Завжди дивувалася, чому прикрий випадок, що трапився зі мною в чотирирічному віці, запам’ятався на все життя? Здавалося б, звичайна історія. Просто одного дня – не знати з якого дива – вирішила спробувати свою улюблену іграшку на міцність. Нічого поганого не хотіла й не передбачала. Але іграшка… зламалася. Тріснула навпіл та й годі. Боже, як я тоді ридала! І що цікаво, рясно омиваючи слізьми свою маленьку дитячу втрату, щиро вірила: моє "горе" зараз побачить добра фея і з’явиться мені на поміч, торкнеться поламаної іграшки й вона в чудесний спосіб "зцілиться" – все стане, як колись.
Вдома нікого не було, тож плакала на самоті дуже довго. Рівно стільки, щоби зрозуміти: по-перше, дива не станеться – фея не прилетить; по-друге, у скоєному винуватити нікого – сама зламала; по-третє, з огляду на перші дві обставини, іграшку доведеться ремонтувати (якщо це можливо). І головне: вдасться її відновити, а чи батьки куплять нову – ніколи більше так не робитиму, берегтиму те, що маю.
Тепер можу сказати: цей випадок запам’ятався так яскраво, бо дав маленькій дитині нагоду цілком самостійно, на гіркому власному досвіді, усвідомити логічну послідовність причинно-наслідкових зв’язків; законів, які діють не тільки в іграшковому середовищі малюка, але й у дорослому житті й навіть глобально – в цілому світі. Все просто й невідворотно: ти приймаєш рішення зробити певний вчинок – будь готовий отримати його результат. Якщо в дитини із психікою все гаразд, то в такий спосіб вона вчиться, зокрема, відповідальності й розвиває свою здатність до прогнозу. Інакше кажучи, більше не стає на граблі, бо колись вони вже луснули її в чоло. Відтак, є всі підстави вважати етапи такого усвідомлення складовими процесу дорослішання.
Давно минуле згадала не випадково, а після розмови зі знайомою, яка з дивовижною регулярністю раз на кілька років (а саме – перед черговими виборами) заводить одну й ту ж "пісню" з трьох "куплетів": перший – яка вона розчарована тими чи іншими політиками; другий – на тему "всі вони однакові, й так із того нічого не буде"; і, нарешті, третій – про те, що й цього разу не знає, кого обирати ("Ну, а за кого голосувати?"). За приспів править фраза "може, й взагалі на вибори не піду".
Зауважу, що, попри всю свою позірну безпорадність, "розчарована" одного разу без зайвих вагань скористалася нагодою отримати сумнозвісні передвиборчі "гречку та олію", обґрунтувавши свій компроміс із совістю тим, що "все це й так наше – ми на то маємо право". Як потім голосувала – Бог святий знає. Та перед кожними наступними виборами все повторювалося за описаною схемою. А оскільки вони знову не за горами, друзі, колеги й сусіди мають приємність уже вкотре слухати її "стару пісню на новий лад".
Що цікаво, моя знайома "співає" її не на самоті, а в чималенькому хорі таких самих "розчарованих", "розгублених", "зневірених", з якими щодня доводиться стикатися не тільки у транспорті й на роботі, але й… увімкнувши телевізор, з екрану якого ці настрої намагаються підтримати учасники строкатих ток-шоу. Теоретично всі в курсі: під час виборчої кампанії використовуються маніпулятивні технології. Але не всі здогадуються, що це – їх частина, тим більше не знають, як практично від них захиститися.
З’ясувати це допоможуть дві історії, про які розповіла, – дитяча і доросла. Вони ніби різні, але мають дещо спільне. І виявити це спільне нам допоможе відкриття, яке в середині ХХ століття зробив видатний американський психотерапевт Ерік Берн. Він зауважив, що людина, хоч би була й похилого віку, в різних ситуаціях може діяти і як Дорослий, і як Дитина, і як Батько (в сенсі Родителя). При чому позиція Батька буває двоякою – виховуючою, турботливою і, на противагу їй, – контролюючою. Достоту як і справжні наші батьки – можуть заохочувати, підтримувати, надихати, щиро піклуватися; а можуть деспотично керувати, придушуючи будь-яку ініціативу, нав’язувати свої погляди, жорстко критикувати, вказувати, знеохочувати. Тож Ерік Берн виокремив у поведінці людей позицію Батька Турботливого й Батька Контролюючого.
