У судових суперечках між банками та позичальниками мимоволі більше співчуття викликають ті бідолахи, котрі в такий непростий час обтяжили себе кредитом, а тепер потерпають від клятих лихварів, які й так себе ніколи не обділять. Але виявляється, що банкірам аж ніяк не завжди вдається відсудити у своїх клієнтів не тільки відсотки з кредиту, але й саму позику. Щоправда, частіше таке "диво" трапляється у тих випадках, коли позичені гроші вимірюються не тисячами і не десятками тисяч, і навіть не гривень.
В історії, про яку йдеться нижче, на кону – понад мільйон доларів. Саме стільки отримали батько та син Н-енки в "Укрсоцбанку" у серпні 2007 року. Гроші брали під розбудову готельно-ресторанного комплексу в Яремчі. Заставою був той-таки недобудований туристичний комплекс. Отримавши кредитну лінію на 539 тисяч та 692 тисячі доларів відповідно, батько та син Н-енки почали потихеньку займатися його добудовою та іншою підприємницькою діяльністю.
Минали роки, і чи то бізнесменам, як і багатьом валютним позичальникам, повертати кредит стало важко, чи то вони і не збиралися цього робити, але грошей у банк вони так і не віддали. Коли ж банкіри почали вимагати від своїх клієнтів нерухомість, закладену в іпотеку, раптом виявилося, що права на неї належать зовсім іншій особі – такому собі Вікторові Б-янцу, колишньому таксистові і доброму приятелеві Н-енка-молодшого.
Виявляється, буквально за місяць до того, як заставити недобудоване приміщення готелю-ресторану "Укрсоцбанку", Н-енко-молодший віддав земельну ділянку, на якій він розташований, в іпотеку іншому банкові – "Фінанси та кредит". Під заставу землі підприємець взяв у кредит майже півтора мільйона гривнями. Скільки зусиль коштувало хитромудрому чоловікові виготовлення документів на фактично одну й ту ж ділянку із двома різними кадастровими номерами, відомо тільки учасникам цієї оборудки та, можливо, окремим чиновникам коломийського підрозділу ліквідованого уже бюро технічної інвентаризації (БТІ).
Минулого року, коли "Укрсоцбанк" почав активно добиватися повернення позичених коштів, права іпотекодержателя на земельну ділянку через фірму з управління активами несподівано викупив згаданий вище Віктор Б-янц. Цей чоловік одразу подав до суду на Н-енка-молодшого, вимагаючи повернути готельно-ресторанний комплекс з іпотеки "Укрсоцбанку", оскільки за законом він не мав права віддавати в іпотеку будівлю, розташовану на заставленій земельній ділянці. І Яремчанський міський суд, і Апеляційний суд в Івано-Франківській області підтвердили законність такої вимоги позивача.
Щоправда, судова колегія Апеляційного суду, розглянувши скаргу "Укрсоцбанку", ще в лютому цього року винесла окрему ухвалу, в якій звернулася до прокуратури з пропозицією більш ретельно перевірити, чи немає в діях учасників цієї оборудки правопорушень. Окрім наведених в ухвалі зауважень, правоохоронців міг би зацікавити і той факт, що позивач Б-янц та відповідач Н-енко щонайменше мають спільний бізнес як співзасновники фірми, яка, власне, й надає готельно-ресторанні послуги у Яремчі, і могли цей судовий фарс просто розіграти.
Тим часом "Укрсоцбанк" не припинив спроб повернути борги, звернувши вимогу на інше майно, так само заставлене батьком та сином Н-енкам. На цей час в Івано-Франківському міському суді перебуває на розгляді справа за позовом банку до Н-енків про повернення у рахунок боргу станції технічного обслуговування, що розташована на вулиці Хриплинській в Івано-Франківську. Але й тут спрацювала стара схема: несподівано виявилося, що Н-енки знову ж таки не є справжніми власниками СТО. Ще десять років тому вони намагалися придбати, але, начебто, так і не змогли викупити ці приміщення у такого собі Володимира Д-іва, який звернувся до суду з вимогою визнати за ним право власності на приміщення, на які почав зазіхати "Укрсоцбанк".
Треба сказати, що Володимир Д-ів та бізнесмени Н-енки, якщо вірити нотаріально посвідченій угоді купівлі-продажу, 10 листопада 2005 року провернули якусь блискавичну торговельну операцію. Спершу сам Д-ів придбав у невідомих осіб ці приміщення (відомо тільки, що раніше тут була база воєнторгу, розпродаж якої свого часу був підставою для порушення кримінальної справи) і того ж дня спробував їх продати Н-енкам, які зобов’язувалися до кінця дня заплатити йому два з половиною мільйони гривень. Але замість того, щоб бігти кудись за грішми, вони чомусь пішли, чи то пак помчали, в Івано-Франківське БТІ і там зареєстрували право власності, яке й стало згодом підставою для отримання банківського кредиту.
Лише нещодавно позивач Д-ів раптом згадав, що грошей йому у день оборудки так і не заплатили, тож договір купівлі-продажу треба визнати нечинним. На доказ він представив суду розписки від Н-енків, якими вони обіцяли погасити борг у вересні 2008 року і серпні 2011 року. Треба сказати, що розписки були написані, ніби після консультацій із юристом, дуже вдало щоразу подовжуючи трирічний термін позовної давності, який на час подання позову у червні 2014 року також ще не минув. Суддя Івано-Франківського міського суду Островський, мабуть, за звичкою не став затягувати розгляд справи і вирішив її менше ніж за місяць на користь позивача, поспіхом наробивши дрібних описок у рішенні, які потім довелося виправляти окремими ухвалами.
До речі, відразу після винесення судового рішення у липні 2014 року Володимир Д-ів чомусь припинив займатися підприємницькою діяльністю, пов’язаною із здачею в оренду власного нерухомого майна. А ще через півроку втратив і саму можливість називатися власником цього майна.
У травні 2015 року Апеляційний суд в Івано-Франківській області скасував похапцем ухвалене рішення міського суду і постановив нове, яким відмовив позивачу Д-іву в його претензії на власність. Цього разу обійшлося без окремої ухвали зі зверненням до правоохоронних органів з приводу можливого шахрайства.
Але судова війна за мільйони "Укрсоцбанку" досі не закінчилася. З цього приводу в Івано-Франківському міському суді все ще перебувають на розгляді дві справи, слухання яких супроводжується прискіпливим інтересом громадськості, тож від цього процесу ще можна чекати різних несподіванок.
Богдан СКАВРОН
