Ця стаття – перша з серії "Олігархи під наглядом" (Oligarch Watch), яку розпочала київська англомовна газета Kyiv Post . КУРС разом з іншими українськими видання бере участь у проекті як партнер. Ми будемо публікувати детальні профілі українських олігархів – Коломойського, Ахметова, Пінчука та інших. А починаємо з головного нинішнього олігарха – Петра Порошенка.
Він – президент України. Він мешкає у розкішному маєтку з власною каплицею у передмісті столиці.
Він заснував Партію регіонів. Його син – депутат. Його бізнес зростає в той час, коли країна намагається подолати глибоку рецесію.
Ні, це не про Віктора Януковича, колишньго президента, який втік з України після того, як снайпери за спинами міліції розстріляли активістів, котрі вимагали очистити владу від клептократії і непотизму майже три роки тому під час Євромайдану.
Це історія про його наступника і нещадного критика, Петра Порошенка.
Але яка між ними різниця?
Олігарх-президент
– Багато в чому вони симетрично, просто-таки дзеркально схожі, – говорить Ігор Луценко, депутат від опозиційної партії "Батьківщина" і колишній активіст Євромайдану.
– Різниця лише у тому, що Порошенко більш чутливий до західних вимог і підтримки Заходу. Але в усьому іншому вони однакові.
Деякі вважають, що Януковича й Порошенка об'єднує бажання монополізувати владу і оточити себе не урядом професіоналів, а радше близьких друзів, бізнес-партнерів та інших поплічників – навіть якщо за ними тягнеться шлейф звинувачень у корупції.
Але на відміну від свого попередника, Порошенко підвладний українському громадянському суспільству. Можливо, саме тому він не побудував централізований авторитарний режим.
Майбутнє України залежить від того, чи не піддасться Порошенко тим спокусам, що й Янукович, чи поступиться вимогам суспільства і покладе край системній клептократії. Від цього ж і залежить, чи залишиться Порошенко в політиці надовго, чи не протримається на своїй посаді й до кінця свого терміну в 2019, як Янукович.
Президент Петро Порошенко на прес-конференції в Києві 3 червня 2016 року. (Kyiv Post/Володимир Петров)
Коли на прес-конференції у червні Порошенка запитали, чим він відрізняється від Януковича, він відповів: "Ви самі бачите різницю".
Янукович побудував Межигір'я і створив "Сім'ю" – режим, при якому країною керувала група наближених до президента клептократів. Роками представляючи інтереси донецьких олігархів, Янукович нарешті посів своє місце серед них.
У Порошенка інша історія: він змінив багаторічний титул олігарха на президента. У нього вже була власна бізнес-імперія, телеканал, політична партія і розкішний будинок.
Наразі Порошенко володіє низкою компаній – починаючи з кондитерської групи Roshen, закінчуючи банками і суднобудівними заводами. Щоб зрозуміти, що керує президентом і як він приймає рішення, варто простежити початок його кар'єри.
Ранні роки
Порошенко народився у СРСР, у містечку Болград Одеської області. Коли майбутній президент навчався у школі, родина переїхала до Бендер, сучасне Придністров'я (самопроголошений анклав на території Молдови).
Знайомі Порошенка говорять, що родина переїхала, тому що батько Петра Порошенка, Олексій, отримав роботу директора Бендерського дослідницько-експериментального ремонтного заводу.
У юності Петро Порошенко мав запальну вдачу. Під час служби в радянській армії у 1984 році його перевели до ракетних військ у Казахстан за бійку з двома іншими призовниками.
У 1982-1989 роках Порошенко вивчав міжнародну економіку в КІМВ (Київський інститут міжнародних відносин), престижному навчальному закладі для дітей радянської партійної еліти. Там Порошенко познайомився з Михеїлом Саакашвілі, який згодом стане президентом Грузії, а відтак – губернатором Одеської області.
Як відомо, Порошенко був залучений до сімейного бізнесу з кінця 80-х, але жодних деталей ані він, ані його родичі не розкривають. Його старший брат, Михайло Порошенко, трагічно загинув у 1997 році, однак про те, як це сталося, родина відмовляється говорити.
