Про що чуєш, коли вперше їдеш до Івано-Франківська? Гарна центральна площа Ринок із старовинною Ратушею, яка вночі буде світитись. "Стометрівка", що нагадує вулицю Дерибасівську в Одесі. П’янкий "Прикарпатський бальзам" та справжня українська гостинність.
Своїх два тижні в місті я вирішила провести в гастрономічних дослідженнях: де й чого смачного можна з’їсти, куди варто йти за атмосферою, а куди – за щедрою порцією. Отже, чесно й суб’єктивно про заклади у Франківську.
Кафе "Мануфактура"
Для першого обіду я обрала невеличке кафе в центрі міста на площі Міцкевича. Його радять переважно туристи, але й місцеві кажуть: "Так, там смачно".
Зовні заклад обіцяє як мінімум ненав’язливу атмосферу та можливість зайняти місце біля великого вікна. Початок непоганий.
Приміщення "Мануфактури" виявляється справді маленьким. Цілу стіну біля входу займає крамничка із різними сувенірами – значками, листівками, кружками тощо. Пізніше я дізнаюсь, що в усіх закладах мережі "23 ресторани" є свої магазинчики із сувенірною продукцією.
В глибині залу – барна стійка, вимощена з каменю та прикрашена дерев’яними деталями. Столиків в закладні приблизно десять, поміститися можуть максимум 40 осіб.
Під час обіду "Мануфактура" наповнюється шумом, спокійними бесідами та дзвоном тарілок. Більшість людей приходить сюди саме заради їжі, адже ціни – не кусаються, а страви дійсно смачні.
Спеціалізується заклад на каві та гофрі. Гофра – це такі гарячі бельгійські вафлі, які подають із солодкою або соленою начинкою. Я обрала солону гофру "Італійську" із сиром Дор блю, помідорами чері, салатним листям та пікантним соусом. Враження від страви повністю відповідали очікуванням – ніжна вафля, яка нагадує тільки-но спечений багет, сир "із характером", соковиті овочі та соус, який все це поєднав.
Також я спробувала грибний суп. Відверто кажучи, нічого особливого. Смачно, гаряче, ароматно. Але замовляти вдруге, мабуть, не стала би.
Мій співбесідник замовив солодку вафлю із грушею та м’ятним соусом – залишився цілком задоволеним.
"Мануфактура", може, і не попадає у самісіньке серце гастрономічного ентузіаста, але залишає приємне враження та відчуття, що гроші на вітер не кинуто.
Плюси / Мінуси: смачна гофра, швидке обслуговування, розташування у центрі міста / може не бути вільного місця, інтер’єр міг би бути кращим.
Читайте також:
Кав’ярня Street Coffee
Мода брати каву із собою потихеньку захоплює не лише великі міста та переважно молодь, але й тих, хто любить ароматний напій чи не уявляє своє життя без "дози" кофеїну.
В Івано-Франківську не так багато місць, де готують якісну та смачну каву, запевняла мене подруга, яка декілька років тому переїхала сюди з Києва. Але, за її словами, іноді можна потрапити на класні місця.
Зранку, поспішаючи на роботу, я забігла в кафе Street Coffee, від якого очікувала а) смачну каву, б) швидко, в) із собою.
Зовні заклад обманює своїх гостей. Ті, хто бував за кордоном, одразу згадують Starbucks. Чому? Дивіться на логотипи:
В місті аж п’ять кав’ярень Street Coffee. Заклад відомий та, зважаючи на кількість відвідувачів, популярний.
Всередині одразу помічаєш велику вітрину із солодощами. Зокрема, зачіпаєшся поглядом за великий (ну ду-у-уже великий) макарон – французьке печиво, яке переважно випікають маленької форми. Далі роздивляєшся десерти – чизкейки, пташине молоко, наполеон, тощо.
