Недавно Френк П'юселік побував в Івано-Франківську, зустрічався з ветеранами АТО. Він наголошує, що саме зараз є шанс змінити ситуацію і відвернути загрозу. З чим доведеться зіштовхнутися і як треба діяти, П'юселік розповів журналістам.
Роберт Френк П'юселік – спецпризначенець армії США під час війни у В'єтнамі. Один із засновників напрямку нейролінгвістичного програмування (НЛП) та розробник системи реабілітації ветеранів військових конфліктів.
З 1998 року – постійний консультант Корпусу миру. Коуч та тренер для військових із подолання посттравматичного синдрому (ПТСР). Автор книги "Війни реальності" – про "невидимі війни" в душі людини.
З 2002 року живе в Одесі. Від початку війни в Україні консультує військових, проводить семінари і тренінги для ветеранів, волонтерів, психологів та соціальних працівників, які працюють з бійцями. Днями провів інтенсивний тренінг для учасників АТО в Івано-Франківську, де представляв "Програму самоуправління посттравматичним стресовим розладом для військового".
Кришталева куля провидця
В Україні терміново потрібно створювати систему реабілітації військових і вчити ветеранів ставати інструкторами й тренерами для своїх побратимів, які вертаються з війни. Програми від цивільних психологів і соціальних працівників у більшості випадків не працюють.
Коли на війну готують солдата, то вчать людину заходити в стан тварини. В такому стані на повну вмикаються основні інстинкти – людина стає швидкою, сконцентрованою на боротьбі і завданні вижити. Солдата вчать, як робити такі речі, на які у звичайної людини рука не піднімається. Навчання націлене на те, щоби із задоволеного сім'янина виростити вбивцю. Перевести на інший рівень сприйняття світу. З точки зору війської дисципліни, солдат – це підготовлений і навчений убивця. Зрозуміло, чому цивільний психолог не є адекватною допомогою для солдатів.
Перш ніж повернутися додому, бійці повинні пройти спеціальну програму, щоби підготуватися до мирного життя. В Америці після участі у бойових діях солдата ніколи просто з війни не відправляють додому. Він повертається на базу, де проходить реабілітацію та програми адаптації. І тоді вже зустрічається зі сім'єю чи повертається у своє довоєнне середовище. В Україні ветерани з вантажем війни одразу потрапляють додому, де їх такими не готові сприйняти і прийняти.
Ми зараз готуємо тренерів, які будуть навчати психологів роботі з військовими і їхніми сімями. Треба визнати, що військова психологія – це інший світ. Звичайний психолог у військовій справі – він не те що некомпетентний, він може бути небезпечний. Щоби консультувати ветеранів, мало бути розумним психологом. Потрібно мати досвід. Не можна допускати помилок, інакше рано чи пізно хтось знесе тобі голову. І українські психологи до таких ситуацій не готові.
Не готові не лише психологи. Потрібні навчальні програми, які могла би дивитися чи слухати вся країна. Потрібна, як я вже казав, комплексна стратегія і система реабілітації солдатів. Вона має вмикатися впродовж кількох днів, максимум – до місяця часу після повернення для кожного з них. Все це мало би бути створене ще вчора. Що далі відкладати, то гірші можуть бути наслідки. Те, що робиться, робиться дуже повільно і зі страшенним запізненням. Думаю, якщо діяти правильно і швидко, ми зможемо запобігти як мінімум 80% самогубств (після війни у В'єтнамі покінчили з життям 60 тисяч колишніх американських солдатів, тоді як на війні загинули 57 тисяч, – ред). І витратити 10 років на процес відновлення, а не 40, як це було в США. Також ми зможемо зберегти 8 з 10 родин, які в теперішній ситуації приречені зруйнуватися.
У психотерапії є поняття "кришталева куля майбутнього" – у мене таке враження, що переді мною зараз така куля, я дивлюся в неї і бачу проекцію минулого. Це сьомий військовий конфлікт, у якому я консультую. Бачив, які відбуваються катастрофи, коли суспільство не працює з бійцями, що приходять з війни. Зараз все більше українських солдатів повертається додому, і це бомба з годинниковим механізмом. Я бачив багато разів, як подібні "бомби" вибухали.
