Світова житниця «білих рабинь»
У квітні 1907 р. до Станиславова прибула Берта Паппенгайм, відома німецька феміністка єврейського походження, яка ревно боролася проти торгівлі жінками, пише Олена Бучик в газеті Західний кур’єр.
Як стверджувала пані Паппенгайм, Галичина помітно випереджала інші місцевості в розмаху, якого тут набула торгівля людьми. За її словами, 80% дівчат, яких вивозили на світові ринки живого товару, походили з Галичини, Румунії і Росії.
Відома феміністка під час свого візиту намагалася зрозуміти, чому ж так багато галицьких дівчат потрапляли в тенета торговців людьми. Проте причини лежали на поверхні – бідність і неосвіченість значної кількості тодішніх галичанок. Масова трудова міграція з сіл до більших міст та складність пошуку роботи для жінок без кваліфікації та освіти створювали сприятливі умови для людей, що займалися цим ганебним бізнесом.
Найчастіше під приводом працевлаштування офіціанткою, танцівницею чи артисткою жінок відправляли за двома найбільш поширеними напрямками сексуального трафіку – Америка і Африка. Містом-переправою був Нью-Йорк, звідки жінки потрапляли до будинків розпусти по всіх Сполучених Штатах. Дівчат купували по 15 доларів, а перепродували по 200, особливо привабливих – по 400-600 доларів. Центрами торгівлі живим товаром були також Константинополь, Бейрут, Александрія, Бомбей, Калькутта, Йоганнесбург. Однак правдивим ельдорадо організованої торгівлі жінками стали країни Південної Америки – Бразилія та Аргентина.
У 1893 р. російський лікар Окороков з Санкт-Петербурга досліджував тему торгівлі жінками, бо в Росії ця проблема теж набула великого розмаху. Згідно з його дослідженнями документації стамбульської поліції, майже половина дівчат, яких вивозили до Стамбула, походила з Галичини. Бували партії й по двісті дівчат, хоч пізніше невільниць почали транспортувати меншими групами через те, що поліція посилила боротьбу з торговцями живим товаром. У своїх дослідженнях лікар подавав телеграми, надіслані зі Львова, Станиславова, Тернополя, Коломиї до Стамбула, які повідомляли про надходження нових партій дівчат. Серед них були такі: «висилаю 12 срібних ложок», «надсилаю 6 діамантових шпильок». Один єврей-торговець повідомив, що «передав шість мішків муки», інший – «на вашу адресу вислав сьогодні сім свиней». За всіма цими ложками, шпильками, мішками і свинями були зашифровані нещасні ошукані невільниці.
Історія Францішки Л.
У 1909 р. в Станиславові набула великого розголосу історія, яка трапилась з молодою й гарною місцевою дівчиною Францішкою Л.
Вона поїхала до Львова й там познайомилась з молодим євреєм Мордком Саммером, який постійно мешкав у Буенос-Айресі. Він усіляко намагався їй сподобатись, розповідав дівчині про те, якою чудовою країною є Америка, і стверджував, що мав там величезний маєток. Врешті-решт Саммер заручився з дівчиною й повідомив, що мусить познайомити її зі своїми батьками, які мешкали в Чернівцях.
В Чернівцях, однак, жодних батьків не виявилося, «наречений» привів дівчину до ресторану, де добряче напоїв. Потім її було замкнено в готельному номері й зґвалтовано. Проте львівська поліція впізнала у Саммері відомого торговця дівчатами, прослідкувала за ним і визволила його полонянку, яку він планував доставити до публічного дому в Америці. Було заарештовано також двох його спільників-євреїв та офіціанта готелю, якого запідозрили у співпраці зі злочинцями. Дівчина так боялася помсти з боку «нареченого», що під час допиту всіляко його вигороджувала. Лише коли поліцейські запевнили полонянку, що їй нічого не загрожує, вона зізналася в усьому. Налякана жертва повернулася до Станиславова, де її чекали батьки.
Проте випадок з Францішкою Л. був аж ніяк не поодиноким. У січні 1910 р. в станиславівському суді розглядалася справа такого собі Арона Ліфтмана, який називав себе також Адольф Захер. 5 листопада 1909 р. він прибув до Станиславова з Буенос-Айреса і замешкав у готелі Штріка на вул. Майзельса (нині вул. Лесі Українки, зараз на цьому місці гуртожиток готельного типу).
