В українському війську авіатори-винищувачі на вагу золота. За радянських часів навчання і побутове забезпечення курсанта обходилось у 100 тис. рублів. Нині витрати підрахувати важко. Аби стати льотчиком, треба літати, літати, літати, загалом – не менше 70 годин на рік, і так 5 років, постійно вчитись, складати іспити з теоретичної підготовки…
Франківці знають, що навпроти стадіону "Рух", по вулиці Чорновола в ще австрійській будівлі знаходяться казарми, але не всі скажуть, яка це військова частина. Дорогою навмисне питаю перехожих, де розташована Івано-Франківська бригада тактичної авіації. "А що, у нас таке є?" – дивується молода жінка, інша, поряд з нею, показує кудись у напрямку летовища.
Наша машина минає пропускний пункт, слідуємо за УАЗом. Волонтерка громадської спільноти "Соколи Прикарпаття" Наталя Федорошин ділиться враженнями про перші відвідини казарм.
"Після побаченого ми вирішили створити суспільну ініціативу для допомоги 114-ій Івано-Франківській бригаді тактичної авіації. Спочатку льотчики з недовірою поставились до волонтерів. Мешканці міста, наприклад, хочуть віддати вживаний, але справний холодильник, а схема передачі будь-яких матеріальних речей у частину не проста, – пояснює Наталя. – Люди сахаються, і на цьому їх добра справа закінчується. Наші волонтери – як зв’язкові між населенням і авіаторами".
Спільнота "Соколи Прикарпаття" вже зібрала кошти на ліжка, тумбочки і шафу, найближчим часом меблі завезуть у казарму, де почали робити ремонт. Військовим вже передали відновлені стільці, нові матраци, подушки, постільну білизну, рушники та засоби гігієни. Навчальні кімнати волонтери обладнали новими столами, шафою і вішаками.
"Зручне крісло чи ліжко, можливість прийняти теплий душ не раз на тиждень, як визначено статутом для строкової служби… Будь-яка річ, яка здається пересічній людині буденною, нам, військовим, допомагає виконувати свої службові обов’язки. У Збройних силах дрібниць немає", – розповідає заступник командира з виховної роботи 114-ї бригади тактичної авіації підполковник Олександр Кухарук, перекрикуючи гул літаків на летовищі.
На стоянці заправляють техніку, поблизу крутяться новоприбулі офіцери. "У нас було мало практики на бойових машинах, тут все справжнє", – із захопленням каже випускник Харківського авіаційного інституту 22-річний Максим. Цього року випуск студентів відбувся швидше.
Дехто з новобранців шукає помешкання в Івано-Франківську, не усі хочуть жити в казармах і військових гуртожитках.
"Перше завдання – облаштувати нормальні побутові умови для молодого поповнення прикарпатської авіації, – ділиться планами Роман Ткач, один з ініціаторів створення спільноти "Соколи Прикарпаття". – Зрозумійте, вони майбутнє нашого війська, і коли відразу після навчання приходять у такі умови, зникає весь ентузіазм".
На летовищі п’ять приміщень потребують нової системи опалення, санвузлів, деякі повного чи часткового перекриття даху та заміни дверей і вікон.
"Техніка псується через стан будівлі, в якій знаходиться. У відповідальний момент вона може підвести. Це в кіно – льотчик сів у літак, причепили ракети і полетів на бойове завдання. Аби літак злетів, його тільки на льотній смузі обслуговує група з 10 чоловік", – пояснює підполковник Олександр Кухарук.
На озброєнні авіаційної бригади винищувачі МІГ-29. Авіатори з Івано-Франківська щодня захищають повітряні кордони України. Частина з них несе службу у зоні АТО.
Підполковник Кухарук знайомить нас з 23-річним військовим, який боронив Донецький аеропорт.
"Після подання рапорту на добровільну участь в АТО за розподілом потрапив у Житомирську 95-ту аеромобільну бригаду, – розповідає чорнявий хлопець. – Дислокувались у Пісках Донецької області, звідти у вересні перекинули на аеропорт. Старий термінал був наш, новий ми не контролювали. Завдання було відбити територію і утримувати її. Наказ виконали за три дні у складі 25 чоловік. Наша команда єдина вийшла звідти без жодних втрат, мали лишень шестеро ранених".
Зараз військовий у 114-ій Івано-Франківській бригаді тактичної авіації виконує обов’язки командира взводу. Каже, якщо потрібно буде, знову повернеться на східний фронт.
Сьогодні на летовищі авіатори в посиленому режимі проводять тренування, відпрацьовують складні техніки пілотування. Молодий офіцерський склад вчиться на тренажері, який у реальному часі імітує непередбачувані ситуації: несправність техніки, пожежу двигуна, падіння у воду.
Нашу групу проводять у цей навчальний центр. У приміщенні з кількох кімнат сиро, на стінах де-не-де грибок.
"Тренажер встановлений тут у 80-х роках. Дивіться: це наша флешка розміром 1 гб", – демонструє бобіну як тарілку Юрій Карпухін, інженер групи підготовки та регламенту тренажерів.
Надворі чутно, як Роман Ткач разом з військовими спускається по драбині з даху навчального центру. "Зірвати весь дах і застелити хоча б двома шарами руберойду", – робить висновок Ткач.
Льотчики чекають на новий тренажер, який торік поспіхом демонтували з військової частини у Криму, через протікання даху ще не встановлюють цю дороговартісну техніку. В кімнаті, де стоятиме обладнання, вони самотужки почали робити ремонт.
Військовослужбовці просять волонтерів знайти будівельників, як б згодились допомогти завершити справу. "Ми, як діти, – хочемо уваги з боку суспільства і держави, – каже Олександр Кухарук. – Ви ж бачите: тут працюють люди – хто десять, а хто двадцять років. Авіація – це посвята".
Марія Тимочко,
фото волонтерів і підполковника Тараса Греня