Але я знаю, що робити, як можна вийти з потенційної катастрофи. І тому запропонував свою допомогу. Окрім тренерів для психологів, ми також готуємо інструкторів для ветеранів. Готувати інструкторів безпосередньо з середовща ветеранів – це найефективніше, що зараз можна зробити. Зробити для того, щоби вони могли брати участь у вирішенні тих проблем, які приходять з війни.
Як повернути воїнам "голови"
Те, що ми робимо, можна назвати так – повертаємо солдатів додому. Колись я сам пережив цей досвід: військові повернули моє тіло додому за декілька днів. Однак я витратив 12 років, щоби повернути додому свою голову.
Система, яку пропоную і використовую, – проста. Ці знання були притаманні древнім войовничим культурам. І ґрунтувалися на такому принципі – воїн не може повернутися до звичайного життя, не пройшовши трансформацію.
Переживши війну, ти вже ніколи не будеш таким, як був. Ні один солдат після війни, навіть відновившись, ніколи не стане собою колишнім. Він змінився. Тоді на що він перетворився? Знайти відповідь означає пройти трансформацію. Відповідь полягає в тому, що воїн стає кращою і сильнішою людиною, ніж був до війни. Перетворюється, професійною мовою, на "людину мудрості".
Ми вважаємо, якщо солдат повертається з потребою виплакати все, що пережив, чи має потребу викричатися, про все, що бачив, то це треба випустити. У присутності людини, яка зможе все це витримати. І допоможе пережити такий стан та вийти з нього. Це має бути інструктор, наставник, який допоможе воїну трансформувати моторошний досвід війни. Допоможе знайти сенс життя, визначити його мету. Проведе шляхом трансформації.
Процес укладений за принципом "рівний – рівному". Боєць, який пережив досвід трансформації, – інструктор, – допомагає трансформуватися тим, хто повертається. Так ти не забуваєш про війну, ти перетворюєш своє знання в ресурс для додаткової сили.
Протягом останніх 20-30 років над цією програмою постійно працює команда висококласних експертів світового рівня. Програма постійно доповнюється і адаптується до нових запитів. Зараз вона є адекватною умовам України.
Українські солдати – потужні люди. Психічно вони сильніші, ніж солдати інших країн, з ними легше працювати, ніж, скажімо, з американськими солдатами. Українські хлопчики не чекають, що їх хтось прийде і врятує. Вони самі знаходять способи витримати, протриматися, вижити. У моєму розумінні загальна свідомість в українських бійців вища, ніж у інших, – вони готові розраховувати на власні сили і брати на себе відповідальність. Вони ментально сильніші.
Особисто мені було би дуже складно брати участь у цій українській війні. Свого часу я провів рік у джунглях – у команді з 12 людей. І весь цей час була підтримка. Якщо мені дуже серйозно щось загрожувало, я міг сказати це в "чорну коробочку" рації, і через 30-40 хвилин приходила допомога. Суттєва допомога. Завжди паралельно зі мною йшло відчуття великої військової потуги і підтримки Америки.
У ваших хлопців такого просто не було, дуже часто і зараз немає. Інша сторона прийшла в Україну підготовленою і озброєною, і це на різних рівнях створює для українських солдатів великий пресинг. Мені особисто було би дуже складно бути в таких умовах, хоч колись ми також дуже часто були на грані смерті. Але вижили. Аспект травми у солдатів, які пройшли війну, неймовірно подібний – незважаючи на те, в яких "гарячих точках" точилися бойові дії.
Трансформація завершується у подружжі
Перша і головна емоція солдата, який повертається з війни, – він радіє, що вижив. І разом із тим відчуває здивування, розгубленість, розчарування, відчуження. Людина вдивляється в соціум і розуміє, що йому не подобається той світ, куди він повернувся. "Я не хочу тут бути, я такого життя не розумію", – так думати і відчувати нормально. І нормально в такому емоційному стані якнайшвидще звертатися до інструктора.
На жаль, не можна повернути всіх. Деякі воїни зруйновані. Є і завжди будуть солдати, які після пережитого ніколи не закінчать свою трансформацію. Є люди, яких психологічно знищує війна. Бачимо такі випадки – тут і зараз. Наша мета – знизити до мінімуму кількість таких невідворотних втрат. Замість того, щоби це був кожен другий, то може бути один зі ста.
