В інтерв'ю для КУРСу Ірена Карпа розповіла, як творяться культові вже мульт-"ватники", про реакцію аудиторії і погрози деенерівців.
– Як народилась ідея мультиків? Сама вигадала, чи запропонував телепродакшн, чи спецслужби?:)
Це різні структури, наскільки я розбираюся – редакція "Подробности UA" і весь канал. Ті, хто роблять "Чорне Дзеркало", і запропонували робити мультик. ЦРУ кароче))). В них уже було дві серії в цій стилістиці, а потім чи сценариста цигани вкрали, чи що, не знаю. Шукали нового. Запропонували повний карт-бланш і свободу в неполіткоректності – як тут не погодитися? Варіант персонажа – "ватник". Феномен на той момент для мене не дуже вивчений. От я і приступила до матчастини.
– Що насамперед впало в око, коли ти вивчала матеріал, що вразило з того, що ти про цю породу ще не знала?
То не просто москалі. То ж "вата". Вона всюди водиться. Луркмор поміг, до речі. Мені до їх точності і злоби далеко ще. Першу-другу серію інтуїтивно робила, просто щось ржали з друзями і самі собою з'являлися "бєшенство ваткі" чи "чечетов", що на ничку "штепою" переодягався. Щось почалося в кріслі під час педикюру, і моя майстер потім скрушно зітхала: "Якби твої ноги на момент придумування не були в моїх руках, я б серйозно задумалася про те, що ти куриш". Ну, а вже потім захотілося вивчити російських культурних героїв більш прискіпливо – цього їх розпіареного Моторолу чи одіозних творців "руського міра".
– Мульти надзвичайно саркастичні і жорсткі, без всяких цензурних рамок. Як благопристойне зовні ТБ, редактура сприйняли твій лексикон, подачу?
Ну, сам безпосередній замовник десь такий же чувак, як я чи ти. Це здивувало, бо сподівалася пузатих і пихатих дядьків. А тут всьо якось несподівано вийшло. Я і цензура несумісні. Я і політкоректність, така собі форма сучасного лицемірства, теж. Будь-кому, хто читає мій фейсбук чи мої книги, робиться ясно, яких мультів можна від мене чекати.
Мене редагують хіба тоді, коли злобостьоб зашкалює – так було у випадку з Ватним Моторолою. Тобто на екран вийшла лайт-версія. А так – то ні. Матюки в ефірі можна запікувати, в неті можна не запікувати. Та взагалі, я фанат South Park, а там все в рази нетолерантніше, ніж у нас. Не уявляю, скільки вони платять юристам, аби ті вирішували з позовами від, скажімо, Ватикану чи Голлівуду. Хоча, ймовірно, у Ватикані чи Голлівуді менше заморочених своїм нещасним "его" людей, ніж на наших просторах. Я взагалі про те, щоб було весело, сміх перемагає страх. Значить, сприяє виробітку свободи.
– Я звернув увагу на реакцію політиків у студії, вона була доста комічною, вирячені очі і т. д. – може, так режисура монтувала. А як вони реагували насправді за кадром? Про чиюсь цікаву реакцію відомих ти "звьозд" можеш розказати?
Навряд чи. В студії я теж бачу мульт вперше – мені цікавіша реакція аудиторіі. А монтують уже те, що є. Правда, стрьомно буває, коли якийсь персонаж політсцени, на якого в мене алергія, підбігає з криками "Ірено, ви геніальна!"
– "Ватники"… вони можуть якусь емоцію викликати, крім зло-іронічної, на твою думку?
Та звісно! Співчуття, замилування, захват. Ти ж любиш на морських свинок дивитися, нє?)) Ну, це я так грубо жартую. Ні, насправді я до останнього намагаюся людей зрозуміти і дати їм зрозуміти самих себе. Якщо щось у чомусь дратує – значить, проблема в тобі самому. Хоча малий відсоток реципієнтів, звісно, дійдуть до самоаналізу. Простіше хотіти вбити автора ненависного об'єкта))).
– Ти мене вразила своєю реакцією, якщо направду. Після всього, що вони там творять і творить ця батьківщина "вати", говорити про спробу розуміння… Ти віриш, що ту країну щось нарозумить? Що???
Якщо чесно, то віриться слабо. 30% голосів за "Опозиційний блок" на виборах – яскраве підтвердження того, що доходить до тих регіонів тугувато. Як там було у класика? "Цілувати копита владі, котра нас топче"? Так оце саме той випадок. Маніакальна залежність від упослідженості. Ні тобі бажання свободи, ні розвитку. Сама тяга наїстися. Причому дешевої ковбаси. Скаржитися на життя і нічого не міняти – це так легко. Значно важче рухнути сракою. Як в тій же Західній Україні, коли люди крутяться, як можуть, часто їдучи на заробітки за кордон. А там це засуджується як "работа на буржуя". Ну так, ліпше взагалі не отримувати грошей, горбатячись на місцеву наволоч, бо то ж "пацани сваї". Їх, правда, важко зрозуміти. Ми різні. Надто різні. Я досі не можу усвідомити, навіщо найкращі хлопці з наших земель – Центральна, Західна, Південна, Північна Україна – гинуть за землі тих, кому, власне, й пофіг на те, що відбувається. Для мене це гуманітарна катастрофа. Жодна територія, завод, аеропорт не варті людських життів. Жах в тому, що якщо не боронити ті кордони, Х..ло йтиме далі. Але нічого в нього не вийде. Він на сраку впав від бажання українців боронитися.