В офіційній біографії Порошенка на сайті президента його кар'єра в бізнесі обмежується 1993-1998 роками, коли він очолював холдинг Укрпромінвест.
Однак насправді він ніколи не переставав бути бізнесменом, переводячи своїх армійських друзів у бізнес-партнери. Опісля – вже у політиці – він став роздавати тим же друзям найвищі державні посади.
– Проблема Порошенка у тому, що він бізнесмен з 90-х, тому він нікому не довіряє, – говорить політолог Віталій Бала, який навчався з Порошенком в університеті.
Дружина Порошенка – Марина – родом із Липецька, де згодом Порошенко придбав кондитерську фабрику. Її батько Анатолій Переведенцев був заступником міністра охорони здоров'я УРСР.
Перебіжчик
Порошенко прийшов у політику в час президентства Леоніда Кучми і значно перейняв його стиль поведінки, говорить Сергій Лещенко, депутат Блоку Петра Порошенка і його нищівний критик.
За словами Лещенка, так само, як свого часу Кучма, Порошенко любить одночасно розробляти кілька сценаріїв і балансувати між кількома бізнес-політичними кланами.
Однак на відміну від Януковича, який притримувався більш-менш однакової політичної позиції, Порошенко неодноразово змінював ідеологію і обіймав посади за різних урядів. Після того як він підтримав Віктора Ющенка під час Помаранчевої Революції у 2004 році, яка не дала можливості Віктору Януковичу прийти до влади, Порошенко згодом посів пост міністра економіки вже за президента Януковича.
Критики закидають йому надмірний конформізм, додаючи при цьому, що він завжди опинявся на боці переможців.
Порошенко розпочав свій політичний шлях у 1998 році, вступивши у впливову на той час Соціал-демократичну партію (об'єднану). Лідером партії був Віктор Медведчук, який згодом очолив адміністрацію президента Кучми, а також є близьким другом російського президента Володимира Путіна. В цьому ж році Порошенко вперше пройшов у парламент від цієї партії.
Через два роки він залишив партію Медведчука, щоб створити власну партію "Солідарність". У 2000 році "Солідарність" увійшла до складу Партії регіонів, яка згодом стане партією Януковича. За іронією, Порошенко став одним зі співзасновників партії, з якою згодом буде вести запеклу боротьбу.
У 2001 році Порошенко перекинувся у політичний табір "Нашої України", партії свого кума Ющенка, яка була в опозиції як до Кучми, так і до Януковича. Порошенко також був хресним батьком доньок-близнючок Ющенка.
У 2005 році, після двох років роботи депутатом у таборі Ющенка, Порошенко очолив Раду національної безпеки і оборони. З 2007 до 2012 року він був на чолі наглядової ради Національного банку України. У 2009-2010 роках Порошенко був міністром закордонних справ.
Але в 2012 році Порошенко знову змінює сторони і очолює – за призначенням президента Януковича – міністерство економіки і торгівлі. На цій посаді він, однак, протримався менше року.
Політолог Кость Бондаренко вважає, що Порошенко будував гарні взаємовідносини з усіма урядами завдяки своїй натурі бізнесмена.
– Великий бізнес не може бути в опозиції до влади, оскільки тоді він втратить прибуток, – вважає експерт. – Схоже відбувається в Європі – коли нова політична сила приходить до влади, бізнес поступово переорієнтовується на неї. А Порошенко в першу чергу все ще бізнесмен.
Шлях до президентства
Незважаючи на роботу в уряді Януковича, Порошенко взяв участь у Євромайдані, революції, яка закінчилася втечею екс-президента 22 лютого 2014 року.
На той час Порошенка знали як прозахідного депутата, бізнес котрого постраждав унаслідок російської заборони на імпорт кондитерських виробів з України.
І якщо Янукович часто ніяковів, спілкуючись із пересічними людьми, що видавало у ньому пострадянського бюрократа, Порошенко не боявся публічних виступів. Він раптово з'явився перед розгніваними активістами 1 грудня 2013 року біля Адміністрації президента, намагаючись відмовити радикально налаштованих молодиків від сутичок із міліцією. Це не допомогло, однак тоді Порошенко запам'ятався багатьом як рішучий і сміливий політик.