Замовляєш каву ("Вам маленьку? Чи середню? Чи велику? Із собою? Сироп?"), питають ваше ім’я (і тут знов привіт, Starbucks) та чекаєш замовлення. Обслуговують швидко.
Що ж до кави, вона смачна. Не супер (так, що аж хочеться пити й пити, повертаючись сюди кожен день), але смачна. Пінка густа та ніжна, не осідає відразу та змушує посміхнутись милим малюнком сердечком.
Та краще не беріть какао. Замовляючи какао із зефірками, я очікувала отримати гарячу чашку напою із білими маршмелоу (або щось на кшталт), але отримала "плаваючі кораблики" рожево-жовтого кольору із зеленою присипкою у вигляді ялинок. Негарно, несмачно, настільки, що я відставила чашку та замовила каву.
Десерти. Я куштувала класичний чизкейк та декілька макароні, в тому числі великої форми. Щодо чизкейку, він мені не сподобався. Бо зазвичай десерт має бути ніжним, схожим трошки на запіканку, трошки на тірамісу. Але в кав’ярні він скоріше нагадував звичайний пиріг або сирник, який постояв в холодильнику декілька днів. А ось макароні мені сподобались. Їх готувати доволі важко (зробити мигдальну муку, безліч разів її просіяти, випікати при певній температурі, намагаючись зробити їх одної форми та розміру), але у Street Coffee все вийшло. Макароні – "лайк"!
Плюси / Мінуси: швидке обслуговування, смачна кава за приємну ціну, зручні стаканчики, парковка для велосипедів / не завжди смачні десерти, дуже людно.
Ресторан Fabbrica
Італійський ресторан Fabbrica із пастою ручної роботи та відкритою кухнею знають по всій Україні. В першу чергу, це заслуга "ревізора" Ольги Фреймут, яка не так давно провела тут інспекцію та рекомендувала заклад всій країні. Крім того, декілька місяців тому заклад був нагороджений престижною премією рестораторів "Соль", що також додає йому вартості.
Мені ресторан сподобався ще до того, як я переступила поріг. Екстер’єр стильний, такий собі вишуканий мінімалізм. Всередині – ще краще. Інтер’єр Fabbrica скоріш за все можна назвати "лофт" – це високі стелі, декоровані трубами, ніби "фабричне приміщення", бездоганні металеві світильники та дерев’яні меблі.
Увагу увесь час привертає відкрита кухня, де декілька поварів готують піцу, пасту, салати. Їх рухи швидкі та злагоджені. І ще – вони посміхаються. А їжа, яку готують із любов’ю, апріорі не може бути поганою.
Меню лаконічне, тому якщо ти знаєш, що хочеш, – без проблем обереш. Салати, супи, десерти та, авжеж, паста й піца. Я заходила в ресторан декілька разів, тому спробувала і тальятелі з білими грибами, і капелані з курячо-грибним мусом та соусом песто, і мальтяльятті з куркою, беконом та овочами. Назви говорили мені не більше, ніж іншим відвідувачам. Я, дійсно, ніколи не чула про "фарфале" або "капелані". Але спробувати було цікаво.
Що ж до смаків, паста мені сподобалась. Якась більше, якась менше. Однак в цілому я була стабільно задоволеною. До того ж значущості стравам додавав той факт, що їх готують із українських продуктів, на живому вогні та не використовують напівфабрикатів.
Псували настрій у закладі час від часу дуже повільні офіціанти. Чи то рука в мене коротка, чи то я така непомітна… Але замовлення не могла зробити майже 15 хвилин та й рахунок чекала стільки ж.
Мені здається, місцеві ставляться до Fabbrica більш прохолодно, ніж туристи. Останні, здається, роблять обід в цьому закладі обов’язковим пунктом мандрівки.
Ще одна фішка закладу – танцювальне шоу, яке влаштовують офіціанти ввечері щоп’ятниці та щосуботи. Я це дійство не побачила, але відео в соціальних мережах приємно вражають.
