій та розвитку (2012-2015рр.):
– Реалізація таких проектів як будівництво та відкриття пунктів пропуску через державний кордон завжди потребує певного часу та активних зусиль. Створення пункту пропуску в районі Шибене-Поеніле-де-Суб-Мунте було стратегічною метою двох масштабних проектів міжнародної технічної допомоги, що виконувались Туристичною асоціацією Івано-Франківщини у партнерстві з Івано-Франківською ОДА. Станом на початок 2014 року ми виготовили всю необхідну проектну документацію та безпосередньо наблизились до укладення міжурядової угоди. Нам навіть вдалось закласти фінансування відкриття пункту пропуску та будівництво автодороги до нього до Державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011-2022 роках відповідно до постанови Уряду від 17.10.2013 р. № 807. На заваді стала ситуація в Україні – рік тому згадана програма була скасована. Також поки що немає офіційної згоди румунської сторони, яка, сподіваюсь, таки буде отримана. І тут багато залежить від наполегливості та послідовності нашої дипломатії, чіткості наших контраргументів на не завжди релевантні та актуальні аргументи, що наводяться румунськими партнерами.
Депутат Івано-Франківської обласної ради Ольга Галабала, яка в період роботи заступником голови ради в 2016 році займалася просуванням проекту пропускного пункту, наголошує, що Івано-Франківщина справді багато зробила в цьому напрямку. Однак заважає не лише небажання румунів. Категорично проти проекту виступила Польща, адже він зачепив плани поляків щодо будівництва міжнародної автостради Via Carpathia, яка має об’єднати сім країн – Литву, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію та Грецію. Іде вона якраз вздовж українського кордону, та, на жаль, в обхід України. Будівництво траси Via Carpathia розпочалося цього року.
Варто також зауважити, що румунська сторона охоче будує прикордонні переходи в Чернівецькій та Закарпатській областях, адже з українського боку саме там живуть румунські громади. Натомість у Рущанській долині, яка межує з Івано-Франківщиною, мешкають українські гуцули. Дуже часто це родини, штучно розділені десятки років тому.
Під час візиту Генерального консула Румунії Елеонори Молдован на Верховинщину цього року однією із ключових тем вкотре стала перспектива хоча би пішохідного переходу в умовах режиму малого прикордонного руху.
Як наголошує Ольга Галабала, у контексті Угоди про асоціацію Україна-ЄС та політики добросусідства кожні 20-25 кілометрів між державами мали б отримати хоча би пішохідні прикордонні переходи. Генеральний консул Румунії тоді погодилася із цими аргументами, однак, за її словами, для початку будівництва переходу потрібні чергові дипломатичні кроки. Схоже, проект відкладається знову на невизначену перспективу.
Село Зелене. До кордону з Румунією приблизно 25 км
Невже ця дорога справді зачаклована і армія дипломатів, стоси дипломатичних протоколів і угод безсилі проти магії гуцульських мольфарів?
Іван ЦИПЕРДЮК
Матеріал публікується в рамках проекту "Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа", що реалізується Громадською організацією "Інтерньюз-Україна" у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора редакції КУРСу та не обов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.