Його політичний рейтинг почав поступово зростати, що через чотири місяці дозволило йому виграти позачергові президентські вибори у першому турі з рекордним для України рейтингом у 55%. Саме тоді українці поспішали обрати лідера країни, яка вже потерпала від російської агресії.
– Якісна освіта, гнучкий розум і швидка реакція допомогли Порошенку скористатись моментом, – вважає Василь Горбаль, колишній депутат Партії регіонів і екс-банкір, який навчався в університеті разом із теперішнім президентом. – Ні для кого не було таємницею, що він вів переговори з різними сторонами (під час Євромайдану)… Ймовірніше, саме тому він мав більше інформації, аніж інші його колеги, міг швидше аналізувати і приймати рішення.
Віч-на-віч з ворогами
Порошенко зміг протестувати свої навички дипломатії ще до обрання президентом, коли 28 лютого 2014 року він приїхав у Крим для переговорів з місцевою владою, намагаючись схилити їх до діалогу з Києвом.
Жодної зустрічі, однак, не відбулося, і згодом Порошенко згадував, що йому запропонували зустрітися у банному комплексі під Сімферополем, однак цю пропозицію він відхилив. Опісля розгніваний натовп накинувся на нього біля будинку Кримського парламенту, скандуючи "Росія" і "Геть із Криму".
24 квітня того ж року Порошенко здійснив ще ризикованіший візит у Луганськ, який на той час вже був захоплений проросійськими сепаратистами. В аеропорту міста Порошенку довелось разом з командою прориватися через сотні проросійсько налаштованих мешканців.
Але не лише сміливість і заповзятість допомогли Порошенку стати президентом. Олігарх Дмитро Фірташ заявляв, що він також посприяв.
Під час судового засідання щодо можливої екстрадиції в США через хабарництво Фірташ повідомив, що у квітні 2015 року зустрічався у Відні з Порошенком і Віталієм Кличком, якому багато екзит-полів пророкували перемогу на президентських перегонах у 2013-2014. Фірташ заявив, що він тоді переконав Кличка відмовитися від президентських амбіцій на користь Порошенка.
– Головне – це те, що ми отримали те, чого хотіли: Порошенко – президент, а Кличко став мером Києва, – сказав Фірташ на суді.
Порошенко і Кличко підтвердили, що зустрічалися з Фірташем, але заперечили, що олігарх вплинув на їхні політичні рішення.
І хоча Євромайдан допоміг Порошенку прийти до влади, він не поспішає очищати уряд від колишніх прибічників Януковича. Замість цього Порошенко "використовує рудименти епохи Януковича у Центральній виборчій комісії і Верховному Суді", – зазначає Лещенко.
Управлінський стиль Порошенка
Як і Янукович, Порошенко схильний не довіряти нікому, окрім вузького кола прибічників. І навіть більше, він очікує від них готовності працювати у звичному для нього режимі.
Борис Ложкін, глава адміністрації Порошенка, у своїй книзі "Четверта республіка" так описує розклад президента: "Ми працюємо 15-16 годин на добу. Робочий день приблизно такий: я в офісі близько 10:00-10:30. Ми йдемо додому близько 2-ї ночі… Ми завжди працюємо в суботу. Ми майже завжди працюємо в неділю".
Трудолюб, сова, людина, якій потрібно все тримати під особистим контролем і яка останніми роками хворіє на цукровий діабет, – так описують Порошенка ті, хто добре його знає.
У президента також відзначають хорошу англійську, дипломатичні здібності, жорсткість у переговорах, мужність і уміння використати потрібний момент. Кожна із цих якостей допомогла йому прийти до влади.
Критики зазначають, що управлінському стилю Порошенка притаманні авторитарні нотки –впізнавана риса попередника. І Порошенку, і Януковичу закидали використання Генпрокуратури для переслідування політичних опонентів і тиску на депутатів.
