На прохання слухачів Відкритого університету Івано-Франківська директор благодійної організації "Апостол" Галина Литвин підготувала лекцію на тему "Андрей Шептицький: розбудова українського світу (економічна діяльність)".
"Коли 1899 року Андрей Шептицький став Єпископом Станіславським, в нашій області почалася епоха, яку досі називають епохою Шептицького, – розпочала лекцію пані Галина. Ця людина привезла з собою життя".
Вже через рік Андрей був номінований Митрополитом Галицьким.
Джерела доходів
Коли Андрей Шептицький очолив Галицьку Митрополію, Галичина була одним з найбідніших і найвідсталіших регіонів у Європі. І щоб збагнути масштаби фінансово-економічної діяльності Андрея Шептицького, треба розуміти, якими коштами він оперував. Точної суми ми знати не можемо, але були три певні джерела, які становили основу його доходів. Перше джерело – це його спадок.
Графи Шептицькі були не просто заможними, вони були дуже багатими людьми. Коли Шептицький став монахом, він, звісно, дав обітницю убогості і зрікся свого маєтку. Але частина спадщини все одно належала йому. Шептицький, який усе життя займався благодійністю, знав, як помножити те, що має бути віддане на добро і розвиток краю. І йому це вдавалося.
Другим джерелом доходу були виплати на власні потреби і на утримання особистої канцелярії, які отримував кожен архієпископ від уряду – 24 тисячі корон. Також для забезпечення митрополичих палат та їх функціонування від намісника Галичини він одержував 20 тисяч корон.
Третє – це прибутки від маєтків архідієцезій (церковна адміністративно-територіальна одиниця в католицькій церкві).
Коли Андрей Шептицький став митрополитом, маєтки не приносили ніякого прибутку, бо на них висіли борги попередніх митрополитів. Що він робить? Він збирає "антикризову" групу людей, яких залучає для виправлення ситуації. Це був отець Тит Войнаровський, доктор Тадей Соловій, його рідний брат Казимир-Климентій і трошки пізніше Василь Лициняк. Ці люди провадять керівництво маєтностями так, що уже перед Першою світовою війною активи почали приносити біля півмільйона австрійських корон прибутку.
Тіньовий уряд
Андрей Шептицький вважав, що роль церкви в житті суспільства повинна бути багатогранною і відповідати актуальним потребам. Такі його погляди дещо перекликалися із модерністськими ідеями, які обговорювалися у католицькому товаристві країн Західної Європи і США. Втім, консервативна Галичина не була готова до змін. Але митрополит добре розумів, що без них ніякого поступу не може бути.
Ще будучи в Станіславі єпископом, він демонстрував дуже глибоке розуміння проблем української громади. Одна з головних – відсутність бізнесу. В пастирському листі він пише: "Нехай будучі покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабою є суспільність, що свого промислу не має, слабою є суспільність, в котрій торгують чужинці. Лиш та суспільність багата і сильна, в котрій всі, або майже всі, відповідно до свого положення, суть заможні".
Як до цієї заможності дійти? Найперше він закликав до розумного і ощадного витрачання коштів. Показово, що книгу видатків він завжди вів сам. Записував туди всі витрати, навіть найменші. Це вміння саме так витрачати кошти і розпоряджатися ними митрополит виніс зі свого дому, від батька Івана Шептицького.
Андрей Шептицький фактично створив тіньовий уряд – такий собі неформальний кабінет міністрів, який стежив за господарськими справами Галичини і намагався на них впливати. І не тільки впливати, а й розвивати. У кожній сфері, де був присутній інтерес церкви і громади, він мав своїх довірених осіб. Це були або священнослужителі, або адвокати, від яких митрополит вимагав регулярних звітів. Він писав: "…Християнин, а тим більше священик мусить домагатися якнайчіткішого контролю. Контроль вважати за брак довір’я, а навіть за особисту образу є знаком такої примітивності у справах фінансових, що мусить бути підозріння, що тим самим прикриваєте нелад і невміння провадити справи".
Банки і нафта
На першому місці у Андрея Шептицького були операції з нерухомістю. Він дуже часто і купував, і дарував різним товариствам саме нерухомість.
Як приклад можемо назвати Зарваницю. Там він купив 1138 моргів землі, на яких планував побудувати церкву та прицерковні приміщення, але обставини склалися так, що частину цієї землі передав монастирю Студитів, решту віддав під сиротинець.
Дуже важливою є діяльність митрополита у банківській сфері. Він намагався більшість фінансово-економічних проектів здійснювати через галицькі банківські установи, що були акціонерними товариствами. Найстарішою такою установою було "Товариство взаємних забезпечень і взаємного кредитування "Дністер". Шептицький став почесним президентом товариства, а також одним з найбільших його акціонерів.
Він заснував "Сільськогосподарський іпотечний банк", ставши головним інвестором і вклавши в нього 1 мільйон корон. Найкращим прикладом у банківській сфері є "Земельний банк" у Львові, заснований 1908 року. Шептицький був зацікавлений у тому, щоби обидва банки кредитували селян на вигідних умовах. Незадовго до Першої світової війни директор "Земельного банку" Тит Войнаровський запропонував селянам тридцятирічні кредити для придбання землі.