Коли програма працює, коли військові проходять трансформацію, їхні родини також стають частиною програми. Групи, лекції, заняття влаштовують для сімей – військових і їхніх дружин – чи окремо для членів родини. Дуже втішно спостерігати за тими випадками, коли родина стає ключем для спільної трансформації подружжя. В родинах з досвідом війни і чоловікові, і дружині, й іншим близьким доводиться проходити свою особисту трансформацію.
Люди в Україні часто не розуміють, що війна робить з родиною військових, особливо з подружжям. Війна безповоротно змінює стосунки в парі. Чоловік для жінки помирає десятки-сотню разів, гине з кожним телефонним дзвінком. Кожний дзвінок, розуміє жінка, може бути його останнім або тим, що принесе найгіршу звістку. Звідси емоції "я не бачу, хто дзвонить, я не хочу бачити, не хочу знати" – і це також нормально. Дружина військового помирає так само десятки-сотню разів – із кожним дзвінком "звідти", із кожним зведенням штабу АТО, з кожною новиною про поранених і полеглих. Без наслідків такі речі не минають – це руйнує жінку. Тому дружина солдата також має проходити процес відновлення, проходити через свою власну серію трансформацій. Коли солдат і його дружина проходять цей процес разом, результат вражає. Обоє знаходять нові сенси і стають сильнішими.
Особиста трансформація "вмикається" врешті у кожного, хто контактує з солдатом.
В цьому сенсі нам всім дуже пощастило, що у нас є військові. Воїн – подарунок для кожного. Він мимоволі стає натхненням для кожної людини, якій пощастить мати з ним розмову. Або подразником – в будь-якому випадку байдужих не залишається. В цьому сенсі воїн – дар для нашої держави. Сподіваюся, ви дозволите мені говорити "наша" про Україну і українців, які мене "всиновили".
Загрози і шанси
Хочете знати, що буде з Україною в найближчий час? Тоді вибачте за погані новини.
Перед нами від 5 до 10 років. Все більше і більше катастрофічних подій, про які ми дізнаємося. Все більше і більше ветеранів, які щось скоїли. Все більше ветеранів у тюрмах. Все більше і більше родин на грані розлучення. Економіка, на яку здійснюється все більший і більший тиск. Ситуація, де країна не може успішно інтегрувати схід, – при спробі інтегрувати Донбас дуже високою залишається ймовірність громадянської війни. Громадянської – в елементарному трактуванні цього поняття. Ймовірний сценарій, коли Україна дійде до повного територіального розколу. При стані розколу країни ЄС не зможуть надавати підтримку. Потім падіння економіки, девальвація гривні. Врешті Україна як єдина держава може перестати існувати. Це той сценарій, на який ми поки що дивимося.
Особисто я і велика кількість професіоналів, міжнародних експертів, що працюють в Україні, роблять все, що можуть, щоби не допустити реалізації цього сценарію. Але він надто добре і довго готувався.
Свого часу Америка також роздирала себе на частини. Після повернення військ із В'єтнаму так само ставалися різні інциденти, розпадалися родини, тюрми були заповнені, компанії закривалися. Але війна прийшла в одну з найсильніших економік світу, й економіка США змогла все це переварити – оплатити. І через якийсь час держава справилася з наслідками. Не маючи такої сильної економіки і при такому сильному тиску не дивно, що Україна роздирає себе на частини. Українська економіка не готова переварити наслідки війни. Загрози істотні й реальні. Наскільки я можу судити, результат якості нашої роботи тотожний виживанню України.
Багато років я спілкуюся і дружу з українськими солдатами і з людьми не військовими. Бачу, що Україна – горда, сильна країна, з неймовірним потенціалом. Є все для майбутнього – вільні, освічені люди, інфраструктура і найкращі ґрунти в світі. Що ще треба зробити – це вибудувати ефективну систему управління країною. І цю проблему також можна було би вирішити у наступні 5-10 років. Лише треба взятися за діло. Товариство, пора братися за діло!..
Записала Наталія Кушніренко