– Є така конспірологічна версія, яку почали після Іловайська проговорювати, мовляв, в топку війни кидають найкращих, еліту народу, для того, аби винищити тих, хто може повстати проти влади, коли вона знов забуде за Майдан. Прокоментуй, будь ласка?
Не знаю про конспірологічну теорію, але я це ще на початках казала. Це скидалося на планомірне винищення генофонду. Коли воювати йдуть хоробрі, мужні, розумні, а бидло лишається вдома і розказує, як всім жити. З часів початку АТО бидло сильно активізувалося, принаймні в нас у Києві. Про цю війну можна говорити безкінечно, якби не було так боляче. Волонтерство – чудовий спосіб не зійти з розуму. Буде це допомога пораненим чи тим, хто на фронті, – вибір і можливість кожного. Головне – не сидіти без діла. Але попереду в нас дуже важка і роботозатратна задача: адаптувати в суспільстві всіх цих тисячі молодих ветеранів та інвалідів АТО. Робочі місця, умови, пільги – причому так, аби герої почувалися повноцінними і сильними, без комплексу віктимності, як то було за моєї пам'яті після Афгану.
– Сильно прозвучала історія зі зверненням "міністра культури" так званої ДНР, коли вона висловилась за твій розстріл, за сюжет в мультфільмі, де ти її показала. Страшно не було?
Ні, було смішно. Страшно було в лютому, коли знала, що помогти тим, у кого стріляють на Майдані, я можу хіба як водій чи постачальник.
– Ця історія дуже прошуміла і по російських медіа. Контактували вони з тобою?
З властивою їм поверховою і зовнішньою манерою. Я подякувала москалям, що шлють нам сюди таку кількість феєричних ублюдків і потвор – мені як автору є з чим працювати, не треба нікого вигадувати, як того ж Моторолу. Але то було б весело, аби не було сумно, тому я б не проти, аби всі ті казакі, чечени і срочникі звалили на х.й з нашої землі. Але більше, ніж мультфільм, тих товаришів зачепив мій лист до російського друга: як то, якась укропівка дозволяє собі пожаліти вєлікую рускую нацию за те, що інет по талонах і імпорт заборонили?! І на повному серйозі ведучий питав, чому я вважаю Росію імперією і чому її треба розвалити…
– Про "вишиватників" сценарій не думала написати? Які, на твою думку, основні ознаки цієї популяції?
Дякую за ідею! Це дуже в тєму – дороблю космогонію "ватніка звичайного", переїду на нових персонажів. Головна умова правильного стьобу – усебічність, тут у нас шароварщини завжди ставало, і не доста рвати на пузі вишиванку, аби бути патріотом. Ті, хто крадуть і обманюють найбільше, зручно собі прикриваються Майданом та іншими високими ширмами…
– Скандал з Порєчєнковим – про які тенденції в російській культурі це свідчить?
Ну, війна завжди долбо..бів притягувала. Цей товстопикий не виняток. ХЗ: може, то якийсь відчайдушний крок його продюсера. А взагалі, яка різниця, актор він чи муляр-штукатур. Людина або гівно і боягуз, або ні. Хіба що каску "Преса" воно даремно вдягало. Ну, але за це йому копняків свої ж надають.
– Погрози продовжуються? Хто погрожує і чим?
Та просто всякі орки. На фб в особисте і на ютубі. Вбити, канєшно. Правда, не можуть визначитися: спершу гвалтувати – потім вбити чи навпаки. Милі такі компатріотики, ггг.
– А можеш той текст з лічки скинути з ніком разом?
Ану зараз.
"Сергей Голов: Ты – дура майданута!!! Твой Львов надо переименовать в Хохлоотстойник!!! Слава Великой России!!! Смерть хохлам!!! Ирку Фарион уже замочили. Купи себе гробик и тебя отоварим!!!"
Я блокую таких пасажирів і всіх, хто є спільними друзями. В мене місця бракує для нормальних людей.
– На яку дистанцію ти налаштувалась в історії з мультиками? І чи плануєш видати сценарії друком?
Не знаю, як піде, то ж така штука, ситуативна. Будуть люди дивитися – будемо ще робити. Друком не думала, чесно кажучи. В мене стає поки суто літературних планів. Хіба як коміксом, було б весело.
Розмовляв Іван Красник