Андрей Шептицький також був добрим промоутером кооперативного українського руху. Підтримував фінансову діяльність спілок "Центросоюз", "Маслосоюз", Краєвого пекарського кооперативу "Хлібосоюз". Вони інформували митрополита про свою діяльність і подавали щорічні звіти.
Не можна обійти увагою і участь Шептицького в розвитку нафтового бізнесу. 1912 року на розпорядження митрополита група австрійських і французьких експертів провела дослідження і дала обґрунтування стосовно перспектив нафтовидобутку у селі Перегінську. Він стає співзасновником нафтової акційної спілки "Унія", яка згодом почала розробку нафтових родовищ "Сарматія-3", "Сарматія-5", "Митрополія". Митрополит також став співвласником акційної спілки з видобутку нафти "Радова", яка експлуатувала 128 свердловин. Офіційно власником 1/3 акцій був голландський адвокат Ян ван Хенгель.
Невтілений задум
Треба сказати, що у Митрополита Андрея був один задум, що залишився не реалізованим. Він стосувався будівництва лікарні у Львові. Ян ван Хенгель був фінансовим радником з цього проекту. Причому задумувалася навіть не зовсім лікарня, а великий медичний центр.
Центр, який мав приймати людей, незалежно від їх національності й віросповідання. Втілення цього задуму вимагало дуже великих коштів – і Шептицький інвестує 4 тисячі доларів в акції компаній, що розробляють золоті копальні на острові Суматра. Він доходить аж туди з метою заробити великі гроші для свого грандіозного проекту. Для будівництва ж центру він також хотів заручитися підтримкою апостольської столиці, а частину зібрати з громади. Для цього банки продавали спеціальні цінні папери, які в народі називалися "бльотчики". Людина, яка купувала таку облігацію, знала, що кошти йдуть на лікарню. Однак громада не викупила достатньо облігацій, Ватикан проект не підтримав, а прибутки від видобутку золота виявилися не такими значними, як обіцяли партнери.
Шептицький таки побудував лікарню у Львові. Але масштабів задуманого центру досягти не вдалося.
Перша жінка бізнес-партнер
Шептицький закликав розвивати український бізнес і після Першої світової війни. Тоді з’явилася перша жінка, яка відгукнулася на цей заклик, – це Климентина Авдикевич, вдова перемишльського викладача гімназії родом із графів Глинських. Вона розпродала родинне майно і заснувала у Перемишлі фабрику солодощів "Фортуна". Пізніше вона захотіла цей бізнес розвинути у Львові. Оскільки тут була більша конкуренція, а їй бракувало коштів, вона звернулася за допомогою до Шептицького, і той став співвласником "Фортуни Нової" з часткою 50%. Окрім грошового внеску, митрополит долучив свою нерухомість, вартістю 10 тисяч доларів, забезпечивши приміщення для фабрики. Через півтора року він передав свої повноваження братові Климентію, який був ігуменом Лаври в Уневі, і Лавра інвестувала в фабрику ще 10 тисяч доларів. Пізніше, коли "Фортуна Нова" почала процвітати, а її вироби експортувалися в Європу і навіть США, брати Шептицькі офіційно відмовилися від права власності на користь Климентини Авдикевич.
І так було з багатьма українськими бізнесовими проектами. Андрей Шептицький наполегливо допомагав вітчизняному бізнесу стати на ноги, а підприємницькому класу – досягти самодостатності й розвиватися надалі самостійно.
Людина-легенда
Митрополит Андрей був відомою особою в ділових колах не лише Австро-Угорщини, а й Англії, Німеччини, Італії, Швейцарії, Нідерландів. Він був партнером багатьох європейських банків, будівельних і брокерських контор. Австрійські видавництва друкували для митрополита книги, італійські й грецькі підприємства постачали вино і солодощі. Німецькі – пропонували нерухомість. У німецьких містах Лейпцигу й Гамбурзі Андрей Шептицький купував земельні ділянки і споруджував на них будинки на продаж, а виручені кошти ішли на рахунок вже згаданого "Земельного банку". Аналогічну діяльність він провадив у Голландії.
Треба віддати належне його інтуїції. У 1939 році митрополит продає всю нерухомість у передвоєнній Європі… У мирний час він був проти того, щоби священики займалися політикою. Однак згодом почалися події, осторонь яких церква лишитися вже не могла…
Те, що ми тут згадали, – це дуже мало. Я не казала про те, що він все життя дбав про сиріт, що він дбав про молодь, що він щороку фінансував навчання 40 обдарованим юнакам і дівчатам з бідних сімей… Він став легендою ще за життя, легендою, яка досі надихає українців.
P. S. У 70-ті роковини відходу у вічність Митрополита Андрея, 1 листопада 2014 року, УГКЦ оголосила про початок відзначення Року Андрея Шептицького. Цьогоріч українці також відзначатимуть 150-літній ювілей з дня народження Владики.
