– Українці – нація весела. То чому у нас так мало якісного українського гумору? "Вар’яти – чи не єдині"…
Я б все ж розділяв поняття. Є гумор український і є українськомовний. Ви ж погодитесь, що і "Квартал", і "Дует імені Чехова", і "Дизель-шоу", і "Мамахохотала", і "Ліга Сміху" – це проекти українського гумору. Інша справа, що вони на 99% російськомовні. Причину я особисто вбачаю у бездарно програних 90-их. Класики старої школи українського гумору на початку 90-их не змогли нічого протиставити агресивному входженню на український ринок різних там "Смєхопанорам", "Аншлагів", "Крівих Зєркал". Українські команди КВН, які потрапляли у Вищу Лігу КВН, мали бути російськомовними апріорі. Відповідно в 2000-их свіжому поколінню молодих гумористів і відштовхнутись не було від чого. Фундаменту не було. Україномовний гумор існував у тому чи іншому вигляді на тій території, де він міг забезпечити стабільний рівень прибутків гумористів без огляду на ринок Росії чи великих міст України. Львів, Тернопіль, Франик, Луцьк, Чернівці… Так, з’являлись команди КВН "Дикий Захід" (Івано-Франківськ), "Тернопільська Особлива", яка стала першою україномовною командою КВН у ТО АМІК. Потім пішли "Набла" (Львів), "Торнадо Люкс" (Берегомет), "Бомба" (Млинів). Вони в свою чергу породили комерційні гумористичні проекти "Чорний Гуцул" (Чернівці), "Батяри" (Франківськ), зрештою, "Вар’яти-шоу", з яким ми незабаром будемо вкотре гастролювати у Франківську.
Так, на жаль, станом на сьогодні "Вар’яти" – це єдине 100% україномовне гумор-шоу із активним гастрольним графіком, територія якого вийшла далеко за межі міст проживання учасників. Але я дуже хочу вірити, що те, чим ми займаємось останніх майже 6 років, стане фундаментом для підростаючого покоління. Все буде добре!
– За 5 років існування "Вар’яти-шоу" ви об’їздили всю Західну та частину Центральної України. Чи пробували виступати на Сході, де український гумор міг би бути найкращою пропагандою?
Так, минулий рік для нас у цьому плані став переломним. І багатовекторним. Ми розпочали одночасну експансію на Схід і на Захід. Дали 2 концерти у Празі, чим привернули до себе увагу організаторів концертів і у Європі, і у Північній Америці. Все це просувається "зі скрипом", але ось, приміром, 17-го квітня збираємось дати концерт у Лондоні. Йдуть перемовини зі США та Канадою.
В тому ж таки 15-му ми вперше перейшли з концертами на лівий берег Дніпра! І це було фантастично! 2 концерти у Харкові. Нехай не аншлаги, але зібрати у залі на 1700 місць 1400-1500 чоловік – я вважаю, що це успіх. Дніпропетровськ – аншлаг! У Полтаві квитки були розкуплені за тиждень до концерту. Черкаси, Кіровоград – аншлаги! Але найбільше потішили Одеса та Миколаїв. Зібрати аншлаги там не сподівався ні я, ні організатор. А вийшло так, що "взяли" ці міста з першого разу.
Ну, і окремо я виділив би наш успіх у Києві. Коли ми зібрали на своєму першому концерті аншлаг у Жовтневому палаці, то всі ми, даруйте, "офігіли"! Ми – не телевізійне шоу. Багато хто поняття не має, хто ми такі. І тут на тобі! Квитки розмели за 3 тижні. Тому ми зробили правильні висновки і у жовтні дали 2 концерти в один день! Аншлаги! Коротше, в березні у нас в Києві знову два концерти, як і у Франківську. Тільки в Києві в один день, а у вас 13-14 лютого.
– Чи є теми, на які ви категорично не жартуєте?
Війна та фізичні вади людей. Ну, і практично не торкаємось політики… Зараз от подумав, що у програмі, яку веземо до Івано-Франківська, буде аж один жарт, де згадується політик, і то він буде поданий крізь абсолютно побутову призму. Побутовий гумор живе довше, аніж політичний. І той факт, що нам в травні вже 6 років, є зайвим цьому підтвердженням!
– Зараз, з щільним гастрольним графіком, як часто Ви їздите в АТО? На що цього разу збираєте кошти?
В середньому вириваюсь раз на місяць. Частіше навіть якби й можливість була, то сенсу немає. Це раніше я міг за 2 дні об’їхати 6 підрозділів і усім привезти щось цінне та потрібне. Зараз за один заїзд таких 2-3. Ну от, приміром, в момент, коли це інтерв’ю буде опубліковане, я буду або в хлопців з 93-ї бригади під Пісками, або у морських піхотинців у Широкіно (і тим, і тим везу джипи), або у "морських котиків", теж під Маріуполем, яким маю ще 1 прилад нічного бачення.
Після підписання мінських угод (хоча не зовсім той документ, який міг би забезпечити повне затишшя на фронті) все ж відбулось відведення артилерії, систем залпового вогню, танків, що суттєво зменшило кількість втрат наших хлопців. Знову ж таки, багато полонених повернулось додому… Війна триває, але зараз основна загроза – це ДРГ, снайпери, розтяжки. При правильному забезпеченні хлопців тепловізорами, приладами нічного бачення, комплектами захисту від тепловізорів та сучасним озброєнням з цими проблемами можна більш-менш ефективно боротись.
– В одному з інтерв’ю Ви розповідали, що окремі актори, заробляючи гроші в Росії, виділяють з них окремі суми на АТО. Чи не вважаєте, що це гра на два фронти: щоб і вашим, і нашим подобатися?