Fabbrica – це заклад, який начебто обережно зібрали в коробки, машини і перевезли із Києва. Стильно, смачно, по-європейськи. Я навіть засумнівалась, чи захочу йти кудись ще.
Плюси / Мінуси: смачна кухня, стильний інтер’єр, українські продукти, власне виробництво / може не бути вільних місць, повільне обслуговування, ціни вище, ніж в багатьох закладах Франківська.
Читайте також:
Громадський ресторан Urban Space 100
Заклад Urban Space 100 відкрився лише місяць тому. Це кафе має свою "фішку". Його відкрили за кошти "громади": 100 спонсорів вклали по 1 тисячі доларів та стали співзасновниками закладу. Частина прибутку кафе піде на розвиток різних проектів в місті.
Urban Space 100 – це скоріше не заклад для відпочинку (хоча й таким він може бути), а місце, де збираються творчі люди й активісти, які обговорюють спільні проекти, спілкуються та надихаються.
Тут буде дуже комфортно працювати фрілансерам – журналістам, письменникам, дизайнерам та іншим творчим особам. Так, під час одного мого візиту за сусіднім столиком дівчина брала інтерв’ю у якогось художника (він доволі голосно розповідав про свій життєвий шлях), навпроти – іноземець спілкувався із друзями по Skype, а позаду – поет записував свої рими на серветці.
Меню в закладі стисле, мабуть, навіть занадто. Лише два супи, три салати, а також паї (пироги), сендвічі та десерти. Хоча, варто сказати, що з кожним новим приходом сюди щось змінювалось. Наприклад, з’явились окремі обідні пропозиції та ранкове меню.
Також цікавою позицією є засекречена "Страва дня", яка й може втамувати голод в обід. Мені дісталась ніжна качка, приготовлена зі спеціями в білому глінтвейні. На гарнір додали кіноа із родзинками.
Порція щедра, довелось навіть відмовитись від десерту. Смак – дуже пряний та ніжний.
Але є один вже не новий для мене мінус – обслуговування. Коли приходиш зранку і в закладі більше немає людей, офіціант працює швидко, але коли зайнято ще декілька столиків – доводиться чекати хвилин десять просто щоб взяти меню. Хоча офіціанти чемні, спитають, і як вам страва, і збігають до повара уточнити, чи є в блюді коріандр. Але ж дуже повільні!
Urban Space 100 мені нагадав десь із десяток модних київських закладів (якщо не брати до уваги його незвичайну концепцію), де переважно відпочиває небідна молодь, "хіпстери" та творчі особистості. Місцеві ж кажуть, що ціни за мірками Івано-Франківська – не низькі, а чи відповідають вони очікуванням, поки не зрозуміло.
Плюси / Мінуси: комфортний інтер’єр, цікаві лекції, смачні страви, творчі гості / повільне обслуговування, занадто стисле меню, іноді погано працює wi-fi.
Ресторан "Кухня"
У ресторан із такою назвою ідеш із конкретними очікуваннями – смачно поїсти. І знаєте, що очікуєте – те й отримаєте.
Інтер’єр закладу скоріше непомітний, ніж стильний. І начебто все є – дерево, скляні баночки, штучні квіти, але на все це не хочеться звертати уваги. Приємно просто зайняти місце на диванчиках біля великого вікна та обирати, що замовити.
Я замовила грибний крем-суп та домашні вареники із картоплею й соусом з білих грибів. Офіціантка обслуговувала швидко, але ненав’язливо. Страви також принесли вчасно – так, що зрозуміло, суп розігрівали, вершки додавали, вареники не ліпили, але варили для мене.
Зуп виявився дуже смачним. Густий, ситний та свіжий. Домашні вареники також вразили своєю свіжістю, милими завитками та щедрою порцією соусу.
"Кухня" – це дійсно кухня, яка приємно вражає. Тут хочеться провести обідню перерву або повечеряти в колі сім’ї.