Так само двояка, на його погляд, і позиція Дитини, котра, за визначенням Берна, може бути Природною (якій властива щирість, безпосередність, творчий підхід до розв’язання тих чи інших завдань, прагнення до вільного самовираження, дух свободи), але може бути й Дитиною Адаптованою, котра безініціативна, полохлива, схильна до пристосуванства, угодовства, безвідповідальна, пасивна, пливе за течією, чекає на вказівки, завжди знає, звідки вітер віє, відтак вдається до вередувань як засобу досягнення своїх цілей і т.д.
Ну, а сама назва "Дорослий" свідчить за себе. Це позиція, в якій людина поводиться відповідально, зважено, тверезо прогнозує наслідки своїх вчинків і діє з гідністю та повагою як до себе, так і до оточення, здатна робити висновки й визнавати власні помилки, не має потреби підвищувати свою самооцінку за рахунок приниження інших.
Це, звісно, дуже короткий опис основних позицій теорії Берна, але навіть такого, стислого, достатньо, аби зрозуміти, в який спосіб раз на декілька років значна кількість громадян робить вибір, на який потім і нарікає. Скажу одразу: серед вищезгаданих станів немає однозначно хороших чи поганих, і немає людини, яка завжди і всюди поводилася б тільки як Природна Дитина чи виключно як Турботливий Батько – в різних ситуаціях вона може змінювати свої стани. Ви, мабуть, і самі помічали, як це трапляється, коли суворий і жорсткий керівник (Контролюючий Батько) перетворюється вдома на "підкаблучника" (Адаптовану Дитину); коли веселий і безтурботний студент, любитель малювати графіті й ходити в турпоходи (Природна Дитина) несподівано виявляє зрілу громадянську позицію й добровільно стає до лав військових, щоби боронити Батьківщину (Дорослий). Ті, хто намагаються нами маніпулювати, добре знають, що в кожній людині є водночас і Дорослий (якого бажано нейтралізувати, бо зможе дати відсіч), і маленька Дитина (Творчу можна піймати на гачок цікавості до всього нового, яскравого, оригінального; Адаптовану – просто залякати, купити чи пообіцяти перспективу "спокійного" життя, коли за неї все вирішуватимуть і думатимуть інші). Та й Батька можна простимулювати – Турботливому пообіцяти краще майбутнє для тих, ким опікується; й натиснути на важелі амбіцій Контролюючого).
