Автор відвідав Крим 4-8 січня 2015 року, побувавши в містах Джанкой, Сімферополь і Ялта. Він багато спостерігав та спілкувався, аби відчути життя на окупованому Росією півострові й спробувати зрозуміти його мешканців. Автор намагався сприймати все без емоцій та діяти згідно з порадою Стефена Кові: "Спочатку прагніть почути, потім – бути почутими".
Після припинення залізничного сполучення доїхати в Крим з материкової України непросто. Від станції Новоолексіївка Херсонської області до Джанкоя чи Сімферополя треба діставатися з кількома пересадками – таксі, попутками або нерегулярними автобусами. Шлях від Херсонщини до Сімферополя зараз коштує в середньому 350 грн. Тобто вартість проїзду з Києва до Криму зросла на 150-200%, або й більше.
В Крим можна їхати з внутрішнім або закордонним паспортом України. При в'їзді треба заповнювати російську міграційну картку, в якій зазначити мету і тривалість візиту. Паспортний і митний контроль відбувається і з українського боку, подібно як на державному кордоні.
Якщо з попутним транспортом через "кордон" не щастить, подорожнім доводиться пішки переходити трьохкілометрову ділянку дороги між українським і російським контролем. Місцевість дуже холодна і вітряна, навколо на десятки кілометрів – затока Сиваш.
Переважна більшість людей, які перетинали кордон зі мною 4 і 8 січня, – українські громадяни, що мешкають на материковій частині. Причини поїздок майже у всіх приватні – як правило, родинні справи. Люди цілком різні – подружні пари, старші жіночки і бабусі, сім'ї з дітьми, студенти. Тих, хто їде в Крим на відпочинок, побачити не вдалося. Так само як прокремлівських мандрівників. Виглядає, що скасування поїздів вдарило в першу чергу по цілком проукраїнських наших громадянах.
Щоденне життя в Криму йде спокійно. Для пересічного кримчанина мало що змінилося, крім валюти і номерів мобільних телефонів. Гривні до оплати не приймаються, їх можна обміняти в обмінних пунктах за курсом 3 карбованці.
В супермаркетах є широкий вибір всього, порожніх полиць немає. Багато товарів українського виробництва, в т. ч. молочні продукти, пиво, горілка, соки, консерви, овочі, товари гігієни, школярські зошити і так далі. На сусідніх полицях стоять пляшки кримського вина під українськими і російськими акцизними марками. На одних пише, що вироблено в Україні, на інших – в Росії.
Санкцій ЄС і США в Криму не відчувають і не бояться. Жити без банківських карток вони звикли протягом весни і літа, коли українські банки одномоментно згорнули свою діяльність. Ходять чутки, що деяким кримчанам з російським громадянством вже вдалося одержати Шенгенські візи в Москві. Єдиний помітний прояв санкцій – закриті McDonalds, та й то не ясно, чи це пов'язано з санкціями.
Моя спроба розрахуватись в ялтинському супермаркеті карткою Visa була неуспішною – термінал дав відмову. На заміну Росія активно впроваджує власну систему банківських карток. Вона називається "Про100", і на картках ім'я власника пишеться кирилицею.
Електрику в Криму не відключають, за винятком декількох випадків у грудні 2014 року. Вода в кранах є, опалення та інтернет також. Тролейбуси та автобуси ходять за розкладом. Багато нових красивих тролейбусів – українських "Богданів".
Українська мова присутня у публічному просторі практично в тому ж обсязі, що й до окупації. Вивіски, дорожні вказівники, стара реклама, внутрішнє оформлення магазинів, наліпки в автобусах. Звернення до продавців українською мовою чи спілкування нею в громадському транспорті сприймаються спокійно, часто люди відповідають теж українською.
В газетних кіосках є дві українські газети – "Собитія недєлі" і "Моя сім’я". Є одна кримськотатарська газета "Авдет", декілька кримських республіканських газет, а також безліч видань з Росії. Преси українською мовою немає, так само як українських телеканалів в етері.
Пересічні кримчани не відчувають захоплення чи любові до Росії чи Путіна. Російських прапорів на вікнах і балконах немає, російська чи георгіївська символіка на одязі в людей також відсутня.
Деякі автомобілі, як і до окупації, мають під склом російські та радянські прапорці. Це представники активної проросійської меншини, яка й раніше любов до Путіна і своєї "руської родіни" всіляко демонструвала. За моєю суб'єктивною оцінкою, таких людей в Криму орієнтовно 10-20%; в Севастополі, напевно, більше.
З другого боку, є групи, які не мають негативного ставлення до факту окупації і до країни-окупанта, і обережно позитивне – до України. Це кримські татари та деякі українці. Скільки їх у відсотках – важко сказати, однак цілком можливо, що більше, ніж "ура-росіян". Однак більшість мешканців Криму насправді ні за тих, ні за тих. Дуже поширена думка, що Крим – це і не Росія, і не Україна. "Наша батьківщина – це Крим. Ми не росіяни і не українці, ми – кримчани".
В автобусі, в якому я їхав з Сімферополя в Ялту, на вікні висіли російський і радянський прапорці та георгіївська стрічка. А в тому, що віз мене назад, на передній панелі були українські синьо-жовті наліпки.
Кажуть, що в Ялті новорічний феєрверк за київським часом був не менший, ніж за московським, за яким тепер офіційно живе республіка. В Джанкої "український феєрверк" був меншим за "московський", але не дуже.