Ліфтман запропонував одній місцевій панянці, відомій легкою поведінкою, поїхати з ним до Америки. Проте дівчина виявилась не такою вже й легковажною. Вона начебто погодилась, а сама донесла про це поліції. Ліфтмана заарештували, при обшуку в нього виявили 300 російських рублів і 200 німецьких марок. Його поведінка й минуле беззаперечно свідчили про те, що він займався торгівлею людьми. Але засудити його не вдалося, бо два найголовніші свідки не з’явилися на процес.
Інколи торговці не лише заручалися, а й укладали фіктивні чи навіть справжні шлюби з дівчатами, а потім продавали їх до домів розпусти. Найлегше було ошукати єврейських жінок, бо в іудейській традиції існували так звані ритуальні шлюби. Ця традиція була особливо поширена в Галичині у другій половині ХІХ ст. й передбачала вручення жінці якогось подарунка і повторення обома нареченими традиційної формули подружньої обітниці. При цьому участь рабина не вважалася необхідною, а обряд міг провести будь-який дорослий єврей. Після такого ритуалу за єврейською традицією подружжя вважалося справжнім, натомість офіційне австрійське законодавство такий шлюб не вважало дійсним.
Торгівля людьми у поліційних хроніках
У жовтні 1900 р. поліція затримала в Станиславові торговців живим товаром. Вахмістр місцевої поліції Концький під час нічного чергування на вокзалі звернув увагу на групу людей, що складалася з двох чоловіків і трьох молодих дівчат. Вони не змогли чітко відповісти на запитання поліцейського про мету їхньої подорожі, тож їх було затримано. Під час допиту двоє чоловіків, яких звали Міхель Кауфман і Давид Енцер, зізналися, що походять з Буковини, а дівчат мали намір вивезти з метою продажу за кордон. Їх заарештували, а дівчат відпустили додому.
У грудні 1901 р. на станиславівському вокзалі затримали таку собі Ліну Бібер у товаристві трьох молодих єврейських панянок і двох дівчат віком 10 і 12 років. Всі вони збиралися найближчим часом виїхати до Америки, але поліція перешкодила цим планам, адже виникли сильні підозри, що пані Бібер займалася торгівлею живим товаром.
У грудні 1904 р. в Делятині поліція затримала Юду Цукерберґа, який був добре знайомий станиславівській поліції як торговець жінками. Жандарм зловив його у вагоні потяга, який курсував між Яремче і Микуличином. З ним були дві дівчини, яких він віз до Будапешта, а потім, очевидно, збирався переправити кудись далі. Цукерберґ уже був одного разу ув’язнений на чотири роки за торгівлю дівчатами, але після виходу на свободу знову взявся за старе ремесло.
У 1906 р. станиславівська поліція вийшла на слід банди, яка займалася сутенерством і правдоподібно була в тісному зв’язку з торговцями живим товаром. Було заарештовано двох членів банди, які, за словами місцевої преси, належали до «найнебезпечнішого типу звідників». Вони займалися виготовленням дозволів на виїзд до Румунії для повій і неповнолітніх дівчат, яких відправляли у публічні будинки. В одного з арештованих вилучили кореспонденцію підозрілого змісту. Зокрема в одному з листів до відомого власника дому розпусти в Чернівцях повідомлялося про лихі часи й брак товару, інші листи адресовані до невідомих осіб у Константинополі й Каїрі. Справу передали на розгляд місцевого суду, а підозрюваних тим часом… випустили на волю.
У серпні 1907 р. станиславівська поліція заарештувала й віддала під суд 25-річного Германа Ебера, який постійно мешкав у Чернівцях. Як вдалося з’ясувати поліцейським, Ебер перебував у тісній співпраці з місцевими будинками розпусти й поставляв до них нових працівниць.
У листопаді 1911 р. в Коломиї було затримано Бенціорія Шехтера, який прибув зі Станиславова у товаристві молодої дівчини. Поліції було відомо, що він пов’язаний з бандою торговців живим товаром, тож виникла підозра, що Шехтер має намір вивезти дівчину на Схід, щоб там продати. Поліцейські ревно взялися за розслідування всіх контактів пана Шехтера, а дівчині пощастило уникнути підготованої для неї пастки.
Дивно, що й у ХХІ ст. ми змушені говорити про торгівлю людьми не в історичному контексті, а в реальному часі. Лише в першому півріччі 2016 р. спеціалізовані підрозділи Національної поліції України виявили та задокументували 60 випадків торгівлі людьми. За інформацією МВС, починаючи з 2002 р., жертвами торгівлі людьми стали 3763 особи, з яких 63 особи з Івано-Франківської області. Тож цілком очевидно, що ця проблема ще далека від свого вирішення.