Я вважаю, що "у кожного своя доля і свій шлях широкий"… Коли мої колеги по цеху дають мені гроші на АТО, моя справа подякувати, взяти і щось на них придбати для бійців на "передку". Засуджувати їх за те, що працюють у Росії?… То тоді як – розпочнемо засуджувати саме з них чи з тих наших дядьків, які досі в Росії працюють на будівництві чи десь у Ніжнєвартовську нафту качають? Дуже складна тема для бесіди. У нас є проблема подвійних стандартів.
– Наразі Ви є ведучим одразу трьох проектів Нового каналу: "СуперІнтуїція", "Хто зверху?" І "Страсті за Ревізором". Окрім того, ви задіяні в масі інших проектів. Чи не відбивається це на якості роботи? Як вважаєте, чи можливо робити кілька справ водночас і всі якісно?
Якість моєї роботи оцінює: 1) глядач, 2) керівництво каналу, 3) компанія Nielsen Ukraine, яка займається вимірами рейтингів програм. Оцінка останніх двох мені відома і виражається рейтингами програм, які я веду, в 1,5 рази вищими від середнього рейтингу каналу, та заробітною платнею і соцпакетом, які є виразом вдячності каналу за мою працю. Глядачі ж минулого року виводили мене у різноманітних рейтингах та опитуваннях на чільні місця серед вітчизняних телеведучих. Врешті, усі три програми були номіновані на премію "Телетріумф". Програма "Хто зверху?" отримала нагороду. Коротше кажучи, я думаю, що якісно можна робити кілька справ водночас. Але виключно за умови, що ви любите те, чим займаєтесь!
– Який Ваш рецепт якісної "всюдисущної" роботи?
Та ж кажу, любити треба те, що робиш. Я на різних роботах за життя працював: від посудомийника і різноробочого до радіоведучого, від вантажника на фабриці і офіціанта до телеведучого. Навіть коли робота була фізично важкою, я завжди закривав очі на мінуси, знаходив плюси і множив їх кратно в своїй уяві. Працював вантажником – окей, тяжко, зате, перекидаючи щодня своїми руками по 12 тонн апельсинів, я набув такої розкішної фізичної форми, що зараз і поруч не стою. А коли працював офіціантом по 16 годин на день, тішив себе тим, що постійно спілкуюсь з різними людьми, дізнаюсь багато чого цікавого, вчусь вести діалог, заробляю хороші чайові. Ніколи не займайтесь тим, що викликає у вас дискомфорт! Це не тільки вам нічого хорошого не принесе, але й кінцевому споживачу вашої праці.
– Ви справляєте враження людини, в якої перманентно веселий настрій. А що Вас може засмутити? Чи буває поганий настрій?
Засмутити мене можуть проблеми зі здоров’ям когось з рідних, погані новини з фронту, некомпетентність людей на тих чи інших посадах і хамство. Все інше я якось можу "перетравити" з посмішкою.
– Слухаючи Ваші інтерв’ю, дивлячись програми, є відчуття, що Ви – літературно обдарована людина. Коли можна чекати книгу авторства Сергія Притули? Про що вона б була?
То була б автобіографія. Я її вже 6 років пишу "язиком". Мені на книгу треба "чистих" (не зайнятих іншими роботами) 2 тижні праці. Їх, на жаль, немає. Може, до 40 дозрію.
– Ви у Франківську вже неодноразово бували на гастролях. Які Ваші улюблені місця для відпочинку? Чи маєте час на прогулянки містом?
У Франківську дуже важко відпочити. На вулиці часто впізнають, і прогулянка перетворюється на якусь суцільну фотосесію, тож часи, коли я з дівчинкою під руку "шпацірував" по франківській "сотці", залишились в далекому минулому. На повноцінні екскурсії теж часу не вистачає, бо приїжджаємо у місто по обіді, поселяємось, обід, потім інтерв’ю, потім репетиція, концерт і все… спатки – і наступного дня в інше місто. А коли заходиш у якийсь ресторан, то там всі на тебе криво дивляться, бо думають, що зараз за мною зарветься "Ревізор". Зрештою, у мене в Франику є родина, інститутські друзі. Тож в перервах між інтерв’ю та концертами бачусь з ними, спілкуюсь, так і відпочиваю.
Сподіваюсь, зараз все не буде таким галопом, бо заїжджаю в Станіслав на 2 дні. У нас за 2 тижні до концерту 14-го лютого розкупили всі квитки, тож ми поставили ще додатковий на 13-те. Часу, а отже, і можливостей, буде більше.
До зустрічі на концертах!
УВАГА:
Виступ Вар’яти-шоу із Сергієм Притулою – 13 та 14 лютого, Театр імені Івана Франка. Вартість квитків: 80 – 300 грн. Квитки можна придбати за цим посиланням.
ВАР’ЯТИ-ШОУ було створене в 2010 році кращими представниками українського гумору. Шоу позбавлене російської мови та нецензурної лексики, практично відсутні жарти "нижче пояса" та на політичну тематику – переважає побутова тема.
Керівник та ідейний натхненник Вар’ятів – відомий український шоумен, телеведучий, волонтер Сергій Притула.
Сьогодні до складу Вар’ятів входять артисти: Сергій Притула, Володимир Жогло, Володимир Ковцун, Віталій Тильний, Сергій Полупан, Валентин Сергійчук.
Сторінка в FB: facebook.com/varyaty
Сторінка в Іnstagram: instagram.com/varyatyshow
Сторінка ВК: vk.com/varyaty
Сторінка в Youtube: youtube.com/varyaty
На правах реклами