З мінусів може назвати хіба що дійсно ніякий інтер’єр, бо, роздивившись навколо за дві хвилини, хочеться дістати книжку та не звертати увагу на оточуючий світ.
Плюси / Мінуси: смачні страви, великі порції, швидке обслуговування / неяскравий інтер’єр.
Грузинський ресторан "Піросмані"
Ті, хто були у Грузі, назавжди запам’ятають колорит цієї країни. Але якщо ви там не були, можна доторкнутись до традицій через національну кухню.
Мені грузинська кухня дуже смакує. Всі ці прянощі, спеції, гострота та смачне м’ясо… Тому один з обідів в Івано-Франківську я провела в грузинському кафе "Піросмані".
Інтер’єр закладу власники намагались прикрасити традиційної грузинською атрибутикою – килимами, національним вбранням, картинами. Однак зробити це дійсно аутентично не вийшло. Тому прикраси скоріше нагадують декор для дешевого грузинського серіалу, ніж для національного закладу.
Та в Грузії не стільки уваги приділяють зовнішньому вигляду, скільки наповненню. З кухнею у "Піросмані" все склалось. Невелике меню дозволяє швидко зробити вибір. Хінкалі (5 грн – одна штучка), хачапурі, харчо та чимало м’ясних страв, в тому числі шашлик.
Я спробувала курячий бульйон "Чихиртма" та хінкалі. Суп мені не сподобався через те, що курка, яка плавала в ньому, була із шкіркою. Виглядало неприємно і їсти не хотілось. Щодо хінкалі, вони були дуже смачні: в міру гострі, ароматні та гарячі, хоча за розміром трішки менші, ніж зазвичай в ресторанах Грузії.
Обслуговування в закладі спокійне та ненав’язливе. Моя подруга, яка замовила телятину під гострим соусом та картоплю, попросила скласти залишки їжі із собою – і їй не відмовили.
До речі, в "Піросмані" є цікава послуга – cork fee. Ви маєте можливість принести у заклад свою пляшку алкоголю та відкрити її до їжі. В деяких київських ресторанах за цю послугу просять від 100 до 500 гривень (в залежності від рівня закладу), в "Піросмані" – лише 40 гривень (та посидіти мінімум на 100 гривень).
Плюси / Мінуси: смачна кухня, щедрі порції, національні страви, які не всюди можна спробувати, доступні ціни, cork fee / інтер’єр "без смаку".
Кав’ярня "Говорить Івано-Франківськ"
Назва закладу одразу ніби натякає: "Тут справжній Івано-Франківськ, зайди та дізнайся про нього все" та нагадує місцевим про часи, коли державна телекомпанія починала свої випуски із голосної фрази "Говорить Івано-Франківськ". Мені ж кав’ярня здалась рідною сестрою львівського закладу "Світ кави", де до кави ставляться із такою самою повагою.
Перед входом у кав’яврню тебе зустрічає пам’ятна табличка: "Тут міг би жити Леонардо да Вінчі". Легкий стьоб змушує посміхнутись та наче трішки розслабляє.
Зсередини пахне кавою, чутно, як голосно мелють зерна, а кольорова гама нагадує чашку капучино – коричневий, шоколадний, пастельно-бежевий. А ще тут на столах можна прочитати короткі легенди про Франківськ, а якщо набридне – взяти свіжу газету та відчути себе інтелігентом.
В меню, очікувано, багато кави. Серед цікавинок – альтернативні методи заварювання. Якщо хто не знає, трішки розповім. "Альтернатива" – в наші дні це тренд кавового світу України. Хоча це доволі старі методи, однак зараз вони активно стають популярними, в першу чергу тому що на ринку стає більше хорошої кави, тому люди прагнуть пробувати інші смаки.
