З юридичним супроводом обіцяного Петром Порошенком рішення про розпуск Ради ситуація найскладніша. Юридичної чистоти перш за все будуть вимагати ЄС та США, де право завжди стоїть вище за політичну доцільність. Також її будуть вимагати опоненти розпуску, які вміло маніпулюватимуть нормами законодавства. Також не треба забувати, що і на Майдані люди стояли за те, щоб в Україні почали виконувати норми законів, а не волю окремих чиновників чи політиків, як це було в часи межигірського президента.
Ст. 90 Конституції України говорить, що є три причини, коли Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради та в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень оголосити позачергові вибори.
Причина перша: «Протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції».
До нинішньої коаліції «Європейський вибір» входять депутатські фракції «УДАР Віталія Кличка», ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», депутатські групи «Суверенна європейська Україна» та «Економічний розвиток» і частина позафракційних депутатів. Відлік одного місяця може розпочатись, якщо якась із депутатських партій чи груп вийде з коаліції. Але при цьому є високий ризик, що до неї зразу вступлять інші депутатські групи чи позафракційні. Адже в 2010 році за рішенням Конституційного Суду у формуванні коаліції депутатських фракцій можуть брати участь і окремі депутати, в тому числі позафракційні.
Тому, якщо організувати розпад коаліції через цю причину, то найшвидше вибори відбудуться на початку осені, у вересні, а отже, виборчу кампанію доведеться проводити в літній «мертвий» сезон.
Друга причина: «Протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України».
Якщо в червні відправити у відставку уряд Арсенія Яценюка, який, до речі, досить ефективно працює, то позачергові вибори можна буде призначити на середину осені. Але за два місяці може з’явитись і нова коаліція, яка спробує внести Петру Порошенку нову кандидатуру прем'єра, причому набагато менш зручну для співпраці.
Проте навіть питання відставки Кабінету Міністрів дуже складне, адже згідно зі ст. 87 Конституції України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Програму теперішнього уряду Рада схвалила 27 лютого цього року.
Третя причина: «Протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися».
Чергова сесія закінчується на початку липня, зокрема, згідно з календарним планом останнє пленарне засідання відбудеться 4 липня. Потім довгі канікули на два місяці, які можуть перервати на скликання позачергової сесії, а чергова сесія розпочнеться аж у вересні. Тому цю причину для розпуску Ради можна застосувати виключно з вересня і на наступній черговій сесії починати відлік тридцяти днів.
Чи знехтує новообраний Президент правом заради політичної доцільності, покаже час, але в Україні, де немає міцної правової культури і діє ручний Конституційний Суд, право завжди є лише інструментом політики. Тому важливо зрозуміти позиції різних політичних гравців та груп тиску на питання розпуску парламенту. Саме ці групи будуть вирішувати, коли та як будемо обирати нардепів.
Сам Петро Порошенко у складній ситуації: з одного боку, ефективно управляти країною можна лише з лояльною більшістю в Раді, з іншого – він обіцяв її розпустити, коли власний політичний проект «Солідарність» до виборів ще не підготував. Якщо вибори справді відбудуться восени, то ще до їх старту Порошенко має підготувати майбутню коаліцію під себе. Тому обговорюється повернення до пропорційної виборчої системи та відновлення блоків політичних партій. До президентського блоку потенційно можуть увійти об’єднання «Солідарність», "УДАР Віталія Кличка" та "Третя Українська Республіка" Юрія Луценка. Якщо Петро Олексійович не знайде швидкого та надійного порозуміння в нинішній Раді в аспекті зміни виборчого законодавства, то тим більше буде процес виборів пришвидшувати і шукати механізми юридичного обґрунтування.
Віталій Кличко, якщо відчуватиме, що здобуде більше мандатів «під куполом», то швидше за все погодиться на вибори, тим більше після переконливої перемоги у місті Києві, де УДАР сформує одноосібну більшість у Київраді. Але на його рішення також буде впливати динаміка рейтингу та позиціонування відносно Петра Порошенка. Зараз "ударівці" мають шанс стати другою політичною силою в майбутньому скликанні ВРУ.