Однак і ті, ким намагаються маніпулювати, за бажання, можуть віднайти за цією ж схемою свої вразливі місця й захиститися від недобросовісних осіб, які апелюють до їх серця, старанно оминаючи головний мозок. Варто тільки неупереджено подивитися на себе самого і свої реакції ніби зі сторони й чужими очима. А для проби можна розпочати з прикладу нашої – тепер уже спільної – "розчарованої" знайомої. Насамперед поміркуймо, про що можуть сигналізувати скарги на "розчарованість"? Адже розчаровуються ті, хто до того був зачарований кимось або чимось. Згадаймо, кому властиві такі "зачаровані" стани? Хто вірить у казки і засмучується, довідавшись, що Дід Мороз – несправжній? Точно, дитина. Отже, людина, котра таке говорить чи відчуває, знаходиться у стані Дитини, в якому неможлива реалістична оцінка подій. Теза "всі вони однакові, й так із того нічого не буде" – визнання своєї безпорадності й незначущості, властивих Адаптованій Дитині, котрій добре втовкмачено: "Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно". Вона сама себе прирікає на поразку, навіть без спроби змінити ситуацію та обстояти своє право на самореалізацію. Що ж означає розгубленість, мовляв, невідомо, за кого голосувати (хоч би у списку й сто кандидатів було)? Пригадайте, у кого і в якому віці є найменше інформації і хто "нічого не знає"? Правильно, дитина. А хто любить усякі брязкальця й тягне рученята до кожної яскравої дурнички та кричить "Дай!"? Теж дитина. Виявляється, їй може бути і 40, і 70 років. А за "цюцю" правитиме гречка з олією чи навіть будь-яка обіцянка (як казав герой фільму "Діамантова рука": "Бабі – квіти, дітям – морозиво"). Та й заяви про небажання виконувати свій громадянський обов’язок і раз на кілька років завдавати собі "клопоту" пройтися на виборчу дільницю також нагадують дитячі вередування "не піду!", "не буду!". Ну, а ви, ясна річ, вмовляйте мене, вмовляйте…
Та чи здатна така особа прийняти мудре й розважливе рішення, з огляду на відповідальність вибору? Так, якщо пригадає ситуації із власного життя, коли діяла як Дорослий, збагачений досвідом Батька. Власне, у нашої знайомої таке трапляється… щодня. Уявіть собі! Річ у тім, що вона дуже переймається налагодженням здорового харчування у сім’ї й вельми прискіпливо обирає кожен продукт. Наприклад, її вибір майонезу ґрунтується на точній інформації про товаровиробника, про відповідність соусу вимогам ДСТУ, про дату виробництва. Вона звертає увагу на умови зберігання майонезу, на всі його складники, на наявність шкідливих «Е-шок». Мало того, цікавиться в Інтернеті відгуками про ту чи іншу торгову марку. Словом, експерт! Зрілий, відповідальний, обізнаний. І варто їй тільки перенести всю послідовність цих дій з дослідження ринку продуктів харчування на вивчення "ринку" політичних пропозицій, як усе стане на свої місця й замість розчарованої і спантеличеної Дитини ми побачимо Дорослого, яким маніпулювати вже непросто.
Звісно, таке відбудеться лише за однієї умови – якщо зрозуміти: цього разу йдеться про вибір значно важливіший, ніж харчі до столу. Бо серед політичних партій зганьблене ім’я – річ небезпечніша, аніж дискредитована торгова марка. І навіть якщо змінюються їх назви – дивіться на адресу "виробничих потужностей".
Ще цікава графа – "виготовлено на замовлення". Чиє? З’ясуйте. Багато інформації можуть дати "складники" – за компонентами багато корисного можна довідатись про ціле, навіть якщо "упаковку" буде змінено. А чи не погано тхне від пропонованого вам політичного "продукту"? Коли так, то чим? Скільки "споживачів" і за яких обставин уже потерпіли? І так далі у вищезазначеній послідовності збирайте інформацію з різних джерел. Причому відстежуйте, коли з позиції Дорослого намагаєтесь скотитися в Дитячу чи закорінитися в менторській Батьківській.
З обережністю мрійте про щасливий випадок (ви ж бо знаєте – фея не прилетить, плачте чи ні). Краще прагматично розраховуйте. Сподівайтеся на власні сили – те, що не влаштовує, доведеться лагодити самим. Не ставайте знову на граблі, бо, навіть перефарбовані в інший колір, вони залишаються граблями. Проаналізуйте на холодну голову свої колишні вчинки, що призвели до прикрого результату. Які з них були хибними? Не виправите – сплачуватимете високу ціну. Якою вона буває, дуже влучно зауважив у телевізійному інтерв’ю один із відомих нині на всю країну волонтерів, розмірковуючи про події 2014 року: "Ми всі винні в тому, що сталося. Ми не ходили голосувати. А коли й голосували, то "по приколу"… Нині він допомагає українським військовим. Від тієї Адаптованої Дитини, про яку згадав, не залишилося й сліду. Тепер він – Дорослий не тільки за паспортом. А ким будете ви?
Наталія Ясинська, практичний психолог