В очах у російських вояк, яких місцеві мешканці зустрічають в Джанкої, часто можна побачити страх і непевність. "Вони відчувають, що вони не на своїй землі", – каже мій співрозмовник.
На дорогах і вулицях Криму немає військових. Є патрулі "Полиции" на автомобілях "Лада" і в уніформі, що нагадує радянську. В містах "Полиция" ходить в чорних уніформах, до людей не чіпляється.
Найбільш популярне очікування кримчан від окупаційної влади – що вона "розбереться з усіма цими бандитами, які безкарно розкрадали Крим останні 20 років". В Ялті на вулицях є сіті-лайти про боротьбу з корупцією і гарячою лінією прокуратури РФ. Інших доказів активної боротьби знайти не вдалося. Гучних розслідувань і "посадок" ще не було.
Кримчани не розуміють, чому і як вони "зрадили" Україну. Вони кажуть, що Україна сама себе дискредитувала – спочатку "незаконною зміною влади", потім війною зі своїми громадянами на Донбасі, потім призначенням іноземців на посади міністрів та усіма негативними кроками на адресу Криму.
Місцеві кажуть, що перекриття Україною Північно-Кримського каналу завдало шкоди лише сільськогосподарській півночі півострова, яка населена переважно українцями і кримськими татарами. Рис у 2014 році не посіяли.
Взагалі, в Криму не розуміють логіки дій українського уряду стосовно півострова. Для чого було згортати роботу банків, чому закрили кур'єрські перевезення, чому припинили рух потягів? Чому на материковій Україні громадяни з кримською пропискою тепер мають менше прав, ніж іноземці? Це все погіршує ставлення до України у тих, в кого воно було чи залишається позитивним. Люди ніби отримують підтвердження, що Україна їх не любить і що у нових правителів в Києві бракує клепки в голові.
В Криму побутує думка, що українські і російські політики між собою домовились про Крим, тобто що українці його продали. Інакше не можуть пояснити, чому Україна так легко віддала контроль над Кримом і чому так недолуго діє після окупації.
Більшість автомобільних номерів в Криму – українські, які належать кримчанам. Частина автівок і автобусів мають вже російські номерні знаки. Також по знаках видно значну кількість гостей з інших регіонів Росії та з материкової України. Є багато донецьких і луганських номерів, зокрема і на ультра-дорогих автомобілях. Є трохи київських автомобілів, і потроху з Дніпропетровська, Запоріжжя та інших українських областей.
Туристів в Ялті у новорічні канікули було ні багато, ні мало. Візуально, відсотків 50 від інфраструктурної спроможності курорту.
В Криму зараз багато вимушених переселенців з Донбасу. І тих, хто за ДНР, і тих, хто проти. Чимало заможних донецьких, які мають тут свою нерухомість і приїхали пересидіти "складні часи". Їх не дуже люблять, бо вони намагаються насаджувати тут "свої порядки".
Ставлення кримчан до війни на Донбасі загалом відбиває традиційні міфи та штампи російської пропаганди. Тут думають, що Україна обстрілює мирних мешканців, що війну веде "приватна армія" Коломойського. Підозрюють, що війна вигідна тим, хто заробляє на ній гроші, в першу чергу українським політикам і олігархам. А в результаті найбільше страждають прості люди, з обох сторін конфлікту. Є також думка, що війну, як і Майдан, затіяла Америка. США в Криму, як раніше, демонізуються.
"ПриватБанк" в Криму вважається лайливим словом. Розповідають, що банк припинив роботу ще 12 березня, за 4 дні до "референдуму". І при цьому не віддав кошти, які громадяни і підприємці зберігали на поточних і депозитних рахунках.
Підприємці, юристи, нотаріуси і різні функціонери з головою занурилися у вивчення російського законодавства і переоформлення паперів. Кримські бухгалтери в шоці від російських стандартів бухгалтерського обліку. Кажуть, вони відстали від українських на 15-20 років і мало чим відрізняються від радянських.
Бізнес, особливо туристичний і торговельний, починає відчувати проблеми з робочою силою. Велика частина працівників, які і туристів, тут були з материкової України, і тепер вони навряд чи приїдуть, з огляду на складність і вартість оформлення документів на працю. На це скаржились діячі туристичного сектору під час нещодавньої конференції в Алушті, а я прочитав в газеті "Алуштинський вісник".
Загалом, відчуття таке, що пересічні кримчани сприймають російське врядування на півострові як якусь утилітарну річ, на кшталт нового автомобіля, який прийшов взамін старого – української влади. Однак переваг від цього нового вони одержали поки що небагато. Всі згадують підняті виплати бюджетникам та наводять гіпотетичні аргументи "від зворотнього": що краще так, ніж війна, та що Україна сама їх здала.
Не облишає думка, що кримчани ще не усвідомили, що з ними сталося і під чим вони підписалися своїми голосами на референдумі. Однак відчуття, що "щось не те", потроху з'являється у все більшої кількості людей.
Застереження. Автор категорично не схвалює окупацію півострова Росією та вважає, що рано чи пізно Крим повернеться під контроль українського уряду, оскільки він є і залишається частиною України. Автор також вважає, що незважаючи на окупацію, в Криму мешкають громадяни України, наділені усіма конституційними правами. Відтак, Україна зобов'язана виробити раціональну і зрозумілу політику стосовно цих громадян, яка б максимально відповідала їхнім інтересам та національному інтересу повернення контролю над Кримом.