"Альтернативну" каву готують без кавової машини, а використовуючи прості механізми – кемекс, сифон, пуловер, аеропрес та інші. Скуштувати "альтернативу" в Києві вже можна майже в кожній кав’ярні та навіть у непрофільних закладах. Але у регіоні – це скоріше рідкісне явище, яке дуже приємно спостерігати.
Почніть своє знайомство із "альтернативною" кавою із аеропреса. Якщо ви любите американо, він зможе достойно замінити звичний напій.
Так ось, в "Говорить Івано-Франківськ" така кава є. Я пробувала каву у джезві і скажу чесно – мені смакує.
В кав’ярні є традиційні кавові напої – капучино, еспресо, латте, а також десятки видів чаю. До речі, ви можете тут придбати каву або чай із собою. Раджу поспілкуватись із бариста або офіціантом – вони підкажуть, які зерна та якого помелу будуть смакувати вам більше.
З десертів, крім традиційних тортів, еклерів та тартів, тут можна спробувати домашній йогурт із горішками, сухофруктами або сезонними ягодами.
"Говорить Івано-Франківськ" – це тепле, затишне місце, де хочеться пліткувати із подругою, триматись за руки із коханою людиною або читати книжку у комфортній самотності.
Плюси / Мінуси: великий вибір кави, зерна "із собою", затишний інтер’єр, привітне обслуговування / лише солодощі та кава, для повноцінного обіду краще обрати інший заклад.
Паб "Десятка"
Цим закладом я завершила свої гастрономічні пошуки у Франківську. Хоча дізналась я про нього з перших днів перебування в місті. Кажуть, що в закладі дуже смачні страви та дуже великі порції. Що ж, не обманули.
Заклад поділений на дві частини – пивний клуб та бістро. В обідню перерву вільне місце я знайшла лише в бістро в глибині закладу. Інтер’єр світлий, в першу чергу, за рахунок великих вікон та жовтих стін – вони додають світлості приміщенню. Також в закладі багато живих рослин: на стелі, у всіх кутках, на столах.
На вході гостей зустрічає адміністратор, який допомагає знайти вільне місце. Це дуже корисна послуга, адже в перші хвилини губишся і не можеш зрозуміти, де присісти. Однак, знайшовши місце, одразу залишаєшся тет-а-тет із проблемою – обслуговуванням. Після десяти хвилин очікування меню я не втрималась і майже схопила офіціантку за руку із проханням обслужити мене. На що вона мені спокійно відповіла: "Ви тут чекаєте, а там чекають ще довше". Питань більше не виникало.
Однак коли все ж таки замовлення було зроблено, буквально за кілька хвилин на столі з’явились всі страви. Я спробувала банош з бринзою та вареники з сиром та кропом. Мене попередили, що порції тут великі, але, мабуть, я не усвідомлювала – наскільки.
Банош принесли у витонченій мисці із окремо поданою порцією бринзи. На смак страва виявилась дуже смачною. Я пробувала банош лише декілька разів за життя (в Києві, наприклад, в жодному закладі я його просто не бачила), але, скуштувавши його в "Десятці", пожалкувала, що так багато часу втратила.
Щодо вареників, вони не менш смачні. Хоча подача страви трішки здивувала: замість того, щоб подати сметану в окремій посудині, її розмазали по краях. Це виглядало дешево та зовсім не естетично. А ось моїй подрузі пельмені принесли вже правильно – сметана окремо.
Приємним завершенням обіду став рахунок: на двох трішки більше 100 гривень. Такого в Києві і в багатьох інших містах України просто неможливо знайти.
"Десятка" тішить своєю щедрістю та смачною кухнею, а ще живою атмосферою, де вирує життя – хтось голосно спілкується із другом, хтось їсть та одночасно працює на ноутбуці, хтось вже в обідній час випиває у дружній компанії. Приємно відчувати себе частиною цього світу.
Плюси / Мінуси: великі порції, смачні страви, "жива" атмосфера / може не бути вільного місця, офіціанти не завжди уважні.
Дар'я Андреєва, для КУРСу