Віталій Шабунін, голова правління Центру Протидії Корупції, виступає під час акції за призначення незалежного Генерального прокурора 28 березня 2016 року. (Kyiv Post/Володимир Петров)
Масштаб авторитарних нахилів і репресій у Порошенка все ж менший, ніж у Януковича, за словами аналітиків. Вони, однак, відзначають схильність нинішнього президента чинити опір реформам, наприклад створення перешкод для формування незалежних і ефективних судової системи і прокуратури.
Прихильники Порошенка в Генпрокуратурі ініціювали декілька розслідувань проти тих, хто відкрито заявляв про корупцію серед прокурорів, зокрема проти екс-заступників генпрокурора Давіда Сакварелідзе і Віталія Каська.
Люди, які працювали і з Порошенком, і з Януковичем, визнають, що вони абсолютно різні в роботі. У той час як Порошенко схильний до конструктивних дискусій, Янукович "міг раптово зануритися у [недоречні] спогади… і почати розмову про теніс чи щось таке", – згадує Горбаль, колишній депутат Партії регіонів і губернатор Львівської області часів Януковича.
Горбаль також зазначає, що Блок Петра Порошенка, пропрезидентська й найбільша фракція українського парламенту, до якої входять активісти і колишні журналісти, які критикують президента, більш ліберальні, ніж свого часу Партія регіонів Януковича.
– У фракції Партії регіонів голосувати не так, як вся фракція, було подією, у той час як у Блоку Петра Порошенка це схоже на правило, – говорить Горбаль. – Я можу нарахувати лише кілька випадків, коли депутати Януковича голосували не так.
За словами Горбаля, "за часів Януковича система прийняття рішень була набагато менш гнучкою".
– Янукович міг авторитарно контролювати країну, Порошенко не може цього робити, – вважає політолог Бала. – Люди по-іншому себе ідентифікують. Революція гідності, війна і безліч інших факторів не дозволяють Порошенку бути таким, як Янукович.
У той час коли Янукович ігнорував вимоги звільнити свого політичного суперника Юлію Тимошенко із в'язниці, Порошенко більш чутливий до тиску Заходу і впливу громадянського суспільства. Після двох років президентства він звільнив колишнього Генпрокурора Віктора Шокіна під тиском суспільства.
На відміну від Януковича, Порошенко цінує свою репутацію на Заході.
Проблеми зі звітністю
Як і Янукович, Порошенко має проблеми зі звітністю і прозорістю. Зокрема, деякі з них проявились 3 квітня після публікації документів, які підтверджували, що у Порошенка є незадекларована офшорна компанія на Британських Віргінських островах. Ця публікація була частиною Панамських Паперів (Panama Papers), витоку конфіденційної інформації консалтингової компанії в Панамі Mossack Fonseca.
Критики стверджують, що рішення Порошенка не декларувати компанію є порушенням закону і свідчить про наміри оптимізувати податки чи ухилитися від їх сплати. Порошенко відкидає звинувачення і наголошує, що він передав свої активи в управління "сліпому трасту". Цю заяву підтвердили цьогоріч у Rothschild Wealth Management & Trust.
Ще один імовірний конфлікт інтересів полягає у тому, що Порошенкові належить 5-й канал, один з найбільших телеканалів країни. Активісти й журналісти неодноразово критикували президента за небажання продати канал.
Порошенко часто звертається до підприємців із проханням чесно сплачувати податки. У той же час колишні журналісти його телеканалу стверджують, що частина зарплат була "сіра", що робиться для мінімізації податків чи ухилення від них.
За словами журналістки Христини Бондаренко, яка раніше працювала на 5-му, керівництво телеканалу говорило співробітникам, що компанія не хоче підтримувати податками корумповану владу.
Журналісти отримували дві банківські картки, випущені банком International Investment Bank, одним із власників котрого є сам Порошенко.
– На одній картці офіційна зарплата, мінімальна, – говорить Бондаренко. – Друга картка для тіньової зарплати.
За її словами, син Порошенка Олексій ввів систему суворих штрафів для журналістів за порушення, які списуватись з "тіньової" картки.
– Одного разу мене оштрафували на 3000 грн, іншого разу – на 2000, – згадує Бондаренко. – Довести, що тебе оштрафували, було неможливо.