«Батьківщина», з одного боку, сьогодні має квоти на ключові посади, та, з іншого боку, це вже не зовсім люди Юлії Тимошенко. Той же Арсеній Яценюк грає самостійну гру і, здається, знайшов спільну мову з новим господарем Банкової. Крім того, команда «Батьківщини» після програшу ЮВТ неминуче порідіє: частина політиків перейде до нового Президента чи в проект Юрія Луценка. Проте вибори – це добра можливість очистити команду від ненадійних соратників та розпочати процес перезавантаження партії через повернення самої Юлії Володимирівни до парламенту. Але завдання отримання мандату вона може виконати і на проміжних виборах на окрузі в Києві, які оголосила ЦВК після складання мандату Віталієм Яремою. Чи потрібні позачергові вибори Олександру Турчинову, питання риторичне, бо спікерської посади швидше за все ВО «Батьківщина» у новому скликанні не отримає з огляду на теперішній невисокий рейтинг.
Арсеній Яценюк, який ще три місяці тому мав стати кандидатом на президентське крісло, без жодних вибрів став найвпливовішою за повноваженнями людиною, очоливши уряд в парламентсько-президентській Україні. Піти на вибори він може або власною партію, або через «Батьківщину». Проте створити свій проект він до осені не встигає і жодних дій для цього не робить, а в «Батьківщині» після повернення Тимошенко він вже не гратиме першу скрипку. Тому нинішня ситуація Арсенія Петровича абсолютно влаштовує: після виборів він може з першої людини в країні стати просто одним із депутатів у фракції, яка до того ж може опинитись в опозиції.
Після провалу Олега Тягнибока на виборах Президента навіть у базових для «Свободи» областях нова кампанія зовсім не на часі. А боротися з радикалами Олега Ляшка та "Правим сектором", які радо розтягнуть залишки електорату націоналістів, сили не вистачить. Тим більше у базових електоральних регіонах виборці вже асоціюють «Свободу» з владою, що ускладнює позиціонування партії в системі координат нові/старі.
Регіоналам та комуністам вибори зовсім не потрібні. Погодитись на них вони можуть хіба після того, як Сергій Тігіпко та Сергій Льовочкін підготують собі нові плацдарми для проходу в Раду. На вибудовування структури та нового іміджу потрібен час, тому для них що пізніше будуть вибори, то краще.
Нардепи, які виграли в одномандатних мажоритарних округах як самовисуванці, а потім перейшли під крило Віктора Януковича, будуть робити все, щоб зупинити процес розпуску Ради. Вони навіть входитимуть в пропрезидентську коаліцію, тільки б виграти час і потрапити в якийсь новий політичний проект. А для мажоритарників-демократів настане час боротьби за місце в якомусь партійному списку, чого, певно, не дуже хочеться після важкої кампанії 2012 року. А враховуючи, що прохідні списки «Батьківщини», «Совбоди» та УДАРу звузяться, то, очевидно, доведеться шукати щастя в інших проектах. Тому розпуск Ради восени або навесні цікавий для політичних партій, які можуть побудувати коаліцію, та тих, у кого позитивна динаміка рейтингу.
У політичної партії Петра Порошенка, згідно з останньою соціологією, позитивна динаміка: вона отримала б майже 17% і перше місце (більше 26% серед тих, хто планує йти голосувати). При цьому слід розуміти, що це буде партія лідерського типу, рейтинг якої буде повністю залежати від дій новообраного гаранта, а коли вже буде викристалізовуватись команда, то рейтинг підтримки може впасти. Ще два місяці тому ця політична сила навіть не фігурувала в опитуваннях, і зрозуміло, що ядерного електорату вона не має, тому яка «подушка» рейтингу – не зрозуміло.
