КУРС продовжує цикл публікацій про вілли і пансіонати Гуцульщини, збудовані до Другої світової війни. Ці унікальні дерев'яні, рідше кам'яні, споруди поєднували здобутки тогочасної європейської архітектури з самобутнім гуцульським народним стилем. Витончені, елегантні, неповторні, вони або не пережили воєнного лихоліття, або ж виявилися чужими й непотрібними в радянську епоху. Але залишилися документи, світлини, людські історії…
Як відзначено в "Короткому путівнику по Гуцульщині", виданому у Варшаві в 1933 році, Татарів, маючи 600 жителів і 114 будинків, щорічно приймав 2000 відпочиваючих. В міжвоєнному періоді в селі функціонували санаторій залізничників "Зніч" та поліційний "Дім здоров’я". Також до послуг приїжджих були готелі Ш. Вінера, Г. Гірша (готель "Під оленем") і Таубе Локера, ресторани, кільканадцять вілл. Особливо славились вілли Ромашканів, Міколашів та Цеклерів.
Уродженець прусської провінції Померанія доктор Теодор Цеклер (1867 – 1949) заснував в Станиславові спочатку сирітський притулок "Вифлиєм", згодом лікарню для дітей "Сарепта", дім сестер милосердя, гуртожиток для школярів, народну школу, гімназію, фабрику сільськогосподарських машин "VIS". Заклади для проживання, лікування, навчання дітей, притулок для літніх і хворих людей за весь час функціонування були благодійними, без державної допомоги. Пожертвування для їх утримання, завдяки титанічній праці і великому авторитету Теодора Цеклера, надходили не тільки з Європи, але й з Америки. Бог завжди чув молитву д-ра Цеклера, який був посередником між націями і релігіями, бо під його опікою росли, навчались, лікувались німецькі, українські, польські і єврейські діти.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: купелевий курорт доктора Матушевського в Яремчі
Подружжя Цеклерів мало в Татарові поблизу центральної дороги на березі Пруту віллу "Крокус" – так звану "Білу віллу". З пропозицією придбати цей дім у січні 1921 року до дружини д-ра Теодора звернувся колишній керівник станиславівської тюрми, німець з Богемії, який змушений залишити Галичину. Його діти свого часу відвідували євангелістську народну школу, створену Цеклером, тому ціна вілли виявилась прийнятною. Можливо, вона була малою, тому що будівля зазнала ушкоджень під час Першої світової війни, та й дістатися в Татарів в той час було непросто. Як згадувала Ліллі Бреденкамп-Цеклер (1847 – 1968), залізничне сполучення в той час ще не було налагоджене, бо в період військових операцій в долині Пруту висадили в повітря декілька мостів. Тому було прийнято пропозицію одного квакера, який люб’язно погодився відвезти подружжя до Татарова своїм автомобілем.
Гарний дерев’яний дім з широкими відкритими верандами, критим гонтою дахом припав до душі Цеклерам. Особливо подобався ландшафт, гамір швидкого Пруту, стрункі ялини, що підступали до самої оселі, застиглі хвилі гірських хребтів, чисте п’янке повітря, влітку напоєне пахощами чебрецю та арніки, неповторним ароматом свіжоскошеного сіна.
Хоча вілла потребувала значного ремонту, особливо сходи і підлога, Ліллі вирішила її придбати за кошти з залишків спадщини свого дідуся. В Татарів можна було приїжджати круглорічно, бо за "Крокусом" доглядало подружжя Кунс, яке свого часу жило в будинку для літніх людей, організованого Цеклерами в Станиславові. Ці чоловік і жінка раніше мешкали в Америці, а в 1914 році приїхали на свою стару батьківщину, внаслідок війни втратили всі заощадження й, звичайно, не мали вже можливості поїхати за океан. Утримувати віллу в належному стані також допомагала дівчина з сиротинця.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: статусна "Скарбівка" у Ворохті збирала еліту Речі Посполитої і Європи
Як відзначала Ліллі Цеклер, Карпати завжди давали їм можливість забутися від неспокою і великого напруження, які виникали під час роботи в станиславівських закладах. Вранці сім’я, а іноді й друзі піднімались в гори, звідки можна було побачити вокзал Татарова, маленькі будиночки вздовж річки і нижче розпізнати віллу "Крокус". Згодом Теодор Цеклер вивчив тут кожну стежку і особливо любив підкорювати вершини найближчих гір – Ліснів (1257 м) і Гребінь (1040 м).
Іноді євангелістський пастор д-р Теодор Цеклер шукав усамітнення в Татарові, щоб глибше розглянути суть проблем, знайти шляхи вирішення певних завдань, допрацювати те, що залишилося зі Станиславова, дати відповіді на важливі листи. "Мій Патмос" – так він називав Татарів. Нагадаю, що Патмос – один з островів в Егейському морі, куди був засланий за проповідництво християнства святий Іван Євангеліст, який написав "Апокаліпсис".
До подружжя Цеклерів в Станиславів приїжджали друзі з Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Англії, США, Швейцарії, Австрії. Дехто з них бував і в Татарові, у віллі "Крокус". Як писала Ліллі Цеклер в книзі "Бог чує молитву", "багато друзів проводили там разом з нами гарні канікулярні тижні, насолоджувалися освіжаючими ваннами у бурхливому Пруті, раділи з нами квітам, лісам, горам". Зокрема, в 1939 році тут відпочивали польські євангельські сестри варшавського будинку сестер милосердя. В "Крокусі" набиралися сил і бадьорості співробітники благодійних закладів Станиславова.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: як у Микуличині королева Ядвіга перетворилась на Афродіту
Коли Теодор Цеклер повертався додому з чудових лісових прогулянок у Татарові і, сповнений щастя, розповідав про красу Карпат, про душевну благодать, яку він при цьому пережив, він стверджував: "Там, на одному з моїх улюблених місць, я хотів би колись відійти у вічність".
Але в грудні 1939 року всі благодійні заклади д-ра Теодора Цеклера були евакуйовані зі Станиславова. Вілла "Крокус" в Татарові, як стверджує внук д-ра Теодора – Крістіан-Еразмус Цеклер, відомий німецький хірург і письменник, – була розібрана росіянами, складена на вантажівку і кудись вивезена. Не вціліла навіть криниця: в ній вибухнула міна. Однак старожили Татарова ще пам’ятають віллу "Крокус" і її привітного господаря, який присвятив своє життя великому християнському служінню.
Якщо Вас цікавить житло і відпочинок у Карпатах, Вам допоможе сайт karpaty.ua – безліч цікавих пропозицій!
Світлана Флис, краєзнавець