Олексій Порошенко заявив, що жодних рішень на каналі не приймав, оскільки займав посаду консультанта, пов'язану з питаннями економії.
Ще декілька журналістів телеканалу підтвердили тіньові зарплати.
Головний редактор 5-го каналу Володимир Мжельський сказав Kyiv Post, що він не збирається коментувати плітки.
Межигір'я Порошенка
Ще одна паралель з Януковичем – розкішна резиденція Порошенка, яку за свою екстравагантність порівнюють з маєтком Януковича – Межигір'ям.
Команда екс-журналіста і депутата Ігоря Луценка в жовтні 2015 року показала будинок Порошенка за допомогою дрона. На території розміщується будинок, схожий на Білий Дім у Вашингтоні, два менші будинки і навіть каплиця. Загальна площа будинків перевищує 1300 квадратних метрів, за даними державного реєстру нерухомості.
Порошенкові також належить земельна ділянка площею 3,3 гектара неподалік. У серпні 2015 Порошенко взяв у лізинг ще 0,7 гектарів землі на березі Дніпра поряд зі своєю резиденцією. Договір про лізинг був складений до 2064 року за $1000 на рік. Згідно з українським законодавством, купувати землю на березі річок і моря заборонено.
Луценко вважає, що ціна лізингу як мінімум у 100 разів нижча ринкової.
– Ця земля повинна бути доступна кожному, але він обмежив доступ до неї, – каже він. – Ми тут можемо проводити паралелі з Межигір'ям.
Згідно з державним реєстром нерухомості, Порошенко володіє ще й ділянкою площею 0,5 гектарів на Печерську – елітному районі Києва. Ця земля – частина території фортеці XVIII століття, яка охороняється державою. Радіо Свобода у 2014 році повідомляло, що Порошенко розпочав будівництво на цій ділянці, порушуючи закон про охорону культурної спадщини.
Сірий кардинал Порошенка
І Порошенко, і Янукович схильні роздавати ключові посади близьким соратникам. У команді Порошенка багато його бізнес-партнерів, причому деяких з них, як і свого часу членів команди Януковича, звинувачують в корупції.
"Сірим кардиналом" Януковича був його син Олександр, якого, поряд з іншими соратниками батька, звинувачували у великомасштабних корупційних схемах і незаконному привласненні бюджетних грошей.
У Порошенка теж є "сірий кардинал", Ігор Кононенко, заступник голови фракції Блок Петра Порошенка і права рука президента. Кононенко та Порошенко, співвласники банку International Investment Bank, знайомі вже 30 років – з часів служби в радянській армії. Вони настільки близькі, що, за словами Лещенка, Порошенко просив його не писати про Кононенка, тому що він "член його сім'ї".
А ось стиль управління Кононенка як одного з лідерів пропрезидентської фракції відрізняється від стилю управління, характерного для Партії регіонів. По-перше, у партії Януковича була набагато більш авторитарна і централізована структура. По-друге, на відміну від Януковича і його поплічників, Кононенко не розставляє на ключові позиції своїх друзів, каже Лещенко. За його словами, Кононенко вибудував у партії систему управління, схожу на підприємницьку, і делегує ті чи інші обов'язки людям, які не є його друзями або родичами.
Одним із довірених осіб Кононенка є Олександр Грановський, також депутат пропрезидентської фракції.
– Кононенко – людина президента, а Грановський – людина Кононенка. Це матрьошка у матрьошці, – каже Лещенко.
Депутатів Ігоря Кононенка (зліва) і Олександра Грановського (справа) вважають сірими кардиналами Порошенка. (Kyiv Post/Костянтин Чернічкін)
Кононенко і Грановський відкидають всі звинувачення у корупції. Наприклад, їх звинувачують у збагаченні за рахунок державних підприємств через призначення на керівні посади "своїх" людей. Вони стверджують, що це не так.
Одна зі схем, про яку говорять критики, пов'язана з договором, який був укладений у жовтні між Одеським припортовим заводом і маловідомою австрійською компанією Antra. Згідно з контрактом, Antra постачає натуральний газ заводу в обмін на аміак та інші добрива.