У ВО «Батьківщина», яка переживає поразку свого лідера та програла вибори до Київради, динаміка у рейтингу негативна: партія набирає близько 11% (17% серед тих, хто прийде голосувати). Рейтинг за останній місяць впав майже на 4% і сповзання буде продовжуватись, бо швидше за все частина нардепів перейде до об’єднення «Солідарність» та "Української Третьої Республіки". Тому основним суперником в партії Тимошенко буде "УДАР Віталія Кличка", з яким вона буде боротись за друге місце.
"Радикальна партія Олега Ляшка" швидше за все буде мати свою депутатську фракцію у новому скликанні Верховної Ради. Останні опитування показують, що партія Ляшка долає 5% позначку. Проте хто потрапить до Ради за її за списками, не зрозуміло. Очевидно, що свій електорат колишній "батьківщинівець" Ляшко буде набирати у молоді та пенсіонерів.
Анатолій Гриценко, як і Олег Ляшко, за результатами президентської кампанії та свідченнями соціологічних опитувань, долає виборчий 5-відсотковий бар’єр і може розраховувати на депутатську фракцію. Він може навіть отримати так звану «золоту карту», яку колись мав Володимир Литвин з "Народною Партією".
У "Партії Регіонів" та ВО «Свобода» негативна динаміка у рейтингу, тому вони на межі проходження до Верховної Ради. Проте у регіоналів ситуація гірша, ніж у націоналістів: їхній електорат розірвуть потенційні проекти Сергія Тігіпка, Сергія Львочкіна та реінкарновані соціалісти. А от «свободівцям» доведеться змагатися у регіонах, які є базовим електоратом для потенційних золотих, срібних та бронзових призерів майбутньої парламентської гонки.
Нові політичні сили, якщо вибори справді будуть восени і прохідний бар’єр не опуститься до 3%, шансів пройти не матимуть. При цьому розраховувати на зниження бар’єру не доводиться, адже 5% є середнім стандартом для країн Європи, а нижче 3% вважається не ефективним, бо дозволяє проходження маргіналів.
Найбільше шансів матимуть об’єднання «Самопоміч», яке показало високий результат на виборах до Київради, і проект Юрія Луценка "Третя Українська Республіка", якщо таки відбудеться його публічний старт і до нього перейде частина біло-сердечних та партія Сергія Льовочкіна, що засипатиме Україну грошима та політичною рекламою.
Що стосується виборчої системи, то розглядається два варіанти пропорційки: «чиста» пропорційна система із закритими списками та пропорційна системи із преференціями з регіональними списками.
Перша система вигідна лідерським партіям та їхнім спонсорам: з нею можна і далі продавати місця в списку. Друга система, на перший погляд, є демократичнішою, але тут багато ще залежить від того, як буде виглядати бюлетень. Та й у перших двох циклах застосування системи, коли голосують за партію та за кандидата в списку або рейтингують кандидатів у списку, виборці не до кінця розуміють логіку системи. Тому буде велика кількість недійсних бюлетенів, а порядок у списках переважно кардинально не зміниться.
Для того, щоб кардинально очистити парламент, потрібно проводити вибори не восени, а навесні – коли нові політичні сили зможуть підготувати кандидатів та підвищити свою впізнаваність. Як показали вибори до Київради, які дехто називає мініатюрою Верховної Ради, одномандатні мажоритарні округи виграють ті, хто може організувати прямий або непрямий підкуп виборця та підтримується найрейтинговішою партією. А в пропорційній виборчій системі більшість нових політичних сил зазнали поразки і провели від двох до п’яти депутатів.
Тому якщо вибори відбудуться на початку осені, то кардинально персональний склад парламенту не зміниться, з’являться лише нові (точніше, замасковані під нові) лідерські політичні бренди.
Тарас Случик, керівник Івано-Франківського регіонального відділення Інституту політичної освіти