Колишній заступник генерального прокурора Давід Сакварелідзе, який розслідував цю схему, стверджує, що завод постачав добрива компанії Antra за зниженими, порівнюючи з ринковими, цінами, таким чином позбавляючи себе прибутку.
Ольга Ткаченко, до недавнього член виконавчої ради заводу, раніше працювала помічницею Грановського і була виконавчим директором торгового центру Sky Mall, який йому належить. Губернатор Одеської області Михеїл Саакашвілі у грудні заявляв, що Ткаченко може бути пов'язана з депутатами Блоку Петра Порошенка.
"Наші гроші", програма журналістських розслідувань, повідомила 19 травня, що суд заборонив Національному антикорупційному бюро запитувати доступ до повідомлень у програмі Viber, які надсилала Ткаченко.
Черговий корупційний скандал, в якому фігурував Кононенко, розгорівся в лютому, коли Айварас Абромавічус, котрий займав на той час посаду міністра економіки, сказав, що Кононенко був "зацікавлений" в держкомпанії Укрхімтрансаміак і намагався протиснути свого протеже на посаду гендиректора підприємства.
За словами Абромавічуса, Кононенко також намагався призначити своїх людей в державний центр моніторингу зовнішніх ринків Держзовнішінформ, підприємство порошкової металургії і в Національне агентство з акредитації.
Кононенко наполягав і на тому, щоб його протеже Андрій Пасішник отримав посаду заступника міністра економіки, розповідав Абромавічус.
У березні Національне антикорупційне бюро висунуло підозру Пасішнику, звинувачуючи його в незаконному втручанні в роботу чиновників. Справа Пасішника була направлена до суду 25 квітня.
Генпрокуратура у квітні заявила, що не знайшла жодних доказів, що підтверджують звинувачення Абромавічуса проти Кононенка.
Активісти у масках, що зображають Порошенка і екс-генпрокурора Шокіна, "зливають" у бутафорний туалет кримінальні справи під час акції 17 червня 2015 років. (Kyiv Post/Володимир Петров)
Така позиція прокуратури дала підстави багатьом вважати, що вона прикриває Кононенка. Відсторонений від обов'язків заступника голови фракції, Кононенко був відновлений на посаді 12 травня.
Справа Укрпромінвесту
Британський журналіст Грехем Стек і колишній голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко минулого жовтня також звинувачували Кононенка в розкраданні державних коштів. Схема, про яку йдеться, передбачала переказ коштів із Укрпромінвесту, групи, заснованої Кононенком і Порошенком, на Британські Віргінські острови через офшорні компанії Intraco Management Ltd та Ernion.
Згідно з документами, які опублікував Стек, Дар'я, донька Кононенка, отримала гроші від Intraco Management Ltd. Витік інформації у панамській юридичній фірмі Mossack Fonseca показав, що Intraco належить Сергію Зайцеву, заступнику виконавчого директора компанії Roshen.
Блогер Денис Казанський опублікував документи, у яких йдеться, що Intraco сплачувала за навчання Дар'ї Кононенко, її відпочинок за кордоном, а також чартерні перельоти Порошенка.
Грановського і його партнера Андрія Адамовського також звинувачували в тому, що вони незаконно відібрали київський торговий центр Sky Mall у естонського бізнесмена Гіллара Тедера. Лондонський суд у травні прийняв рішення на користь Тедера і зобов'язав передати комплекс його фірмі Arricano Real Estate.
Відповідно до протоколів судових засідань, Грановський підтвердив на суді, що отримав готівкою $700,000 від своїх партнерів на Британських Віргінських островах. У декларації немає згадки про ці гроші.
Корпоративна сім'я
Борис Ложкін, глава адміністрації Порошенка, – його колишній бізнес-партнер. Разом із Порошенком вони придбали медіахолдинг KP Media, до якого колись належав Kyiv Post, англомовна газета, заснована американцем Джедом Санденом у 1995 році.
За деякими версіями, Ложкін виступає медіатором, котрий налагоджує стосунки з олігархами, зокрема з Ринатом Ахметовим, Сергієм Льовочкіним та Ігорем Коломойським.
Ложкін намагався подавати себе як реформатора, адже, за його словами, це була ідея Ложкіна запросити грузинських реформаторів в Україну.
Борис Ложкін і Петро Порошенко (paparazzi.com.ua)
Репутацію Ложкіна затьмарює корупційний скандал. У 2013 році компанія International Holdings Ltd, зареєстрована на Британських Віргінських островах і яка належить Ложкіну, продала його медіахолдинг UMH мільйонеру Сергію Курченку, соратнику Януковича, за $315 мільйонів. Жодна українська декларація Ложкіна не містить інформації про цю суму. Окрім цього, невідомо, чи він сплачував податки від цієї угоди в Україні.
Австрійська влада у 2014 році порушила справу про відмивання грошей опісля факту продажу. Але через рік – у квітні 2015 року – Deutsche Welle повідомила, посилаючись на австрійську прокуратуру, що справу закрили через неспроможність Генпрокуратури України надати інформацію по справі.
– Шокін не хотів розслідувати цю кримінальну справу, – написав Лещенко у своєму блозі у квітні. – Ось де справжній офшор-гейт, який прикривають кишеньковим генпрокурором президента.
Інша одіозна особистість, пов'язана з бізнесом Порошенка, – олігарх із Запоріжжя Костянтин Григоришин, який ще донедавна був громадянином Росії. Він володіє низкою компаній в Україні. Григоришину, який буцімто цьогоріч отримав українське громадянство, належав Севастопольський морський завод. Він також володіє підприємством "Київ", котрому належить 6,4 гектари землі в центрі української столиці.
Наближені джерела говорять, що Григоришин боровся з Ложкіним і колишнім прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком за вплив на державні компанії. Його називають ще одним сірим кардиналом Порошенка.
Григоришин також опинився в епіцентрі корупційного скандалу. Так, у 2015 році Державна компанія Укренерго оголосила про плани купити трансформаторів на суму більш ніж 500 млн грн фірми у Запоріжтрансформатор, що належить Григоришину. Трансформатори компанії Григоришина коштували на 72,6% дорожче, ніж запропоновані німецькими інженерами з Siemens.
Міністра інформаційної політики Юрія Стеця, який раніше працював головним продюсером на 5-му каналі, також пов'язує бізнес з Порошенком, так само, як і главу Національного банку Валерію Гонтареву. Вона була однією зі співзасновників банку ICU, що управляє активами президента.
Гонтареву, як і Порошенка, не оминула увага Панамських Паперів. Опубліковані документи засвідчили, що перш ніж очолити головний банк України, вона співпрацювала з вищим керівництвом російського ВТБ банку. Сама Гонтарева будь-які подібні зв'язки відкидає, а критики називають подібну співпрацю потенційним конфліктом інтересів.
Ніна Южаніна, депутат Блоку Петра Порошенка і ймовірний кандидат на посаду глави Державної фіскальної служби, була виконавчим директором компанії Express-Inform, однією із фірм-засновників 5-го каналу. Южаніна також працювала в аудиторській компанії European Auditing Group, яка проводила аудит для бізнесу Порошенка.
Колишній працівник компанії Roshen Дмитро Вовк зараз очолює Національну комісію, яка регулює сферу енергетики і комунальних послуг.
Костянтин Ворушилін, директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виплатив майже три мільярди доларів громадянам України, які втратили свої вклади у неплатоспроможних банках, також мав справу з Порошенком. Раніше він працював у таких компаніях президента, як Міжнародний інвестиційний банк, корпорації "Богдан" і банк "Мрія", що наразі належить російському ВТБ банку. Він заперечує будь-який конфлікт інтересів.
Політична сім'я
А втім, не всі в команді Порошенка його колишні чи нинішні бізнес-партнери. Деякі з них – політики з Вінниці, колиски політичної і підприємницької кар'єри Порошенка.
На посаді президента Янукович призначив свого земляка Миколу Азарова прем'єр-міністром, тоді як протеже Порошенка – колишній спікер Верховної Ради Володимир Гройсман – очолив уряд 14 квітня.
З 2006 до 2014 року Гройсман був мером Вінниці.
Порошенко вітає щойно призначеного прем’єр-міністра Володимира Гройсмана у ВРУ 4 квітня 2016 року. (Kyiv Post/Володимир Петров)
Перебравшись до Києва, Гройсман привіз із собою команду союзників, яких називають "вінницьким кланом". До нього належать віце-прем'єр Володимир Кістіон, міністр Кабінету Міністрів Олександр Саєнко і міністр соціальної політики Андрій Рева. Так званий вінницький клан порівнюють із донецьким кланом Януковича, хоча їх розміри і вплив дуже відрізняються.
Донецькі "підлеглі" Януковича взяли під контроль всі гілки влади і економіки. Натомість вінницький клан набагато скромніший.
– Для того, щоб порахувати членів вінницького клану, достатньо пальців на двох руках, – говорить Лещенко. – Для клану Януковича не вистачило б пальців на руках і ногах.
Ще один протеже Порошенка, Віктор Шокін, був генпрокурором у 2015-2016 роках. Лещенко говорить, що Порошенко вважає Шокіна "членом сім'ї".
Це одна з причин, чому Порошенко так довго відмовлявся звільнити Шокіна, незважаючи на тиск з боку громадських активістів і Заходу. Шокіну закидали нездатність довести хоч одну серйозну справу корумпованого чиновника до суду і саботаж реформи прокуратури.
Коли Шокін насамкінець пішов з посади, Порошенко віддав її іншому близькому союзнику, колишньому голові його фракції у парламенті Юрію Луценку. Луценко і Порошенко пов'язані ще з часів, коли вони обидва входили в оточення тодішнього президента Віктора Ющенка. Порошенко був секретарем Ради національної безпеки і оборони, а Луценко був міністром внутрішніх справ.
Другий Янукович?
І все ж, наскільки Порошенко відрізняється від Януковича?
Власне, президенти разом зі своїм найближчим оточенням суттєво відрізняються. Однак вони обидва суттєво відхилилися від курсу вимог, висунутих суспільством.
– Будь-який президент буде більш відкритим, порівняно з Януковичем, бо він був політичним тиранозавром, що помилково прийшов до влади у XXI сторіччі, і главою кримінального угруповання, яке займалось злочинністю останні 20 років, – говорить Лещенко. – Однак суспільству все ще потрібен сучасніший, більш прозорий і чесний політик [ніж Порошенко].
Опитування підтверджують слова Лещенка. Так, Соціологічна група "Рейтинг" у серпні місяці опублікувала результати дослідження, за якими Порошенко посів третє місце в президентському рейтингу (після Юлії Тимошенко і Юрія Бойка). Рівень підтримки Порошенка складає 6,4% – саме стільки українців проголосували б за нинішнього президента, якби вибори відбулися найближчим часом.
Микола Томенко, колишній депутат пропрезидентської фракції, говорить, що "у Порошенка дві проблеми: жадібність і недовіра".
– Він жадібний у тому сенсі, що розглядає кожну державну програму як власний бізнес-проект і хоче призначити туди соратника, який би контролював все, тому що він упевнений у тому, що всі інші будуть красти, – сказав він у травні новинному ресурсу Liga.net.
– Його недовіра проявляється в тому, що, окрім як членів свого близького оточення, він не бачить жодного, з ким можна було б працювати… Для Порошенка Україна – лише збільшена копія Roshen.
Томенко змінював своє ставлення до Порошенка кількаразово. У 2005 він звинувачував його та інших соратників тоді ще президента Ющенка у корупції, а у 2014 він підтримав Порошенка у президентській кампанії. Через рік він вийшов з фракції Блоку Порошенка і втратив депутатський мандат у лютому.
– Коли я підтримував його під час виборів, я думав, що бізнесмен Порошенко може стати державником Порошенком, – сказав він. – Але цього не сталось.
Автори: Олег Сухов, Оксана Гриценко, Альона Жук
Проект підготований в рамках програми Objective проекту MYMEDIA, створеного за підтримки уряду Данії.
